Справа № 640/29164/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
04 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Міністерство внутрішніх справ України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
01 червня 2021 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року у справі №560/2201/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 року, визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, з 30 січня 2019 року, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ, викладену у листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 26 квітня 2019 року №15/2-1669; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 30 січня 2019 року, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, виходячи із 200 - кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на дату встановлення інвалідності з 30.01.2019 року.
17.02.2020 року по справі видано виконавчий лист про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 30 січня 2019 року, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, виходячи із 200 - кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на дату встановлення інвалідності з 30.01.2019 року.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.03.2020 року відкрито виконавче провадження ВП №61411717 з примусового виконання.
Також, 02.03.2020 року у виконавчому провадженні винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
04.09.2020 року Міністерством внутрішніх справ України як боржником у виконавчому провадженні подано заяву про закінчення виконавчого провадження, оскільки на виконання судового рішення 17.07.2020 року розглянуто питання щодо призначення та виплати грошової допомоги ОСОБА_1 та за результатами розгляду прийнято рішення (висновок) від 17.07.2020 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
23.10.2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення штрафу, згідно з якою на підставі ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» на боржника у виконавчому провадженні накладено штраф у розмірі 5100,00 грн, у зв'язку з безпідставною відмовою у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, а оскаржувану постанову неправомірною, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до положень ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Приписами ч. 1 ст. 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Так, ч. 1 ст. 18 Закону №1404 передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників (підпункти 1,2 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, регламентовано положеннями статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону № 1404-VII закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Відповідно до частини другої статті 75 Закону № 1404-VII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як вже було зазначено вище, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року у справі №560/2201/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 року, визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, з 30 січня 2019 року, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ, викладену у листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 26 квітня 2019 року №15/2-1669; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 30 січня 2019 року, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, виходячи із 200 - кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на дату встановлення інвалідності з 30.01.2019 року.
Тобто, судовим рішенням зобов'язано відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, і судом встановлено факт нерозгляду заяви по суті та неприйняття рішення по суті.
Проте, згідно зі змістом судового рішення також проаналізовано наведені підстави для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги по суті, а саме:
«Щодо доводів представника відповідача та третьої особи про відсутність законних підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в 200 - кратному розмірі прожиткового мінімуму, установленого законом для непрацездатних осіб на дату встановлення 2-ї групи інвалідності, у зв'язку з тим, що позивачу 09.01.2013 року первинним оглядом МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності, після повторного огляду МСЕК 30.01.2019 року встановлено ІІ групу інвалідності, тобто з моменту первинного встановлення інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності пройшло більше ніж два роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Верховний Суд у постановах від 13.02.2018 року у справі №808/1866/16 та від 28 березня 2019 року у справі №296/10138/16-а дійшов висновку про те, що вказана норма Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Вказаний пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності. Крім того, Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850.».
Згідно зі змістом непогодженого висновку від 17.07.2020 року УМВС України в Хмельницькій області про призначення одноразової грошової допомоги на виконання судового рішення саме і передбачалося виплатити стягувачу різницю між нарахованою одноразовою грошовою допомогою та раніше виплаченою, тобто, не погоджено прийняття рішення з підстав, що вже були предметом судової оцінки, хоча рішення по суті заяви стягувача і не приймалося.
При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно, має місце невиконання судового рішення та неповажні причини такого невиконання, що є підставою для застосування положень ст. 63, ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII та накладення на позивача штрафних санкцій, а також виключає можливість закінчення виконавчого провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем правомірно.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.