Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 309/1760/16-ц
провадження № 61-9625св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки і піклування Хустської міської ради, орган опіки та піклування Хустської райдержадміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки і піклування Хустської міської ради, орган опіки та піклування Хустської райдержадміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що з 23 лютого 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що сторони разом не проживають, не підтримують подружніх стосунків, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе, шлюб носить формальний характер. Зазначала, що вона, як мати неповнолітнього сина, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання дитини разом із нею.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб, визначити з нею місце проживання дитини та стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із вказаним позовом, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визначити місце проживання їх неповнолітнього сина - ОСОБА_3 за його місцем проживання, залишивши сина на його утриманні та вихованні. Посилався на те, що дитина з народження проживає у його будинку, в якому почуває себе затишно і комфортно, і де створено усі належні умови для життя, ігор та занять. Зазначав, що зміна місця проживання дитини, вилучення її із звичного оточення і передача його сім'ї ОСОБА_1 не відповідає інтересам дитини.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 06 грудня
2018 року передано справу за позовом ОСОБА_2 для вирішення питання про об'єднання зі справою за позовом ОСОБА_1 та ухвалою цього ж суду від 18 грудня 2018 року об'єднано позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано шлюб між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 23 лютого 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області за актовим записом № 33.
У задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з матір'ю - ОСОБА_1 та стягнення аліментів відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подальше спільне подружнє життя сторін та збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, а тому такий підлягає розірванню. ОСОБА_2 за умовами проживання, з урахуванням його доходів, особистих якостей, обставин життя, особливостей відносин з дитиною, має перевагу перед матір'ю дитини при визначенні місця її проживання, а тому у задоволенні первісного позову в цій частині слід відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Оскільки місце проживання дитини визначено з батьком, то у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів слід відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2019 року в частині задоволених вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1 000,00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 03 червня
2020 року.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виняткових обставин, які є підставою позбавлення можливості визначення місця проживання дитини із матір'ю відсутні, а тому рішення суду у частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із батьком слід скасувати і визначити його місце проживання із матір'ю ОСОБА_1 . Визначення місця проживання дитини із матір'ю буде відповідати якнайкращим її інтересам, оскільки батько не створює належних умов для виховання сина. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на сина у розмірі, який відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що батьки мають рівні права щодо дитини, однак суд апеляційної інстанції надав перевагу матері та визначив місце проживання дитини разом із нею, належним чином не мотивувавши свого висновку. Він має кращі умови для виховання дитини, однак такі обставини суд проігнорував.
Доводів щодо незаконності вирішення судами позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів касаційна скарга не містить, а тому відповідно до положення статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині не переглядаються.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 23 лютого 2013 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживали у будинку АДРЕСА_1 .
З травня 2016 року сторони однією сім'єю не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюбні відносини між ними припинені. Позивач виїхала з дитиною на проживання до АДРЕСА_2 , однак 17 травня 2016 року батько дитини ОСОБА_2 забрав дитину за колишнім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Хустської районної державної адміністрації від 21 липня 2016 року ОСОБА_1 встановлено години спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 щодня з 10 до 13 год. за місцем фактичного проживання дитини: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово чинились перешкоди у спілкуванні з дитиною, що підтверджується висновком Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області від 10 червня 2016 року, зробленого за наслідками розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 , а також висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 14 грудня 2016 року (а. с. 52, 70, т. 2).
ОСОБА_2 має вищу освіту працює адміністратором у санаторії «Вісак» с. Шаян з листопада 2015 року. За місцем роботи та проживання характеризується позитивно. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
За результатами обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 встановлено, що за місцем проживання дитини створені належні побутові і санітарно-гігієнічні умови для проживання дитини та її виховання: житловий будинок має чотири житлові кімнати, вітальня, спальня, дитяча кімната, кімната для гостей; будинок у достатній мірі умебльований та обладнаний побутовою технікою, у наявності вода та газопостачання. Для дитини відведена окрема кімната зі спальним місцем, іграшками, дитячим одягом. В будинку тепло та охайно (а. с. 87-88, т. 1).
На час подання позовної заяви ОСОБА_1 працювала у Карпатському інституті підприємництва на посаді завідуючої бібліотеки і після скорочення посади у січні 2017 року в період з вересня 2017 року до лютого 2018 року працювала в магазині продавцем у м. Хуст. У період відсутності роботи перебувала на обліку в Хустському центрі зайнятості населення для підшукання роботи, а на час розгляду справи судом апеляційної інстанції працювала продавцем непродовольчих товарів відділу «Будівельні матеріали» Т.Ц «Епіцентр К» м. Хуст, ТОВ «Епіцентр К» з 19 листопада
2019 року.
Таким чином, ОСОБА_1 працевлаштована, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
За результатами обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 встановлено, що житло розміщене в одноповерховому будинку, складається з трьох кімнат, наявні кухня, ванна, підсобне господарство, город, житло обладнане водопроводом, газопроводом, електрикою. Для проживання дитини виділено окрему кімнату, обладнану необхідними меблями. Умови проживання хороші, у будинку чисто.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 14 грудня 2016 року комісією рекомендовано визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір'ю
ОСОБА_1 (а. с. 51-53, т. 2). При цьому комісією враховано, що відповідач чинив перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною, зокрема члени родини відповідача не допускали позивача до дитини, не дотримувались встановленого графіку спілкування її з сином.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Хустської райдержадміністрації від 24 березня 2017 року проживання малолітньої дитини з батьком є можливим (а. с. 87, 88 т. 2).
За змістом висновку психолога від 07 лютого 2018 року, зробленого за результатами зустрічі з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , на якій були присутні батьки дитини та представники органу опіки та піклування, а також, всупереч проханню психолога, бабуся хлопчика, в будинку якого дитина проживає, дитина на зустрічі стояла спиною, міцно тримаючись за бабусю, а після того як та покинула приміщення (за проханням психолога) тримався за батька, не хотів ні розмовляти, ні погратися з іграшками, які йому були запропоновані, уникав «контакту очей». Впродовж зустрічі на звернення до нього будь-кого з присутніх чужих дорослих виявляв протестні реакції, іноді досить агресивні. Висновок: комунікаційні принципи поведінки у дитини сформовані недостатньо (цілком вірогідно з причини відсутності у процесі виховання матері). Мати дитини декілька разів намагалася спілкуватися з хлопчиком. Він спокійно до цього ставився, в кінці зустрічі разом розкладали фігурки тваринок, дещо розмовляли. Психолог зауважив, що кожна дитина потребує присутності в його житті і матері, і батька, хоча б заради того, щоб не страждала психіка дитини та вона не відчувала своєї відмінності від інших дітей.
Відповідно до висновку психолога від 02 березня 2018 року, зробленого за результатами зустрічі з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , на якій були присутні батьки дитини та представники органу опіки та піклування, у комісії склалося враження про те, що у дитини зовсім не сформовані сенсорні еталони характерні для його віку. Крім того, не створюються умови для успішної соціалізації дитини, можливо тому, що не відвідує дитячий колектив, а можливо, через відсутність повноцінного сімейного виховання не засвоюється базова інформація про зовнішній світ, не формуються поведінкові еталони. Впродовж зустрічі дитина на звернення до нього будь-кого з присутніх чужих дорослих майже не реагував. На маму уваги не звертав. Лише під кінець, коли зрозумів, що будуть йти, відповів, що й і мама може йти разом з ними. Батькові була надана рекомендація створити дитині умови для можливості розвитку як психологічних процесів у цілому, так і повноцінних міжособистісних комунікацій, подальші обов'язкові зустрічі з мамою, відвідування дитячого колективу, наприклад у дитячому садочку, центрі розвитку, тощо (а. с. 154, т. 2).
Вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та призначено їй покарання у вигляді штрафу у розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. ОСОБА_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності за те, що вона 05 серпня 2016 року, знаходячись у домоволодінні АДРЕСА_1 , під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин нанесла ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження.
Позиція Верховного Суду
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Верховний Суд звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Судом установлено, що відповідно до висновків психолога від 07 лютого
2018 року та від 02 березня 2018 року, зроблених за результатами зустрічі з дитиною, на якій були присутні її батьки та представники органів опіки та піклування, дитина у контакт не вступила з жодною чужою людиною до самого кінця зустрічі. Вказано, що дитина потребує присутності в його житті і матері і батька, щоб не страждала дитини та вона не відчувала своєї відмінності від інших людей (а. с. 143, 154, т. 2).
Так, оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їх ставлення до дитини, позитивні характеристики з місця роботи дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дитини.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника про неврахування судом наявних у справі доказів на підтвердження схильності сина до проживання з ним, а не з матір'ю, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
На підставі вказаного у справі, що переглядається, Верховний Суд перевіряє чи дотримані судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень інтереси дитини, з урахуванням встановлених судами обставинами справи.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «М. С. проти України» (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 , оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок психолога
від 02 березня 2018 року, зроблений за результатами зустрічі з дитиною, відповідно до якого у дитини зовсім не сформовані сенсорні еталони характерні для його віку. Крім того, не створюються умови для успішної соціалізації дитини, можливо тому, що не відвідує дитячий колектив, а можливо, через відсутність повноцінного сімейного виховання не засвоюється базова інформація про зовнішній світ, не формуються поведінкові еталони. Батькові була надана рекомендація створити дитині умови для можливості розвитку як психологічних процесів у цілому, так і повноцінних міжособистісних комунікацій, подальші обов'язкові зустрічі з мамою, відвідування дитячого колективу, наприклад у дитячому садочку, центрі розвитку, тощо.
У висновку психолога від 07 лютого 2018 року вказано на недостатньо сформовані комунікаційні принципи поведінки у ОСОБА_3 (цілком вірогідно з причин відсутності у процесі виховання матері) (а. с. 143 т. 1).
Крім того, судом враховано те, що позивачу з боку відповідача та його родичів неодноразово чинились перешкоди у спілкуванні з дитиною, що підтверджується висновком Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області від 10 червня 2016 року, зробленого за наслідками розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 , а також висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 14 грудня 2016 року (а. с. 52, 70, т. 2).
Верховний Суд також враховує поведінку позивача, яка після того, як відповідач забрав дитину проживати разом із ним, постійно вчиняла дії щодо побачення з дитиною, зверталася до органів поліції з приводу наявності перешкод у спілкуванні з дитиною, а також до органів опіки та піклування про встановлення порядку спілкування з дитиною, отже не втратила інтерес до сина, як помилково вважає відповідач.
Суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги висновок органу опіку та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 14 грудня
2016 року, оскільки він є обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, порівняно із висновком органу опіки та піклування Хустської райдержадміністрації від 24 березня 2017 року. Так, зі змісту висновку
від 14 грудня 2016 року вбачається, що на засіданні комісії були присутні обоє батьків, комісія врахувала думку сторін, їх характеристику за місцем роботи та проживання, умови проживання батьків, наявності перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною. Висновок органу опіки та піклування Хустської райдержадміністрації від 24 березня 2017 року інформації щодо присутності на засіданні комісії батьків дитини, характеристику матері дитини не містить, у ньому лише вказано дані про особу відповідача.
Суд касаційної інстанції вважає, що наявність вироку Хустського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2017 року, яким позивача визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, хоча і негативно її характеризує, однак сукупність зібраних у матеріалах справи доказів свідчать про її позитивні якості. При цьому притягнення позивача до кримінальної відповідальності відбулося саме у зв'язку із неприязними відносинами з родичами відповідача, які чинили перешкоди їй у спілкуванні з дитиною за місцем її проживання.
Матеріали справи не містять доказів щодо негативного впливу позивача на дитину, навпаки є докази, які свідчать про активні дії позивача щодо спілкування з дитиною, створення необхідних умов для її проживання та розвитку.
Водночас, із висновків психолога від 07 лютого та 02 березня 2018 року вбачається, що батько дитини не в повній мірі створює їй умови для успішної соціалізації, можливості розвитку як психологічних процесів у цілому, так і повноцінних міжособистісних комунікацій. Зокрема, психолог допускає вірогідність причинно-наслідкового зв'язку між недостатньо сформованими комунікаційними принципами поведінки у дитини і відсутністю матері у процесі виховання дитини.
Правильним також є висновок суду апеляційної інстанції, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір'ю є безпідставними.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.
Отже, колегія суддів вважає, що найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення її місця проживання разом із матір'ю, яке надасть змогу відновити її емоційних зв'язок з матір'ю, налагодить стабільне емоційне середовище та забезпечить можливість розвитку дитини у безпечному, спокійному середовищі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу
6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип
6 Декларації прав дитини, яка не є частиною законодавства України, стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
З огляду на викладене, хоча суд апеляційної інстанції й помилково вказав на відсутність виняткових обставин, які є підставою позбавлення можливості визначення місця проживання дитини із матір'ю, з огляду на рівність прав і обов'язків обох батьків щодо дитини, однак в цілому дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини із матір'ю, врахувавши інтереси самої дитини, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Твердження заявника, що судом не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам про його перевагу порівняно з ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини є безпідставним, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів Верховним Судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій з урахуванням інших доказів, наявних в матеріалах справи.
При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, оскільки місце проживання дитини визначено з матір'ю, суд обґрунтовано стягнув аліменти на її користь на утримання дитини. Розмір стягнутих аліментів ОСОБА_2 не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції оцінки цьому не надає.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, залишити без задоволення,
а постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович