2 червня 2021 року місто Київ
справа № 758/11486/17
провадження № 22-ц/824/5970/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Пресняковою Іриною Вікторівною,
на рішення Подільського районного суду м.Києва від 16 листопада 2020 року , ухвалене у складі судді Васильченко О.В.,
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтовано тим, що 28 липня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошей № 2016/07/28, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 50000 доларів США з зобов'язанням повернути таку ж суму грошей до 1 жовтня 2016 року.
На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідач надав позивачу власноруч написану розписку.
Згідно з п.8 договору позики відповідач за прострочення зобов'язань за договором повинен виплатити позивачу пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
Одночасно з укладенням договору позики між позивачем та відповідачем було укладено договір застави від 28 липня 2016 року, згідно з умовами якого відповідач передав позивачу у заставу для забезпечення виконання зобов'язань за договором позики належну йому квартиру, будівництво якої не закінчено.
Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти у визначений у договорі строк не повернув.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики у розмірі 1278975 грн. та суму пені за прострочення зобов'язання за договором позики у розмірі 4271776 грн.50 коп.
У грудні 2020 року позивач подав до суду заяву, в який змінив предмет позову і просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики в сумі 50000 доларів США та суму пені за прострочення зобов'язання за договором позики в сумі 167000 доларів США.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 16 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 50000 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Преснякова І.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що при винесенні рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, містить формальні та недоведені ознаки та порушує права апелянта. Апелянт стверджує, що грошових коштів у розмірі 50000 доларів США він не отримував, а розписка наявна в матеріалах справи складена під впливом помилки. У матеріалах справи відсутні належні докази факту перерахування (приймання-передачі) грошових коштів. Рішення суду в частині стягнення заборгованості ухвалено в іноземній валюті, що суперечить положенням ст.ст.529,533 ЦК України, також правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-284цс17. Враховуючи той факт, що жодна із сторін даної справи не є власником індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, у суду не було правових підстав для ухвалення рішення про стягнення заборгованості у іноземній валюті, а саме у доларах США. Належним та допустимим доказом на підтвердження внесення та/або перерахування коштів на поточний рахунок банку чи окремий депозитний рахунок нотаріуса є квитанція або платіжне доручення, що передбачено постановою Правління НБУ від 6 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою». Оскільки матеріали справи не містять платіжного доручення (квитанції) як належного у розумінні постанови Правління НБУ доказу реального перерахування грошових коштів між позивачем та відповідачем, тому висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем позовних вимог є помилковим.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. У відзиві, зокрема, посилається на те, що відповідач, заперечуючи факт укладення договору та видання позивачу в підтвердження цього факту розписки, а також, зазначаючи про якусь помилку при укладенні договору позики, не надав суду належних та допустимих доказів таких тверджень. Висновок суду першої інстанції про стягнення суми позики в іноземній валюті відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Твердження відповідача про те, що позика повинна була надаватись виключно шляхом внесення чи перерахування коштів на банківський рахунок, що передбачено постановою Правління НБУ № 210 від 6 червня 2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», є безпідставними, оскільки чинне законодавство, в тому числі і ця постанова не забороняє надання між фізичними особами в позику грошових коштів.
В судове засідання ОСОБА_2 та його представник адвокат Преснякова І.В. не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені шляхом направлення повідомленням на адресу електронної пошти адвоката. Повідомлені адвокатом Пресняковою І.В. причини неявки в судове засідання, а саме її участь в іншій справі в іншому суді в цей день, суд визнав неповажними, оскільки доказів на підтвердження цим обставинам адвокатом до клопотання не надано. Витяг з сайту судова влада про призначення в Голосіївському районному суді м.Києва справи, в якому відсутня інформація про участь у справі адвоката Преснякової І.В., не є належним доказом на підтвердження неможливості адвоката з'явитися в судове засідання. Також до клопотання не надано доказів неможливості з'явитися в судове засідання особисто відповідача. Зважаючи на те, що неявка сторін, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та його представника відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кравчук Ю.Д. проти доводів апеляційної скарги заперечував, підтримав наданий ним відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 28 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 2016/07/28, відповідно до умов якого позивач наддав відповідачу позику на загальну суму 50000 доларів США.
ОСОБА_2 власноручно було написано розписку, в якій він підтверджує факт отримання коштів в сумі 50000 доларів США, та зобов'язується їх повернути в строк до 1 жовтня 2016 року.
Попри встановленого строку ОСОБА_2 кошти не повернув.
Станом на 31 серпня 2017 року у ОСОБА_2 виникла заборгована сума пені за прострочення зобов'язання в розмірі 167000 доларів США, що станом на 31 серпня 2017 року по курсу НБУ дорівнює 4271776 грн.50 коп.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують виконання ним своїх обов'язків по поверненню грошових коштів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини на підставі договору позики. Відповідач, отримавши від позивача грошові кошти у борг та зобов'язавшись їх повернути в строк до 1 жовтня 2016 року, своїх обов'язків не виконав, грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення суми боргу підлягають задоволенню.
Висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині (рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідачем не оскаржується) ґрунтуються на встановлених обставинах, судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права судом не допущено, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують .
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначено кількості речей (ст.1047 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчую отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд першої інстанції, дослідивши укладений між сторонами, і відповідачем не оспорений, договір безпроцентної позики грошей № 2016/07
28 від 28 липня 2016 року, а також власноруч написану ОСОБА_2 розписку від 28 липня 2016 року, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що ґрунтуються на договорі позики, за умовами якого відповідач грошові кошти взяв у позивача у борг та зобов'язався їх повернути у строк, визначений у договорі.
Встановивши, що ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів у встановлений строку не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що розписка, яка наявна в матеріалах справи, складена ОСОБА_2 під впливом помилки, грошових коштів він не отримував, а позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу, є безпідставними, оскільки укладений між сторонами договір позики недійсним не визнавався, сам договір та розписка є належними та допустимими доказами, що підтверджують як укладення договору позики, так і засвідчують отримання відповідачем коштів, Отже, відсутність в матеріалах справи квитанції або платіжного доручення не може свідчити про те, що позивачем кошти відповідачу у позику не передавалися.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Правління НБУ № 21 від 6 червня 2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» є безпідставним, оскільки на спірні правовідносини зазначена постанова не поширюється.
Доводи апеляційної скарги в тій частині , що ухвалення судом рішення про стягнення суми в іноземній валюті суперечить положенням ст.ст.524 і 533 ЦК України, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не мстить.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання інозменої валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України відсутня; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1048 ЦК України належним виконання зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішенні про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц,
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Пресняковою Іриною Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 16 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус