вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2021 р. Справа№ 910/19542/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Попікової О.В.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021
у справі №910/19542/20 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд системи"
до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
про стягнення 53 468 грн 23 коп.,
Короткий зміст позовних вимог.
10.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд системи"(надалі-позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (надалі-відповідач) про стягнення 53 468 грн 23 коп. заборгованості за договором поставки товару від 17.04.2019 № БС-0083, в тому числі: 50 000 грн 00 коп. основної заборгованості, 1 667 грн 93 коп. інфляційних втрат та 1 800 грн 30 коп. 3 % річних.
Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки товару від 17.04.2019 № БС-0083 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/19542/20 позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд системи" заборгованість у розмірі 50 000 грн 00 коп., 1 667 грн 93 коп. інфляційних втрат, 1 800 грн 30 коп. 3 % річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 коп.
Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/19542/20 скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник наполягає на тому, що відповідач оплатив поставлений товар у повному обсязі та в даному випадку має місце переплата по договору поставки на суму 400 636,14 грн, що підтверджується банківською випискою.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 дану апеляційну скаргу залишено без руху.
Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/19542/20. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/19542/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 29.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань, пояснень, доповнень в письмовій формі до 29.04.2021.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України).
У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 53 468 грн 23 коп., колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 ГПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
17.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд системи" (постачальник за договором) та Приватним акціонерним товариством "Енергополь-Україна" (покупець за договором) укладено договір поставки товару № БС-0083 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти (передавати) у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати будівельні матеріали, що визначені у цьому договорі (надалі - товар).
Відповідно до пункту 2.1. договору ціна за одиницю товару кожного найменування за згодою сторін визначається специфікацією, що міститься в додатку до цього договору та є його невід'ємною частиною додатково погоджується сторонами при поставці кожної конкретної партії товару з урахуванням умов поставки, додаткових знижок та інших обставин, що впливають на ціну товару, та остаточно вказується в рахунках-фактурах, видаткових та/або товарно-транспортних накладних на товар.
Згідно з пунктом 5.1. договору розрахунки на кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу строком на 2 календарних дні з моменту передачі товару покупцю.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 31.12.2019 (пункти 9.1., 9.2. договору).
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним в період з 25.01.2019 по 20.09.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 012977,69 грн. При цьому ряд поставок було здійснено ще до підписання вищеозначеного договору. Факт здійснення поставки товару підтверджується видатковими накладними, довіреностями.
Однак, як стверджує позивач, відповідач виконав обов'язок з оплати товару частково, переказавши на користь позивача грошові кошти у сумі 962 977,69 грн. Поряд з цим, 06.09.2019 відповідачем було помилково перераховано на користь позивача 319 499,11 грн, які 09.09.2019 було повернуто позивачем.
Таким чином, на момент звернення із даним позовом до суду у відповідача перед позивачем наявний борг у сумі 50 000,00 грн. Відповідно на цю суму позивач також нарахував інфляційні втрати та 3% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд зазначає, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.
Поряд з цим, суд вважає необхідним зазначити, що дослідивши наявні у справі видаткові накладні, судом взято до уваги, що частина товару була поставлена на виконання вищеозначеного договору поставки №БС-0083, зокрема за період з 17.04.2019 по 20.09.2019, а інша частина в рамках договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, а саме за період з 25.01.2019 по 16.04.2019, що вбачається видаткових накладних.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, позивач поставив, а відповідач прийняв товар відповідно до наявних в матеріалах справи підписаних між сторонами видаткових накладних: від 25.01.2019 № 121 на суму 69 338 грн 98 коп., від 11.02.2019 № 224 на суму 69 338 грн 98 коп., від 12.02.2019 № 233 на суму 1 389 грн 14 коп., від 11.02.2019 № 223 на суму 69 338 грн 98 коп., від 12.03.2019 № 519 на суму 4 868 грн 28 коп., від 12.03.2019 № 523 на суму 1 255 грн 80 коп., від 07.03.2019 № 475 на суму 6 100 грн 18 коп., від 20.03.2019 № 666 на суму 81 981 грн 04 коп., від 20.03.2019 № 687 на суму 35 520 грн 77 коп., від 08.04.2019 № 1028 на суму 354 грн 70 коп., від 12.04.2019 № 1178 на суму 111 149 грн 29 коп., від 22.04.2019 № 1338 на суму 35 520 грн 77 коп., від 17.04.2019 № 1237 на суму 5 855 грн 69 коп., від 17.04.2019 № 1238 на суму 17 334 грн 74 коп., від 16.04.2019 № 1228 на суму 69 338 грн 98 коп., від 24.04.2019 № 1380 на суму 30 591 грн 89 коп., від 30.08.2019 № 3803 на суму 44 961 грн 00 коп., від 10.09.2019 № 3992 на суму 40 095 грн 38 коп., від 19.09.2019 № 4275 на суму 247 170 грн 25 коп., від 20.09.2019 № 4278 на суму 71 475 грн 84 коп.
Відповідачем частково оплачено поставлений позивачем товар, що підтверджуєтсья випискою по рахунку позивача від 25.01.2019 по 31.12.2019.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 50 000 грн 00 коп.
Відповідачем, зазначену суму боргу спростовано не було, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 50 000 грн 00 коп.
Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Перевіривши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи аргументи та заперечення сторін, суд встановив факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати поставленого товару за договором поставки товару від 17.04.2019 № БС-0083, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 50 000 грн 00 коп. підлягають задоволенню.
З приводу заявлених до стягнення 1 667 грн 93 коп. інфляційних втрат та 1 800 грн 30 коп. 3 % річних суд встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та обґрунтованість, вимогам чинного законодавства.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 1 667 грн 93 коп. інфляційних втрат та 1 800 грн 30 коп. 3 % річних.
Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач оплатив поставлений товар у повному обсязі та в даному випадку має місце переплата по договору поставки на суму 400 636,14 грн, що підтверджується банківською випискою колегія суддів не приймає до уваги. Дослідивши наявні у справі видаткові накладні, судом взято до уваги, що частина товару була поставлена на виконання вищеозначеного договору поставки №БС-0083, зокрема за період з 17.04.2019 по 20.09.2019, а інша частина в рамках договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, а саме за період з 25.01.2019 по 16.04.2019. Зважаючи на ці обставини, перевіривши наявні у справі докази, судом не встановлено переплати по укладеному договору поставки на чому наполягає відповідач.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, наданих у суді першої інстанції згідно договору про надання правової допомоги від 01.05.2020 № 3/20 в загальному розмірі 8 000 грн 00 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд системи" (далі - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Нечаєв і партнери" (далі - адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 3/20, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає доручення клієнта про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором.
В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 8 000 грн 00 коп. представником позивача долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 01.05.2020 № 3/20, копію рахунку від 04.12.2020 № 124, копію акта про надані юридичні послуги від 04.12.2020, банківську виписку по рахунку адвокатського об'єднання, оригінал ордеру від 04.12.2020 серії КВ № 063510, копію свідоцтва від 30.01.2015 № 4311.
Дослідивши наявні у справі докази, суд першої інстанції, з огляду на ціну позову та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на такі послуги, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та ступенем складності справи та задоволено судом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, підстав для скасування судового рішення в цій частині судом не встановлено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявив про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, наданих у суді апеляційної інстанції в сумі 5 500,00 грн.
Щодо цієї заяви позивача суд зазначає про наступне.
У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд системи" (далі - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Нечаєв і партнери" (далі - адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 3/20, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає доручення клієнта про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором.
До відзиву на апеляційну скаргу відповідач подав договір від 31.12.2020 про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 01.05.2020 № 3/20, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд системи" (далі - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Нечаєв і партнери" (далі - адвокатське об'єднання).
Відповідно до п.1 договору сторони домовились, викласти пункт 3.1 договору від 01.05.2020 № 3/20 викласти у наступній редакції:
«п.3.1 За надання юридичних послуг за цим договором клієнт зобов'язується сплачувати Адвокатському об'єднанню погодинну винагороду (гонорар) в розмірі 1833,33 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 2200 грн».
В якості доказів понесення витрат на послуги адвоката у даній справі у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 500 грн 00 коп. представником позивача долучено до матеріалів справи окрім договору також копію рахунку від 27.04.2021 № 42, копію акта про надані юридичні послуги від 27.04.2021, банківську виписку по рахунку адвокатського об'єднання, оригінал ордеру від 27.04.2021 серії КВ № 063510, копію свідоцтва від 30.01.2015 № 4311.
Відповідач 05.05.2021 через відділ документального забезпечення суду подав відповідь на відзив у якому просив про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до 1000,00 грн. При цьому посилався на те, що заявлений розмір не є співмірним зі складністю справи та є завищеним, оскільки відзив викладено на 3,5 аркушах справи.
Суд зазначає, що аналіз норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Зважаючи на викладене, дослідивши подані позивачем докази, з огляду на ціну позову та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на такі послуги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Відтак, на переконання колегії суддів, клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню повністю у сумі 5 500,00 грн.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/19542/20 залишити без змін.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (вул. Кондратюка, 1, м. Київ, 04201, ідентифікаційний код 20022334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд системи" (вул. Набережно-Печерська дорога, 9-А, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 40443988) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
4. Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
О.В. Попікова