04 червня 2021 р. Справа № 520/15924/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 18.01.21 по справі № 520/15924/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (далі за текстом також - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видати посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни», відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3552-ХІІ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що судом першої інстанції невірно витлумачено пункт дев'ятий частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судовим першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1986 році серії НОМЕР_1 від 02 вересня 2019 року.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 279512 позивачу встановлено з 25.06.2020 інвалідність ІІ групи по захворюванню, пов'язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, безстроково.
Відповідно до Експертного висновку Харківської міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 11283, захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з довідками Харківського спеціалізованого автотранспортного підприємства 2002 від 25.01.1992 за № 25-18/ІІ, від 07.07.1992 за № 18-10/106 позивач у період з 10 серпня 1986 року по 05 вересня 1986 року у складі Чорнобильського ТПО знаходився у 30-кілометровій зоні з підвищеним іонізуючим випромінюванням та брав участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС перебуваючи на посаді водія (наказ № 7б-К від 01.08.1986).
13.05.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом із заявою позивачем надано відповідні документи згідно вказаного в додатках переліку.
Проте, листом Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації від 14.05.2020 за № 04-29/3089 позиву фактично відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки відсутні документи, що доводять факт його участі у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Не погодившись з таким рішенням Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-ХІІ) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ є, по-перше, настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; по-друге, участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно частини першої статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991, № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 за № 302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина. "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18.03.1976 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 за № 90 передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до пункту 24 розділ 3 Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженого Наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 формування цивільної оборони можуть бути використані в мирний час для боротьби з масовими лісовими пожежами, ліквідацією наслідків стихійних лих, великих аварій і катастроф. Кількість цих формувань та їх загальна чисельність встановлюється радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з урахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань.
Розробка штату та табелів формувань здійснюється у відповідності з доданої до положення організаційно-штатної структури формування та нормами оснащення (табелізації) цих формувань (п. 31 розд.6 Положення).
Згідно із пунктами 22, 23, 25 частини 3 розділу І Статуту формувань і військ Цивільної оборони, затвердженого начальником Цивільної оборони СРСР від 27.03.1967 (далі - Статут) силами цивільної оборони є формування, утворені з працівників та службовців об'єктів народного господарства, та військові частини цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються на підприємствах народного господарства, установах і навчальних закладах, в колгоспах та радгоспах згідно штату та оснащуються згідно табелю. Вони комплектуються за виробничим принципом із працівників, службовців, колгоспників, учнів та іншого працездатного населення. До формувань цивільної оборони можуть входити: загони, команди, групи, бригади, дружини і ланки різного призначення. Формування поділяються на об'єктові та спеціального призначення. До формувань спеціального призначення входять: медичні, протипожежні, інженерні, протирадіаційного і протихімічного захисту, охорони громадського порядку, енергетики, зв'язку, комунально-технічні, автотранспортні, захисту тварин і рослин, які створюються на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів.
Відповідно до підпунктів 21, 22 частини 2 розділу 1 Настанов про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському та сільськогосподарському об'єкті народного господарства), затверджених Наказом начальника Цивільної оборони СРСР заступником Міністра оборони СРСР від 29.076.1976 № 92 (далі - Настанови) силами цивільної оборони району, призначеними для виконання покладених на них завдань, є формування цивільної оборони, а також організації та установи міністерств, відомств та виконавчих комітетів Ради депутатів працюючих, які задіяні у вирішенні завдань згідно з планом цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються в мирний час на всіх підприємствах, в організаціях, установах, навчальних закладах району для проведення рятувальних робіт в осередках ураження та зонах катастрофічного затоплення, а також для проведення інших заходів цивільної оборони. Вони комплектуються із працівників, службовців (колгоспників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. У формування можуть бути зараховані в обов'язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов'язаних, які мають мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з середньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.
З аналізу вказаного вище Положення, Статуту та Настанов слідує, що формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій і навчальних закладів, згідно спеціально розробленого штату та табелю цих формувань. Кількість формувань цивільної оборони та їх загальна чисельність встановлювалась, в тому числі, радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з врахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань. До формувань цивільної оборони могли входити: загони, команди, групи, бригади, дружини і ланки різного призначення, які створювались на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів. Вони комплектувалися із працівників, службовців (колхозників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. В формування могли бути зараховані в обов'язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов'язаних, які мали мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з середньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.
Вказані вище нормативні документи не містять приписів, що до формувань цивільної оборони входили всі працівники підприємств, установ, організацій. Формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій, а чисельність вищевказаних формувань встановлювалась рішенням обласних виконкомів у відповідності до спеціально розробленого штату та табелю цих формувань.
Відповідно до підпунктів 14, 16, 18 частини 1 розділу 1 Настанов основними завданнями цивільної оборони об'єктів є, зокрема, навчання з цивільної оборони працівників і службовців (колгоспників), які не ввійшли в склад формувань. При начальнику цивільної оборони створюється штаб. Штаб повинен, зокрема, проводити підготовку формувань та навчання з цивільної оборони робітників та службовці, які не ввійшли до складу формувань. Штаб цивільної оборони об'єкту (колгоспа, радгоспа) створюється з посадових осіб згідно наказу начальника цивільної оборони об'єкту. До нього входить: начальник штаба, два-три робітника з оперативних питань, підготовки формувань та навчання населення, а також спеціалісти, які одночасно є начальниками відповідних служб цивільної оборони.
Зміст вищевказаних норм підтверджує висновки, що до складу формувань цивільної оборони входили не всі працівники підприємств, установ, організацій.
Як убачається із матеріалів справи, позивач, працюючи на Харківському спеціалізованому автотранспортному підприємстві, був відкомандирований в населені пункти сел. Копачи, м. Чорнобиль, м. Прип'ять у період з 19.08.1986 по 05.09.1986 /а.с. 13/ та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи Категорія 1 серія НОМЕР_1 /а.с.10/) та інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (Довідка МСЕК серії 10ААА № 279512 від 25.06.2010 /а.с. 12/).
Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Подані позивачем документи щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків та, відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 756/8323/16-а.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004.
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Позивач не брав участі у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, а тому не може бути визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 363/1489/17.
З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни за умов, установлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ, у позивача немає, а відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Отже, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/15924/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій