Справа № 420/3834/21
07 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379835; вул. Соборна, 105, м. подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
12 березня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради, в якому позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №795-VIII від 25.02.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, ОСОБА_1 ;
зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га. Або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0682 за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0385 за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12.03.2021 року о 15:25:08 справа №420/3834/21 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 17.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав необхідності надання доказів сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. за встановленими реквізитами.
26.03.2021 року за вх.№ЕП/8028/21 від позивачки надійшла заява про приєднання до матеріалів справи доказів сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. за встановленими реквізитами, чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 30.03.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.
В обґрунтування вимог позову та у відповіді на відзив позивачка вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб'єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми. На думку представника позивача, відповідач у своєму рішенні про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначив, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву представник Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області вказав, що у сільської ради наявні повноваження щодо розгляду питання про передачу у власність громадянам України земельних ділянок.
Проти задоволення позову відповідач заперечує з підстав обґрунтованості рішення сесії від 25.02.2021р. №795-VIII стосовно заяви ОСОБА_1 .
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га. Або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0682 за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0385 за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області (а.с.8), та дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельної ділянки площею 2га у власність для ведення особистого селянського господарства.
До вищевказаного клопотання позивачкою було надано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру заявника, відомості документації з землеустрою, з позначенням орієнтовного місця розташування земельних ділянок з певними кадастровими номерами.
Пунктом 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №795-VIII від 25.02.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_1 , серед інших громадян, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовної площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.10-12).
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатне отримання у власність землі - порушеним, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.
Нормами Земельного кодексу України також чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття стала невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.10).
Оцінюючи вищевказану підставу відмови на предмет правомірності з урахуванням принципу верховенства права, суд зазначає наступне.
Підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України, не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним.
Частиною 5 статті 224 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, Верховним Судом зазначено, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
Суд акцентує увагу, що спірне рішення не відображує конкретних підстав для його прийняття, а лише визначає підставу, визначену ст.118 ЗК України. Позитивним обов'язком суб'єкта владних повноважень, у такому випадку, є дослідження відповідності поданої заяви:
вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації;
схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Жодна із вказаних підстав у спірному рішенні не досліджена у відношенні поданої позивачкою заяви. Не наведено відповідних доводів і у відзиві на позовну заяву, який містить виключно зміст норм права.
Суд звертає увагу, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.
За таких обставин, суд вважає, що п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №795-VIII від 25.02.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, не може вважатися обґрунтованим і законним, оскільки конкретних підстав та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування позивачу, зазначені відповідачем в оскарженому рішенні, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Невизначеність підстав для відмови в оскаржуваному рішенні свідчить про його необґрунтованість та формальний характер відмови позивачці у задоволенні її клопотання, що позбавляє суд можливості зробити певні висновки стосовно можливості надання їй спірного дозволу.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га. або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0682 за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0385 за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти певне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на виготовлення технічної документації або проекту землеустрою.
Суд звертає увагу, що заява від 17.12.2020р. ОСОБА_1 містила альтернативні варіанти її задоволення відповідачем, пояснення щодо чого наведені у позовній заяві. Позивачка зауважує, що стосовно вже сформованих земельних ділянок із присвоєними кадастровими номерами може бути наданий дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу або об'єднання, а стосовно несформованих земельних ділянок - дозвіл на розробку проекту землеустрою, проте результатом має бути отримання нею у власність земельної ділянки площею 2га для ведення особистого селянського господарства.
Проте рішення Ради в оскаржуваній частині стосовно заяви ОСОБА_1 не є індивідуалізованим щодо змісту її заяви, її заяву вирішено формально, пакетом із заявами інших громадян, рішення ухвалено цілком формально, є необґрунтованим, тобто її заява взагалі не вирішувалася по суті поставлених питань.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав як зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про видачу дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу чи об'єднання земельних ділянок та прийняття рішення згідно ст.118 ЗК України.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково із відмовою у задоволенні позовних вимог про зобов'язання надати дозвіл як передчасних.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), сплатила судовий збір у розмірі 908 гривень, згідно квитанції №0.0.2046182552.1 від 11 березня 2021 року. Ці витрати суд покладає на відповідача.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви та окремою заявою ОСОБА_1 звернулась з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. (а.с.26).
Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
10.02.2021 року між позивачкою та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем укладено Договір про подання професійної правничої допомоги (а.с.21).
На виконання умов договору адвокатом надано послуги, що відображено у Акті виконаних робіт (а.с.24).
Згідно Акту від 03.03.2021 року адвокатом виконані та плануються надати такі роботи:
виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації Заявнику, узгодження правової позиції, 1 година, 1000 грн.;
вивчив рішення Куяльницької ОТГ про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, надав консультацію, узгодили правову позицію, 1 година, 1000 грн.;
зібрав докази, підготував позов для подання до Одеського окружного адміністративного суду, 2 години, 2000 грн.;
виїзд в Подільськ на зустріч з позивачем, консультації клієнта, узгодження правової позиції впродовж розгляду позову Одеським окружним адміністративним судом до остаточного рішення, 1 година, 1000 грн.
Відповідно до ч.ч.1,7,9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Такого клопотання відповідач не заявив.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем складено та подано позовну заяву, зібрано докази. Натомість інші, визначені у акті виконаних робіт, послуги, дублюються, не носять конкретний характер, а «виїзд в Подільськ на зустріч з позивачем, консультації клієнта, узгодження правової позиції впродовж розгляду позову Одеським окружним адміністративним судом до остаточного рішення» визначений ще до відкриття провадження у справі, як такі, що плануються.
Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, "розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги".
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд погоджується із доведеністю фактичного понесення витрат (квитанція від 03.03.2021 року), проте вважає, що пов'язаними із справою та пропорційними до предмету спору є витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2000грн. (зібрання доказів, складання та подання позовної заяви).
Ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.ч.1,3 ст.139 КАС України.
Решту витрат на правничу допомогу у сумі 3000грн. суд покладає на позивачку.
Таким чином, з урахуванням встановлених ч.9 ст.139 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню на користь позивачки підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379835; вул. Соборна, 105, м. подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.1 (п.п.1.6) рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №795-VIII від 25.02.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовної площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 ) від 17.12.2020 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га., або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0682 за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:002:0385 за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області, та прийняти передбачене статтею 118 Земельного кодексу України рішення з урахуванням правових висновків суду у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 04379835) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000(дві тисячі)грн. 00коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.06.2021 року у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці з 17.05.2021 року по 31.05.2021 року включно.
Суддя М.М. Аракелян