вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/529/21
Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 , Київська обл., м. Біла Церква
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , Київська обл., м. Біла Церква
про стягнення 50500 грн.
без повідомлення (виклику) сторін
суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм службового транспортного засобу МАЗ 5337 д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував свої трудові обов'язки, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений автомобіль КІА Sorento, д.н.з НОМЕР_3 . Оскільки відповідач - власник транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , на дату скоєння ДТП не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач у порядку ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» виплатив страхове відшкодування потерпілій особі у розмірі 50500 грн., у зв'язку з чим має право регресу до відповідача щодо відшкодування майнової шкоди завданої його працівником внаслідок скоєння ДТП.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 . Встановлено відповідачу строк до 25.03.2021 для подачі відзиву на позовну заяву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову. Встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив до 06.04.2021 та встановлено відповідачу строк до 13.04.2021 для подачі заперечення на відповідь на відзив. Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору надати суду письмові пояснення щодо заявленого позову.
Учасники справи повідомлені про відкриття провадження у даній справі у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення сторонам у справі на адреси їх місцезнаходження та третій особі за зареєстрованим місцем проживанням, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На адресу Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання від 16.03.2021, в якому він просить суд розглядати справу без присутності його представника та зазначає, що позовні вимоги підтримує повністю.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 21.03.2021 № 436, в якому просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.
Також відповідач подав до суду заяву від 24.03.2021, в якій просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.
Третя особа своїм правом на подачу письмових пояснень щодо заявленого позову не скористалась, письмових пояснень щодо заявленого позову до суду не надала.
У встановлений судом строк позивач своїм правом на подачу відповіді на відзив не скористався, відповіді на відзив суду не надав.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
11.03.2015 о 10 год. 37 хв. на автодорозі Київ-Одеса в напрямку м. Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля МАЗ 5337, реєстраційний номер на темному фоні 53-82 РЗ та причепа марки ПЦ-6,7, реєстраційний номер на темному фоні НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» згідно полісу від 10.03.2015 № АІ/3553563.
Автомобіль МАЗ 5337, реєстраційний номер на темному фоні 53-82 РЗ та причеп марки ПЦ-6,7, яким під час ДТП керував ОСОБА_1 , належить відповідачу. Водій ОСОБА_1 на час ДТП перебував в трудових відносинах з відповідачем та виконував свої трудові обов'язки.
Автомобіль марки Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_5 , яким під час ДТП керував ОСОБА_2 , належить ОСОБА_3 , яка була пасажиром власного автомобіля на час ДТП.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, належний ОСОБА_3 автомобіль Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зазнав механічних пошкоджень, чим його власнику завдано матеріальна шкоду.
26.09.2015 власник транспортного засобу Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_5 - ОСОБА_3 , в порядку ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернулась до Моторно (транспортного) страхового бюро України з заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП, що сталася 11.03.2015
Вказані обставини встановлені вироком Ставищенського районного суду Київської області від 06.10.2015 у справі № 378/704/15-к, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.12.2015, яким ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців виправних робіт з відрахуванням із заробітку засудженого в дохід держави 15 відсотків заробітку без позбавленням права керувати транспортними засобами. Цивільний позов задоволенню частково. Стягнуто із власника транспортного засобу Військової частини № А 2791 - 233421,00 (двісті тридцять три тисячі чотириста двадцять одну) гривню у відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_3 частини матеріальної шкоди та 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень у відшкодування потерпілій моральної шкоди. Стягнуто із Моторно (транспортного) страхового бюро України 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень у відшкодування потерпілій ОСОБА_3 частини матеріальної шкоди та 500,00 (п'ятсот) гривень витрат, пов'язаних з її лікуванням.
Вирок суду в частині стягнення із власника транспортного засобу Військової частини № НОМЕР_1 відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_3 частини матеріальної шкоди в розмірі 233421,00 грн. та моральної шкоди в сумі 50000 грн. мотивовано тим, що винний ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_3 шкоду під час виконання ним своїх трудових обов'язків службовим автомобілем, який належить Військовій частині № НОМЕР_1 , у зв'язку з чим Ставищенський районний суд Київської області на підставі вимог ч. 1 ст. 1172 ЦК України стягнув вказані кошти з Військової частини № НОМЕР_1 .
Вирок суду в частині стягнення із Моторно (транспортного) страхового бюро України 50000,00 грн. у відшкодування потерпілій ОСОБА_3 частини матеріальної шкоди та 500,00 грн. витрат, пов'язаних з її лікуванням мотивовано тим, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу (Військової частини № НОМЕР_1 ), яким керував його працівник винний у вчиненні ДТП на час скоєння ДТП не була застрахована, у зв'язку з цим, Ставищенський районний суд Київської області на підставі вимог ст. 9, 24, п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стягнув вказані кошти з Моторно (транспортного) страхового бюро України.
Позивач на підставі наказу «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих» від 03.03.2016 № 1746 здійснив виплату відшкодування потерпілій особі - ОСОБА_3 в розмірі 50500 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2016 № 1746рв, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Враховуючи зазначене, МТСБУ звернулось листом від 04.03.2016 № 3/1-05/6490 до ОСОБА_1 , як винної у настанні ДТП особи та відповідальної особи за шкоду завдану потерпілому внаслідок ДТП, в якому позивач пропонував ОСОБА_1 відшкодувати МТСБУ понесені ним витрати зі сплати страхового відшкодування потерпілій - ОСОБА_3 .
Оскільки ОСОБА_1 понесені МТСБУ витрати зі сплати страхового відшкодування в розмірі 50500 не сплатив, позивач у квітні 2018 року звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50500 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.04.2019 у справі № 357/3985/18 позовну заяву Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50500 грн. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50500 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.07.2019, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.04.2019 у справі № 357/3985/18 скасовано. У позові Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50500 грн. відмовлено.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що відповідальною особою за відшкодування майнової шкоди завданої ОСОБА_1 є Військова частина № НОМЕР_1 відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України, позаяк під час вчинення ДТП 11.03.2015 винна особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Військовою частиною № НОМЕР_1 та керував службовим автопоїздом, а тому відповідачем за позовом у справі № 357/3985/18 потрібно було визначити Військову частину № НОМЕР_1 , як власника транспортного засобу, а ОСОБА_1 третьою особою на стороні відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з даним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування.
Отже, предметом спору у справі є стягнення МТСБУ грошових коштів в порядку регресу з роботодавця винної у ДТП особи у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), який регулює і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з п. 39.1 ст. 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом (пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону).
Положеннями пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Матеріалами справи підтверджується те, що МТСБУ - позивач здійснив виплату, пов'язану з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50500 грн. потерпілій в ДТП особі - ОСОБА_3 , яка (ДТП) сталася з вини працівника відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків на службовому транспортному засобі, який належить Військовій частині НОМЕР_1 .
Отже, розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 50500 грн.
Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно положень ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.
У пп. 38.2.1 п. 38.1 ст. 38 Закону регламентовано, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України «Відшкодуванння шкоди» вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Регресом (з лат. «regressus» - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
З огляду на викладене, до позивача, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі за шкоду завдану внаслідок ДТП, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки у розмірі виплаченого відшкодування.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування є доведеними та обґрунтованими.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові, про що подав також заяву від 24.03.2021, в якій просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Положення ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Моментом початку позовної давності для регресної вимоги з огляду на положення ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України є день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні) (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 понесених витрат з виплати страхового відшкодування в розмірі 50500 грн.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 18.02.2021, що підтверджується відбитком календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява до Господарського суду Київської області.
Як свідчать матеріали справи позивач 04.03.2016 здійснив виплату відшкодування потерпілій особі - ОСОБА_3 в розмірі 50500 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2016 № 1746рв.
Оскільки регламентну виплату МТСБУ здійснено потерпілій особі 04.03.2016, а позов подано до суду 18.02.2021, то позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування з пропуском трирічного строку позовної давності.
Позивач в позовній заяві просить суд поновити пропущений строк позовної давності для можливості захисту своїх прав.
В обґрунтування наявності підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності для можливості захисту своїх прав, позивач посилається на положення ст. 264 Цивільного кодексу України, яка регулює питання переривання перебігу позовної давності та зазначає, що позивач в межах строку позовної давності звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування в порядку регресу витрат пов'язаних з виплатою страхового відшкодування. Разом з тим, Київський апеляційний суд постановою від 04.07.2019 відмовив в задоволенні позовних вимог МТСБУ до ОСОБА_1 , з підстав того, що під час вчинення ДТП 11.03.2015 ОСОБА_1 керував службовим автопоїздом Військової частини НОМЕР_1 , отже винна особа перебувала у трудових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_1 , а тому відповідальною особою за відшкодування майнової шкоди завданої ОСОБА_1 є Військова частина НОМЕР_1 відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України, яку повинно було визначити відповідачем за позовом у справі № 357/3985/18. Проте, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області в порушення норм процесуального права не було роз'яснено МТСБУ права на звернення в порядку ч. 2 ст. 51 ЦК України з клопотанням про заміну відповідача у справі та наслідки не вчинення даної процесуальної дії для всебічного і повного з'ясування обставин справи.
Згідно вимог ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі), а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами, не перериває перебігу позовної давності.
За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Частина 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Звернення МТСБУ до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, не перериває строку позовної давності у межах якого позивач мав звернутися до суду з вимогою до особи відповідальної за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки - Військової частини НОМЕР_1 про захист свого цивільного права або інтересу.
Інших доказів на підтвердження переривання перебігу позовної давності у межах якого позивач мав звернутися до суду з позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу витрат пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, позивачем в позовній заяві не зазначено та суду надано не було.
Посилання позивача на те, що Білоцерківським міськрайонним судом Київської області в порушення норм процесуального права не було роз'яснено МТСБУ права на звернення в порядку ч. 2 ст. 51 ЦК України з клопотанням про заміну відповідача у справі та наслідки не вчинення даної процесуальної дії для всебічного і повного з'ясування обставин справи, не є тими поважними причинами пропуску строку позовної давності у межах якого позивач мав звернутися до суду з позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу витрат пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, оскільки, МТСБУ ще станом на час розгляду справи № 378/704/15, вироком від 06.10.2015 в якій ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні 11.03.2015 ДТП було обізнане, що ОСОБА_1 на час скоєння ДТП виконував свої трудові обов'язки та МТСБУ повинно бло знати про те, що відповідно до вимог ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, а відтак звернення позивача з позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області до ОСОБА_1 - як до особи, яка в силу положень законодавства не є таким суб'єктом якій несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, не змінює та не перериває строків позовної давності у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу до особи відповідальної за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, тобто до власника цього джерела підвищеної небезпеки.
Крім того, заміна неналежного відповідача у справі № 357/3985/18 з фізичної особи - ОСОБА_1 на юридичну особу - Військову частину НОМЕР_1 мало б наслідком закриття провадження у справі № 357/3985/18 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного просувального кодексу України, відповідно до якого суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження у справі також не перериває перебігу позовної давності.
Суд звертає уваги на те, що позивач звернувся з даними позовними вимогами 18.02.2021, тобто через один рік і сім місяців від дня постанови Київського апеляційного суду від 04.07.2019 у справі № 357/3985/18, за наслідками вирішення якої позивач був обізнаний про те, що ним подано позов не до тієї особи, яка повинна була відповідати за ним, що свідчить про не зацікавленість позивача та усвідомлення наслідки спливу строку позовної давності для захисту свого цивільного права або інтересу.
За вказаних обставин, позивач не довів та матеріалами справи не підтверджено переривання строку позовної давності та наявності поважних причин його поновлененя, що зумовили неможливе чи утруднене своєчасне пред'явлення позову до особи відповідальної за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки - Військової частини НОМЕР_1 про захист свого цивільного права або інтересу.
Про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності відносно вказаних вимог відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.
Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Суд також зазначає, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права. Існування суб'єктивного права позивача доведено матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Судом не встановлено обставин та позивачем не надано вагомих аргументів щодо неможливості захисту ним своїх прав та інтересів в межах строків позовної давності, оскільки позивач ще в 2015 році при розгляді справи № 378/704/158-к знав про те, що винний в ДТП водій ОСОБА_1 , керуючи службовим транспортним засобом МАЗ 5337 д.н.з НОМЕР_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував свої трудові обов'язки, а тому позивач міг вчасно та у належний спосіб захистити свої порушені права на відшкодування понесених витрат з виплати страхового відшкодування.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність й остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (рішення ЄСПЛ 20.09.2011 у справі "ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії).
Враховуючи, що позовні вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності, про що заявив відповідач, що в силу вказаних вимог Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позовів та з огляду на не доведення позивачем належними та допустимими доказами переривання строку позовної давності та не доведення обґрунтованих причин пропуску строку позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Моторно (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування, з огляду на сплив строку позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду з вказаними позовними вимогами.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.
Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 232-233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
В позові Моторно (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 50500 грн. понесених витрат з виплати страхового відшкодування відмовити повністю.
Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 07.06.2021.
Суддя Ю.В. Подоляк