вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/935/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом приватного підприємства "Торговий дім "Фонтекс-Агро"
до державного підприємства "Чайка"
про стягнення заборгованості в сумі 156 165,56 грн.,
без виклику учасників справи
29 березня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства "Торговий дім "Фонтекс-Агро" (далі - позивач) до державного підприємства "Чайка" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 156 165,56 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки паливно-мастильних матеріалів №654 від 22.10.2019 року, згідно з якими позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався поставлений товар прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 117 399,96 грн. основного боргу, 25 596,95 грн. пені, 4 708,86 грн. трьох процентів річних, 8 459,79 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.04.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 05.05.2021 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.
05 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №341 від 28.04.2021 року.
Крім цього, від представника відповідача надійшла заява про зменшення розміру санкцій №339 від 28.04.2021 року та заява про застосування строків позовної давності №340 від 28.04.2021 року.
19 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 17.05.2021 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
22 жовтня 2019 року між приватним підприємством "Торговий дім "Фонтекс-Агро" (далі - позивач) та державним підприємством "Чайка" (далі - відповідач) був укладений договір №654 поставки паливно-мастильних матеріалів (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався поставлений товар прийняти і оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 2.2.2 договору, кількість та ціна поставленого товару (окремої партії) визначається відповідно до видаткової накладної.
Відповідно до п. 2.3 договору, партія товару вважається погодженою до передачі відповідачу з моменту підписання та надання відповідачу, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.
Пунктом 2.8 договору встановлено, що право власності на товар переходить до відповідача з моменту відвантаження (зливу) позивачем товару до резервуарів відповідача, з оформленням та підписанням сторонами відповідної видаткової документації.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна вартість договору складає 117 399,96 грн. (сто сімнадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять грн. 96 коп.).
Згідно з п. 3.4 договору, оплата товару здійснюється відповідачем з відстрочкою платежу, згідно з якою відповідач зобов'язаний на протязі 30 календарних днів з моменту отримання, оплатити отриману партію товару.
Відповідно до п. 3.5 договору, зобов'язання відповідача по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок позивача.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Згідно з п. 7.2 договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору, та закінчується 31 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 7.3 договору, закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 117 399,96 грн., про що сторонами підписана видаткова накладна №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року та товарно - транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №П00016321 від 22 жовтня 2019 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За твердженнями представника позивача, відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив.
Згідно з умовами договору, оплата товару здійснюється відповідачем з відстрочкою платежу, тому відповідач був зобов'язаний оплатити повністю товар на протязі 30 календарних днів з моменту отримання.
Так, товар, переданий позивачем відповідачу на підставі видаткової накладної №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року, повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 21 листопада 2019 року.
Проте, станом на 29 березня 2021 року, відповідач заборгованість перед позивачем не оплатив.
Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до Господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 117 399,96 грн. основного боргу, 25 596,95 грн. пені, 4 708,86 грн. трьох процентів річних, 8 459,79 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
05 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №341 від 28 квітня 2021 року, в якому представник відповідача проти боргу перед позивачем заперечував, послався на те, що видаткова накладна, яка підтверджує поставку товару позивачем відповідачу, оформлена з порушенням встановлених законодавством вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, документів, що підтверджували б відмову відповідача від отримання товару, повернення товару позивачу, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 117 399,96 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 4 708,86 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 8 459,79 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних за видатковою накладною №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року, враховуючи період заборгованості з:
22.11.2019 року до 24.03.2021 року, складає 489 днів, тому три проценти річних від суми 117 399,96 грн. становлять 4 708,86 грн., які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:
за видатковою накладною №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року, за період з грудня 2019 року до лютого 2021 року: грудні 2019 року - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); у січні 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютому - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березні - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітні - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травні - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червні - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липні - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року); серпні - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересні - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року), жовтні - 101,0% (УК №219 від 11.11.2020 року); листопад - 101,3% (УК №241 від 11.12.2020 року); грудень - 100,9% (УК №7 від 13.01.2021 року); у січня 2021 року - 101,3% (УК №28 від 11.02.2021 року; лютому - 101,0% (УК №47 від 11.03.2021 року), від суми 117 399,96 грн., складає 8 459,79 грн., які підлягають стягненню.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 25 596,95 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору"), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
Відповідно до п. 4.2. договору, відповідач зобов'язаний за прострочення оплати сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Так, сторонами погоджено, що пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
05 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності №340 від 28 квітня 2021 року, в якій представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог позивача в частині стягнення пені за період з 22.11.2019 року до 05.04.2020 року.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст. 260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Як встановлено судом, відповідач зобов'язаний був оплатити переданий позивачем товар на умовах відстрочення платежу 30 днів.
Так, строк оплати за видатковою накладною №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року, - до 21.11.2019 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Частиною 2 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).
Договором не передбачено збільшення строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом 29 березня 2021 року,
Разом з цим, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями, якою установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин. Вказаною постановою (із змінами, внесеними постановою КМУ N1236 від 9 грудня 2020 року, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України N104 від 17 лютого 2021 року, N405 від 21 квітня 2021 року), строк карантину продовжено до 30.06.2021 року.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Враховуючи вищевикладене, позовна давність щодо стягнення пені (у тому числі й позовна давність щодо вимог про стягнення пені за вказаний відповідачем період (з 22.11.2019 року до 05.04.2020 року)), яка не спливла на дату початку карантину (12.03.2020 року), позивачем не пропущена.
Так, розмір пені за видатковою накладною №РН-0008652 від 22 жовтня 2019 року, враховуючи період заборгованості з:
22.11.2019 року до 12.12.2019 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 15,5%, складає 2 093,90 грн.;
13.12.2019 року до 30.01.2020 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,5%, складає 4 255,35 грн.;
31.01.2020 року до 12.03.2020 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 11,0%, складає 2 963,87 грн.;
13.03.2020 року до 23.04.2020 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,0%, складає 2 694,43 грн.;
24.04.2020 року до 11.06.2020 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 2 514,80 грн.;
12.06.2020 року до 04.03.2021 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 10 243,25 грн.;
05.03.2021 року до 24.03.2021 року, суму боргу в розмірі 117 399,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5%, складає 836,27 грн.,
а разом 25 601,86 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 25 593,95 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
05 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява №339 від 28.04.2021 року про зменшення розміру санкцій, в якій він послався на скрутне матеріальне становище та значну кредиторську заборгованість підприємства.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Крім цього, неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
За відсутності встановленого законом переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №913/89/18 від 06.11.2018 року, у справі №916/65/18 від 04.12.2018 року, у справі №917/791/18 від 03.07.2019 року, у справі №904/5830/18 від 22.10.2019 року, у справі № 902/855/18 від 13.01.2020 року.
Судом встановлено, що представником відповідача до заяви про зменшення розміру санкцій не додано жодного документа на підтвердження вищевказаних обставин, тому правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не обґрунтовані та не доведені.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на позов відповідач проти заявленого позивачем розміру судових витрат заперечував, вважав, що позивачем не подано детальний опис наданих адвокатом послуг та розрахунок їх вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що крім попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначеного в позовній заяві, документів, що підтверджували б понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн., представником позивача суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ст. 253, ст. 256, ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 5 ст. 261, ч. 3 ст. 267, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 3 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 2 ст. 116, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123, ч. ч. 2, 3 ст. 126, ч. ч. 8, 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов приватного підприємства "Торговий дім "Фонтекс-Агро" до державного підприємства "Чайка" про стягнення заборгованості в сумі 156 165,56 грн.
Стягнути з державного підприємства "Чайка" (08330, Київська область, Бориспільський район, село Дударків, вулиця Гоголя, буд. 62-А, ідентифікаційний код 31245250) на користь приватного підприємства "Торговий дім "Фонтекс-Агро" (14020, місто Чернігів, вул. Малиновського, буд. 30-А, ідентифікаційний код 38510009) 117 399,96 грн. (сто сімнадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять грн. 96 коп.) основного боргу; 25 593,95 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три грн. 95 коп.) пені; 4 708,86 грн. (чотири тисячі сімсот вісім грн. 86 коп.) трьох процентів річних; 8 459,79 грн. (вісім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять грн. 79 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 342,48 грн. (дві тисячі триста сорок дві грн. 48 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 07.06.2021 року.
Суддя С. Грабець