Справа № 761/19368/20
Провадження № 2/761/2426/2021
04 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів на утримання дитини,-
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів на утримання дитини.
У своїй позовній заяві просила суд стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 239 044,81 грн; судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 під час спільного проживання з ОСОБА_3 та не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку - ОСОБА_4 . У 2015 році позивачці стало відомо, що відповідач відновив сімейні стосунки зі своєю колишньою дружиною. Не погоджуючись з цим, сторони по справі припинили спільне проживання. Дитина залишилась на утриманні поизвачки. В подальшому позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частина від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Після набрання рішенням законної сили, позивачка отримала виконавчий лист та подала його до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ), за місцем роботи боржника. 06 грудня 2019 року було відкрито виконавче провадження №60816141 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що відповідач свої зобов'язання зі сплати аліментів у повному обсязі не виконує, у зв'язку із чим виникла заборгованість, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року позовну заяву було залишено без руху.
22 вересня 2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
22 грудня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача по справі. Зі змісту даного відзиву було встановлено, що відповідач не погоджується із заявленими щодо нього позовними вимогами позивача, вважає, їх не обґрунтованими, в силу неправильного нарахування розміру неустойки (пені), відсутності вини відповідача в порушенні строків оплати аліментів
04 січня 2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивачка просила суд задовольнити позовні вимог у повному обсязі.
02 лютого 2021 року на адресу суду надійшли заперечення у порядку ст. 180 ЦПК України, у яких представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх безпідставністю, а також застосувати наслідки позовної давності.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, ОСОБА_2 під час спільного проживання з ОСОБА_3 та не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку - ОСОБА_4 .
У 2015 році стосунки між сторонами погіршилися, а тому припинили спільне проживання.
В подальшому позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частина від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Після набрання рішенням законної сили, позивачка отримала виконавчий лист та подала його до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ), за місцем роботи боржника.
06 грудня 2019 року було відкрито виконавче провадження №60816141 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка вказує, що відповідач свої зобов'язання зі сплати аліментів у повному обсязі не виконує, у зв'язку із чим виникла заборгованість, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.
Так, за змістом ч.1, 2 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Аліменти - це кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір коштів на утримання дитини (аліменти) встановлюється судом.
Стягнення аліментів за рішенням суду покладено на органи Державної виконавчої служби.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СУ України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання.
Одночасно слід зазначити, що вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння.
Разом з тим, у відповідності до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обгрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
В свою чергу, будь-яких доказів на підтвердження того, що заборгованість по сплаті аліментів виникла саме з вини відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14, оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
В постановах Верховного Суду України за 2015, 2016 роки була висловлена інша правова позиція, відповідно до якої сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались ( постанови Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16; від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16).
Однак, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц Велика Палата визнала за необхідне відійти від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справі № 6-94цс15 та наступних постановах, виходячи із того, що у статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Однак, суд вважає, що нарахування пені не може здійснюватись до моменту набрання рішенням про стягнення аліментів законної сили, оскільки прострочення боржника не наступило з огляду на відсутність чітко визначеної суми стягнення у цей період.
Тобто, обов'язок щодо сплати аліментів у чітко визначеній суми виникає у боржника з моменту набрання рішенням законної сили, а щодо платежу, який допущений до негайного виконання з моменту ухвалення рішення.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 визначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки ( пені), визначена у статті 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб'єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов'язаних судових провадженнях.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).
Отже завданням судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідальною посадовою особою державної виконавчої служби.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що суд не може взяти за основу розрахунки заборгованості від 02.06.2020, оскільки встановлена заборгованість в зазначених розрахунках не відповідає дійсності, не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому унеможливлює суд встановити дійсність наданого розрахунку позивачкою щодо нарахування пені за прострочену заборгованість по сплаті аліментів.
Право на стягнення неустойки (пені) виникає в особи у зв'язку із юридичним фактом порушення особою обов'язку зі сплати аліментів на утримання дитини. При цьому, виконання такого обов'язку з порушенням строків сплати та наступне погашення заборгованості не звільняє особу від відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені) за прострочення виконання обов'язку зі сплати аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачені випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже судом встановлено, що вина відповідача у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки заборгованість за аліментами виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а саме у зв'язку із помилковим тлумаченням останнім норм ст. 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочену сплату аліментів, не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейного кодексу України, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Суд зауважує, що відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі ст.ст. 24, 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 15, 16, 83, 177, 249, 257, 258, 261, 267, 509, 1212 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів на утримання дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
Повний текст рішення складений 26 квітня 2021 року.
Суддя: