ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2021Справа № 910/1161/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Фермерського господарства "ОЛЬГА" (77331, Івано-Франківська обл., с. Мостище, вул. Роботнича, 44)
до Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" (04116, м. Київ, проспект перемоги, буд. 20, кв. 34)
про стягнення 1 876 675,86 грн.
за участю представників
від позивача: Круторогова С.І.
від відповідача: Томкін О.Ю.
У судовому засіданні 02.06.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фермерське господарство "ОЛЬГА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" про стягнення заборгованості у розмірі 1 876 675,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договорами поставки сільськогосподарської продукції №64/-[2]-20 від 24.02.2020, №67/-[2]-20 від 27.02.2020, №70/-[2]-20 від 28.02.2020, №71/-[2]-20 від 03.03.2020, №72/-[2]-20 від 02.03.2020, №76/-[2]-20 від 06.03.2020, а саме в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 641 586,55 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував до стягнення інфляційні втрати у розмірі 46 292,65 грн, 20% річних у розмірі 117 895,26 грн та пеню у розмірі 70 901,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1161/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 24.02.2021.
22.02.2021 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 24.02.2021 було подане клопотання про відкладення розгляду справи позивачем.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача та відкласти підготовче засідання на 10.03.2021.
03.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
09.03.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із підозрою у представника COVID-19 та неможливістю обрання нового представника.
10.03.2021 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшли клопотання відповідача про зупинення провадження по справі та про проведення почеркознавчої експертизи.
У судову засіданні 10.03.2021 досліджено подане клопотання відповідача про проведення почеркознавчої експертизи, а також усні пояснення представника відповідача та вирішено викликати у підготовче засідання голову Фермерського господарства "ОЛЬГА" ОСОБА_1 для з'ясування обставин щодо подання та підписання позовної заяви від 22.01.2021.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 24.03.2021.
16.03.2021 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 суд задовольнив заяву позивача та постановив забезпечити участь представника Фермерського господарства "ОЛЬГА" в підготовчому засіданні 24.03.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
18.03.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення позивача щодо клопотань відповідача про зупинення провадження у справі та призначення експертизи.
У судовому засіданні 24.03.2021 суд відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про зупинення провадження та на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 14.04.2021.
05.04.2021 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення позивача для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14.04.2021 суд на місці ухвалив задовольнити усне клопотання відповідача про надання часу для врегулювання спору та відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, керуючись принципом розумності строків у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини, відкласти підготовче засідання на 28.04.2021.
У судовому засіданні 28.04.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті на 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021, заслухавши представників сторін, суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 02.06.2021.
02.06.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення сторін, які були залишені судом без долучення до матеріалів справи з огляду на стадію розгляду справи по суті.
У судовому засіданні, призначеному на 02.06.2021, суд заслухав представника позивача, яка підтримала позовні вимоги та надала пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
В період з лютого по березень 2020 року між Фермерським господарством "ОЛЬГА" та Приватним акціонерним товариством "Рамбурс" були укладені договори на поставку сільськогосподарської продукції, а саме: №64/-[2]-20 від 24.02.2020; №67/-[2]-20 від 27.02.2020; №70/-[2]-20 від 28.02.2020; №71/-[2]-20 від 03.03.2020; №72/-[2]-20 від 02.03.2020; №76/-[2]-20 від 06.03.2020 (далі - договори).
Предметом вищевказаних договорів є поставка товару з оплатою після поставки (п. 3 договорів).
За умовами договорів сторони визначили товар, одиниці виміру, кількість, стандарт, валюту договору, умови та строки поставки, умови оплати та інші умови.
Згідно п. 6 договорів датою поставки товару та переходу права власності на товар від постачальника до покупця вважається дата приймання вантажу одержувачем у місці поставки на зерновому складі. Постачальник несе всі ризики, пов'язані з втратою чи пошкодженням товару, до моменту переходу права власності на товар до покупця. Остаточна кількість товару визначається згідно показників вагів, розташованих у місці поставки. Остаточна якість визначається згідно результатів аналізів акредитованої лабораторії в місці поставки на зерновому складі. Показники кількості та якості товару зазначаються в реєстрі, надісланому в електронному вигляді зерновим складом та враховуються при визначенні відповідності якісних характеристик товару та його кількості вимогам цього договору.
Пунктом 7 договорів передбачено, що покупець оплачує 80% вартості поставленого товару протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання наступних документів:
- договір - сканована копія по електронній пошті;
- рахунок-фактура - сканована копія по електронній пошті;
- видаткова накладна - сканована копія по електронній пошті;
- товарно-транспортна накладна (з відміткою про прийняття у місці поставки на зерновому складі) - сканована копія по електронній пошті;
Балансовий платіж (20% вартості товару) у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, покупець оплачує протягом 3 банківських днів з дати наступної за днем настання останньої з цих подій:
- розвантаження товару в місці поставки;
- отримання оригіналів документів, перелічених в п. 7 договорів;
- реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронній формі. Податкову накладну постачальник зобов'язується скласти в електронній формі з дотриманням встановлених законодавством України вимог щодо її складання, з використанням електронного цифрового підпису уповноваженої постачальником особи. До податкової накладної постачальник заносить дані щодо фактично поставленого товару.
На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару в кількості 2 036,7 метричних тон, загальною вартістю 9 849 519,31 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними, зокрема:
- за договором №64/-[2]-20 від 24.02.2020 - видатковими накладними №14 від 25.02.2020 на суму 948 933,23 грн (193,66 т), №15 від 26.02.2020 на суму 681491,45 грн (139,08 т), №18 від 28.02.2020 на суму 885 919,27 грн (180,8 т);
- за договором №67/-[2]-20 від 27.02.2020 - видатковими накладними №20 від 01.03.2020 на суму 616920,5 (127,2 т.), №19 від 29.02.2020 на суму 244537,2 грн (50,42 т);
- за договором №70/-[2]-20 від 28.02.2020 - видатковою накладною №21 від 29.02.2020 на суму 598451,34 грн (126,88 т.);
- за договором №71/-[2]-20 від 03.03.2020 - видатковими накладними №23 від 03.03.2020 на суму 3563332,56 грн (739,28 т), №26 від 04.03.2020 на суму 254303,41 грн (52,76т);
- за договором №72/-[2]-20 від 02.03.2020 - видатковою накладною №22 від 02.03.2020 на суму 383251,98 грн (81,8);
- за договором №76/-[2]-20 від 06.03.2020 - видатковими накладними №32 від 10.03.2020 на суму 1073984,88 грн (221,44 т), №33 від 11.03.2020 на суму 598393,49 грн (123,38 т).
Відповідачем на виконання своїх зобов'язань за договором в період з лютого по жовтень 2020 року було здійснено лише часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 8 207 932,76 грн, інша частина товару на суму 1 641 586,55 грн залишена покупцем без оплати.
Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає про те, що відповідач в порушення умов п. 7 укладених між сторонами договорів на поставку сільськогосподарської продукції, не здійснив повної оплати за товар у розмірі 1 641 586,55 грн, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у вищевказаному розмірі та підставою для нарахування пені, 20% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів №64/-[2]-20 від 24.02.2020; №67/-[2]-20 від 27.02.2020; №70/-[2]-20 від 28.02.2020; №71/-[2]-20 від 03.03.2020; №72/-[2]-20 від 02.03.2020; №76/-[2]-20 від 06.03.2020, суд дійшов до висновку, що останні за своєю правовою природою є договорами поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як встановлено судом, згідно видаткових накладних позивачем в період з лютого по березень 2020 року було поставлено, а відповідачем прийнято товар за договорами на загальну суму 9 849 519,31 грн.
Судом також встановлено та відповідачем у судовому засіданні підтверджено, що приймання товару згідно товарно-транспортних накладних у місці поставки здійснювалось уповноваженим представником відповідача, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Боріваж», з яким був укладений відповідний договір.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов'язання за договорами щодо поставки товару, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень, в тому числі щодо кількості фактично прийнятого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що згідно п. 7 договорів відповідач має сплатити за товар 80 % ціни договорів протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідних копій документів, а 20 % ціни товару має бути сплачено відповідачем після розвантаження товару в місці поставки, надання йому оригіналів відповідних документів, реєстрації податкових накладних в ЄДПН.
Безумовним підтвердженням отримання відповідачем товару за договорами та документів згідно їх умов, є факт отримання відповідачем товару, що підтверджується підписаними останнім видатковими накладними за всіма договорами, товарно-транспортними накладними та проведенням відповідачем оплати у сумі, більшій ніж 83% за всіма договорами.
Крім того, позивачем до матеріалів справи було додано також податкові накладні, зареєстровані ним в ЄРПН, реєстрація яких підтверджена відповідними рішеннями органу ДФС України, наявність яких свідчить про настання моменту оплати в сукупності всіх умов договорів, зокрема, реєстрації податкових накладних.
Таким чином, на підставі наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що строк оплати товару за вищевказаними договорами настав, а тому твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку щодо повного розрахунку за поставлену кукурудзу 3-го класу є безпідставними, в тому числі і твердження щодо неповної передані товаросупровідної документації.
Як встановлено судом, з метою досудового врегулювання спору відповідачу направлялась претензія щодо оплати заборгованості за поставлений товар №16-09/2020-1 від 16.09.2020 року, яка була частково задоволена останнім у жовтні 2020 року на суму 498 661,23 гривень. Інша частина заборгованості в розмірі 1 641 586,56 грн, станом на момент розгляду спору, залишена відповідачем без оплати.
Жодних доказів звернення відповідача з листами, вимогами, претензіями до позивача щодо відсутності товаросупровідної документації чи невідповідності кількості поставленого товару матеріали справи не містять.
Заперечення відповідача, наведенні у відзиві на позовну заяву, не беруться судом до уваги, оскільки спростовані наведене вище обставинами та доказами наявними у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договорами належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 641 586,55 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання за договорами позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20% річних у розмірі 117 895,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 292,65 грн.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування індекс інфляції та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п. 10. договорів за порушення грошового зобов'язання в частині не оплати поставленого товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 20% річних від простроченої (неоплаченої) суми.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 20% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Що стосується нарахованої до стягнення з відповідача пені у розмірі 70 901,40 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Судом встановлено, що у п. п.10 договору сторони передбачили, що за умови виконання постачальником п.7. цього договору та не здійснення покупцем остаточного платежу постачальник має пpаво вимагати сплати покупцем пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несвоєчасно сплаченої суми.
За перерахунком суду розмір пені становить суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума у заявленому позивачем, а саме у розмірі 70 901,40 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Фермерського господарства "ОЛЬГА" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" (04116, м. Київ, проспект перемоги, буд. 20, кв. 34, ідентифікаційний код 22936378) на користь Фермерського господарства "ОЛЬГА" (77331, Івано-Франківська обл., с. Мостище, вул. Роботнича, 44, ідентифікаційний код 22170659) основний борг у розмірі 1 641 586 (один мільйон шістсот сорок одну тисячу п'ятсот вісімдесят шість) грн 55 коп., пеню у розмірі 70 901 (сімдесят тисяч дев'ятсот одна) грн 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 46 292 (сорок шість тисяч двісті дев'яносто дві) грн 65 коп., 20% річних у розмірі 117 895 (сто сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн 26 коп. та судовий збір у розмірі 28 150 (двадцять вісім тисяч сто п'ятдесят) грн 14 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07.06.2021
Суддя Л. Г. Пукшин