Справа № 361/1558/20 Головуючий у 1-й інст. - Сердинський В.С.
Апеляційне провадження 22-ц/824/5889/2021 Доповідач - Рубан С.М.
01 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Кулікова С.В., Мараєва Н.Є.
при секретарі Загородній С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими та стягнення заборгованості по заробітній платі,-
У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 , в якому просила визнати трудові відносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припиненими з дати подання позовної заяви та зобов'язати роботодавця видати належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 33810 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказує на те, що з 01 лютого 2018 року вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 та займала посаду бухгалтера з окладом 4300 грн. Вказує, що наказ про прийняття на роботу та трудова книжка знаходяться у відповідача.
Впродовж 2018 року трудові відносини між сторонами здійснювались у відповідності до чинного трудового законодавства.
З 01 березня 2019 року по 04 липня 2019 року позивач перебувала на лікарняному по вагітності та пологах, у зв'язку з чим 25 квітня 2019 року відповідачем була виплачена допомога по вагітності та пологах у розмірі 19087 грн 74 к.
Вийшовши з лікарняного, позивач продовжувала виконувати свої трудові обов'язки, але комунікація з роботодавцем була порушена, оскільки остання перестала з'являтися у офісі.
Пропрацювавши майже три місяці без заробітної плати, позивач втратила матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді бухгалтера у ФОП ОСОБА_1 та вимушена була шукати іншу роботу для забезпечення нормальних умов життя. Однак, влаштуватись на іншу роботу позивач не мала можливості, оскільки рахувалася за постійним місцем роботи у відповідача та не мала можливості отримати свою трудову книжку.
15 жовтня 2019 року позивач звернулася на офіційну адресу роботодавця з заявою про звільнення з посади бухгалтера на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП, та просила у день отримання цієї заяви звільнити її з займаної посади з повідомленням відповідних державних органів про факт такого звільнення, перерахувати належні їй виплати на зазначений в заяві банківський рахунок та видати належним чином оформлену трудову книжку.
Однак, 06 листопада 2019 року даний лист повернувся позивачу за закінченням строку зберігання, що підтверджується копією листа з відміткою про повернення.
З огляду на викладене, своєю бездіяльністю відповідач порушила трудові права позивача, зокрема право бути звільненою із займаної посади за власним бажанням, право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд та право на оплату праці.
Враховуючи те, що з січня 2019 року посадовий оклад позивача збільшився та склав 6000 грн на місяць, то заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати складає 33810 грн, які позивач просить стягнути з відповідача.
На підставі вищевикладених обставин позивач вказує, що змушена була звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими та стягнення заборгованості по заробітній платі - задоволено.
Визнано трудові відносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припиненими з 15 жовтня 2019 року та зобов'язано роботодавця видати належним чином оформлену трудову книжку.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 33810 грн.
Рішення в частині стягнення присудження працівникові виплати заробітної плати допущено до негайного виконання не більше ніж за один місяць.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн 80 к.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить частково скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.
Посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що судом не наведено мотивів відхилення доказів, на які послалась відповідач, як на підставу відмови у задоволенні позову, не аргументовано прийняття до уваги доказів, на які посилалася позивач.
Вказує, що позивачем не надано належних доказів виконання своєї роботи, місце чи адресу, за якою працювала позивач, обсяг роботи, проведений позивачем на посаді заступника головного бухгалтера.
Крім того, зауважує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вимог щодо стягнення заробітної плати, що доводили б відповідну кількість відпрацьованих робочих днів/годин, зокрема табелю робочого часу за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року.
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу в якому посилається на те, що обов'язок доказування в межах трудових спорів лежить саме на відповідачу. Роботодавець має належним чином організувати можливість виконання трудових обов'язків працівника, постановку задач, вести облік відпрацьованого робочого часу у відповідному табелі обліку робочого часу.
Таким чином, твердження скаржника про те, що останній не зобов'язаний здійснювати нарахування заробітної плати без підтвердження факту виконання працівником своїх обов'язків - є маніпуляцією із нормами законодавства і не відповідає фактичним нормам, встановлених у сфері трудових правовідносин.
В судовому засіданні 11.05.2021 року представник позивача проти апеляційної скарги заперечила з підстав викладених у апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Рішення суду оскаржується в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому в іншій частині задоволених вимог в силу положень ч.1 ст.367 ЦПК України рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі суд першої інстанції виходив 3 того, що право позивача на своєчасне отримання заробітної плати, передбачене ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», порушено та прийняв до уваги надані по справі докази, зокрема, витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ОК -7), яким встановлено що з січня 2019 року оклад позивача становить 6000 грн, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 33810 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 01 лютого 2018 року була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 на посаду бухгалтера з окладом 4300 грн, що підтверджується копією витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування по формі ОК-7, копією електронної трудової книжки позивача та копією повідомлення про прийняття працівника на роботу від 31 січня 2018 року (а.с.10,11,58,59).
З 01 березня 2019 року по 04 липня 2019 року позивач ОСОБА_3 перебувала на лікарняному по вагітності та пологах, у зв'язку з чим 25 квітня 2019 року відповідачем виплачена допомога по вагітності та пологах у розмірі 19087 грн 74 к., що підтверджується копією виписки з рахунку позивача у АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 лютого 2019 року по 10 лютого 2020 року, копією витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) (а.с.12).
15 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулася до ФОП ОСОБА_1 із заявою про звільнення з посади бухгалтера на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, повідомлення відповідних органів державної влади про її звільнення, перерахунок належних виплат при звільненні та видачу трудової книжки (а.с.16-19).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Крім того, ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач вказує, що роботодавцем порушено гарантоване право позивача на оплату праці, тому позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітні й платі за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року у розмірі 33 810 грн.
Згідно витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) вбачається: з січня 2019 року посадовий оклад позивача збільшився до 6000 грн. Також вбачається, що з серпня 2019 року по день звернення позивача із даним позовом до суду позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата (а.с.12).
Судом встановлено, що на день звернення із даним позовом до суду позивач була працевлаштована у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на посаді бухгалтера.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року включно заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 33 810 грн.
Враховуючи те, що відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Запечуючи проти вимог позивача відповідач вказує на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів та підтвердження вимог щодо стягнення заробітної плати, що доводили відповідну кількість відпрацьованих робочих днів/годин, зокрема табелю робочого часу за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року.
Проте, на думку колегії суддів в даному випадку саме на роботодавця покладено обов'язок який би спростовував вимоги позивача щодо стягнення заробітної плати. Зокрема, відповідачем не надано табелю робочого часу за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року або актів щодо невиконання позивачем покладених на неї посадових обов'язків.
Посилання скаржника на те, що матеріали справи не підтверджують факт виконання ОСОБА_3 покладених на неї трудовим договором посадових обов'язків не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено судом позивач була працевлаштована у відповідача та матеріали справи не містять доказів, що підтверджували б невиконання нею своїх посадових обов'язків.
У своїй апеляційній скарзі скаржник вказує, що позивачем не надано належних доказів виконання своєї роботи, місце чи адресу, за якою працювала позивач, такі доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки дана обставина не звільняє відповідача від обов'язку виплати заробітної плати.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не оскаржує рішення суду в частині визнання трудових відносин припиненими та зобов'язання роботодавця ФОП ОСОБА_1 видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку.
Крім того, з пояснень представника позивача в судовому засіданні 11.05.2021 року встановлено, що трудова книжка позивачу не видана відповідачем по даний час, розрахунок не проведено.
Вказане твердження представником відповідача не спростовано доказами відповідно до приписів статей 76-81 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт порушення кримінального провадження за заявою відповідача ФОП ОСОБА_1 не є встановленим фактом заволодіння позивачем господарською документацією відповідача. А відтак, доводи скаржника в цій частині не заслуговують на увагу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 червня 2021 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Заришняк Г.М.
Кулікова С.В.