11 травня 2021 року м. Дніпросправа № 160/9286/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20
за позовом:ОСОБА_1
до: про:Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
07.08.2020р. ОСОБА_1 за допомогою поштового зв'язку звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу /а.с. 1-11/.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020р. за вищезазначеним адміністративним позовом було відкрито провадження в адміністративній справі №160/9286/20 та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення ) сторін /а.с. 55-56/.
Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що ним у липні 2020р. було отримано поштою постанову про відкриття виконавчого провадження №62575712 від 15.07.2020р. головного державного виконавця Амур-нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі щодо примусового виконання вимоги №Ф-116741-17/61 від 04.11.2019р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату суми заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн. станом на 31.10.2019р., вважає цю вимогу податкового органу на суму боргу 26539,26 грн. необґрунтованою та безпідставною, оскільки він не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходи від такої діяльності, як найманий працівник, отримує регулярний дохід у вигляді заробітної плати, з якої щомісячно нараховується і сплачується ЄСВ, тому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-116741-17/61 від 04.11.2019р. про сплату суми заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на суму боргу 26539,26 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено повністю (суддя Ніколайчук С.В.) /а.с. 79-83/.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу /а.с. 36-40/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з'ясовано усі обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального права, тому просив суд скасувати рішення суду першої інстанції від 13.10.2020р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Адміністративна справа №160/9286/20, разом з матеріалами вищезазначеної апеляційної скарги, надійшли до суду апеляційної інстанції 11.01.2021р. / а.с. 90/.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021р. у справі №160/9286/20 поновлено ГУ ДПС у Дніпропетровській області строк на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20, апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20 залишено без руху та заявнику апеляційної скарги надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги /а.с. 97/.
Заявником апеляційної скарги у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги, які зазначені у вищезазначеній ухвалі, були усунуті /а.с. 101,102/ та ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021р. у справі №160/9286/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20 /а.с. 110/ і справу призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 15-00 годин 11.05.2021р.. /а.с. 111/, про що позивач був повідомлений відповідно до чинного законодавства, відповідач - суб'єкт владних повноважень, був повідомлений шляхом направлення повістки та ухвали судом засобами електронного зв'язку на його електронну адресу /а.с. 115, 132/.
Позивач, інтересах якого діє адвокат Ковальчук Д.Ю., подав за допомогою засобів поштового зв'язку до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу /а.с. 117-124/, у якому заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції було повно з'ясовано усі обставини справи та постановлено обґрунтоване рішення, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 13.10.2020р. у даній справі залишити без змін.
Представник відповідача, у судовому засіданні, підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 13.10.2020р. скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та просив суд апеляційну скаргу ГУ ДПС в Дніпропетровській області залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 13.10.2020р. у цій справі залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні представника відповідача та представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач з 14.10.1999р. по 26.12.2019р. був зареєстрований як фізична особа - підприємець /а.с. 39-42/.
Відповідачем у справі відносно ОСОБА_1 , позивача у справі, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-116741-17/61 від 04.11.2019р. на загальну суму 26539,26 грн. / а.с. 20/.
І саме вищезазначена вимога відповідача є предметом оскарження у цій справі, оскільки позивач вважає її протиправною з огляду на те, що позивач не здійснював підприємницької діяльності, а відповідно і не отримував доходу від такої діяльності, був працевлаштований і за нього роботодавець сплачував єдиний внесок.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є найманим працівником що підтверджується записами в трудовій книжці /а.с. 24/.
Відповідно до виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка сформована 30.03.2020р. роботодавцями за застраховану особу ОСОБА_1 сплачувався за основним місцем роботи єдиний внесок за період з 2017р. по 2019р. /а.с. 27-28/.
Крім цього під час розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем у справі було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-116741-17/61У від 13.05.2019р. відповідно до якої за позивачем рахується заборгованість по сплаті єдиного внеску у розмірі 21030,90грн., але рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020р. у справі №160/4599/20, яке набрало законної сили 10.10.2020р., ця вимога податкового органу в розмірі 18918,90грн. скасована.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп.14.1.226 п. 14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до п. 2 ч.1ст. 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.2 Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до аб. 1 п. 1 та п. 2 ч.1 ст. 7 Закону (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у п. 4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
Отже, вимоги відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, про те, що сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов'язком сплати єдиного внеску, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за ним роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивача сплачувався її роботодавцем.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовому висновку Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №440/2149/19 від 04.12.2019р., відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».
При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що із-за відсутності доказів отримання у лютому, квітні, травні 2017 року від проведення господарської діяльності позивача доходу, соціальний внесок за цей період не підлягає стягненню.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, та їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права під час апеляційного розгляду справи не було встановлено, тому вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 13.10.2020р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020р. у справі №160/9286/20- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Постанову виготовлено та підписано - 03.06.2021р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко