01 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3980/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: Гузієнко Я.М.,
відповідача: Мандригеля Р.С.,
третьої особи-1: не з'явився,
третьої особи-2: Міщенко О.В.,
третьої особи-3: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021
(головуючий - Куксов В.В., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017
(суддя Мандриченко О.В.)
у справі №910/3980/16
за позовом Національного банку України
до Компанії "Pora Trading Limited"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1) Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд", 3) Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про звернення стягнення на предмет застави,
Короткий зміст позовних вимог
1. Національний банк України (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії "Pora Trading Limited" (стара назва - Компанія "БЕРЛІНОТТО ЛІМІТЕД", далі - Відповідач)) про звернення стягнення в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - Третя особа-1) перед Позивачем за кредитним договором №47 від 07.10.2008 (далі - Кредитний договір) у сумі заборгованості 4406280194,58 грн (яка складається з визначених у позові сум заборгованості за кредитом, процентами, пенею, штрафами) на частку Відповідача в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (далі - Товариство), а саме 85,19% у статутному капіталі Товариства, що становлять 29069095,54 грн, передану в заставу Позивачу за договором застави корпоративних прав (частки у статутному капіталі) від 05.05.2014 за реєстровим №1093 (далі - Договір застави), шляхом його продажу Позивачем з правом укладання від імені Позивача договору купівлі-продажу предмета застави будь-яким способом з іншою особою покупцем за ціною 29069095,54 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 05.12.2016 №18-0012/101699).
2. Позов мотивований порушенням Третьою особою-1 зобов'язань за Кредитним договором, виконання яких забезпечено заставою згідно з Договорами застави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2017, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, позов задоволено повністю.
4. Судові рішення мотивовані встановленням обставин щодо невиконання Третьою особою-1 зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту та процентів по кредиту, внаслідок чого за Договором застави у Позивача виникло право на звернення стягнення на предмет застави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
5. Товариство подало касаційну скаргу, в якій просить (з урахуванням уточнення) скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, передати справу на новий розгляд.
6. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав для оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
7. Товариство зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки та не дослідили питання вартості предмета застави, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.03.2018 у справі №5002-10/1364-2012.
8. Також Товариство вважає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15. Товариство звертає увагу на те, що надані Позивачем докази на підтвердження розміру заборгованості є неналежними, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства України щодо оформлення первинних документів. Водночас Товариство зазначає про відмову апеляційним господарським судом у задоволенні його клопотання про призначення судової економічної експертизи щодо документального підтвердження заборгованості за Кредитним договором.
9. Товариство посилається на правові позиції Верховного Суду, наведені в постановах від 22.07.2019 у справі №404/2557/16-ц, від 25.04.2019 у справі №523/8653/15-ц, від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, від 18.10.2018 у справі №910/17423/17, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц. На думку Товариства, оскільки купівля-продаж предмету застави третій особі є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно, який здійснюється без звернення до суду, в задоволенні позовних вимог у цій справі суди повинні були відмовити.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
10. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні в повному обсязі.
11. Позивач вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а висновки Верховного Суду, на які посилається Товариство, стосуються застосування норм права, які регулюють правовідносини звернення стягнення на предмет іпотеки, та не є релевантними до спірних правовідносин, які стосуються обтяжень рухомого майна.
12. На думку Позивача, суди при винесенні оскаржуваних рішень у повній мірі з'ясували обставини, вірно встановили ціну, за якою може бути продана відповідна частка, врахували характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, а також те, що наявних письмових доказів у справі достатньо для визначення порядку і підстав нарахування заборгованості за Кредитним договором, тому обґрунтовано відмовили в призначенні судової експертизи.
13. Інші учасники справи у встановлений Судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 №356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк Надра" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 05.06.2015 №113 про початок ліквідації Третьої особи-1 та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.
15. Між Позивачем в особі Головного управління (заставодержатель), Третьою особою-1 (позичальник) та Відповідачем (заставодавець) укладено Договір застави в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, укладеним між Позивачем і Третьою особою-1.
16. Предметом Договору застави є корпоративні права в Товаристві, а саме 85,19% у статутному капіталі Товариства, що становлять 29069095,54 грн.
17. За Договором застави Відповідач передав в заставу зазначені вище корпоративні права з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору, а саме: повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитами та можливих штрафних санкцій (штраф, пеня).
18. Відповідно до п. 6.4 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом укладення заставодержателем від імені заставодавця договору купівлі-продажу заставленого права (корпоративних прав/предмету застави) третій особі.
19. Третя особа-1 зобов'язання за Кредитним договором не виконала. Заборгованість Третьої особи-1 перед Позивачем за Кредитним договором складає 4406280194,58 грн, а саме:
- відповідно до кредитного договору від 07.10.2008 №47 (ID 10000242000) заборгованість становить - 1954340832,14 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 1484231647,82 грн, заборгованість за простроченими процентами - 469885138,49 грн, заборгованість за пенею за процентами - 224045,83 грн;
- відповідно до кредитного договору від 07.10.2008 №47 (ID 10000242001) заборгованість становить - 463203243,59 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 451359087,85 грн, заборгованість за процентами - 11806440,79 грн, заборгованість за пенею за процентами - 37714,95 грн;
- відповідно до кредитного договору від 07.10.2008 №47 (ID 10000242002) заборгованість становить - 491689211,97 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 479116667,00 грн, заборгованість за процентами - 12532510,63 грн, заборгованість за пенею за процентами - 40034,34 грн;
- відповідно до кредитного договору від 07.10.2008 №47 (ID 10000242003) заборгованість становить - 1275547221,59 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 1242931344,72 грн, заборгованість за процентами - 32512019,21 грн, заборгованість за пенею за процентами - 103857,66 грн;
- відповідно до кредитного договору від 07.10.2008 №47 (ID 10000242004) заборгованість становить - 221439685,29 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 215777449,20 грн, заборгованість за процентами - 5644206,02 грн, заборгованість за пенею за процентами - 18030,07 грн;
- заборгованість за несплаченими штрафами за невиконання умов кредитних договорів - 60000,00 грн.
20. Позивач направив Відповідачеві повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання від 11.08.2015 №06-106/11583 з вимогою сплатити протягом тридцяти днів з дня отримання листа.
21. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що Позивач дотримався вимог статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та пункту 6.5 Договору застави щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави одночасно з повідомленням заставодавця про необхідність виконання зобов'язань, забезпечених заставою, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №47623867 від 11.05.2015.
Позиція Верховного Суду
22. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
23. Суд не приймає до уваги доводи Товариства, які зводяться виключно до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, пунктами 1, 4 наведеної норми, на які посилається Товариство.
24. Водночас Суд вважає безпідставними доводи Товариства про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
25. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
27. Зі змісту перелічених судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
28. Так, Товариство зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки та не дослідили питання вартості предмета застави, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.03.2018 у справі №5002-10/1364-2012.
29. Зазначеною постановою у справі №5002-10/1364-2012 Верховний Суд скасував постанову та рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення без розгляду позовних вимог про звернення стягнення на майно відповідачів, а справу в зазначеній частині направив для розгляду до місцевого господарського суду. За висновком Верховного Суду, ненадання судами жодної оцінки доказам позивача про укладення ряду договорів майнової поруки (застави рухомого майна), договорів іпотеки нерухомого майна, майнових прав на предмет встановлення сторонами договірної вартості предметів забезпечувальних зобов'язань, яка за відсутності спору між сторонами могла б бути прийнята судом, як початкова ціна продажу майна з публічних торгів при зверненні стягнення на спірне майно на забезпечення вимог позивача у справі, обґрунтовує порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 34, 43, 82 ГПК України про порядок дослідження, оцінки доказів та прийняття рішення суду за наслідком дослідження та оцінки усіх доказів у справі.
30. З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду в справі №5002-10/1364-2012 стосуються неправомірності залишення судами без розгляду відповідної позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки без вирішення спору в цій частині по суті.
31. Також Товариство вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, оскільки під час розгляду справи прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції.
32. Постановою від 25.04.2018 у справі №911/3250/16 Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про усунення перешкод позивачу в користуванні майном з огляду на встановлення факту унеможливлення позивачем здійснювати своє право орендаря за договором оренди, термін дії якого не закінчився і який в установленому законом порядку достроково не припинений і не розірваний. При цьому відхиляючи доводи скаржника, Верховний Суд зазначив, зокрема, що виникнення обставин на стадії апеляційного розгляду справи не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
33. Постановою від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові про стягнення збитків через недоведеність втрати або пошкодження з вини відповідача майна, переданого на зберігання за спірними договорами. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що в касаційній скарзі позивач, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, посилається на докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.
34. Постановою від 26.02.2019 у справі №913/632/17 Верховний Суд скасував рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання недійсними пунктів рішення міської ради та договору іпотеки, передавши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог процесуального законодавства подані прокурором докази, окремі з яких датовані після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі та не були предметом розгляду місцевим господарським судом.
35. Постановою від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 Верховний Суд рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасував у частині стягнення боргу по процентах, пені, за прострочення повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів, направивши справу в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишив без змін. Верховний Суд виходив з того, що скаржником правильність нарахування суми основної заборгованості за кредитом та обставин щодо належного виконання боржником чи поручителем обов'язку щодо оплати кредиторської заборгованості не доведено, оскільки в цілому доводи касаційної скарги з цього питання зводяться до неврахування судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції доказів часткового погашення кредиторської заборгованості після прийняття рішення у справі. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що при перегляді рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може приймати до уваги обставини та докази, які не існували на момент прийняття рішення у справі, та водночас зауважив, що такий висновок не перешкоджає врахуванню факту погашення суми боргу при виконанні судового рішення у даній справі, за наявності відповідних належних та допустимих доказів.
36. З викладеного вбачається, що спори у справах №911/3250/16, №916/3130/17, 913/632/17, №916/4692/15 є не подібними до цієї справи ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог тощо.
37. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, наведені в постановах від 22.07.2019 у справі №404/2557/16-ц, від 25.04.2019 у справі №523/8653/15-ц, від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, від 18.10.2018 у справі №910/17423/17, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, Товариство зазначає про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно у заявлений Позивачем спосіб.
38. Постановою від 22.07.2019 у справі №404/2557/16-ц Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в позові про звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі у власність позивачеві та зобов'язання вчинити дії. Верховний Суд погодився з висновком про те, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет застави є неприйнятним, оскільки передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність позивачеві є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно.
39. Постановою від 25.04.2019 у справі №523/8653/15-ц Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави шляхом передання у власність. Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність позивачеві є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно.
40. Постановою від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки. Верховний Суд дійшов висновку, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
41. Тобто висновки у справах №404/2557/16-ц, №523/8653/15-ц, №760/14438/15-ц стосуються застосування норм законодавства при вирішенні спорів щодо звернення стягнення на предмет застави та іпотеки, на відміну від цієї справи, шляхом передачі його у власність позивачеві.
42. Постановою від 18.10.2018 у справі №910/17423/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Зважаючи на положення статей 33, 36-39 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд зазначив, що позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який визначений договором іпотеки як позасудовий, тому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правильно визначив характер спірних правовідносин між сторонами та вірно застосував закон, що їх регулює.
43. Постановою від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц Верховний Суд скасував рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві та надання позивачеві всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки. При цьому Верховний Суд виклав у зазначеній постанові висновки щодо застосування норм права - статей 12, 33, 36-39, 41-47 Закону України "Про іпотеку". Зокрема, Верховний Суд зазначив, що якщо сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
44. З огляду на викладене висновки у справах №910/17423/17, №310/11024/15-ц, на відміну від цієї справи, стосуються застосування положень Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 38 зазначеного Закону.
45. Натомість висновки Верховного Суду в перелічених у касаційній скарзі постановах, не стосуються застосування положень законодавства, зокрема Закону України "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", при вирішенні спору щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу Позивачем, а також застосування норм процесуального права щодо обставин подібних до цієї справи.
46. Водночас наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.
47. З огляду на викладене Суд вбачає, що доводи Товариства про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
48. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в поставах Верховного Суду та на які посилалось Товариство в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у частині підстав, передбачених вказаним пунктом, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.
49. Разом з тим Суд враховує, що касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за якою відсутні підстави для закриття провадження, та виходить з наступного.
50. З огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України Суд не приймає до уваги аргументи Товариства про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилалося Товариство, не підтвердилась.
51. Водночас Суд вбачає, що доводи Товариства не підтверджують наявність підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, передбачених пунктами 2-4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
52. Зокрема, Суд вважає безпідставним твердження Товариства про необґрунтоване відхилення його клопотання про проведення судової експертизи щодо визначення вартості предмета застави, адже таке клопотання вмотивовано відхилено Північним апеляційним господарським судом в ухвалі від 22.05.2019.
53. Також Суд відхиляє посилання Товариства на відмову Північним апеляційним господарським судом в задоволенні його клопотання про призначення судової економічної експертизи щодо документального підтвердження заборгованості за кредитними договорами, адже вони по суті зводяться до аргументів щодо неналежності доказів, наданих Позивачем на підтвердження розміру заборгованості. Однак у силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
54. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також відмову в задоволенні касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
55. Касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.
Розподіл судових витрат
56. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №910/3980/16 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №910/3980/16 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовити.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №910/3980/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко