вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2021 р. Справа№ 910/4862/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Мельничук О.С.,
представники сторін відповідно до протокол судового засідання
розглядає апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2021
про відмову у забезпеченні позову
у справі №910/4862/21 (суддя Морозов С.М.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп"
про стягнення 4 417 608,66 грн., -
У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" про стягнення 4 417 608,66 грн.
07.04.2021 року позивач звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" на праві приватної власності та накладення арешту на всі грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження.
Заява позивача обґрунтована тим, що позивач вжив заходи для досудового врегулювання спору та 14.04.2020 року на адресу відповідача направив претензію щодо сплати заборгованості в розмірі 3 968 091, 11 грн., однак станом на дату звернення з даним позовом відповідач вимоги претензії не виконано. Крім того позивач звертав увагу, що станом на дату звернення з даним позовом до суду, відповідач кошти не сплатив, а згідно інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у відповідача відсутнє на праві власності будь-яке нерухоме майно. Відтак, на думку позивача вказані обставини свідчать про наявність достатньо обґрунтованих підстав припускати, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у власності відповідача на момент пред'явлення позову, може бути відчужене. Окрім того, порушення відповідачем зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару є триваючим, а саме більш ніж два роки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" про забезпечення позову відмовлено повністю.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів та свідома несплата боргу товариством, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову. Також місцевий господарський суд зазначив, що заявником не надано належних та допустимих доказів, не доведено співмірності, в обґрунтування поданої заяви.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року у справі №910/4862/21 та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі позивач наводить підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справі аналогічні, що були викладені в заяві по забезпечення позову, зокрема щодо невиконання відповідачем претензії від 14.04.2020 року про сплата заборгованості в розмірі 3 968 091, 11 грн., а також щодо наявності інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відповідно до якої у відповідача відсутнє на праві власності будь-яке нерухоме майно.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року у справі №910/4862/21, розгляд справи призначено на 02.06.2021 року.
17.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від адвоката Козирицького Андрія Сергійовича., представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт", позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено.
20.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні 02.06.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржувану ухвалу виходив з того, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів реальних існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.
Колегія суддів, переглянувши в апеляційному порядку ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року, погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Аналіз вищенаведених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при вирішенні питання про забезпечення позову підлягають оцінці доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи не є належними та достатніми доказами в підтвердження обставин невиконання відповідачем судового рішення у випадку задоволення позову, а відтак не доведено необхідності застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову в порядку ст. ст. 136, 137 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на невиконання відповідачем претензії від 14.04.2020 року про сплата заборгованості в розмірі 3 968 091, 11 грн. колегія суддів зазначає, що даний доказ не є підтвердженням того, що в разі не вжиття заходів забезпечення позову буде ускладнено або неможливе виконання рішення у справі в разі задоволення позову, оскільки по перше надсилання претензії ще не є встановленням факту наявності заборгованості, а по друге, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 року у справі №910/4862/21 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" про стягнення 1 327 374,63 грн. до спільного розгляду з первісним позовом по справі №910/4862/21. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Отже, в даному випадку відсутній доведений факт безспірності суми заборгованості вказаної в претензії позивача від 14.04.2020 року.
При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі №910/7338/19 та №916/2364/20, зокрема оскільки у справі №910/7338/19 Верховним Судом було встановлено дії відповідача по відчуженню рухомого та нерухомого майна, які підтверджені доданими позивачем до заяви про вжиття заходів забезпечення позову зазначеними доказами і не заперечуються відповідачем, свідчать про те, що майно (в тому числі корпоративні права, транспортні засоби, нерухоме майно (земельні ділянки, квартира), які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього у цій справі, може зникнути, зменшитися, за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання судового рішення, а також підтверджують посилання позивача на те, що відповідач має наміри подальшого відчуження свого майна, що унеможливить виконання в повній мірі судового рішення у цій справі про відшкодування збитків (у разі задоволення позову).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обставини щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт відсутності у відповідача будь-якого майна, а також відхилення доводів позивача, які не підтверджені належними доказами, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
Втім, в даному випадку заявником жодним чином не доведено як саме невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Слід зазначити, що саме лише посилання заявника на потенційне порушення прав позивача при виконанні майбутнього рішення суду не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову без надання при цьому належних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Так, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що заявником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було наведено жодних достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що, як вже було зазначено доводи апеляційної скарги зокрема стосуються обставин справи, які необхідно встановлювати під час розгляду справи по суті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, питання вичерпності висновків суду, позиція колегії суддів ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284, ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року у справі №910/4862/21 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року у справі №910/4862/21 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року по справі №910/4862/21.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.06.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко