Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 462/7558/18
провадження № 61-3316св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Київський військовий ліцей імені Івана Богуна,
особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну і касаційну скарги, - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 квітня 2019 року в складі судді Румілової Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Київський військовий ліцей імені Івана Богуна.
Заява мотивована тим, що 24 серпня 1993 року ОСОБА_1 зараховано на навчання до Київського військового ліцею, якому постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 1998 року № 764, присвоєно ім'я ОСОБА_2 , де він навчався до 16 червня 1995 року.
Відповідно до розподілу та державного замовлення на навчання ОСОБА_1 направлено для вступу до Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького.
Заявник вказує, що на даний час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, займає посаду начальника 2-го відділу управління боротьби з транскордонною злочинністю Департамену оперативної діяльності та йому присвоєно звання полковника.
У послужному списку, що міститься в особовій справі, зазначені строки військової служби: з 26 липня 1995 року по 01 вересня 1995 року (курсант Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького) та з 01 вересня 1995 року по 22 липня 1999 року (командир відділення навчальної застави Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького), та не зазначений період військової служби, зокрема навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна у період з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1995 року.
Зазначає, що зарахування до вислуги років неврахованого періоду військової служби необхідне для внесення змін до особової справи та перерахунку надбавки за вислугу років, передбаченої підпунктом 1 пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, (далі - Інструкція).
Крім того встановлення зазначеного факту має значення для обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, тривалість якої встановлюється залежно від вислуги років, а також матиме безпосередній вплив на умови нарахування та призначення пенсії за вислугу років, передбаченої статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт проходження ним військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна у період з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1995 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 22 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проходження ОСОБА_1 військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1995 року, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник на законних підставах звернувся до суду з заявою про встановлення факту проходження військової служби, оскільки встановлення такого факту стосується його інтересів.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація Держприкордонслужби) залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому вказав, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що встановлення факту проходження військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна у період з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1995 року стосується прав ОСОБА_1 та жодним чином не зачіпає прав та інтересів Адміністрації Держприкордонслужби.
Такий факт не заперечується заінтересованою особою та Адміністрацією Держприкордонслужби та встановлення його потрібне заявнику для захисту його соціальних прав як військовослужбовця, зокрема щодо нарахування надбавки за вислугу років та призначення пенсії.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі Адміністрація Держприкордонслужби просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати для продовження розгляду до суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 травня 2011 року у справі № 21-41а11, від 26 вересня 2011 року у справі № 21-129а11, від 19 грудня 2011 року у справі № 21-358а11, від 05 березня 2012 року у справі № 21-349а11, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-107а13, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13, зокрема, що навчання у суворовських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою не включається до загального військового стажу, оскільки ці учбові навчальні заклади не є військовими, тому термін навчання в них не можна вважати проходженням військової служби.
Крім того, зазначений спір підлягає вирішенню в позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов'язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на публічній службі.
Також суди попередніх інстанцій не урахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 676/3596/16-а (провадження № 11-187апп18), а саме, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
06 квітня 2020 року ОСОБА_1 до касаційного суду подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи касаційної скарги Адміністрації Держприкордонслужби не вказують на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Питання про права і обов'язки Адміністрації Держприкордонслужби не вирішувалося судом першої інстанції, а встановлення факту проходження військової служби стосується виключно прав та інтересів заявника.
У квітні 2020 року Київський військовий ліцей імені Івана Богуна подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до архівної довідки Міністерства оборони України від 24 жовтня 2005 року ОСОБА_1 зарахований курсантом 4 взводу 6 роти на І курс Київського військового ліцею на підставі наказу від 24 серпня 1993 року № 61 (а. с. 6).
Згідно з довідкою Київського військового ліцею імені Івана Богуна від 15 червня 2006 року № 77 припис військкомату про направлення ОСОБА_1 на навчання до Київського військового ліцею, який навчався в період з 1993 року по 1995 рік, знищений встановленим порядком відповідно до наказу Міністра оборони СРСР від 1981 року № 225 (а. с. 7).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга Адміністрації Держприкордонслужби підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановівід 04 квітня 2018 року у справі № 676/3596/16-а (провадження № 11-187апп18).
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проходження військової служби у період навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1995 року. При цьому вказував, що встановлення цього факту йому необхідно для перерахунку надбавки за вислугу років та у подальшому призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині першій статті 315 ЦПК України визначено перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку.
Перелік юридичних фактів, визначений частиною першою статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Згідно з частинами першою-третьою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частини перша, третя статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2 Розділу І Інструкції.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць: від 1 до 5 років - 25%; від 5 до 10 років - 30%; від 10 до 15 років - 35%; від 15 до 20 років - 40%; від 20 до 25 років - 45%; 25 і більше років - 50%.
Підпунктом 2 пункту 1Розділу ІІІ Інструкції визначено, що до вислуги років військовослужбовців для виплати їм надбавки за вислугу років зараховуються в календарному обчисленні певні періоди, в тому числі і військової служби (навчання) курсантів (слухачів) у військових навчальних закладах.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Отже, грошове забезпечення, яке складається в тому числі і з надбавки за вислугу років, призначається і виплачується відповідними органами.
Таким чином встановлення факту проходження військової служби з метою отримання надбавки за вислугу років не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватися у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.
Відтак такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки визначено інший порядок встановлення зазначеного факту. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом (стаття 17-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
Порядок призначення пенсій військовослужбовцям визначений у Розділі VIЗакону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки.При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз'яснюється, які документи він повинен надати додатково.
Тобто встановлення факту наявності вислуги роківдля призначення пенсії військовослужбовцю здійснюється органами Пенсійного фонду України за послужним списком його особової справи.
Установлений вищезазначеними нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії військовослужбовцям передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення пенсії підлягає окарженню у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб'єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.
Якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами вимогами частини першої статті 377, частини першої статті 414, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 (провадження № 14-369цс19), від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19).
У справі, що розглядається, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватися в позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури, а заявник, у разі відмови суб'єкта владних повноважень зарахувати проходження військової служби у період його навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна до вислуги років та призначити йому пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», має право оскаржити відповідну відмову в порядку адміністративного судочинства.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
02 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Адміністрації Держприкордонслужби.
Клопотання ОСОБА_1 мотивовано тим, що касаційне провадження за касаційної скаргоюАдміністрації Держприкордонслужби підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Адміністрації Держприкордонслужби не вирішувалося.
Крім того наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 10 листопада 2006 року № 840 затверджено протокол засідання комісії адміністрації щодо обчислення стажу безперервної військової служби для виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу від 10 листопада 2006 року № 13, відповідно до якого до стажу безперервної військової служби ОСОБА_1 включено навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна з 24 серпня 1993 року по 16 червня 1996 року.
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 08 липня 2019 року № 705-с ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02 серпня 2019 року.
З 03 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Право на касаційне оскарження судових рішень учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, передбачено частиною першою статті 389 ЦПК України.
Пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачає, що учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тлумачення змісту цієї норми свідчить, що вона підлягає застосуванню лише за одночасної наявності двох обставин: 1) обґрунтування касаційної скарги доводами щодо вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка подала касаційну скаргу; 2) встановлення після відкриття касаційного провадження відсутності факту вирішення судовими рішеннями питання про права, інтереси та (або) обов'язки касатора.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 916/1965/13, від 08 квітня 2021 року у справі № 918/1244/15 (918/227/20).
Адміністрація Держприкордонслужби зверталася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та приймала участь при розгляді справи апеляційним судом, тому відповідно до вимог ЦПК України вона є учасником справи та як учасник справи мала право подавати касаційну скаргу до суду касаційної інстанції, оскаржуваним судовим рішенням порушуються її права, вона має інтерес, оскільки до її повноважень відноситься видача належним чином оформлених документів для оформлення пенсії за вислугу років.
Отже, оскільки Адміністрація Держприкордонслужби є учасником справи, тому підстави для закриття касаційного провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 396 ЦПК України відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 414, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.
Таким чином, якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.
У справі, що розглядається, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проходження військової служби не підлягають розгляду в судовому порядку, а у разі відмови суб'єктом владних повноважень у зарахуванні проходження військової служби у період його навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна до вислуги років та призначенні пенсії за вислугу років, передбачену Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», спір вирішується в порядку адміністративного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі вимог частини першої статті 414, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
З огляду на викладене касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішенняЗалізничного районного суду міста Львова від 22 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року скасувати, провадження у справі - закрити.
Керуючись статтями 255, 256, 396, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук