22 березня 2021 року Справа № 160/16694/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
14.12.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати дії Головного Управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 26539 гривень 26 коп.;
- скасувати Вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) №Ф-279512-55 У від 12 листопада 2019 року, видану ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною, та скасування вимоги про сплату боргу залишено без руху.
11.01.2021 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла уточнена позовна заява із зазначенням вірного коду ЄДОРПОУ відповідача та з позовними вимогами, які викладені в наступній редакції:
- визнати дії Головного Управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 26539 гривень 26 коп. - протиправними;
- скасувати Вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) №Ф-279512-55 У від 12 листопада 2019 року, видану ГУ ДПС у Дніпропетровській області, у розмірі 26359 гривень 26 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що в жовтні 2020 року ОСОБА_1 через недоотримання частини заробітної плати звернувся до бухгалтерії ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», де працює робітником цеху РСЦ, і, внаслідок чого, дізнався про існування Постанови ДВС про стягнення із заробітної плати позивача на підставі вимоги ГУ ДПС в Дніпропетровській області. Звернувшись з письмовою заявою до ПАТ «ДМК», позивачем отримано копію Постанови ДВС про стягнення із заробітної плати, а також довідку про здійснені утримання з заробітної плати. Таким чином, лише з бухгалтерії місця роботи ОСОБА_1 дізнався про існування Постанови Південного відділу державної виконавчої служби у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення на заробітну плату від 22.10.2020 (ВП 62659735) та Вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області за № Ф-279512-55 У від 12 листопада 2019 року про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в розмірі 26 539 грн. 26 коп.
Позивач посилається на те, що про Вимогу не знав з об'єктивних, незалежних від нього причин - як зазначено в Постанові ДВС, вона надсилалася за колишньою адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , хоча з серпня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрований за іншою, де постійно проживає дотепер, а саме: АДРЕСА_2 . Тобто, будь-які повідомлення, які, можливо, позивачеві і направлялися, отримуватися ним не могли. З огляду на вказане, позивач не мав змоги в досудовому порядку списати у встановленому законом порядку пред'явлену заборгованість зі сплати ЄСВ як «сплячий» ФОП.
26 квітня 2002 року ОСОБА_1 буз зареєстрований як фізична особа-підприємець, але з моменту реєстрації не здійснював підприємницьку діяльність і жодного доходу від підприємницької діяльності не отримував, тому, не мав і не має обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, а 09 грудня 2019 була проведена держреєстрація припинення підприємницької діяльності позивача.
Позивач вважає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою діяльності, отримання доходу від такої діяльності, при цьому Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця лише посвідчує право на здійснення діяльності, однак не є підставою та доказом саме здійснення діяльності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); розгляд справи по суті вирішено розпочати з 15.02.2021; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано від відповідача для залучення до матеріалів справи додаткові докази у справі та встановлено строк для їх подання до 14.02.2021.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
09.02.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області до суду поданий відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволені з огляду на те, що позивач у справі зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності та зняття з обліку на період виникнення спірних правовідносин не відбувалось, що свідчить про те, що на момент прийняття відповідачем у справі спірного рішення мав статус фізичної особи - підприємця та повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі та строки, визначені Законом незважаючи на те, отримував він дохід від підприємницької діяльності чи ні.
Отже, податковий орган вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-279512-55У на суму 26 539,26 грн. є законною у зв'язку з тим, що згідно з ідентифікаційних даних податкового блоку ОСОБА_1 з 26.04.2002 по 09.12.2019 перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам'янська ДПІ, як фізична особа - підприємець.
Відповідач зазначає, що на дату формування оскаржуваної вимоги Позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Враховуючи, що доходів позивач не отримував, відтак повинен був сплачувати (з урахуванням змін до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017 року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Податковим органом також наведено, що мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019. Сума недоїмки станом на 31.10.2019 становила 26 539,26 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено оскаржувану вимогу, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
На думку відповідача, ГУ ДПС у Дніпропетровській області як суб'єкт владних повноважень діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначенні чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимогу про сплату боргу.
Щодо узгодженості оскаржуваної позивачем вимоги у відзиві було зазначено, що податковий орган на підставі п.4 розділу VI Інструкції №449 надіслав позивачу вимогу від 12.11.2019 №Ф279512-55У на суму 26539,26 грн., яка була повернута податковому органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання 31.01.2020 року, з огляду на що вказана вимога набула статусу узгодженої 11.02.2020 року. Після узгодження вимоги від 12.11.2019 №Ф279512-55У податковий орган сформував заяву про примусове виконання рішення на боржника ОСОБА_1 та надіслав до Південного районного відділу ДВС у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 26.04.2002 (дата запису: 08.11.2005, номер запису: 22230170000005263). Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом діяльності позивача є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний).
09.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця №22230060004005263 (підстава внесення: власне рішення).
12.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-279512-55 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн., про що свідчить надана відповідачем до матеріалів справи копія корінця податкової вимоги.
Підставою для формування вимоги від 12.11.2019 року №Ф-279512-55 є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги: По коду бюджетної класифікації 7104000 загальна заборгованість станом на 31.10.2019 рок 26 539,26 грн., яка виникла внаслідок:
- Нарахування за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн.;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2 457,18 грн.;
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2 457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2 457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2 457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2 754,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2 754,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2 754,18 грн.
Отже, вказана вимога включає суму боргу у розмірі 26 539,26 грн. за 2017, 2018 роки та 3 квартали 2019 року.
Вимогу від 12.11.2019 року №Ф-279512-55 направлено засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_3 . Відділенням поштового зв'язку на адресу контролюючого органу повернуто конверт із відміткою від 31.01.2020 «адресат змінив місце проживання».
Поряд із цим, податковим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-279512-55У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією корінця податкової вимоги.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем всупереч обов'язку доказування, встановленого ч.2 ст.77 КАС України, ані копію вимоги від 12.11.2019 №Ф-279512-55, ані вимоги від 12.11.2019 №Ф-279512-55У до суду надано не було.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області до Південного районного відділу державної виконавчої служби у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) було направлено заяву за вих. №57786/10/04-36-55-60-12 від 15.06.2020 року, на підставі якої відкрито виконавче провадження №62659735.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-279512-55У, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.
З матеріалів справи судом також встановлено, що 02.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення адміністративного позову до подання позову, в якій просив суд зупинити стягнення на підставі Вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-279512-55У від 12.11.2019 про стягнення боргу зі сплати ЄСВ в розмірі 26539,26 грн. до закінчення розгляду справи по суті в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подання позову, а саме: зупинено стягнення на підставі виконавчого документу у виконавчому провадженні №62659735 з примусового виконання вимоги №Ф-279512-55У від 12.11.2019 до закінчення розгляду справи по суті Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно Законом №2464-VI визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При цьому, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним судом у вказаній справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, Верховним Судом з урахуванням наведеного було зазначено, що суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З аналізу вищенаведеного можна зробити висновок, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до трудової книжки БТ-І ОСОБА_1 з 19.03.2019 позивач прийнятий на роботу в ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат» (код 05393043).
Тобто, у період з 19.03.2019 року по 30.09.2019 року (за який відповідачем нараховано позивачу до сплати єдиний соціальний внесок) роботодавцем позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що не оспорюється сторонами у даному провадженні.
Отже, у зазначений період саме роботодавець мав сплачувати за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 року - 3 кварталу 2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат» (код 05393043), доказуванню не підлягають.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, який охоплює винесена оскаржувана вимога (зокрема, 2017 рік - 3 квартал 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу 19.03.2019 року по 30.09.2019 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 7104000 у сумі 26 539,26 грн. оскаржуваною вимогою від 12.11.2019 року №Ф-279512-55У, був найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми виставленої оскаржуваною вимогою на суму 26 539,26 грн., а тому вимога є такою, що прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
При цьому, щодо відсутності сплати єдиного соціального внеску за позивача у 2017 та 2018 роках та до 19.03.2019 року, суд звертає увагу на те, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу здійснювати розрахунки податкових зобов'язань зі сплати податків суб'єктами господарювання та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб'єкту владних повноважень та фіскальному органу.
Крім того, нормами ПК України встановлено, що виключно податкові органи наділені повноваженнями визначення розміру грошових зобов'язань та штрафних санкцій, що підлягають накладенню на платників податків.
Як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд звертає увагу на те, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у КАС України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо визначення грошового зобов'язання та застосування штрафу в іншому розмірі.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі №804/3230/17 та від 06.11.2018 у справі №813/3274/17.
Більш того, як вже зазначалось судом вище, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 доходу від провадження господарської діяльності як фізичної особи-підприємця у 2017 та 2018 роках та до 19.03.2019 року.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, нараховуючи ОСОБА_1 борг зі сплати ЄСВ у розмірі 26539,26 грн. та виносячи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-279512-55У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, так як ним було невірно проведено розрахунок суми заборгованості з єдиного соціального внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 26539,26 грн., у зв'язку з чим оскаржувана вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-279512-55У підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
При цьому, суд зазначає, що аргументи позивача про неправомірність дій податкового органу щодо направлення оскаржуваної вимоги за його попереднім місцем реєстрації відхиляються судом, оскільки відповідно до абз. 11 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
Пунктом 45.1 статті 45 ПК України визначено, що платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
У відповідності 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (п.42.3 ст. 42 ПК України).
З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що адресою позивача визначено: АДРЕСА_4 . Доказів зміни адреси у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань чи повідомлення контролюючого органу про зміну місця проживання (податкової адреси) позивачем до суду надано не було.
Таким чином, суд зазначає, що під час направлення позивачеві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-279512-55 за адресою, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, податковий орган діяв на підставі норм чинного законодавства.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові та заяві про зміну предмету позову доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у загальному розмірі 840,80 грн, сплачений ОСОБА_2 при поданні до суду адміністративного позову відповідно до квитанції від 11.12.2020 №МР_АВ101282SEA_16926629, підлягає стягненню з Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 26539,26 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.11.2019 року №Ф-279512-55У від про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в розмірі 26 539,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно