Постанова від 01.06.2021 по справі 904/76/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2021 року м.Дніпро Справа № 904/76/21 (911/3212/20)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2021 (повний текст ухвали складений 22.03.2021, суддя Соловйова А.Є.) у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЙНПАК", м.Чергнігів

до дочірнього підприємство "РІТЕЙЛ ЦЕНТР", м.Дніпро

про стягнення 221 540,10 грн

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2021 провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» до дочірнього підприємства «Рітейл Центр» про стягнення 221 540,10 грн - закрито.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована посиланням на те, що даний спір підлягає вирішенню не позовному провадженню, а підлягає вирішенню у межах справи про банкрутство згідно ч.14 ст.39 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки пред'явлення конкурсними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише в порядку, передбаченому цим кодексом та в межах провадження у справі про банкрутство (тобто шляхом звернення до суду з грошовими вимогами).

ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

2.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕЙНПАК", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить ухвалу господарського суду скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що закриваючи провадження у справі, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції свідомо погіршено положення позивача, як конкурсного кредитора, поряд з іншими конкурсними кредиторами, що звернулися до суду із заявами в порядку ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв'язку із невключенням та не розглядом заявлених вимог, що дають право вирішального голосу на зборах та комітету кредиторів, відповідно до ч.4 ст.45 Кодексу.

Відповідно до ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, яка кореспондується із положеннями п.8 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, розгляд спорів з майновими вимогами до суб'єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавством віднесено до територіальної юрисдикції господарського спору, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Враховуючи наявність факту приєднання до матеріалів справи №904/76/21 про банкрутство ДП "Рітейл Центр" позовної заяви у справі №911/3212/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мейнпак" до дочірнього підприємства "Рітейл Центр" про стягнення 221 540,10 грн, на думку скаржника, суд першої інстанції мав розглянути вказані позовні вимоги позивача та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення по суті заявлених позовних вимог.

За твердженням заявника апеляційної скарги, закриваючи провадження у справі, місцевим господарським судом не було з'ясовано питання щодо можливості розгляду позовних вимог, з урахуванням їх змісту, як кредиторських вимог до боржника, що відповідало б принципу процесуальної економії та узгоджувалось із визначенням поняття "кредитор" в ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства.

2.2 Доводи інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не надано.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України).

ІІІ. Апеляційне провадження

3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.04.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2021; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 01.06.2021.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 29.04.2021 постановлено провести судове засідання призначене на 01.06.2021 на 11:20 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №415а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку «EasyCon» (https://vkz.court.gov.ua/).

01.06.2021 у судове засідання з'явився представник позивача, який надав відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників.

Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Шиман Є.О. у поданому клопотанні просить розглянути справу за його відсутністю

Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

09.11.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» до Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» про стягнення 221 540,10 грн, з яких: 215 555,11 грн сума основного боргу, 2 150,94 грн розмір інфляційних втрат, 3 834,05 грн 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач взяв на себе обов'язок погашення заборгованості відповідно до договору про переведення боргу від 01.04.2020 укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ «Астерс Груп», проте взятого на себе обов'язку зі сплати боргу відповідач не виконав, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 215 555,11 грн, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2021 матеріали справи №911/3212/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» до Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» про стягнення 221 540,10 грн передано на розгляд Господарського суду Дніпропетровської області в провадженні якого перебуває справа №904/76/21 про банкрутство дочірнього підприємства «Рітейл Центр».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2021 справу №904/76/21 (911/3212/20) прийнято до свого провадження; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 18.03.2021.

3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Предметом апеляційного перегляду є вирішення питання про наявність або відсутність підстав для закриття провадження у даній справі.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Відповідно до приписів статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Таким чином, розгляд спорів з майновими вимогами до суб'єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до територіальної юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 925/1205/15, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18.

Враховуючи, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Майнпак" у справі № 911/3212/20 надійшла до місцевого господарського суду 09.11.2020, тобто до відкриття провадження у справі №904/76/21 (18.01.2021) про банкрутство відповідача дочірнього підприємства ", матеріали позовної заяви було передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті в межах вказаної справи про банкрутство.

Колегія суддів вважає, що обраний товариством з обмеженою відповідальністю "Мейнпак" спосіб захисту - стягнення з відповідача суми боргу та штрафних санкцій відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України, а відповідний спір згідно з нормами ст. 20 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду саме господарським судом.

Частиною 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд має розглянути по суті спір, стороною якого є боржник і матеріали справи за яким надіслані (передані) для розгляду в межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, у даному випадку, місцевий господарський суд повинен був розглянути позовні вимоги позивача та за результатом їх розгляду прийняти відповідне рішення по суті позовних вимог.

Разом з цим, суд першої інстанції не розглянувши спір по суті постановив ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому, суд послався на обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав, так як спірні вимоги підлягають розгляду господарським судом за відповідною заявою кредитора у справі про банкрутство.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на приписи ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи таке.

Відповідно до п.14 ст.39 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

Згідно із ч.1 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

За результатами розгляду заяв конкурсних кредиторів господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Зміст ухвали господарського суду від 19.02.2021 свідчить про те, що судом першої інстанції постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду до 18.03.2021. При цьому, господарський суд не звернув увагу позивача на необхідність дотримання ним порядку виявлення кредиторів, встановленого ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства.

За наведених обставин, позивач у справі - товариство з обмеженою відповідальністю "Мейнпак" мало законні сподівання, що розгляд його позовних вимог буде здійснено судом по суті спору в межах провадження у справі про банкрутство.

Закриваючи провадження у справі, місцевим господарським судом також не було з'ясовано питання щодо можливості розгляду позовних вимог, з урахуванням їх змісту, як кредиторських вимог до боржника, що відповідало б принципу процесуальної економії та узгоджувалось із визначенням поняття "кредитор" в ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18 звернув увагу, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження у інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому, таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого відкрито процедуру банкрутства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.01.2020р. у справі № 607/6254/15-ц зазначила, що законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Апеляційний господарський суд зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Отже, закриття провадження у справі без наведення відповідних правових підстав не узгоджується з вимогами процесуального законодавства та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу позивача до суду та захисту його майнових прав.

Колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції, що п.1 ч.4 ст.247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи про банкрутство. Відтак, судом першої інстанції помилково постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом п.6 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції. Справа має бути передана до Господарського суду Дніпропетровської області для її подальшого розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним України з урахуванням вимог ст.7 Кодексу з процедур банкрутства України.

4.5. Розподіл судових витрат

Дійшовши висновку про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для розгляду, апеляційний господарський суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мейнпак» задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2021 у справі №904/76/21 (911/3212/20) скасувати.

Справу №904/76/21 (911/3212/20) надіслати до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Постанова складена у повному обсязі 04.06.2021.

Головуючий В.О.Кузнецов

Судді Л.А.Коваль

А.Є.Чередко