"26" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3768/20
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглядаючи справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" (пл. Митна, 1, Одеса, Одеська область, 65026) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Наутілус Ейдженсі Віта" (вул. Ак. Корольова, буд. 37, кв.8, Одеса, Одеська область, 65014) про стягнення 156480,77 грн.;
за участю представників:
від позивача: Кудрявцева Т.В.- по довіреності
від відповідача: Коротков С.О. - по довіреності
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Наутілус Ейдженсі Віта", в якому просить господарський суд: про стягнення 156480,77 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 року було відкрито провадження у справі № 916/3768/20 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
22.02.2021р. відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує частково та просить суд відмовити у задоволенні пені в розмірі 7098,79грн., 3% річних в розмірі 1774,71грн. та інфляційних витрат в розмірі 3754,59грн. з підстав викладених у відзиві.
Ознайомившись із правовою позицією відповідача, обсягом та характером доказів останнього та невідповідністю правових позицій сторін одна одній, суд дійшов висновку про необхідність надати сторонам можливість у повній мірі реалізувати свої права як сторін по справі №916/3768/20, та ухвалою від 24.02.2021р. вирішив здійснити перехід зі спрощеного провадження на загальне.
24.02.2021р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі обгрунтовуючи його тим, що 10.02.2021р. Господарським судом м Києва відкрито провадження у справі №910/1676/21 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРБІЛД» про стягнення 165 377,87 грн.
Отже, ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» вважає, що, предмет позову у справі М916/3798/20 та предмет позову у справі №910/1676/21 а також обставини, якими позивачі у цих справах обгрунтовують свої вимоги, є пов'язаними.
Відповідач заперечував проти задоволення клопотання відповідача з підстав зазначених у запереченнях від 15.03.2021р.
Суд вважає клопотання відповідача необгрунтованим, безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:
- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається господарським судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку іншого провадження;
- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх
процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.
Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає також у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Таким чином, у клопотанні про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обгрунтування, у чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Проте, відповідачем у клопотанні про зупинення провадження у справі від 24.02.2021 р. не наведено підстав об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 910/1676/21, клопотання не містить будь-яких мотивів на обгрунтування висновку про неможливість суду самостійно встановити та оцінити коло обставин, які входять до предмета судового розгляду в даній справі №916/3768/20.
Крім того, як вбачається з доданої позивачем до матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2021 р. по справі № 910/1676/21 за позовом ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» до ТОВ «ФОРБІЛД» про стягнення 165 377, 87 грн. відмовлено Відповідачу у задоволенні клопотання про залучення ТОВ «УНСК» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Судом зазначено, що «правовідносини., які існують між позивачем та відповідачем, та правовідносини, які існують між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська національна стивідорна компанія», засновані на самостійних договорах, що не пов'язані між собою, та не встановлюють спільних прав та обоє 'язків для осіб, що не є їхніми сторонами».
Відтак, судом констатовано не пов'язаність, а самостійність правовідносин, що передбачає самостійну юридичну відповідальність сторін у відповідності до вимог ст. ст.96,511 ЦК України.
Також слід зазначити, що необгрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав люпини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Господарським судом м Києва справи №910/1676/21.
15.03.2021р. позивач скористався своїм правом та надав до суду відповідь на відзив та вважає відзив на позов необрунтованим, безпідставним, та таким що не грунтується на нормах чинного законодавства та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
30.03.2021р. відповідач надав заперечення на відповідь на відзив в якому просить позовну заяву задовольнити частково в частині стягнення плати за зберігання у розмірі 143852,68грн., а у решті позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 07.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 916/3768/20 та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду.
26.04.2021р. відповідач звернувся до суду із заявою про витребування доказів.
Суд заяву про витребування доказів залишив без задоволення так як відповідачем порушено строк на звернення до суду із відповідною заявою без обгрунтування неможливості його подання у встановлений строк.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог частково заперечував..
У судовому засіданні 26.05.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Між ТОВ «УНСК» (далі - Позивач) та ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» (далі - Відповідач) 27 травня 2020 року укладено Договір №270520 (далі - Договір), відповідно до умов якого Позивач приймає на себе зобов'язання надавати Відповідачу послуги, пов'язані з перевалкою імпортних вантажів через Одеський морський торговельний порт, а Відповідач зобов'язався здійснювати оплату Позивачу за надання стивідорних послуг, в порядку та строки, передбачені Договором (п.1.1., п. 2.1.13., п. 3.3. Договору).
У період з червня 2020 року по серпень 2020 року вищезазначені послуги були надані Позивачем Відповідачу у повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг.
На виконання умов вищезазначеного Договору та на підставі актів наданих послуг, Позивачем за надані послуги було виставлено Відповідачу до сплати рахунки: Рахунок №СД-0000728 від 03.07.2020 року на суму 141, 10 гривень (прострочення оплати становить 171 день); Рахунок №СД-0000737 від 04.07.2020 року на суму 110, 11 гривень (прострочення оплати становить 171 день); Рахунок №СД-0000741 від 05.07.2020 року на суму 193, 28 гривень (прострочення оплати становить 171 днів); Рахунок №СД-0000745 від 06.07.2020 року на суму 87,71 гривень (прострочення оплати становить 168 днів); Рахунок №СД-0000753 від 07.07.2020 року на суму 1 546,33 гривень (прострочення оплати становить 167 днів); Рахунок №СД-0000758 від 08.07.2020 року на суму 4 092,47 гривень (прострочення оплати становить 166 днів); Рахунок №СД-0000769 від 09.07.2020 року на суму 1 918,09 гривень (прострочення оплати становить 165 днів); Рахунок №СД-0000775 від 10.07.2020 року на суму 4 084,01 гривень (прострочення оплати становить 164 дні); Рахунок №СД-0000781 від 11.07.2020 року на суму 1 377,04 гривень (прострочення оплати становить 164 дні); Рахунок №СД-0000794 від 14.07.2020 року на суму 5 894,04 гривень (прострочення оплати становить 160 днів); Рахунок №СД-0000807 від 15.07.2020 року на суму 4 678,75 гривень (прострочення оплати становить 159 дні); Рахунок №СД-0000813 від 16.07.2020 року на суму 2 979,59 гривень (прострочення оплати становить 158 днів); Рахунок №СД-0000820 від 17.07.2020 року на суму 7 784,06 гривень (прострочення оплати становить 157 днів); Рахунок №СД-0000830 від 20.07.2020 року на суму 4 494,77 гривень (прострочення оплати становить 154 дні); Рахунок №СД-0000839 від 22.07.2020 року на суму 17 209,09 гривень (прострочення оплати становить 152 дні); Рахунок №СД-0000859 від 23.07.2020 року на суму 4 376,42 гривень (прострочення оплати становить 151 день); Рахунок №СД-0000868 від 24.07.2020 року на суму 4 967,64 гривень (прострочення оплати становить 150 днів); Рахунок №СД0000873 від 25.07.2020 року на суму 7 039,42 гривень (прострочення оплати становить 150 днів); Рахунок №СД-0000885 від 27.07.2020 року на суму 16 365,17 гривень (прострочення оплати становить 147 днів); Рахунок №СД-0000905 від 28.07.2020 року на суму 11 158,69 гривень (прострочення оплати становить 146 днів); Рахунок №СД-0000913 від 29.07.2020 року на суму 9 618,11 гривень (прострочення оплати становить 145 днів); Рахунок №СД-0000926 від 30.07.2020 року на суму 10 247,26 гривень (прострочення оплати становить 144 дні); Рахунок №СД-0000929 від 31.07.2020 року на суму 5 525,21 гривень (прострочення оплати становить 143 дні); Рахунок №СД-0000938 від 01.08.2020 року на суму 16 985,76 гривень (прострочення оплати становить 143 дні); Рахунок №СД-0000949 від 03.08.2020 року на суму 978,56 гривень (прострочення оплати становить 140 днів).
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів Відповідачем на поточний рахунок Позивача протягом п'яти банківських днів з дати виставлення остаточного рахунку.
Однак, всупереч умовам Договору, Відповідач допустив прострочення оплати за надання стивідорних послуг у розмірі 143852,68грн.
Враховуючи неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача борг за надані послуги у розмірі 143 852,68грн., пеню у розмірі 7098,79грн., 3% річних у розмірі 1774,71грн., індекс інфляції у розмірі 3754,59грн. та судові витрати.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України (надалі - «ГК України») господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст.174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, Іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
З ч. 1 ст.208 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») вбачається, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (чЛ ст.207 ЦК України).
Аналогічна норма встановлена ч. 1 ст.181 ГК України, згідно якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2 ст.628 ЦК України)
За приписами ч. 1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі за текстом - «ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами ч.7 ст. 193 ГК України, ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами
Відповідно до положень ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК).
Виходячи з наявних матеріалів справи господарським судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати заборгованості, внаслідок чого у нього виник борг перед позивачем за наданні стивідорні послуги у розмірі 143852,68 грн., що відповідачем не заперечується
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1774,71грн. та індекс інфляції у розмірі 3754,59грн.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних та індексу інфляції, на думку суду, здійснений належним чином, тому враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1774,71грн. та індекс інфляції у розмірі 3754,59грн., підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7098,79грн. - пені.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до пункту 4.6. укладеного Договору № 270520, при необгрунтованій затримці Замовником оплати рахунків замовник сплачує пеню у розмірі 0,3 % від суми рахунку за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми.
В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо надання послуг, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 7098,79грн.
Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 7098,79 грн.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив суд зазначає наступне.
Відповідач вказує, що ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» (Замовник) є транспортно-експедиторським підприємством і здійснює послуги, пов'язані з організацією і забезпеченням транспортування вантажів, що належать його клієнтам, діє за дорученням і за рахунок своїх клієнтів .
Також відповідач вказує, що ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» 26 травня 2020 року було укладено Договір на надання стивідорних та транспортно-експедиторських послуг про перевантаження імпортних генеральних вантажів - біг-бегі за №26/05-20 ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРБІЛД». Однак станом на цей час, у порушення умов Договору №26/05-20, ТОВ «ФОРБІЛД» рахунки за зберігання вантажу не сплатив, акти виконаних робіт не підписав, обґрунтованої відмови від їх підписання у визначений п.3.6 Договор №26/05-20 строк відповідачу не направив.
Відповідач зазначає, що ТОВ «НАУТІЛУС ЕЙДЖЕНСІ ВІТА» як Експедитор, що діє у відносинах з Портовим оператором за дорученням і за рахунок ТОВ «ФОРБІЛД», затримало виконання своїх зобов'язань за Договором N2 270520 з оплати зберігання вантажу з причини невиконання його клієнтом - ТОВ «ФОРБІЛД» своїх зобов'язань.
Отже відповідач вважає, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань перед ТОВ «УНСК» та не має вини (умислу або необережності) у порушенні цих зобов'язань тому затримка оплати з боку Відповідача є цілком обґрунтованою, тому пеня, 3% річних та інфляційні витрати не можуть бути застосовані.
За змістом ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.
Згідно з ч. 2 ст. 528 Цивільного кодексу України, у разі покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин заданих умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, суд доходить до висновку про те, що будь яка треття особа не може відповідати за обов'язки відповідача, визначені договором, оскільки не є зобов'язаною стороною за договором, а умови договору не спричиняють для неї будь- яких обов'язків, відтак відповідач як самостійна юридична особа, повинен нести самостійну відповідальність за невиконання умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу і ст. 193 Господарського кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ч.2 ст. 617 Цивільного кодексу, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
З огляду на зазначені прямі норми чинного законодавства, посилання на несплату коштів клієнтом Відповідача - ТОВ «ФОРБІЛД» не є підставою для звільнення Відповідача від виконання зобов'язань за укладеним Договором № 270520.
Також, слід зазначити, що на підтвердження виконання умов зазначеного спірного Договору № 270520 Сторонами було підписано та скріплено печатками Акти наданих послуг за вказаний період. Як вбачається з Актів про надання послуг, жодних претензій, зауважень чи застережень щодо наданих послуг вони не містять та є належною підставою для їх оплати. До того ж, як вбачається з відзиву на позовну заяву, Відповідачем жодним чином не спростовується твердження Позивача про наявність боргу за вищезазначеними рахунками на суму 143 852,68 грн. за надані послуги.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Наутілус Ейдженсі Віта" (вул. Ак. Корольова, буд. 37, кв.8, Одеса, Одеська область, 65014) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" (пл. Митна, 1, Одеса, Одеська область, 65026) борг за надані послуги у розмірі 143 852,68грн., пеню у розмірі 7098,79грн., 3% річних у розмірі 1774,71грн., індекс інфляції у розмірі 3754,59грн. витрати по сплаті судового збору у розмірі 2347,21грн.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст складено 07 червня 2021 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов