79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.05.2021 справа № 914/95/21
За позовною заявою: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго”, м. Борислав,
про: стягнення заборгованості в сумі 446 910, 50 грн.
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Кравчук І.В.
Представники учасників справи:
позивача: Єгоров В.С. - представник;
відповідача: не з'явився.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго” про стягнення заборгованості в сумі 446 910, 50 грн.
Ухвалою суду від 21.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.02.2021 року.
Ухвалою суду від 15.02.2021 року розгляд справи в межах підготовчого провадження відкладено на 15.03. 2021 року.
Канцелярією Господарського суду Львівської області 16.02.2021р. зареєстровано відзив на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву долучено до матеріалів справи.
Канцелярією Господарського суду Львівської області 18.02.2021р. зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідь на відзив на позовну заяву долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 15.03.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/95/21 на 30 днів з 20.03.2021р, розгляд справи в межах підготовчого провадження відкладено на 19.04.2021 р.
Ухвалою суду від 19.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі №914/95/21, розгляд справи №914/95/21 по суті призначено на 24.05.2021 р.
Канцелярією Господарського суду Львівської області 24.05.2021р. зареєстровано клопотання відповідача про відкладення справи.
У клопотанні відповідачем зазначено таке.
КП «Бориславтеплоенерго» не погоджується із штрафними нарахуваннями позивача, оскільки вони є надмірно великими.
Затримка в розрахунках за газ виникає не з вини підприємства.
Підстави для заперечення позовних вимог про стягнення штрафних нарахувань було викладено у відзиві на позовну заяву та долучено до матеріалів справи. Разом з
відзивом подано клопотання про зменшення пені.
Також є необхідність надати додаткові пояснення щодо долучених доказів. Проте, забезпечити участь належного представника у розгляді даної справи, який відбудеться 24.05.2021р. немає можливості.
Відтак відповідач просить суд відкласти розгляд справи № 914/95/21 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України до Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» на іншу дату (після 28.06.2021р.)
З приводу клопотання відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Згідно до положень ч. 1-3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до приписів статті 194, 195 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.
Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відтак, зважаючи на завдання та строк, у межах якого господарський суд зобов'язаний здійснити розгляд справи по суті, з огляду на те, що у підготовчому провадженні судом зібрано докази, необхідні для розгляду справи, сторонами викладено позиції по суті спору (зокрема відповідачем у відзиві на позовну заяву), а відповідачем не зазначено які саме додаткові пояснення необхідно подати відповідачу та причини неможливості подання таких пояснень під час підготовчого провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи по суті.
У судовому засіданні24.05.2021р. представник позивача взяв участь в режимі відеоконференції. Позовні вимоги підтримав повністю, проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені заперечив повністю.
У судове засідання 24.05.2021р. представник відповідача не з'явився.
У судовому засіданні 24.05.2021р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством “Бориславтеплоенерго” укладено договір №6568/18-БО-21 постачання природного газу.
Відповідач оплату за переданий на підставі договірних зобов'язань здійснював з порушенням строку, визначеного Договором та не у повному обсязі, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.
Зважаючи на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 358 780,41; пені у сумі 28 203,48 грн.; трьох процентів річних у сумі 16 173,22 грн.; інфляційних втрат у сумі 18 346,15 грн.; збитків у сумі 25 407,24 грн.
У поданій до суду відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені у зв'язку з відсутністю виключних та достатніх обставин, що можуть слугувати підставою для зменшення неустойки.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Зокрема, відповідач вказав, що затримка розрахунків у КП «Бориславтеплоенерго» перед позивачем за природний газ виникає з незалежних від господарської діяльності підприємства обставин, а саме через відсутність своєчасного фінансування різниці в тарифах, пільг та субсидій і в той же через неплатоспроможність населення.
На підставі Постанови НКРЕКП від 22.03.2017р. № 308, КП «Бориславтеплоенерго» перейшло під юрисдикцію органів місцевого самоврядування в тому числі щодо затвердження тарифів на послуги теплопостачання. З 01.01.2016 р. тариф мав бути затверджений не нижче від економічно-обґрунтованого рівня, тобто на тому рівні, який забезпечує відшкодування усіх обґрунтованих витрат на виробництво теплової енергії.
Бюджетами України на 2016-2017рр. не було передбачено видатки на відшкодування різниці між затвердженими тарифами та фактичною собівартістю теплової енергії та послуг з централізованого опалення. Проте, при коригуванні тарифів, не було враховано фактичних цін на природний газ, за якими НАК «Нафтогаз України» його поставляло, а взято до уваги «індикативні ціни» та азатверджено тариф значно нижчий від економічно-обгрунтованого рівня. Даний факт призвів до збитків на підприємстві. Так згідно інформаційної довідки станом на 01.01.2021р. невідшкодована різниця в тарифах: по бюджету становить - 38 700.00 тис. грн., по населенню - 16 034 390 грн.
«Бориславтеплоенерго» є комунальним підприємством, єдиним джерелом доходу є надходження оплати від споживачів, серед яких є населення та бюджетні установи, розрахунки яких залежать від бюджетного фінансування. Станом на 01.01.2021 р. заборгованість за спожите теплопостачання перед КП «Бориславтеплоенерго» становить: по населенню - 16 034 390.00 грн., по бюджетних установах-1 885.089 грн., по інших - 23 051.41 грн.
Враховуючи наведені обставини, відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90 % відсотків.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Постачальник, Позивач) та Комунальним підприємством «Бориславтеплоенерго» (далі - Споживач, Відповідач) укладено договір № 6568/18-БО-21 постачання природного газу від 09.10.2018 (далі - Договір).
Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 25.10.2018р., додаткову угоду №2 від 27.10.2018р., додаткову угоду №3 від 02.11.2018р., додаткову угоду №4 від 26.11.2018р., додаткову угоду №5 від 15.03.2019р., додаткову угоду №6 від 18.03.2019р. та додаткову угоду №7 від 26.03.2019р., якими було внесено зміни та доповнення до договору № 6568/18-БО-21 постачання природного газу від 09.10.2018.
Відповідно до умов Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4 до Договору), постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору п.1.1.Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4 до Договору з урахуванням Додаткової угоди від 18.03.2019 №6 до Договору), Позивач передає Відповідачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 584, 998 тис.куб.м., в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору.
Відповідно до пункту 3.8. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4 до Договору), приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 3 547 134,55 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2018 р., 30.11.2018р., 31.12.2018р., 31.01.2019р., 28.02.2019р., 31.03.2019р., 30.04.2019р., долученими позивачем до матеріалів позовної заяви.
Відповідно до пункту 6.1 Договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 Договору в редакції
Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до підпункту 6 пункту 6.2. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), споживач зобов'язується прийняти газ в кількості, зазначеній в п. 2.1 даного Договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
Як вбачається з виписки по особовому рахунку Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», оплату за переданий газ Відповідач здійснював з порушенням строку, визначеного Договором.
Крім того, на момент звернення позивача до суду з позовом у справі, що розглядається, Відповідачем не сплачено вартість поставленого природного газу у сумі 358 780,41 грн.
Пунктом 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4) визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до Додаткової угоди від 26.11.2020 № 4 до Договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються Сторонами з дня зазначеного в повідомленні Постачальника, яке направляється на електронну адресу Споживача, зазначену в пункті 12 цього Договору та розміщується на офіційному сайті Постачальника.
Відповідно до повідомлення №26-1751/1.17-19 від 21.02.2019 Постачальник повідомив Споживача, що «з 01 березня 2019 року застосовуються наступні пункти відповідних Договорів: пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, ПІДП.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору. Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договорів з 01 березня 2019 року Сторонами не застосовуються.
Відповідно до додаткової угоди №5 від 15.03.2019 до Договору з 01 березня 2019 року застосовуються наступні пункти відповідних Договорів: пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13,5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору. Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договорів з 01 березня 2019 року втрачають чинність Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4). При цьому, розмір збитків визначається таким чином: 3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу. Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; 3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою, зазначеною у п. 3.13.2. Договору.
Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4) передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків , що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 6 від 18.03.2019 року) Постачальник передає Споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 120,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.03.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 61, 944 тис.куб.м.
Так, Відповідач в березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 58,056 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-952-19 від 16.05.2019 р., змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 20.11.2019 за вих.№ 26-3723-19 р., якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 13 282,25 гри. за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (120,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в березні 2019 природного газу за Договором (61,944 куб.м.).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 6 від 18.03.2019 року) Постачальник передає Споживачу у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 70,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.04.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 14,981 тис.куб.м.
Так, Відповідач в квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 55,019 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-2065-19 від 12.06.2019, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 20.11.2019 за вих.№ 26-3724-19 , якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 12 124,99 грн. за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (70,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в квітні 2019 природного газу за Договором (14,981 куб.м.).
Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 358 780,41; пеня у сумі 28 203,48 грн.; три проценти річних у сумі 16 173,22 грн.; інфляційні втрати у сумі 18 346,15 грн.; збитки у сумі 25 407, 24 грн.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх.№3605/21 від 16.02.2021р.) заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90% у зв'язку із складним фінансовим становищем Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго”.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 09.10.2018 р. між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Постачальник, Позивач) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (далі - Споживач, Відповідач) 13.12.2017 укладено договір №6325/1718-КП-21 постачання природного газу.
Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 25.10.2018р., додаткову угоду №2 від 27.10.2018р., додаткову угоду №3 від 02.11.2018р., додаткову угоду №4 від 26.11.2018р., додаткову угоду №5 від 15.03.2019р., додаткову угоду №6 від 18.03.2019р. та додаткову угоду №7 від 26.03.2019р., якими було внесено зміни та доповнення до договору № 6568/18-БО-21 постачання природного газу від 09.10.2018.
Предметом спору у справі є стягнення з відповідача основного боргу у сумі 358 780,41грн.; пені у сумі 28 203,48 грн.; трьох процентів річних у сумі 16 173, 22 грн.; інфляційних втрат у сумі 18 346,15 грн. та збитків у сумі 25 407, 24 грн.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що вартість поставленого природного газу згідно актів приймання - передачі природного газу, долучених до позовної заяви Відповідачем сплачена не у повному обсязі, зокрема, на момент постановлення рішення у справ Відповідачем не сплачено вартість поставленого природного газу у сумі 358 780, 41 грн.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що згідно умов Договору, теплопостачальною організацією розрахунки з позивачем за поставлений природний газ здійснювались шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахунваня.
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Об ' єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у Постанові від 16.10.2020 по справі № 903/918/19: «Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляються теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.».
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення 358 780,41 грн. основного боргу.
Пунктом 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4) визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 15, 3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню у сумі 28 203,48 грн.; три проценти річних у сумі 16 173, 22 грн.; інфляційні втрати у сумі 18 346,15 грн. та збитки у сумі 25 407, 24 грн.
Судом перевірено правильність нарахування відповідачем трьох процентів річних, інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок позивачем здійснено вірно.
Також позивачем правомірно нараховано пеню у сумі 28 203,48 грн. на підставі п. 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4).
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90%, з приводу якого суд зазначає таке.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру пені відповідач зазначає, що станом на 01.01.2021 р. заборгованість за спожите теплопостачання перед КП «Бориславтеплоенерго» становить: по населенню - 16 034 390, 00 грн., по бюджетних установах -1 885, 089 грн., по інших - 23 051, 41 грн., на підтвердження чого долучає до матеріалів справи довідку КП «Бориславтеплоенерго», а також баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2020р.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019р. у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є виробництво теплової енергії, а тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, фінансове становище відповідача, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, суд вважає за можливе застосувати частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір пені на 30%.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Щодо вимоги позивача про стягнення збитків у сумі 25 407, 24 грн. суд зазначає наступне.
Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4) передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 4), Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків , що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно із ч.ч. 1 - 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, у свою чергу, є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особині, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі худе).
З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що, по-перше відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов'язок усіх утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Іншими словами, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням.
У певній мірі аналогічний припис містить і ст. 49 ГК України, яка встановлює загальний для всіх підприємців обов'язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки.
Згідно з положеннями частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходь, які управнена сторона взяла б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правив здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб' єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів худе), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною;- не отриманий прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною;- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Таким чином, ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття «збитки» із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків, однак розмір таких збитків повинен бути доведеним заінтересованою особою (наявність складу правопорушення), а у випадку спростування - відсутність вини доведена (опонентом) відповідачем.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 30.09.2015 № 2495 (в редакції чинній на час спірних правовідносин), у пп. 1 п. 1 розділу VI закріпила, що Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Так, суд звертає увагу Постачальника, що закріплення вказаної норми у постанові НКРЄКП не звільняє заявника від тягару доказування понесених збитків, що передбачено як Цивільним так і Господарським кодексами України. Проте, АТ «НАК «Нафтогаз України» жодних доказів понесення збитків за недовикористання замовленго об'єму природного газу Відповідачем у березні, квітні 2019 року суду не надано.
Отже, заявлені вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати.
Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При цьому, оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 231, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» (82300, Львівська обл., місто Борислав, вул. Коваліва, будинок 52А, ідентифікаційний код 13809128) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720)
основний борг у сумі 358 780, 41 грн.; пеню у сумі 19 742, 44грн.; три проценти річних у сумі 16 173, 22 грн.; інфляційні втрати у сумі 18 346, 15 грн.
3. Стягнути з Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» (82300, Львівська обл., місто Борислав, вул. Коваліва, будинок 52А, ідентифікаційний код 13809128) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720)
6 322, 55 грн. судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 03.06.2021р.
Суддя М.М. Синчук