ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 травня 2021 року м. Київ № 640/28531/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів: Кармазіна О.А., Катющенка В.П., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного пролвадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаКабінету Міністрів України Міністерство оборони України
про визнання протиправними та нечинними пп. 2, 3 п. 6 постанови від 30.08.2017 №704,
за участі представників:
від позивача - Острицький А.О.,
від відповідача - Полець Д.М.,
від третьої особи - Войт Н.О.,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», такими, що суперечать ч. 2 ст. 59 Закону Україну «Про вищу освіту», як наслідок, такими, які не підлягають застосуванню з моменту набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.02.2021).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 встановлено доплату за вчене звання та науковий ступінь, відповідно до пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у супереч положень ч. 2 ст. 59 Закону Україну «Про вищу освіту», якими доплату за вчене звання та науковий ступінь встановлено у більшому розмірі, ніж в оскаржуваних положеннях Постанови Кабінету Міністрів України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема ухвалою суду від 14.12.2020 продовжено відповідачу строк для подання відзиву, ухвалою суду від 01.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України, якому встановлено строк для надання пояснень щодо позову. З урахуванням викладеного, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене на 26.05.2021 судове засідання з'явились представники осіб, які беруть участь у справі. Так, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням відзиву на пояснення третьої особи. Представник відповідача, у свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, вказаних у відзиві, згідно з яким, Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» прийнята на виконання положень ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням того, що позивачем не зазначено жодних реальних доказів порушення його прав чи інтересів оскаржуваними положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Представник третьої особи під час судового розгляду справи вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки станом на момент звернення до суду із заявленими позовними вимогами (а саме: з 26.09.2019) ОСОБА_1 не перебуває у правовідносинах, які регулюються оскаржуваними положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», внаслідок чого позов підлягає залишенню без розгляду.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення третьої особи щодо позову та відзив на пояснення третьої особи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба від 26.09.2019 №244 полковника ОСОБА_1 , професора кафедри психології та педагогіки університету, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.09.2019 №474 з військової служби у запас за пп. «к» (який проходить військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлений строк на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо він не висловив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.09.2019 виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.
Згідно з копією грошового атестату серії ЗУ №421394, виданого 26.09.2019 Харківським національним університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба, ОСОБА_1 виплачено, зокрема, такі додаткові види грошового забезпечення як надбавка за вчене звання у розмірі 10% та надбавка за науковий ступінь у розмірі 10%.
Так, за твердженнями осіб, які беруть участь у справі, вказаний розмір надбавки за вчене звання та надбавки за науковий ступінь визначено положеннями пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704), згідно з якими, керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право виплачувати: доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем; доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Разом з тим, як наголошено у позовній заяві, даний розмір доплат суперечить положенням ч. 2 ст. 59 Закону Україну «Про вищу освіту», відповідно до якої розмір останніх є вищим.
На підставі викладеного вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень врегульовано положеннями ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої, згідно з п. 1 ч. 1 останньої, поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Так, у силу ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності (ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України).
В обґрунтування наявного у позивача порушеного права останнім зазначено, що у період до 26.09.2019 ОСОБА_1 перебував на посаді професора кафедри психології та педагогіки Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба, а згідно з копією грошового атестату серії ЗУ №421394, позивачу виплачено такі додаткові види грошового забезпечення як надбавка за вчене звання у розмірі 10% та надбавка за науковий ступінь у розмірі 10%.
Відтак, у вказаний період (до 26.09.2019) оскаржувані положення Постанови №704 були застосовані по відношенню до ОСОБА_1 , що не заперечувалось відповідачем та третьою особою під час судового розгляду справи. Вказане, у силу ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, надає ОСОБА_1 право на оскарження Постанови №704 у наведеній частині, а з урахуванням того, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Згідно з ч. 9 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
У свою чергу, нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних законодавчих положень приписами пп. 2, 3 п. 6 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право виплачувати: доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем; доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Отже, приймаючи Постанову №704 в оскаржуваній частині, Кабінет Міністрів України діяв на виконання положень ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто у межах та на підставі наданих відповідачу повноважень.
Разом з тим, посилання представника позивача на приписи Закону України «Про вищу освіту», у тому числі на ч. 2 ст. 59 останнього, є безпідставними, з огляду на те, що Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях. У той же час, у межах спірних правовідносин позивач був військовослужбовцем, гарантії соціального і правового захисту якого встановлюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі й Постановою №704, які, у свою чергу, містять спеціальні правові норми щодо соціального захисту військовослужбовців.
Як наслідок, суд вказує про відсутність суперечностей між положеннями ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту» та оскаржуваними приписами Постанови №704 у наведеній частині, оскільки вказані нормативно-правові акти регулюють різні за своєю правовою природою кола правовідносин.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.О. Скочок
Судді О.А. Кармазін
В.П. Катющенко
Повний текст рішення складено 03.06.2021.