ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 травня 2021 року Справа № 918/1105/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: Кривошей Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі №918/1105/20; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 у справі №918/1105/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро"
про стягнення 649 959,35 грн.
У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" про стягнення 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" про стягнення 649 959,35 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних. У задоволенні позовних вимог про стягнення 199 999,80 грн пені, 129 826,81 грн 28% річних, 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом та 14 612,28 грн інфляційних відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" 7 313,02 грн судового збору.
Додатковим рішенням від 10.03.2021 р. заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" 11 251,50 грн витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги. У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" звернулося з апеляційними скаргами, в яких просить рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. по справі №918/1105/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. А також, просить додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 р. по справі №918/1105/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про розподіл витрат відмовити в повному обсязі.
Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/1105/20 від 10.03.2021 р. та просить розглянути апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/1105/20 від 10.03.2021 р. без участі представника Позивача. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/1105/20 від 10.03.2021 р. в частині здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу, змінити. Заяву №2502/6-Д від 25.02.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр - Агро” про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 64 244,78 грн.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. у справі №918/1105/20, справу призначено до розгляду.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 у справі №918/1105/20. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро", яка подана на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро", яка подана на додаткове судове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 в справі №918/1105/20, для спільного розгляду, справу призначено до розгляду.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 у справі №918/1105/20. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро", яка подана на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро", яка подана на додаткове судове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 в справі №918/1105/20, для спільного розгляду, справу призначено до розгляду.
26.04.2021 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" надійшли заперечення на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро", в даних заперечення відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Спектр-Агро» на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 р.
28.04.2021 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційні скарги у справі №918/1105/20 розглянути без участі представника позивача. При розгляді апеляційної скарги представника ТОВ «Рівень-Агро» від 15 березня 2021 р. на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 по справі №918/1105/20 не обмежуватись доводами та вимогами апеляційної скарги. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕНЬ-АГО» від 15 березня 2021 р. на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. по справі № 918/1105/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 по справі №918/1105/20 змінити: - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівень-Агро», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» 73 504,30 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 249 826,81 грн. - 28% річних, а також 9 749,39 грн. судового збору; - в іншій частині позовних вимог рішення від 24.02.2021 залишити без змін.. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівень-Агро» від 30 березня 2021 р. на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 р. по справі №918/1105/20 залишити без задоволення.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 27.05.2021 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівень-Агро» підтримав доводи поданих ним апеляційних скарг та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Крім того, відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача вважає, що доводи які викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими.
Представник позивача в судове засідання не з'явився та не реалізував процесуальне право на участь в судовому засіданні, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням суду першої інстанції частково задоволено позов, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а відтак про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних.
Додатковим рішення суд першої інстанції частково задоволив заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги. Задовольняючи заяву частково суд дійшов висновку, що документально підтвердженими, справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. При цьому суми, на які суд на власний розсуд зменшив 28% річних та пеню, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховуються. Зважаючи, що позов задоволено частково, отже, судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 11 251,50 грн покладаються на відповідача, а решта - на позивача.
2.Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" акцентує увагу на тому, що з моменту укладення Мирової угоди між Первісним кредитором та Відповідачем припинились всі грошові зобов'язання, що прямо чи опосередковано випливали з Договору поставки; у той же час виникли зобов'язання, які випливають з умов Мирової угоди. Тобто відбулася зміна первісного зобов'язання, оскільки у тексті Мирової угоди визначено, що вимоги Позивача ґрунтуються виключно на положеннях Мирової угоди. Таким чином грошові зобов'язання, визначені умовами Мирової угоди, не мають відношення до умов договору поставки та не регулюються ним. У тому числі наслідки не виконання Мирової угоди визначаються умовами цього правочину та законодавством та жодним чином не регулюються Договором поставки. Таким чином рішення суду першої інстанції в даній справі підлягає скасуванню як таке, що не відповідає дійсним обставинам справи. Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що позивач міг нарахувати відповідачу штрафні санкції лише ті, які передбачені законодавством, а не договором. Крім того, у позовній заяві Позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 9 749,39 грн. Сума позовних вимог, відповідно до позовної заяви склала 649 959,35 грн. Зважаючи, що позовні вимоги судом першої інстанції задоволено частково, а саме в сумі 232 016,16 грн., а також враховуючи вимоги ст.129 ГПК України, судовий збір мав би бути в розмірі 3 480,53 грн., а не в розмірі 7 313,02 грн., як було розраховано судом в оскаржуваному рішенні. Таким чином судом першої інстанції невірно було розраховано і розподіллено судові витрати.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" зазначає, що оскільки відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області, внаслідок скасування якого та відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі будуть наявними підстави для скасування і додаткового рішення. Вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції в цій справі повинно бути скасоване та прийняте нове рішення, яким позивачу у вимогах щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, повинно бути відмовлено.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" також не погоджується із додатковим рішенням і вважає його необґрунтованим, незаконним, та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд за власною ініціативою та на власний розсуд дійшов висновку про те, що документально підтвердженими, справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн із фактично понесених та заявлених до стягнення 97 350, 53 гривень. Крім того, зважаючи, що позов задоволено частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 11 251,50 грн покладаються на відповідача, а решта - на позивача. Однак, висновки Господарського суду Рівненської області, котрі викладені у Додатковому Рішенні щодо розподілу та стягненню розміру судових витрат не відповідають не лише нормами чинного законодавства України, а й сталій судовій практиці у вирішенні аналогічного роду спорів. Господарським судом Рівненської області в частині прийняття рішення щодо розподілу та стягненню розміру судових витрат безпідставно здійснено відступлення від висновків та правових позицій Верховного Суду, про котрі зокрема було зазначено Позивачем, та не враховано відповідних доводів, котрі були винесені Верховним Судом за результатами розгляду аналогічного роду касаційних скарг із врахуванням Конвенцій та рішень Європейського Суду з прав людини. Позивач вважає необгрунтованим, безпідставним та протиправним існування до стягнення розміру коштів у сумі 11 251,50 грн. згідно Додаткового Рішення, оскільки судом першої інстанції в мотивувальній частині Додаткового Рішення не обґрунтовано, чому документально підтвердженими, справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., оскільки, відповідно до акту здачі-приймання виконаних правових послуг за договором надання правової (правничої) допомоги № 40 від 24 лютого 2024 р. адвокатом фактично були зроблені роботи на суму 73 844,75 грн., а також передбачений «гонорар успіху», який позивач в акті вважає завищеним, але все рівно має правові підстави, щоб складати суму 11 600,81 грн. Законодавством не встановлене обмеження співвідношення «гонорару успіху» до суми інших витрат на адвокатські послуги, враховуючи те, що відсоток «гонорару успіху» в нашому випадку є мінімальним, відповідно до рекомендацій рад адвокатів регіонів. Отже, таке зменшення витрат на професійну правничу допомогу, яке застосував суд першої інстанції в Додатковому Рішенні, Позивач вважає незаконним та необгрунтованим. З висновком суду про те, що при цьому суми, на які суд на власний розсуд зменшив 28% річних та пеню, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховуються, позивач погоджується.
Оскільки, судом в частині щодо розподілу та стягненню розміру судових витрат прийнято рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і неправильним застосуванням норм процесуального права, позивач вважає, що додаткове рішення підлягає зміні та прийняттям рішення про задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівень-Агро» (код ЄДРПОУ 40131958) судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 64 244,78 грн. (Шістдесят чотири тисячі двісті сорок чотири гривні 78 коп.), тобто пропорційно до задоволених позовних вимог, але без врахування зменшених сум 28 % річних та пені.
В даному випадку, судом самостійно без правового обґрунтування, керуючись власною думкою, котра не співпадає лише із чинним законодавством України зроблено підміну понять при оцінці існуючих доказів, обставин та фактів справи, та врахування їх при винесені рішення.
Мотивуючи заперечення на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" відповідач звертає увагу суду, що судом першої інстанції правильно зазначено, що пункти 1,3-6 Опису робіт охоплюються пунктом 2 - підготовка позовної заяви. Так само судом першої інстанції правильно зазначено, що підготовка відзиву, складання заяв, клопотань і заперечень з процесуальних питань, участь у судових засіданнях, тобто пункти 7,8,9 охоплюються поняттям участі у судовому розгляді справи, тобто пунктом 7 Опису робіт. Крім того, позивачем в Описі робіт зазначено про погодинну оплату праці адвоката. Однак в пунктах 2,3,4,7,8 Опису робіт адвокат Бохан С.О. не зазначає про затрачений час, а на власний розсуд встановлює суми наданих послуг, а відтак суд позбавлений можливості встановити час, затрачений адвокатом на надання професійної правничої допомоги.
Також, позивач разом із позовної заявою надавав суду першої інстанції додаток №60 до договору про надання правової допомоги №6 від 21.01.2019 року, у якому затверджено розмір та порядок оплати праці адвокат. В додатку Позивач та адвокат Бохан С.О. встановили вартість юридичних послуг, які повторюють перелік послуг в Описі робіт, хоча до початку розгляду справи позивач не міг знати, скільки буде судових засідань та які затрати часу матиме адвокат. Також, згідно п.4.1., Позивач повинен був оплатити послуги адвоката в розмірі 100% протягом 30-ти календарних днів з дня проголошення суду рішення першої інстанції. Апеляційна скарга позивачем подана 30.03.21, однак не надано апеляційному суду доказів сплати адвокату за послуги професійної правничої допомоги.
Крім того, загальна сума підготовки позовної заяви згідно п. 1-6 Опису робіт складає 35 844,75 грн. Враховуючи, що позивачем не зазначено кількість затраченого часу і жодним чином не аргументовано таку велику суму, відповідач вважає її завищеною, необґрунтованою та не співмрною із фактично затраченим часом на виконання зазначених робіт. За таких обставин вважає рішення суду в частині зменшення сум витрат позивача на професійну правничу допомогу цілком обґрунтованим, справедливими, розумними та співмірними задоволеним позовним вимогам та реально наданим послугам.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» у відзиві на апеляційні скарги відповідача стверджує, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, необґрунтовані, безпідставні і не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Твердження відповідача, що зобов'язання за Договором поставки №20-САТ/РВ від 02 квітня 2018 р. (далі- Договір), припинилися з моменту укладення мирової угоди, є безпідставними та неправомірними, оскільки підставою звернення позивача до суду, був саме факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно умов Договору поставки та умов мирової угоди, яку затверджено ухвалою господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 р. по справі № 918/724/17.
Позивач, звертає увагу на ту обставину, що мирова угода, яку затверджено ухвалою господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 р. по справі № 903/281/14, стосується стягнення сум: основного боргу та штрафних санкцій станом на 12 жовтня 2017 року.
Вважає хибним є посилання відповідача на ст.192 чинного на даний час Господарського процесуального кодексу України, оскільки мирова угода була укладена та затверджена Господарським судом до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання ним чинності. Суд при затвердженні мирової угоди керувався ст. 78 ГПК України в діючий редакції, частина третя якої передбачала, що мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. З наведеного вбачається, що мирова угода була укладена лише стосовно сплати основного боргу та штрафних санкцій, нарахованих станом на 12 жовтня 2017 р. Отже, позивач правомірно вимагає сплати пені; 28 % річних; індексу інфляції та відсотків за користування товарним кредитом, за період з 11.12.2017 р. по 01 вересня 2020 р.
Щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом позивач зазначає наступне. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом, починається з дня, наступного за днем отримання Поставленого Товару покупцем та закінчується в день розрахунку покупцем за Поставлений Товар.
Оскільки відповідачем в строки, визначені в графі «Графік оплати товару покупцем» Додатку до Договору, вартість Товару не була оплачена, нарахування відсотків за користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання Поставленого Товару покупцем та закінчується в день розрахунку покупцем за Поставлений Товар. Однак суд першої інстанції, при винесенні судового рішення, не врахував положення цивільного законодавства та умов Договору та Додатку до нього та відмовив Позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення з Відповідача відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 73 504,30 грн. та частково задовольнив вимоги щодо стягнення 28% річних. Саме тому рішення суду від 24.02.2021 року має бути змінене в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом та 28 % річних з Відповідача та задоволені в повному обсязі в розмірі 249 826,81 грн. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. має бути змінене та стягнуто з Відповідача нарахованих 73 504,30 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 28% річних в повному обсязі в розмірі 249 826,81 грн
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі на додаткове рішення від 10.03.2021 р. не було зазначено жодних правових підстав, на основі яких додаткове рішення від 10.03.2021 р. має бути скасовано. Відповідно до статті 282 ГПК, суд апеляційної інстанції при винесенні судового рішення самостійно здійснить новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Тому, апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення від 10.03.2021 позивач вважає необґрунтованою та незаконною.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом
21.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №20 - САТ/РВ, за п.1.1. якого у строки, визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо - технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору.
Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару та нарахування відсотків, інші умови, визначені у додатках до договору, який є невід'ємною його частиною (п.1.2. договору).
За п. 2.1. ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог п. 2.2.-2.3. договору, що передається за цим договором, та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях та відображається в додатках до договору.
Відповідно до п. 2.3. договору, зокрема вартість (ціна) товару визначена на день підписання договору.
У п. 2.4. договору зазначено, що покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної з врахуванням вимог п. .2.-2.3. договору, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, у розмірах, вказаних у додатках до договору шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до п.2.5. договору товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення додатків), підлягає повній оплаті з врахуванням умов п.пю2.2.-2.4 цього договору, не пізніше 1 грудня 2016 року.
За умовами п. 2.6. - 2.8., 2.11. договору за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачено додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем. Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку покупцем за поставлений товар. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. В цьому випадку, відсотки нараховуються та сплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом. Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником відповідно до п. 2.6. договору. Щомісячно з 01 вересня поточного року, або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт надання (приймання - передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом одного робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару і зараховуються постачальником відповідно до вимог п. 2.10. договору.
Пунктом 2.10. договору поставки сторони передбачили, що у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань за цим договором, постачальник має право провести зарахування коштів у такому порядку: 1) в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2.5.договору; 2) в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2 (Б) договору; 3) в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2 (А) договору; 4) в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2 (Б) договору; 5) в рахунок оплати вартості (ціни) товару, пропорційно кожній номенклатурі неоплаченого товару; 6) в рахунок оплати різниці ціни товару, передбаченої п. 2.2.3. договору.
У п.2.12. договору зазначено, що моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата виписки видаткової накладної на товар та/або, при необхідності, підписання інших документів, що посвідчують факт передачі товару покупцю.
У розділі 3 договору визначено права та обов'язки постачальника та покупця. Зокрема, постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві у місці, вказаному в додатку, а покупець, у свою чергу, провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та термінів, передбачених п.2 договору та додатку до договору, отримати товар в місці, вказаному в графі “Базис поставки” додатку та в термін, вказаний в цьому ж додатку, а при достроковій поставці - в термін, вказаний в повідомленні постачальника.
Відповідно до п.5.1. договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім обов'язків покупця по виконанню грошових зобов'язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, за штрафними санкціями - до повного їх виконання.
Розділом 7 договору передбачено, що у випадках порушення умов цього договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення умов договору покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; B) сплачує на користь постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення позовної давності по всім зобов'язанням, що виникли на підставі цього договору, до 3 років. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через 3 роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (ч. 6 ст. 232 ГПК України).
Згідно з п. 9.13. договору вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання.
Як установлено судом з фактичних обставин справи, позивач поставив відповідачу товар на загальна суму 390 002,40 грн, про що свідчать видаткові накладні від 29.12.2016 №1899 (на суму 65 000,00 грн) та №1900 (на суму 325 002,00 грн).
Товар, що був переданий покупцю у межах цього договору тільки згідно з накладними (без укладення додатків), підлягає оплаті з врахуванням вимог п. 2.2. - 2.4. цього договору, не пізніше 01.12.2016 (п. 2.5. договору).
Заразом згідно з додатками до договору строк сплати авансової частини в розмірі 65 000,40 грн - 31.12.2016, відстрочений платіж на суму 325 002,00 грн - 10.04.2017.
Проте, в порушення умов договору, відповідач прострочив оплату товару та частково розрахувався за товар, сплативши всього 65 000,40 грн, а саме: 31.08.2016 - 17 000,00 грн, 22.09.2016 - 20 000,00 грн, 29.12.2016 - 28 000,00 грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 325 002,00 грн.
У додатку №1/СТ000001544 від 19.08.2016 до договору розмір відсотків за користування товарним кредитом - 7 % річних.
Всього, згідно з актом нарахування відсотків за користування товарним кредитом, постачальником нараховані відсотки у розмірі 20 568,57 грн, які відповідач зобов'язався оплатити одночасно з оплатою вартості товару.
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (відповідач) про стягнення в сумі 517 830,54 грн, з яких: 325 002,00 грн - основний борг, 20 568,57 грн - відсотки за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн - пеня, 46 123,57 грн - 28% річних, 19 500,12 грн - інфляційні втрати та 65 000,40 грн - штраф за договором поставки продукції виробничо - технічного призначення №20-САТ/РВ від 21.06.2016.
Ухвалою суду від 05.12.2017 у справі №918/724/17 затверджено мирову угоду від 21.11.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро", згідно з п.1 якої відповідач визнав, що його заборгованість перед позивачем за поставлений товар (основний борг) в момент укладення цієї мирової угоди становить 325 002,00 грн, а також визнав правильність нарахування 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн, індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу.
Відповідно до п.2 мирової угоди відповідач зобов'язався здійснити повну оплату 325 002,00 грн основного боргу, 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн інфляційних шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача за графіком: 139 653,91 грн до 10.12.2017, 139 653,91 грн до 10.03.2018, 139 653,90 грн до 10.05.2018 (всього: 418 961,72 грн).
Сторони погодили, що у разі не сплати та/або несвоєчасної сплати відповідачем чергового платежу в повному обсязі в терміни, передбачені у п. 2 цієї мирової угоди, позивач набуде право на примусове стягнення 517 830,54 грн, а саме: 325 002,00 грн основного боргу, 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу.
07.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (новий кредитор, позивач) укладений договір про відступлення прав вимоги № 07-02-2020 (договір відступлення), відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором, укладеним між первісним кредитором та відповідачем.
Пунктом 1.1 договору відступлення передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) від належного первісному кредитору право грошової вимоги згідно з договором поставки № 20-САТ/РВ від 21.06.2016 боржником, а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору, відповідно та на підставі безпосередньо договору поставки № 20-САТ/РВ від 21.06.2016 та ухвали суду у справі № 918/724/17 від 05.12.2017.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.03.2020 здійснено заміну позивача у справі №918/724/17 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро".
Відповідач порушив умови мирової угоди, а тому новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" звернувся до Володимирецького РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Рівненської області у справі № 918/724/17 від 05.12.2017.
06.02.2020 постановою Володимирецького районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито провадження № 61156888 з примусового виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17.
23.11.2020 позивач направив відповідачу акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 48255 від 23.11.2020 на суму 73 504,30 грн, який останній залишив без відповіді та задоволення.
Станом на 25.11.2020 ухвала Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі №918/724/17 виконана (датою виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора), відповідачем сплачені грошові кошти в розмірі 525 598,00 грн, а саме: 12.10.2018 сплачено 45 570,00 грн; 16.10.2018 - 0,57 грн; 22.01.2019 - 100 000,00 грн; 26.02.2019 - 10 000,00 грн; 29.03.2019 - 15 000,00 грн; 12.04.2019 - 15 000,00 грн; 07.05.2019 - 10 000,00 грн; 14.05.2019 - 5 000,00 грн; 15.07.2020 (проведено банком, зараховано на рахунок позивача) - 73 526,16 грн; 30.07.2020 (проведено банком) - 14 718,60 грн; 02.09.2020 (проведено банком, зараховано на рахунок позивача) - 236 782,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банку.
Судами встановлено, що зарахування позивачем сплачених відповідачем грошових коштів відбулося у порядку ст. 534 ЦК України (без урахування п. 2.10. договору), таким чином: 7 767,46 грн - оплата витрат позивача по сплаті судового збору, 20 568,57 грн - сплата нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, 17 233,97 грн, 0,57 грн, 28 889,03 грн - сплата 28% річних, 19 500,12 грн - сплата інфляційних, 41 635,88 грн - сплата пені, 9 974,97 грн, 10 000,00 грн, 15 000,00 грн, 15 000,00 грн - 10 000,00 грн, 5 000,00 грн, 25,43 грн - сплата штрафу, 73 500,73 грн, 14 718,60 грн, 236 782,67 грн - оплата вартості поставленого товару.
Відтак заборгованість відповідача перед позивачем на суму 525 598,00 грн відсутня.
Оскільки, як стверджує позивач, мирова угода не була добровільно виконана боржником, оплати відбувалися не в узгоджені сторонами строки. У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови мирової угоди та прострочив строки оплати, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" про стягнення 649 959,35 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних. У задоволенні позовних вимог про стягнення 199 999,80 грн пені, 129 826,81 грн 28% річних, 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом та 14 612,28 грн інфляційних відмовлено.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
З урахуванням викладеного колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із відповідальністю за прострочення оплати за поставлений товар та за користування товарним кредитом, регулювання яких здійснюється ЦК України та ГК України.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).
За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
За матеріалами справи, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі №918/724/17 затверджено мирову угоду від 21.11.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро".
Вказана мирова угода також виконана відповідачем з порушенням строків, погоджених в ній.
При цьому колегія суддів зазначає, що на відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 904/8731/17 і від 20.06.2018 у справі № 913/869/14). Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом.
Враховуючи положення ст.604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши оцінку умовам мирової угоди, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що, укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні ст.604 ЦК України, оскільки за її умовами зобов'язання відповідача за договором поставки не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов'язання (виконання робіт, надання послуг тощо), умов про припинення первісного зобов'язання, що виникло за вказаним договором, мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов'язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вказаної норми (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судового акта про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника, не змінює правової природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ухвала про затвердження мирової угоди не є правоперетворюючим судом рішенням, порядок розрахунків, визначений у мировій угоді, впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором залишається незмінною.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого суду про те, що мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі №918/724/17, не є новацією, зобов'язання за договором поставки між сторонами не припинилися, за мировою угодою сторони змінили строк виконання основного зобов'язання, а саме: 10.12.2017 щодо сплати 45 694,19 грн, 10.03.2018 щодо сплати 139 653,91 грн та на 10.05.2018 щодо сплати 139 653,90 грн (з урахуванням п. 2.10. договору).
Судами із фактичних обставин справи установлено, що предметом вказаного спору є стягнення 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн 7% за користування товарним кредитом.
Щодо нарахування та стягнення з відповідача пені, то колегія суддів зазначає наступне.
За змістом норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч.2 ст.232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Як установлено судами із умов договору поставки, відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар на суму 325 002,00 грн до 10.04.2017 (додаток № 1/СТ000001544 від 19.08.2016, а з урахуванням умов мирової угоди: 10.12.2017, 10.03.2018, 10.05.2018), порядок зарахування грошових коштів визначено у п.2.10, нарахування штрафних санкцій припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (п. 7.3.).
У свою чергу, позивач здійснив нарахування пені за періоди з 11.04.2017 по 12.10.2017 (за умовами мирової угоди) та з 01.12.2017 по 01.09.2020 (у цій справі), тобто без урахуванням змінених строків виконання основного зобов'язання, передбачених п.2 мирової угоди, та поза межами трирічного строку, обумовленого в договорі.
Зокрема, за умовами договору, як зазначалося, право на нарахування пені обмежується трьома роками, отже, позивач мав право на нарахування пені у період з 11.04.2016 по 04.12.2017, що складає 238 днів (05.12.2017 затверджено мирову угоду, якою змінені строки виконання основного зобов'язання), відтак подальше нарахування пені мало здійснюватися з 12.12.2017, 13.03.2018 (з урахуванням вихідного дня), 11.05.2018 та, відповідно, закінчуватися по кожному із зазначених строків через два роки та 127 дні.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар, згідно з умовами мирової угоди, у такі строки: до 10.12.2017 на суму 45 694,19 грн, до 10.03.2018 на суму 139 653,91 грн та до 10.05.2018 на суму 139 653,90 грн. У свою чергу, відповідальність застосовується з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання, якщо такий строк припадає на святковий, вихідний, неробочий день (ст. 253, 254 ЦК України), то строк виконання переноситься на перший робочий день.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені, установив, що її розмір становить 229 440,26 грн (при заявленому - 269 999,80 грн) (розрахунок додається), отже, пеня підлягає частковому задоволенню.
Щодо відсотків за користування товарним кредитом, то відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За умовами договору (п.2.7.) строк користування товарним кредитом починається не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку.
У той же час цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Такі проценти за правомірне користування чужими коштами є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, до застосування у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦК України. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за користування товарним кредитом, як плата за надану відстрочку, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом), коли відповідач правомірно користувався наданими йому коштами та мав право не сплачувати кредитору свій борг, закінчилося 10.04.2017, а після вказаної дати мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, за яке підлягають нарахування проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, тобто за протиправне невиконання (неналежне виконання) грошового зобов'язання.
Окрім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 та 694 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із ст. 694, 536, 625 ЦК України.
Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачене ст.549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (постанова Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18).
Судами установлено, що позивач здійснив нарахування 7% за користування товарним кредитом за кожен день, тобто спосіб їх обчислення підпадає під визначення пені, тоді як позивач уже нарахував та заявив до стягнення пеню.
З урахуванням викладеного підстави для задоволення 7% за користування товарним кредитом, нарахованих поза строком правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто як за неправомірне користування грошовими коштами (з одночасним нарахуванням процентів за ч.2 ст.625 ЦК України як відповідальністю за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання), та за кожен день прострочення, відсутні.
Щодо нарахування 28% річних та інфляційних, то ч.2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.
Судами, здійснено перерахунок 28% річних та інфляційних, установлено, що розмір перших становить 216 101,61 грн (при заявленому - 249 826,81 грн), а других - 42 016,16 грн (при заявленому - 56 628,44 грн), отже, 28% річних та інфляційні підлягають частковому задоволенню.
Крім того, оцінивши всі фактичні обставини справи, судами встановлено, що розмір загальної вартості поставленого відповідачу товару становив 390 002,40 грн, а сума несплаченого основного боргу - 325 002,00 грн, за мировою угодою відповідачем сплачено, крім суми основного боргу, 192 828,54 грн (20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу), що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 49,44%, а до суми боргу - 59,33%. Окрім того, предметом цієї справи є 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом, що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 166,66%, а до суми вже погашеного боргу - 199,99%. Загальна сума здійснених нарахувань становить 842 787,89 грн (192 828,54 грн + 649 959,35 грн), що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 216,10%, а до суми вже погашеного боргу - 259,32%.
Умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами та період нарахування пені до 3 років, погодили нарахування відсотків за користування товарним кредитом, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її на рівні 28% річних від несплаченої вартості товару.
Тобто право позивача на нарахування сум, заявлених до стягнення, передбачене умовами договору.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом п. 7.2. укладеного сторонами договору, положень ст. 611 та ч. 3 ст. 692, ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
При цьому вирішення питання про зменшення заявлених до стягнення сум закон відносить на розсуд суду. У свою чергу, судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Суд, реалізуючи надане йому право, ураховує, що суддівський розсуд підлягає не лише обмеженням, які позитивно передбачені законом, але також певним загальним правилам, зокрема: 1) сфера суддівського розсуду поширюється на варіанти, які не сприймаються юридичною спільнотою як явно незаконні (“неправильні”); 2) кожен суддя зобов'язаний обрати варіант, який він або вона вважає найкращим; 3) вибір не може бути випадковим чи свавільним і потребує пояснення.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції скористався правом на зменшення розміру відповідальності задля недопущення явно нерозумних і несправедливих наслідків (взявши до уваги відсутність основного боргу та загальний строк прострочення), зменшивши пеню та 28% річних до 70 000,00 грн та 120 000,00 грн відповідно, загальний розмір вимог, що підлягатиме до задоволення, - 232 016,16 грн (70 000,00 грн + 120 000,00 грн + 42 016,16 грн), складатиме 59,49% від загальної суми поставки (390 002,40 грн), а разом із вже стягнутими з відповідача грошовими коштами, окрім основного боргу (192 828,54 грн + 232 016,16 грн = 424 844,70 грн), - 108,93%.
Колегія судів оцінивши обставини справи, не вбачає в діях суду першої інстанції порушення норм матеріального чи процесуального права, оскільки з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про наявність підстав для зменшення розміру як пені так і 28% річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Відтак, враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, стосовно того, що матеріалами справа підтверджено порушення майнових прав позивача, а отже, наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних.
Стосовно доводів апеляційної скарги, щодо того, що суд першої інстанції не вірно розрахував і розподілив судові витрати колегія суддів оцінює критично, оскільки згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат зменшення на власний розсуд річних та пені не враховуються.
Оскільки позов задоволено частково, а саме в розмірі 229 440,26 грн. пені, 216 101,61 грн. 28 % річних та 42 016,16 інфляційних (без врахування зменшення судом на власний розсуд річних та пені), судовий збір стягується в розмірі пропорційного розміру задоволених позовних вимог. Відтак, суд першої інстанції правомірно вирахував розмір судового збору, який повинен бути стягнений з відповідача, а саме: 7 313,02 грн.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" не наведено переконливих та обгрунтованих доказами доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі №918/1105/20.
Стосовно доводів апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на наявність підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи із поданням позовної заяви позивачем подано попередній розрахунок судових витрат, розмір яких становив 97 342,72 грн, а саме: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи - 549,25 грн, підготовка позовної заяви - 25 000,00 грн, складання розрахунку позовних вимог - 5 000,00 грн, складання попереднього розрахунку судових витрат - 2 000,00 грн, підготовка письмових доказів - 2 187,00 грн, підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу - 1 098,50 грн, участь у судовому розгляді справи - підготовка відповіді на відзив (правовий аналіз відзиву на позовну заяву та заперечень, пошук та аналіз законодавства та законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту відповіді на відзив) - 20 000,00 грн, складання заяв, клопотань і заперечень з процесуальних питань - 3 000,00 грн, участь у судових засіданнях - 6 000,00 грн, оплата професійної правничої допомоги за прийняття рішення на користь клієнта - 649 959,35 грн *5% = 32 497,97 грн.
26.02.2021 представником позивача надані документи в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу.
Так, 21.01.2019 між адвокатом Боханом С. та позивачем (замовник) укладено договір № 6 про надання правової (правничої) допомоги, за п.1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Предмет договору визначено у п. 1.2. договору.
За правову допомогу, передбачену в п. 1.2. договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатками до цього договору. Умови та порядок розрахунків з адвокатом за надання правової допомоги визначаються сторонами в додатках до цього договору (п. 3.1., 4.1. договору).
Окрім того, розмір і порядок оплати праці адвоката визначено у додатку № 60 до договору, за п. 3 якого сторони домовились, що розмір оплати професійної правничої допомоги за годину роботи адвоката становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день укладення цього додатку (2 197,00 грн: 2 = 1 098,50 грн).
Пунктом 4 додатку врегульовано порядок оплати вартості послуг, згідно з яким оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється в такому порядку: 100% вартості послуги сплачується замовником адвокату протягом 30-ти календарних днів з дня проголошення рішення суду першої інстанції (підп. 4.1).
Відповідно до п. 5 додатку сплата узгодженої сторонами вартості послуг здійснюється замовником в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок адвоката, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату вартості послуг.
Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами (п. 8.1. додатку). Із фактичних обставин справи судом установлено, що адвокатом підготовлено детальний опис робіт (наданих послуг), згідно з яким визначено вид наданих послуг та їх вартість, а саме: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи, по якій надається професійна правнича допомога у спірних правовідносинах, - 549,25 грн, підготовка позовної заяви (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту позовної заяви) - 25 000,00 грн, складання розрахунку позовних вимог - 5 000,00 грн, складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат - 2 000,00 грн, підготовка письмових доказів (додатків до позовної) - 2 197,00 грн, підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу - 1 098,50 грн, участь у судовому розгляді справи - підготовка відповіді на відзив (правовий аналіз відзиву на позовну заяву та заперечень, пошук та аналіз законодавства та законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту відповіді на відзив) - 20 000,00 грн, складання заяв, клопотань і заперечень з процесуальних питань - 9 000,00 грн, участь у судових засіданнях - 9 000,00 грн, оплата професійної правничої допомоги за прийняття рішення на користь клієнта - 470 116,60 грн *5% = 23 505,78 грн, всього на суму 97 350,53 грн.
24.02.2021 між адвокатом та позивачем підписано акт № 40 здачі-приймання виконаних правових послуг за договором надання правової (правничої) допомоги на суму 97 350,53 грн.
За змістом ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 126 ГПК України).
Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог вказаної частини суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2321/20 від 08.04.2021 р. з акцентував увагу на тому, що розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
З огляду на викладене колегія суддів, враховуючи доцільність понесених позивачем витрат, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданої послуги, погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача з огляду на таке.
У суді першої інстанції по даній справі було проведено чотири судових засідання, які здійснювалися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представником позивача підготовлені дві заяви по суті справи - позовна заява, відповідь на відзив, решта документів, підготовлених представником позивача, стосувалася проведення судових засідань у режимі відеоконференції тощо. Викладені в детальному описі робіт та в акті здачі-передачі виконаних правових послуг за договором надання правової допомоги деякі послуги, а саме: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи, по якій надається професійна правнича допомога у спірних правовідносинах, складання розрахунку позовних вимог, складання попереднього розрахунку судових витрат, підготовка додатків до позовної заяви, підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу (п. 1, 3-6) охоплюються п. 2 - підготовка позовної заяви. Так само підготовка відзиву, складання заяв, клопотань і заперечень з процесуальних питань, участь у судових засіданнях (п. 7-9) охоплюється поняттям участі у судовому розгляді справи (п. 7). Судом із позовної заяви також не установлено посилань позивача на актуальну судову практику у спірних правовідносинах (п. 2). Окрім того, з поданих позивачем документів неможливо встановити час, затрачений адвокатом на надання професійної правничої допомоги.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується із твердженням суду першої інстанції, стосовно того, що підготовка додатків до позовної заяви, підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки такі дії не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно, не підлягають відшкодуванню.
Стосовно оплати професійної правничої допомоги за прийняття рішення на користь клієнта в розмірі 23 505,78 грн, то судами зазначається наступне.
За своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні ст. 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг. Заразом домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції” тлумачить “гонорар успіху” як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру. За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі “Пакдемірлі проти Туреччини”.
Отже, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 97 350,53 грн., не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, апеляційний господарський суд керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають розподілу частково у сумі 15 000 грн, які належить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро".
Оскільки, позов задоволено частково, суд першої інстанції з акцентував увагу на тому, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховується зменшення на власний розсуд суду річних та пені. Відтак, в даному, випадку суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро", саме: 11 251,50 грн витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги.
Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявників, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 р.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 та додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційних скарг, а також не встановивши в рішення та додатковому рішення суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення та додаткового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційних скарг висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення та додаткового рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянтів згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 у справі №918/1105/20 - залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2021 у справі №918/1105/20 - залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/1105/20 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "04" червня 2021 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.