31 травня 2021 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.,
за участю:
законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_1
представника Петронюка Р.В.
захисника Щиголя В.В.
перекладача Докса Е.
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року, якою
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень в дохід держави, та стягнуто судовий збір в сумі 420, 40 грн.,
Постановою суду ОСОБА_2 визнаний винуватим в тому, що 8 серпня 2020 року приблизно о 17.30 год. за адресою: м. Київ, парк «Перемоги», вчинив домашнє насильство психологічного характеру до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає про те, що з оскаржуваною постановою неможливо погодитись, оскільки жодний із доказів, які зазначив суд у постанові, не свідчить про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП. Зазначені докази, як окремо, так і в сукупності, не здатні підтвердити його вину у вчиненні правопорушення.
Апелянт зазначає, що з 2005 року до 16 січня 2020 року він проживав разом із ОСОБА_1 однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька, ОСОБА_4 , а 6 липня 2014 року - син - ОСОБА_3 . Після припинення спільного проживання з ОСОБА_1 з останньою було укладено договір про участь у вихованні та утриманні дітей, який був посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Гриценко О.В. Місце проживання сина та доньки було визначено за місцем проживання матері. Утім, згідно пункту 2.1 Договору він наділяється правом зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, у тому числі, у будь-який день тижня та у будь-який час. Пунктом 2.4 Договору передбачено, що мати не має права і не буде прямо чи опосередковано перешкоджати, унеможливлювати чи обмежувати перебування сина та/або доньки з батьком. Допоки тривав поділ майна, ОСОБА_1 не чинила жодних перешкод у його зустрічах та спілкуванні з дітьми. Проте, після того, як поділ закінчився, вона почала відмовляти йому у зустрічах з дітьми, а пізніше взагалі перестала відповідати на його телефонні дзвінки й повідомлення. Він безліч разів приїжджав до будинку, в якому проживають діти, намагався побачитися з ними, однак, усі його спроби виявилися марними. Станом на початок серпня він не бачив своїх дітей близько двох місяців. З урахуванням цього він підготував та відправив ОСОБА_1 черговий лист, повідомивши її про бажані дати наступних зустрічей з дітьми, з-поміж іншого, - 8 серпня 2020 року. Водночас, ОСОБА_5 зауважила, що цього дня зустріч не відбудеться, оскільки діти знаходяться в Одесі на відпочинку. Попри це, як вказує апелянт, 8 серпня 2020 року, перебуваючи у парку «Перемога», він помітив своїх дітей у супроводі бабусі та дідуся (батьків ОСОБА_1 ). Це його здивувало. Утім, він був надзвичайно радий бачити своїх дітей і якомога швидше хотів з ними поспілкуватися. Зустрівшись із сином, вони сіли на лавці. Він обійняв ОСОБА_6 , а син, у свою чергу, притиснувся до нього, обійняв та поцілував. Раптом бабуся ОСОБА_7 почала голосно лаятися, всіляко ображати й принижувати його ( ОСОБА_2 ), а також просила піти геть, залишити їх. Усвідомлюючи, що він має право безперешкодно зустрічатися та спілкуватися зі своїми дітьми, він не став звертати увагу на вказані дії. Незабаром до лавки підійшов дідусь ОСОБА_8 , який є чоловіком високого зросту та міцної статури, який зненацька схопив його (ОСОБА_2) руки та намагався відштовхнути від сина. Він ( ОСОБА_2 ) ввічливо попросив ОСОБА_9 відійти та не перешкоджати спілкуватися з сином, адже є батьком і має на це право. Таке прохання не спинило дідуся ОСОБА_6 , і ОСОБА_9 кілька разів сильно вдарив його ( ОСОБА_2 ) по руці, а потім схопився за неї та почав відсмикувати від сина. Оскільки у нього ( ОСОБА_10 ) на руках був сина, зазначені дії ОСОБА_9 , як зазначає апелянт, могли призвести до падіння і травмування ОСОБА_6 . Відтак, задля відвернення можливих негативних наслідків, потенційної небезпеки, він відштовхнув ОСОБА_9 , який від цього відхилився назад. Після цього ОСОБА_9 спробував знову схопити його ( ОСОБА_2 ) за руки, чи завдати удар, однак, оступився та впав на землю. Він ( ОСОБА_2 )вирішив допомогти піднятися ОСОБА_9 , однак, останній повідомив, що не потребує його допомоги та дасть собі раду самостійно. Через деякий час вони відійшли в бік та спокійно поспілкувалися.
Апелянт наголошує на тому, що не мав наміру завдати та не завдав шкоди - як фізичної, так і психологічної - жодній особі, тим паче своєму сину. Зустрівши дітей, він лише хотів поспілкуватися з ними та поцікавитися їхнім життям, однак, дідусь і бабуся ОСОБА_6 вирішили зашкодити йому в реалізації своїх батьківських прав, унаслідок чого спровокували конфлікт. Як зазначається в апеляційній скарзі, у подальшому на місце події прибула ОСОБА_1 , викликавши поліцію та швидку. Проте, дідусь від медичної допомоги та госпіталізації відмовився, з огляду на відсутність у цьому потреби. Однак, як зазначає апелянт, ОСОБА_1 зауважила, що зробить все задля того, щоб назавжди унеможливити його ( ОСОБА_2 ) зустрічі з дітьми. Після цих слів ОСОБА_1 вмовила свого батька скласти та подати уповноваженій особі органу Національної поліції заяву про вчинення ним ( ОСОБА_2 ) адміністративного правопорушення.
Щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення апелянт вказав на те, що 21 вересня 2020 року за викликом інспектора він прибув до відділу поліції. У ході бесіди з ним він помітив, що інспектор складає якийсь документ від руки. Він повідомив інспектора, що вільно володію лише івритом; українську та російську мови - знає погано, на рівні окремих загальновживаних слів (словосполучень). З урахуванням цього він запропонував інспектору залучити перекладача, оскільки не розуміє української мови, а тим паче рукописний текст, однак, його запевнили, що необхідності у цьому не існує.
Також в апеляційній скарзі зазначається про те, що він був позбавлений можливості належним чином надати власні пояснення щодо подій, які мали місце 8 серпня 2020 року, а інспектор власноруч виклав пояснення на окремому аркуші під час їхньої розмови, значно змінивши їх зміст та не відобразивши в поясненнях низку важливих обставин; на його неодноразові прохання інспектор відмовився залучити перекладача. У графі «заяви та клопотання» протоколу з певних причин зазначається: «не надходили»; пояснення були сформульовані до складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, ОСОБА_2 вказує, що у протоколі зазначається, що він відмовився від підпису, хоча він взагалі не бачив цього протоколу та не був присутній при його складанні. До того ж поняті у відділенні поліції о 21:30 год. були відсутні, принаймні, як зазначає апелянт, він їх не спостерігав.
Також, з посиланням на позицію Верховного Суду, апелянт вказує, що рапорт інспектора СЮП ВП Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві взагалі не може бути доказом його вини, так як інспектор поліції є зацікавленою особою.
Окрім того, апелянт зазначив, що місцевий суд не звернув уваги на той факт, що поліцейський прибув на місце події 8 серпня 2020 року та встановив його ( ОСОБА_2 ) особу. Разом із тим, усупереч положенням статті 254 КУпАП, протокол був складений значно пізніше - 21 вересня 2020 року, тобто через 44 дні.
Також апелянт акцентує увагу на тому, що, аналізуючи зміст протоколу, залишається не зрозумілим, у яких саме діях, на думку уповноваженої особи, полягало домашнє насильство з його боку, у чому воно виявилося; до яких саме наслідків, передбачених частиною 1 статті 173-2 КУпАП, воно призвело.
Окрім того, ОСОБА_2 звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові суд першої інстанції всупереч принципу рівності та змагальності неправомірно розширив та уточнив викладену в протоколі фабулу, зазначивши: «вчинено домашнє насильство ... яке виразилось у приниженні третьої особи, а саме дідуся ОСОБА_9 ».
Разом з тим апелянт переконаний, що, навіть, після цього неможливо встановити, у чому конкретно полягало приниження ОСОБА_9 , які саме дії спричинили вказане приниження та які психологічно несприятливі наслідки воно потягнуло для ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі наголошується на тому, що ОСОБА_9 він жодним чином не принижував та не ображав, а, навпаки, намагався мирним шляхом врегулювати конфлікт, який спровокував ОСОБА_9 .
Апелянт акцентує увагу на те, що в оскаржуваній постанові об'єктивна сторона адміністративного правопорушення (діяння, його наслідки, причинно-наслідковий зв'язок між ними) взагалі не розкривається, а тому, на думку апелянта, з'ясування обставин справи в суді першої інстанції було неповним та ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим.
Окрім того, ОСОБА_2 зазначає, що одним із доказів, на який посилається місцевий суд на підтвердження його вини, є копія витягу з ЄРДР кримінальне провадження № 12020105040000698 від 15 серпня 2020 року, але вказаний витяг не має жодного доказового значення, оскільки сам по собі факт внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні не можуть свідчити про його ( ОСОБА_2 ) вину у вчиненні психологічного насильства щодо ОСОБА_6 шляхом приниження його дідуся - ОСОБА_9 .
Окрім того, апелянт наголошує на тому, що копія висновку експертного дослідження № 554/08/2020 за результатами проведення психологічного експертного дослідження від 28 серпня 2020 року, на якій посилається суд, є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом, оскільки виклад обставин здійснювався зі слів ОСОБА_1 , котра взагалі не була їх свідком (очевидцем). З огляду на це, версія подій ОСОБА_1 значно відрізняється від того, що відбулося насправді, оскільки ґрунтується на її домислах, припущеннях та уявленнях. Як зазначає апелянт, саме ця хибна версія була покладена в основу висновку (його дослідницької частини), а отже за таких обставин висновок не може бути достовірним доказом у справі.
ОСОБА_2 вказує також на те, що за відсутності будь-яких доказів експерт зазначає, що він ( ОСОБА_2 ) вчинив домашнє насильство - завдав удар ОСОБА_9 , а дитина стала його свідком. Водночас вказана обставина повністю заперечується (не визнається) ним, а, окрім того, є не зрозумілим, щодо кого, на думку експерта, він (Уманський), нібито, вчинив домашнє насильство - щодо сина чи його дідуся. У висновку йдеться про те, що: «дитина стала свідком домашнього насильства з боку батька по відношенню до дідуся», але ж постановою місцевого суду його ( ОСОБА_2 ) було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо сина, а тому, за викладених обставин, на переконання ОСОБА_2 , висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили для суду та оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими законом.
Окрім того, апелянт посилається, що у судовому засіданні місцевий суд обмежився дослідженням суто копії висновку, що не передбачено КУпАП.
Що стосується відеозапису, наявного у матеріалах справи, то апелянт вказує, що походження цього відеозапису ним не визнається, оскільки ОСОБА_13 не фіксувала події, що мали місце 8 серпня 2020 року на свій телефон. Сам відеозапис не відображає, що він якимось чином принизив чи образив ОСОБА_9 . Апелянт не заперечує факту поштовху ОСОБА_9 , однак зазначив, що він на руках тримав сина, задля відвернення можливих негативних наслідків дій ОСОБА_9 він дійсно відштовхнув останнього, проте, будь-яких ударів останньому він не наносив. Під час конфлікту у дідуся ОСОБА_6 дійсно виникла кровотеча. Проте, на думку апелянта, відповідну травму він дістав унаслідок падіння, оскільки, спробувавши схопити його ( ОСОБА_14 за руки чи завдати удар, ОСОБА_9 оступився та впав на землю. До того ж кровотеча могла стати наслідком високого артеріального тиску, оскільки протягом тривалого часу ОСОБА_9 страждає від систематичних носових кровотеч - епістаксиси.
Крім того, в апеляційній скарзі звертається увага й на те, що місцевий суд відмовився викликати й допитати свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , зазначивши, що наявних у справі доказів, нібито, достатньо для встановлення його ( ОСОБА_2 ) вини, що на його ( ОСОБА_2 ) думку, свідчить про упередженість місцевого суду та неповноту судового розгляду. У свою чергу, в судовому засіданні також було б доцільно заслухати ОСОБА_6 - як потерпілого, але цього також зроблено не було.
Апелянт стверджує про те, що протиправне рішення місцевого суду покладає на нього відповідальність за дії, яких він ( ОСОБА_2 ) насправді не вчиняв, а також значно ускладнило подальші відносини з сином.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі наголошує на тому, що не вчиняв домашнього насильства психологічного характеру щодо ОСОБА_6 ; ОСОБА_9 він жодним чином не принижував та не ображав, а 8 серпня 2020 року син став очевидцем конфлікту та дуже засмутився, однак унаслідок не його ( ОСОБА_2 ) дій, а дій дідуся та бабусі. Натомість, він ( ОСОБА_2 ) лише намагався захистити сина від можливих наслідків агресивної поведінки ОСОБА_9 . За переконанням апелянта, поштовх був виправданою та співмірною реакцією на протиправні дії дідуся ОСОБА_6 . Апелянт вважає, що сам по собі поштовх аж ніяк не може вважатися насильством психологічного характеру щодо його ( ОСОБА_2 ) сина, оскільки внаслідок таких дій ОСОБА_9 не було завдано жодної шкоди.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, зазначивши про те, що з прийнятим рішення суду першої інстанції неможливо погодитись, оскільки він не був нападником, а нападали дідусь і бабуся його ( ОСОБА_2 ) сина ОСОБА_6 . Він ( ОСОБА_2 ) нікого не бив. Що стосується його стосунків з дідусем і бабусею ОСОБА_6 , то це є доволі тривалою історією. Стосунки з дружиною та батьками дружини були відмінними. В офіційному шлюбі не перебували, так як офіційний шлюб можливий, коли обидва батьки є євреями, тому вони (подружжя) були відомими у суспільстві, - є такий термін, що є паралеллю до типу цивільного шлюбу. Після того, як переїхали в Україну, стосунки з батьками дружини були дуже добрими, спочатку всі жили в одному будинку. Пізніше він побудував будинок батькам. Хорошими стосунки були до моменту розлучення, а після того, все, наче, перекинулось. З батьками дружини стосунки почали псуватись, і коли він намагався вдома з'ясувати питання мирним шляхом, то батьки дружини намагались викликати поліцію, але робили таке обманним чином, зателефонували до сусідки, викликали поліцію тому, що батько себе погано почував. Питання стосовно дітей вирішувалось через нотаріальну угоду. Після розлучення певний період він з дітьми спілкувався, до того часу, поки колишня дружина не почала вигадувати певні історії, щоб завадити спілкуванню з дітьми. Чи приймали участь батьки колишньої дружини у вирішенні цього питання, йому невідомо. Станом на 8 серпня 2020 року стосунки з дружиною та її батьками були конфліктні. Дружина вигадувала різні історії для того, щоб не дати йому бачитись з дітьми. То вони поїхали на курорт або ж діти знаходяться в іншому місці, максимально намагалася не дати йому поговорити з дітьми. 8 серпня 2020 року колишня дружина повідомила про те, що діти у м. Одеса, а він ( ОСОБА_2 ) зустрів дітей у парку в м. Києві, і діти були з дідусем та бабусею. Він підійшов до них, обійняв сина, син також його обійняв. Він ( ОСОБА_2 ) звернувся до бабусі, щоб взяти сина в сторону, для того, щоб поговорити віч-на-віч. Бабуся дуже злякалась і почала галасувати на нього, обізвала його, сказала, щоб він уходив, так як вона не дасть йому поговорити з сином. Після цього він взяв сина за руку для того, на лавці поспілкуватись, а бабуся взяла сина за іншу руку і не хотіла ОСОБА_6 відпускати. Після лайок бабусі, які тривали протягом 5-10 хвилин, він з сином сів на лавку. Там також перебувала і бабуся, але він сказав, що не буде спілкуватись з сином в її присутності, пояснюючи бабусі, що так себе не можна поводити у присутності дітей, і попросив бабусю відійти в сторону для того, щоб він міг поспілкувався з сином. Протягом цього часу дідусь перебував на відстані метрів 10 з його (ОСОБА_2) донькою. Коли дідусь побачив, що він не тікає, то дідусь підійшов до нього, почав бити його ( ОСОБА_2 ) по руках, щоб він залишив сина. Коли дідусь намагався вдарити його по руці, то він встав, і відкинув руку дідуся від себе, дідусь відійшов в сторону і впав. Фактично вся справа. Син почав плакати, коли дідусь упав, був знервований, так як почув крики бабусі і дідуся, і коли ОСОБА_6 був у нього ( ОСОБА_2 ) на руках, то він відчув, як син тремтів. На його переконання, насильства з його сторони в сторону дідуся та сина, не було. Що стосується його стосунків з донькою, то стосунки були добрі, але в певний момент, почалось, мабуть, з боку матері, налаштування доньки проти нього, і це було пов'язано з тим, що він відмовився платити за приватну школу, в який навчалась донька, і донька припинила телефонувати до нього. Що стосується того факту, що у матеріалах справи пояснення сина викладені трохи іншим чином, то він вважає, що сина залякала мама, адже коли син був у нього останній раз, то говорив, що хоче переїхати до нього тому, що мама знайшла собі нового чоловіка і примушує називати цього чоловіка татом. З донькою спілкується російською мовою та івритом, а з сином тільки російською мовою. Словесна перепалка відбувалась російською мовою. Тесть хворіє на гіпертонічні захворювання, і він ( ОСОБА_2 ), як лікар за фахом, рекомендував тестю, які ліки треба вживати. 8 серпня 2020 року ініціатором виклику працівників поліції був дідусь, а він ( ОСОБА_2 ) не заперечував проти цього. Після того, як дідусь впав, він допоміг дідусю піднятись. Коли поліція приїхала, то у нього відбирали пояснення. Також туди, хвилини через 30, прийшла колишня дружина зі своїм новим чоловіком. 8 серпня 2020 року у парку щодо нього ( ОСОБА_2 ) адміністративний протокол не складався. З моменту подій, які мали місце у парку і до дати складення протоколу, його нікуди не викликали. Йому зателефонувала поліцейська ОСОБА_15 , сказала, що хоче поговорити з ним стосовно випадку, який трапився 8 серпня 2020 року, на що він запитав, яке він має відношення і чому має приходити в поліцію. Працівник поліції пояснила йому, що інша сторона звинувачує його у тому, що він побив дідуся, на що він ( ОСОБА_2 ) був шокований, адже таке не відповідає дійсності. Він разом з помічницею прийшов до дільниці, розповів всю історію, як відбувалось. Поліцейська сказала, що буде записувати українською, але він українською не володіє, про що і повідомив поліцейську. Розмовляли вони російською мовою. Весь цей час інспектор кудись виходила з кімнати, і коли ОСОБА_16 повернулась після останньої телефонної розмови, то повідомила, що написала документ, згідно з яким його будуть судити. Він не зрозумів, як це відбулось, але працівник поліції повідомила йому, що він мав відношення до події, які відбувались в парку, і його, і діда будуть судити тому, що вони були удвох в парку, а діти бачили їх суперечку. Чи складали протокол щодо дідуся, йому невідомо, проте, враховуючи сьогоднішні події, то відносно дідуся нічого не складали. Що стосується присутності понятих у поліції, осіб, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, то була тільки працівник поліції та більше нікого не було. Копію протоколу йому не вручали. Протокол він не підписував тому, що він не бачив протоколу. Що стосується кримінального провадження по вказаних подіях у парку, то йому намагаються написати звинувачення у тому, що він бив діда, нанесенні тілесних ушкоджень. Йому невідомо, де кримінальне провадження. Що стосується того питання, чи завдана психологічна шкода дитині ОСОБА_6 , то йому ( ОСОБА_2 ) невідомо, він не є психологом і не є психіатром. Він чудово знає своїх дітей. Протягом тривалого часу діти жили з криками мами, і все нормально було, ніхто не божеволів. Що стосується того, що дід і бабця галасували, то він не впевнений у психологічній травмі дитини з цього приводу. На момент події біля них у парку людей не було. Ніхто із сторонніх осіб не намагався їм зробити зауваження. В парку з сином не вдалося поспілкуватися. Він не мав на меті психологічно переслідувати свого сина, на дітей не намагався впливати, своїх дітей любить. Щодо психологічного стану здоров'я сина, то у нього не було такої інформації, так як не було зв'язку з дружиною Протягом трьох місяців дружина не відповідала ні на смс-повідомлення, ні на телефонні дзвінки. Чи наявні у ОСОБА_6 психологічні захворювання, то наскільки йому відомо, то таких захворювань у сина немає.
На час події 8 серпня 2020 року ОСОБА_6 дивився на бабусю дуже заляканим поглядом, але з ним ( ОСОБА_2 ) хотів говорити. Дочка перебувала осторонь, чи може тицяла в телефоні, чи писала мамі. Дочка участі у вказаних подіях не брала. Після того, як дружина йому говорила неправду з приводу місцязнаходження дітей, він використав гео-локацію і мав можливість знати, де знаходиться його донька. Що стосується програми на мобільному пристрої щодо місцезнаходження дітей, то така програма була в телефоні доньки, і дружині про такий факт було відомо. Він прийшов до парку цілеспрямовано, оскільки дружина сказала неправду про те, що діти знаходились на той час в м. Одеса. Це був його тиждень, коли він мав брати дітей. Дружина, відповідно до угоди, повинна була повідомляти його про психологічний стан дітей, але дружина цього не робила. До того, як впав дідусь, ОСОБА_6 не плакав. Ударів він ( ОСОБА_2 ) дідусю не наносив. Що стосується уникненню конфлікту, то він не бачив необхідності залишати це місце, адже не передбачалось жодного конфлікту, він є батьком дітей і йому важливо знати, що з його дітьми, він несе відповідальність за дітей. Проте, він не мав жодного засобу для спілкування з дітьми, так як дружина не дозволяла йому спілкуватись з дітьми. Що стосується випадків, коли ОСОБА_6 гостював у нього, то він міг залишити сина одного хвилини на 15-20, не більше, у тому разі, якщо треба було забрати якісь речі або сходити у супермаркет, який знаходиться у будинку. В таки момент він залишав сину телефон, дитина знає, як користуватись телефоном, і син набирав його. Він проживає на 5 поверсі. У квартирі на вікнах є запобіжники є. Зустрічі в парку не передбачені договором, але й не заборонено зустрічати дітей в парку. Заборон щодо зустрічі з дітьми в парку, - немає. Що стосується того, чи враховувалось думка дітей про зустрічі, з урахуванням умов договору, то коли він бачив свого сина, то син говорив, що хоче переїхати до нього, що увесь час бабуся, дідусь і мама розповідали йому (Йонатану), що до батька не потрібно йти. Після ситуації, яка мала місце в парку, донька написала йому смс-повідомлення, що разом з ОСОБА_6 не хочуть його бачити. До подій в парку таких смс -повідомлень не було, а дочка себе так повела, так як він не хотів оплачувати донькину школу. Після подій в парку з дітьми намагався зустрітись, їздив до дому, де живуть діти, але йому двері так ніхто і не відчинив. Коли приїздив до будинку, особисто з дітьми не спілкувався, і через домофон також не спілкувався з дітьми. Останній раз він спілкувався з дружиною через домофон, яка повідомила, що він побив її батька, і вона не дозволить йому спілкуватись з дітьми. ОСОБА_3 сказав: « ОСОБА_17 , я не хочу тебе бачити», і таке ж саме сказала дочка. Під час відпочинку сина у нього вдома, то не було таких випадків, щоб син спостерігав фільми, які його можуть налякати. Що стосується факту того, що в експертному висновку викладено те, що сина лякали художні фільми, які він ( ОСОБА_2 ) переглядав, то такого факту не було, син любить фантазувати і придумувати різні історії, яких зовсім не існує.
Захисник Щиголь В.В.підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , просив задовольнити апеляційну скаргу, зазначив про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на ряд порушень, які допустив орган, який складав протокол. Протокол про адміністративне щодо ОСОБА_2 було складено значно пізніше, тобто, не у відповідності положень ст. 254 КУпАП. Місцевий суд, приймаючи рішення про визнання винуватим ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-32 КУпАП, вийшов за межі своїх повноважень, адже послався на докази, які є предметом розгляду в рамках кримінального провадження, що немає жодного доказового значення в рамках справи про адміністративне правопорушення. Місцевий суд не може займати сторону обвинувачення. Він переконаний, що доводи, які викладені в обґрунтування апеляційних вимог, заслуговують уваги, а провадження у справі щодо ОСОБА_2 підлягає закриттю.
Потерпіла ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, суду апеляційної інстанції пояснила, що у 2000 році познайомилась з ОСОБА_2 , проживали в Ізраїлі, в шлюбі не перебували, проживали в цивільному шлюбі. Мають двох дітей. Протягом цього часу вона не може сказати, що між ОСОБА_2 та дітьми був належний контакт. Коли вона з мамою та двома дітьми повернулась в Україну, спочатку було важко працювати самій, піднімати бізнес. Все, що нароблялось з її бізнесу, витрачалось на дітей, на їжу, на оренду квартири. ОСОБА_2 майже не допомагав. В той час почали погіршуватись і відносини між ОСОБА_2 та її сім'єю, оскільки ОСОБА_2 побив її брата в офісі, виганяв її батьків з квартири. При розлученні ОСОБА_2 , замість допомоги, вимагав певне майно, висловлюючи умови. Що стосується стосунків з ОСОБА_2 по відношенню до дітей, то діти ніколи разом з ОСОБА_2 не були, всі відпустки вона була з дітьми сама, ні на жоден гурток ОСОБА_2 , як батько, не приходив до дитини, на жодному святі у садочку його не було. Однак, навіть при цій ситуації вона не заперечувала проти зустрічей ОСОБА_2 з дітьми. Донька не хоче бути татом, та, гостюючи у нього, телефонувала і просила забрати її, а потім і ОСОБА_2 телефонував, щоб забрали доньку, коли вона (дочка) гостювала у тата, то телефонувала до неї ( ОСОБА_1 ) і слізно прохала, щоб її від тата забрати а згодом зателефонував ОСОБА_2 і сам сказав забрати доньку, бо не може вже бачити ці сльози. ОСОБА_6 також їздив до ОСОБА_2 , і вона сама говорила сину, щоб той їхав до батька. Але у червні 2020 року ОСОБА_6 приїхав сам не свій, і сказав, що не хоче до тата їхати, і більше щоб вона його не відпускала до тата. Спочатку син нічого не розповідав, а вночі приходив до неї, тому що йому самому страшно спати. Вона у зв'язку з цим їздила до психологів, а згодом син почав розповідати, що ОСОБА_2 залишив його самого вдома на 5 поверсі на цілий день, а сам поїхав купляти собі автомобіль. Дитина самотня була в домі весь день. Потім прийшла нова дівчина ОСОБА_2 , запитала, чи все гаразд, однак, син не знає, хто така ОСОБА_18 . Син говорив ОСОБА_2 , що йому страшно на дивані спати, на що ОСОБА_2 відповідав, що нічого страшного, звикнеш. За таких обставин примусити сина та доньку зустрічатися з батьком вона ( ОСОБА_19 ) не може. Тим більше син говорив їй, що ОСОБА_2 запитував у нього, навіщо їхати до такої мами, щоб син залишався у нього. Син неодноразово говорив, що не хоче їхати до батька, так як боїться його. Ці всі події передували подіям 8 серпня 2020 року. Вона під час події у парку не була, донька зняла все на свій телефон. Донька в трубку плакала та повідомила, що приїхав тато, побив дідуся, що дід стоїть на колінах, що у дідуся кров з носа тече. Коли вона ( ОСОБА_1 ) приїхала до парку, то не знала де це було. Прийшла на крики своєї дитини, і знайшла, де це все відбувалось. З крику дитини можна було зрозуміти, в якому стані була дитина. Після цього стосунки між ОСОБА_2 та дітьми не покращились: ОСОБА_2 приїжджав додому, тероризував дітей, викликав поліцію, ОСОБА_6 закривався в кімнаті, плакав, говорив, що ОСОБА_2 забере його, бо поліція приїхала. На останній зустрічі, коли приїхав ОСОБА_2 , то діти йому сказали, що не хочуть до нього йти, на що ОСОБА_2 дочці відповів, що викличе поліцію, і донька буде поліції розповідати, чому не хоче йти до нього. Донька плакала, вимушена була їхати до ювенальної превенції в м. Бровари, там написала листа, щоб її захистили. Син боїться ОСОБА_2 , коли іде в парк гуляти, то знає, що його в парку може знайти ОСОБА_17 . Всі знаходяться в неймовірному стресі. Про програму відслідковування на телефоні дочки, їй ( ОСОБА_1 ) не було відомо, з нею ( ОСОБА_1 ) таке питання не узгоджувалось.
Що стосується відвідних психолога з ОСОБА_6 до подій 8 серпня 2020 року, то це пов'язано з тим, що ОСОБА_6 у червні повернувся від ОСОБА_2 наляканий і просив його не пускати до ОСОБА_2 . Результат відвідин психолога, - рекомендації, викладені у висновках. При відвідуванні психолога не було залучено батька, так як вона ( ОСОБА_1 ) так вважала за потрібне. В рамах кримінального провадження вона не була допитана в якості свідка.
Представник ОСОБА_20 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, пояснив, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, є такими, що не можуть бути прийняті судом до уваги, і в задоволенні цієї апеляційної скарги слід відмовити. В апеляційній скарзі є багато речей, які він перераховувати не буде, проте, звертає увагу, що показання ОСОБА_2 відрізняються у кожній інстанції. В поліції ОСОБА_2 надавав одні показання, потім, коли зрозумів, що його будуть притягувати до відповідальності, то він вже написав, що не розуміє російську мову, але сутність він мав розуміти - нормальні життєві обставини, а тому всі маневри ОСОБА_2 були зроблені для того, щоб уникнути покарання. Представник звертає увагу на те, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 була надана інформація про те, що в парку він з'явився, так як гуляв і випадково зустрів дітей, а вже в суді апеляційної інстанції варіант пояснень, що він стежив, де правда - взагалі невідомо. Що стосується фантазії дітей, то у дітей такий вік, що, в одному випадку, діти вже дорослі і вони мають права, і Закон захищає їх право визначати всі свої рухи, але,нажаль, створюються умови, за яких змушують, зокрема ОСОБА_21 , в тому числі ходити на побачення проти її волі. Ці та інші обставини сприймається виключно як тиск на дітей, і в тому числі на маму, для того, щоб вибити маму з рівноваги, оскільки зараз така ситуація, справи в судах і таке інше. Що стосується ситуації нанесення тілесних ушкоджень дідусю, то в минулому судовому засіданні ОСОБА_2 говорив про те, що бійки не було, в той же час дідусь самостійно втратив рівновагу і таким чином впав. Але експерт зазначив, що морфологія та локалізація виявлених тілесних ушкоджень дозволяє спростувати можливість їх утворення внаслідок падіння з вертикального положення або близького до нього, однак, характер та локалізація не суперечить обставинам їх отримання, вказані у протоколі допиту. Вказане спростовує повністю твердження про те, що, начебто, дідусь сам впав. Що стосується питання психологічно насильства, то воно у протоколі зазначено. Діти стали свідками домашнього насильства по відношенню до їх близької людини. Дитина має психологічну травму, є відповідні рекомендації, для того щоб надалі працювати з психологом, подія, яка мала місце в парку, вплинула на психоемоційний стан дитини, і це все так спокійно залишити не можна. Відповідно до експертного дослідження дитина боїться темряви, яке відношення до батька склалось, і таке інше, тобто психологічний стан дитини змінився, до події, яка мала місце в парку, дитина такою не була. Психологічне насильство над дитиною полягає у тому, що в даній ситуації, просто протокол складено тільки відносно ОСОБА_6 , там було дві дитини. Питання про складання протоколу у поліції щодо іншої дитини, він ( ОСОБА_20 ) особисто не ставив. Це питання стосується того факту, що донька ОСОБА_1 зверталась до ювенальної превенції, але, нажаль, протокол не було складено. Що стосується зустрічей ОСОБА_2 з дітьми, то ОСОБА_2 , коли мав зустрічатись з донькою, викликав поліцію, і таким чином він ( ОСОБА_2 ) вирішує питання налагодження стосунків, і думав, що такий шлях допоможе, що зафіксовано на відео. Що стосується подій 8 серпня 2020 року, то стороною ОСОБА_2 надані докази, які не відповідають дійсності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, свідків, експерта, інспектора поліції, дослідивши наявні у справі докази та додатково надані сторонами, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, за вимогами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Проте, судом першої інстанції зазначені вимоги закону дотримані не у повному обсязі.
Так, оскаржуваною постановою ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з тим, що 8 серпня 2020 року приблизно о 17.30 год. за адресою: м. Київ, парк «Перемоги», вчинив домашнє насильство психологічного характеру до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнаючи ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 21 вересня 2020 року серії АПР18 № 351679, рапортом інспектора СЮП ВП Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві, копією витягу з ЄРДР № 12020105040000698 від 15 серпня 2020 року за ч. 1 ст. 125 КК України, копією висновку експертного дослідження № 554/08/2020 за результатами проведення психологічного експертного дослідження від 28 серпня 2020 року, відеозаписом мобільного телефону ОСОБА_13 .
Однак, місцевим судом не розкрито зміст вказаних доказів, та вони не оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, що свідчить про те, що судом не у повній мірі дотримані вимоги ст.. 245 КУпАП.
Окрім того, поза увагою місцевого суду залишились обставини невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Зазначені вимоги закону працівником поліції, який складав протокол, не виконані, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3, 14 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи. погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 351679 від 21 вересня 2020 року, він складений щодо ОСОБА_2 про те, що 8 серпня 2020 року близько 17.30 год. за адресою м. Київ, парк «Перемоги» по відношенню свого м/л сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру (ас. 1 т.1).
По змісту протоколу також зазначено про те, що ОСОБА_2 від підпису відмовився у присутності двох свідків: ОСОБА_22 та ОСОБА_23 .
Таким чином, у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному інспектором СЮП ОСОБА_24 щодо ОСОБА_2 , не зазначені конкретні дії ОСОБА_2 , пов'язані з психологічним насильством з боку останнього по відношенню до сина ОСОБА_6 , які б, з урахуванням положень Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» та диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, утворювали б об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
З огляду на викладене, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає положенням ст. 256 КУпАП України, на що обґрунтовано апелянт посилається в апеляційній скарзі.
Також судом не перевірені обставини, зазначені у рапорті інспектора СЮП Дніпровського УП ГУ Національної поліції Крупені О., про те, що 12 вересня 2020 року під час чергування із власноруч написаною заявою звернулась гр. ОСОБА_1 , в якій повідомляє, що її колишній чоловік ОСОБА_2 , перебуваючи в ПКіВ «Перемога», вчинив психологічне насильство по відношенню до спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , 2014 року, та н/л доньки ОСОБА_4 , 2006 р.н. До поліції Жигаленко Ю.О. звернулась з метою притягнення до відповідальності гр. ОСОБА_2 (ас. 5).
Матеріали справи не містять а ні заяви ОСОБА_1 , а ні копію такої заяви, а, окрім того, не усунута суперечність між обставинами, зазначеними у вказаному рапорті, та обставинами, які були викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, про вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства тільки відносно сина, а також не з'ясовано, у чому полягало таке насильство.
Рапорт інспектора СЮП ОСОБА_24, в якому інспектор вказала обставини визнання ОСОБА_2 при бесіді з нею подій, які відбулись 8 серпня 2020 року у Парку культури та відпочинку «Перемога», зазначивши про проведення профілактичної бесіди, про попередження про відповідальність та складання щодо ОСОБА_2 протоколу за ст. 173-2 КУпАП (ас. 6), не може бути взятий до уваги, оскільки містить обставини, зазначені у копії пояснень від імені ОСОБА_2 , які викладені українською мовою та в яких ОСОБА_2 власноруч написав російською мовою, що не володіє на 100% українською та російською мовами (ас. 4).
Те, що ОСОБА_2 спілкується на івриті та саме російською мовою, під час апеляційного розгляду вказав сам ОСОБА_2 , не заперечувала й ОСОБА_1 , а також під час надання пояснень в суді апеляційної інстанції і сама інспектор ОСОБА_24 .
Проте, всупереч вимог ст. 274 КУпАП, якою передбачено, що перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, інспектором поліції перекладач у справі не призначений, а всі документи у справі складені українською мовою.
Відповідно до пояснень працівника поліції ОСОБА_25 суду апеляційної інстанції, прізвище ОСОБА_2 для неї є знайомим. 12 вересня 2020 року до неї надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій були зазначені обставини, які мали місце у парку «Перемоги», а саме за участю ОСОБА_2 , а також батька ОСОБА_1 . До заяви ОСОБА_1 надала висновок психолога, в якому було вказано про те, що подія, яка мала місце в парку, була за участю дитини. Ознайомившись з матеріалами справи, враховуючи, що у заяві були вказані контакти громадянина ОСОБА_2 , останнього було викликано до сектору ювенальної превенції, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14а, на 17 год., але, ОСОБА_2 не прийшов на 17 год., а прийшов трішки раніше, і вони спілкувались по даній справі. У подальшому їй стало відомо, що ОСОБА_2 погано розуміє українську мову, але ОСОБА_2 не заявив жодного клопотання про те, що йому потрібен перекладач, так як ОСОБА_2 з нею спілкувався російською мовою. Далі спілкувались виключно російською мовою. По даній справі ОСОБА_2 пояснив, що дійсно ситуація у парку мала місце. Він не заперечував, що відбувся конфлікт, повідомив також про те, що він дуже шкодує, що дитина була учасником конфлікту, говорив також про те, що, якщо б він міг щось змінити, то не робив би більше такого, що й було зазначено у поясненнях до адміністративного протоколу. Від підпису ОСОБА_2 відмовився, зазначивши у поясненні, що він не достатньо розумів українську мову. Однак, проблем у спілкуванні з ОСОБА_2 не виникало. Коли ОСОБА_2 з'явився до ювенальної превенції, то надав документи, що посвідчують особу - це паспорт громадянина України, що передбачає знання державної мови. Перекладача не було задіяно, так як ОСОБА_2 не клопотав про нього. ОСОБА_2 був з дівчиною, яка повідомила, що вона помічник ОСОБА_2 , участі у розмові не брала, а просто перебувала поруч.
Що стосується свідків, то був звичайний робочий день, який триває з 9 год. до 18 год., колеги були по своїх кабінетах, відповідно, були й люди, яких колеги запрошували, а також були люди, які щось шукали, чи щось хотіли запитати, чи проконсультуватись. В день, коли вона спілкувалась з ОСОБА_2 , двері кабінету були відкриті, її часто відволікали. До кабінету підійшли люди, хотіли поспілкуватись, так як в той день 21 вересня 2020 року вона була черговою, і тому, якщо людина хоче звернутись із заявою, то в першу чергу необхідно звертатись до неї. В той час, коли вона спілкувалась з ОСОБА_2 , в коридорі знаходились люди, один із свідків, який приходив з метою отримання консультації, присутній на даний час в апеляційному суді. Свідками у протоколі було вказано адреси, за якими, як з'ясувалось, свідки не проживають, і тому було проблематично свідків знайти. Свідок (хлопець) чув її розмову з ОСОБА_2 , і вже після того, як ОСОБА_2 було пред'явлено протокол, і ОСОБА_2 відмовився від підпису, свідки засвідчили вказаний факт. Документи у свідків вона не перевіряла, адже протокол складався не у дуже комфортних умовах, і коли люди відмовляються від підпису протоколу, то важко знайти свідків для засвідчення такого факту. У такий момент людина (можливий свідок) може бути з документами, а може бути й без документів. У даній ситуації свідки засвідчили факт відмови ОСОБА_2 від підпису. Запрошення свідків та понятих є її обов'язком. Що стосується адрес свідків, внесення відповідних адрес до протоколу, то вона не переслідувала жодної мети, адреси були записані зі слів самих свідків. Метою складання протоколу було те, що надійшла заява, у якій було викладено обставини щодо можливого факту вчинення домашнього насильства. Домашнє насильство було вчинене відносно малолітнього ОСОБА_6 . Психологічне насильство полягало у тому, що дитина брала участь у конфлікті двох дорослих чоловіків, що потягло за собою насильство психологічного характеру над дитиною, що викладено в експертному дослідженні. Оригінал заяви та експертного дослідження, що було надано ОСОБА_1 , знаходяться в Дніпровському УП ГУ НП у м. Києві. Вказані документи не долучались до протоколу про адміністративне правопорушення, чому, пояснити не може. Зазвичай, до протоколу долучаються копії, а оригінали залишаються в управлінні. Що стосується реалізації права ОСОБА_2 на захист та ознайомлення його з доказами, то з ОСОБА_2 про всю ситуацію поспілкувалась, вона ознайомила ОСОБА_2 з тими матеріали, які мали відношення до події у парку «Перемоги», де було вчинено психологічне насильство відносно дитини. ОСОБА_2 не заперечував того факту, що певна ситуація мала місце. Пояснення вона писала власноручно. ОСОБА_2 з усім погодився. ОСОБА_2 не був із захисником. Необхідно було перевірити обставини, які викладені у заяві ОСОБА_1 , і, ОСОБА_2 ті обставини підтвердив. Підтвердженням може слугувати те, що її розмову з ОСОБА_2 , хоч не від початку, чув свідок, який був присутній, а потім розписався у протоколі. Коли ОСОБА_2 надавав пояснення, то свідок був запрошений. Свідок прийшов до ювенальної превенції по своєму особистому питанню і очікував на неї. Вважає, що свідок розмову чув, так як двері кабінету були відчинені. Свідок був запрошений у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не виявив бажання підписувати протокол про адміністративне правопорушення, і такий факт свідком був засвідчений. Шкода, яка завдана психологічному здоров'ю ОСОБА_6 , полягала у тому, що дитина стала свідком ситуації, що було сприйнято дитиною надто особисто. Що стосується того питання, чи була ОСОБА_1 в парку під час подій, то їй відомо, що у парку хлопчик був з дідусем і бабусею. ОСОБА_1 у парку не було. Чи був вплив ОСОБА_1 на психологічний стан дитини, яка не була учасником події в парку, пояснити не може. Копія протоколу ОСОБА_2 не вручалась. Заява ОСОБА_1 мала в собі зміст можливого факту вчинення домашнього насильства по відношенню до дитини, адже дитина була опосередкованим учасником конфлікту: ОСОБА_2 вдарив батька ОСОБА_1 , що відбувалось в присутності дитини, що, на її думку, і відклалось у свідомості дитини. Що стосується факту удару ОСОБА_2 дідуся, то такі обставини були викладені у заяві пані ОСОБА_1 , і оригінали вказаних документів зберігаються в Дніпровському УП ГУ НП у м. Києві. Що стосується складання протоколу в рамках 24 годин, то протокол не було своєчасно складено з тих підстав, що обставини по заяві ОСОБА_1 , яка надійшла пізніше, ніж події мала місце, перевірялись. Особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності протягом 3 місяців з дня вчинення правопорушення. Протокол було складено із запізненням, оскільки заява надійшла 12 вересня 2021 року, ОСОБА_2 до сектору ювенальної превенції було викликано на 21 вересня 2021 року, і того ж дня було складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 .
В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_22 суду пояснив, що йому відома працівник поліції ОСОБА_25 , з якою він познайомився в силу службових обов'язків, так як він доволі часто звертається до поліції у зв'язку з тим, що в Дніпровському, Деснянському районах м. Києва є кишенькові злодії (роми), і, відповідно, неповнолітні роми вчиняють злочини, до них неможливо обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. З тих причин він з'явився до сектору ювенальної превенції, адже вчиняються злочини, порушується порядок. До моменту звернення, тобто, до 21 вересня 2020 року, він знав ОСОБА_25 . В цей день він очікував в коридорі ОСОБА_25 , яка розмовляла з громадянином в кабінеті. Двері кабінету були відчинені. В поліції йому повідомили, що ОСОБА_25 - чергова. До того, як його ОСОБА_25 викликала, він почув розмову про те, що була певна ситуація в парку «Перемоги», було побиття чи то дитини, чи ще щось, він так і не зрозумів, тобто була певна ситуація, з приводу якої відбувалось певне спілкування. Місце проживання інспектору повідомив він. У протоколі про адміністративні правопорушення номер будинку та квартири зазначено правильно, неправильно зазначено вулиця. Дані свідка, які вносили інспектор поліції, він не перевіряв. Він бачив, що ОСОБА_25 заповнювала протокол, але він ( ОСОБА_26 ) до сектору ювенальної превенції приходив зовсім з інших причин, також вказав на те, що в суді апеляційної інстанції не має бажання бути присутнім. Паспорт з собою не носить, так як паспорт, як книжечка, незручний, і його немає куди покласти. Він на прохання інспектора посвідчив обставини того факту, що особа була з жінкою, і йому (свідку) повідомили про те, що особа відмовляється підписувати протокол, а тому й потрібно поставити підпис у протоколі, а його ( ОСОБА_22 ) запишуть як понятого. Що стосується того питання, чи відмовився ОСОБА_2 від підпису у протоколі у його (свідка) присутності, то особа говорила про те, що адвокат йому рекомендував нічого не підписувати. В кабінеті чоловік разом з працівником поліції сиділи над одним документом, як він (свідок) зрозумів, це був протокол про адміністративне правопорушення. Він розумів, що це був ОСОБА_2 , виходячи з того, що у приміщенні кабінету були тільки чоловік, жінка та ОСОБА_25 . У протоколі він ( ОСОБА_26 ) розписався перший. Була ще жінка, яка теж підписалась. Далі він звертався стосовної своїх ромських проблем. Пояснень ОСОБА_10 він не бачив. Коли йому ( ОСОБА_26 ) запропонували розписатись, він перебував у коридорі.
Відповідно до наданих під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_2 відомостей, особа, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення, як свідок, - ОСОБА_23 за вказаною у протоколі адресою не проживає, раніше не проживала та не зареєстрована за вказаною адресою ( АДРЕСА_2 ). Вказані обставини позбавляють суд апеляційної інстанції можливості перевірити як доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , так і пояснення інспектора поліції та свідка ОСОБА_22 по обставинах складання протоколу та відмови ОСОБА_2 від його підпису.
За викладених обставин дані, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, поясненнях від імені ОСОБА_2 , рапортах працівників поліції, є недопустимими доказами.
Разом з тим, за встановлених під час апеляційного розгляду обставин, є безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення строку складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки заява ОСОБА_1 , за результатами перевірки якої було складено протокол про адміністративне правопорушення, надійшла до управління поліції лише 12 вересня 2020 року.
Що стосується копії витягу з ЄРДР № 12020105040000698 від 15 серпня 2020 року за ч. 1 ст. 125 КК України, то у ньому зафіксовані обставини кримінального правопорушення по заяві ОСОБА_9 від 14 серпня 2020 року, в якому в графі «Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення» зазначено, що 8 серпня 2020 року о 17.30 год., знаходячись на території парку «Перемоги», невстановлена особа нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_9 , чим спричинила йому фізичного болю (ас. 42 т.1). Відомостей про повідомлення будь-якій особі про підозру копія витягу не містить, тобто, вказаний витяг не містить інформації про те, що до зазначених подій має відношення саме ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_27 , опитаний за клопотанням потерпілої сторони, апеляційному суду пояснив, що знає ОСОБА_1 з часу, коли допитували у відділені поліції. Що стосується події, свідком якої він був, то влітку 2020 року в парку «Перемоги» у м. Києві він працював у тирі на атракціоні. Він чув розмову між певними людьми, а потім ті люди перейшли на більш гучніший тон. В той час він перебував в тирі, так як мав відвідувачів. Він вийшов за територію атракціону, стояв біля паркану. Побачив, що чоловік і дідусь почали розмовляти між собою на підвищених тонах. Він не прислухався до їхньої розмови, так як йому це було не особливо важливо. Потім малий, який сидів біля дідуся, почав плакати. Чоловік хотів поговорити з дитиною, але дитина відмовлялась розмовляти. Чоловік хотів потягнути дитину до себе, а дідусь взяв чоловіка за ліву руку, і правою рукою отримав удар в обличчя. Далі він допоміг дідусю піднятися і сісти на лавочку, викликали поліцію. Крім чоловіка, дідуся і дитини була ще бабуся, з якою була ще маленька дівчинка. Хлопчик плакав дуже сильно після того, як дідусь отримав удар, до удару хлопчик плакав, але не так сильно. Він чув, що дитина не хотіла розмовляти з чоловіком. Він ( ОСОБА_28 ) знаходився спиною до події, і, коли вже розпочалась розмова на підвищених тонах, то повернувся обличчям до події. Вся ситуація, яка відбулась в парку, по часу займала близько 10 хвилин. В той час дівчинка сиділа на лавці, а потім до дівчинки підійшов чоловік. ОСОБА_5 з'явилась пізніше. Чоловік увесь час перебував на місці події, поводив себе спокійно, після того, як ударив дідуся, сів на лавочку напроти дідуся, і сидів до моменту приїзду працівників поліції, які прибули на місце події приблизно через 20 хвилин. Скільки по часу тривала істерика у дитини, то він цей момент не контролював. Після приїзду поліції вони давали показання. Такі інциденти трапляються доволі часто, і, виходячи з того, що це був вихідний день, він не хотів, щоб були негативні наслідки. Спочатку чоловіки поводили себе спокійно, а потім обидва чоловіки перейшли на підвищений тон. На його ( ОСОБА_28 ) думку, акт агресії відчувався від чоловіка у бік дідуся. Удар дідусю наніс чоловік (це ОСОБА_2 ). В той час хлопчик вже плакав. Він (свідок) вимушений був вийти з тиру, так як були відвідувачі, і він був неподалік від лавки, де відбувалась подія, яка на даний час розглядається. Для того, щоб не було продовження, він втрутився у конфлікт, адже дідусь вже отримав по обличчю. Лавочка знаходилась неподалік від тиру, де був епіцентр події. Розмову він не підслуховував, а чув тільки підвищений тон розмови.
До матеріалів справи потерпілою долучені відеозаписи, як зазначено в оскаржуваній постанові, з мобільного телефону ОСОБА_13 . Під час апеляційного розгляду встановлено, що відеозаписи міститься на CD-диску, на якому одночасно знаходяться фотознімки, інші відеозаписи та аудіозаписи (ас. 47).
При цьому з відеозаписів та фотознімків встановлено, що події, які зафіксовані у вказаних файлах, відбуваються у літній період, з них вбачається ОСОБА_2 , старша за віком від нього жінка та сивий чоловік, у якого з носу йде кров, дівчина та хлопчик. З сукупності даних, зафіксованих на відеозаписах, можна дійти висновку про наявність конфлікту між ОСОБА_2 та жінкою і чоловіком.
На одному з відео зі слів дитини, якій задаються питання, випливає, що ОСОБА_2 підійшов до них зненацька, взяв хлопчика за плечі із-за спини, а потім побив дідуся. На уточнюючі запитання, у тому числі, чи одразу тато побив дідуся, хлопчик зазначає, що спочатку «вони розмовляли, потім він ображав бабусю, дідуся, і вони почали битися, і він вдарив дідуся». При цьому хлопчик зазначає, що тато ображав бабусю та говорив їй відійти, на що бабуся заперечувала, вказуючи, що це її онук, а дідусь після цього почав «влізати» в «розборки», і так сталося. ОСОБА_30 була поруч, а тато, навіть, не сказав йому відвернутися. Дідусь не плакав, нервував», що це він (хлопчик) «плакав та у нього боліло серце» (файл XGQ7530.MP4).
В іншому відеофайлі (SUSF6350.MP4), на який послався суд в оскаржуваній постанові, зафіксовано, що ОСОБА_2 намагається поспілкуватись з сином, який плаче та перебуває поряд з бабусею та дідом, який зупиняє кровотечу з носа. Жінка говорить, щоб ОСОБА_2 уходив, відштовхує його, на що ОСОБА_31 вказує, щоб вона уходила. В цей час дитина на підвищених тонах зазначає, що не хоче спілкуватись з ОСОБА_2 , оскільки він дідуся, однак, що ОСОБА_2 вчинив щодо дідуся, не чутно, так як в цей час чуються жіночі виклики: - фотографуй діда, та починається словесний конфлікт між присутніми там особами, чоловік на підвищених тонах кричить, щоб викликали міліцію, на що ОСОБА_2 не заперечує, а на питання, що він робить, ОСОБА_2 зазначає, що це не він робить, а вони роблять.
Таким чином, інформація, надана свідком ОСОБА_27 та яка зафіксована у відеофайлах на вказаному диску, не містить доказів, які беззаперечно підтверджують або спростовують як доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , так і позицію потерпілої сторони, з приводу обставин, які відбулись 8 серпня 2020 року у парку «Перемога» між ОСОБА_2 та іншими особами, і обставини вказаної події, з урахуванням того, що по вказаному факту внесені відомості до ЄРДР, підлягають встановленню та доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог КПК України.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 11 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість.
Що стосується копії висновку експертного дослідження № 554/08/2020, то вказаний висновок, з урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, оцінюється критично з огляду на таке.
Згідно із зазначеним висновком: особливості сприйняття дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожного із батьків: мами ОСОБА_1 - позитивне; батька ОСОБА_2 - негативне. Емоційне та вербальне ставлення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до кожного із батьків: до мами ОСОБА_1 - емоційно та вербально позитивне ставлення; до батька ОСОБА_2 - емоційно та вербально негативне ставлення. Психоемоційний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , характеризується емоційним пригніченням та посиленням страхів у зв'язку з ситуацією, в який він став свідком фізичного домашнього насильства з боку Батька; актуалізований страх до ОСОБА_32 , підвищення рівня тривожності, порушення відчуття безпеки, що є наслідками страху до Батька.
Під час апеляційного розгляду представником потерпілої надано висновок спеціаліста щодо результатів психодіагностичного дослідження з малолітньою дитиною ОСОБА_3 від 4 грудня 2020 року, який містить висновок, аналогічний висновку, викладеному в експертному дослідженні № 554/08/2020 (ас. 167-178 т.1).
Експерт ОСОБА_33 в суді апеляційної інстанції пояснила, що ОСОБА_1 звернулась до Експертної Служби України з заявою про проведення експертного дослідження особливостей психоемоційного стану дитини, було винесено питання відношення дитини до кожного із батьків: мати і тата. Вона ( ОСОБА_34 ) була залучена службою, як спеціаліст. З мамою ОСОБА_6 познайомилась, коли було призначено дату проведення експертиз. Це була перша зустріч з дитиною, де вони безпосередньо спілкувались. При проведенні будь-якого дослідження з дитиною людина, яка привозить дитину, це - або мама, або тато. Первинну інформацію служба отримає від них. Зазвичай, такі запити не мають описової частини, і експерт не завжди може розуміти повну картину, що відбувалось раніше. На той момент мама ОСОБА_1 пояснила, що ситуація полягала в наступному: є певні особливості взаємовідносин між нею та колишнім чоловіком, вони розлучені, діти проживають з нею, і є моменти, коли дитина не хоче їхати до батька з певних об'єктивних причин. На другій зустрічі, яка відбулась після того, як був інцидент в парку, де дитина стала свідком фізичного насильства, дитина безпосередньо побачила, як тато вдарив дідуся, що стало для дитини психотравмуючою подією. Психоемоційний стан дитини мав певну динаміку, на першій зустрічі дитина була позитивною, мала добрий настрій, була відкритою для спілкування за своїми індивідуальними психологічними особливостями, дитина була готовою розповідати, що відбувається в оточенні. На другій зустрічі з дитиною була зовсім інша історія, його базові індивідуально-психологічні особливості проявлялись, він намагався посміхатись, чітко говорив про те, що відбувалось, яким чином ситуація відбувалась. ОСОБА_6 розповідав про те, що з дідусем і старшою сестрою гуляли в парку, що не зрозуміло звідки у парку з'явився тато. Вона запитала, чи домовлялись про зустріч з татом, на що ОСОБА_6 відповів, що про зустріч з татом не домовлялись, йому не було відомо, звідки з'явився тато. ОСОБА_6 повідомив про те, що тато хотів його забрати, дідусь заступився за нього, так як ОСОБА_6 не хотів йти з татом, а тато розізлився, вдарив дідуся в ніс, після чого у дідуся була кров, він (ОСОБА_3) плакав, його трусило, він переживав з того приводу, що відбулось. Чи розповідала дитина як безпосередній учасник пригоди, чи дитині було нав'язана певна точка зору, то вона вважає, що дитина розповідала, що бачила. Базовим принципом психології є факт відділення частини мови дорослої людини від мови дитини. Існує ймовірність того, що один із батьків буде наговорювати на іншого, співставляється емоційна мова і вербальна мова. В разі встановлення розбіжностей стає зрозуміло про невідповідність. Розповіді дітей дошкільного віку дуже короткі. Розмова тривала близько однієї хвилини. Зазвичай розповіді дітей молодшого дошкільного віку тривають не більше 1,5 хвилини. У молодшому дошкільному віці дитина розповідає те, що бачить, і розповідає уривками. Завдання психолога полягає у тому, що дитині необхідно задавати питання таким чином, щоб дитина продовжувала розповідати, що відбувалось. Коли дитина розповідала про особливості взаємовідносин, то також дитина торкалась своєї емоційної сфери те, що ОСОБА_6 розповідав, що він боявся, і відповідно питання ставились таким чином, наприклад, що робили інші учасники, ОСОБА_6 відповідав, що ОСОБА_30 (старша сестра) знімала на телефон, мама була на роботі, тобто, є ситуація, з'ясовується, що було до неї, під час і після неї, і всі проміжки між собою порівнюються. Якщо при певній ситуації була дитини, то звичайно центральна її частина буде переважати над іншими, і, звичайно, завжди експерти з'ясовують, чи було спілкування дитини після таких ситуацій з психологом. Вона з дитиною спілкувалась на наступний день після події, інформацію вона дізналась зі слів мами, а подальші зустрічі являли собою фіксацію емоційного стану дитини, адже, є таке поняття як психотравмуючий стан дитини. У дитини він спрацьовує таким чином: перші 3 дні - це шоковий стан, далі - дезорганізація, факт того, що звернулась мама, так як остання не розуміла, що відбувається з дитиною, і необхідно було працювати з дитиною для того, щоб виставити відповідний алгоритм з тією метою, щоб дитину повернути до нормального її стану. Далі у дитини подоба «батька-ідеала» зруйнувалось, психоемоційний стан дитини змінився, нормальним є факт того, щоб батько чи мати є ідеалами, і в тій ситуації, для дитини було не зрозуміло, чому батько, будучи ідеалом для дитини, зробив погано. На емоційному рівні дитини такий факт відбився, що проявилось у процесі відторгнення батька. Батько для дитини може бути хорошим, але один негативний випадок руйнує образ «батька-ідеала» для сприйняття дитини, у зв'язку з чим змінилась емоційна складова дитини, наявність страху у дитини, травматичного переживання. Третій раз спілкування з ОСОБА_6 відбувався через місяць після події. Психоемоційний стан дитини, з точки зору психології, при спілкуванні на наступний день після події і через місяць після події, яка мала місце в парку, дитина просувалась по схемі переживання. Дитині було гірше через місяць, ніж на наступний день після події, з огляду на те, що на етапі шоку, який триває близько трьох діб, дитина не до кінця усвідомлює, що відбулось. Це екстремальна ситуація для дитини. Далі дитина починає згадувати ситуацію, відбувається процес переживання психотравмуючої події, дитина думає, чому батько тим чи іншим чином так зробив. Якщо порівнювати першу і подальшу зустріч з ОСОБА_6 , то зміни були в гіршу сторону, для дитини був характерний експресивний стан. Спершу ОСОБА_6 говорив, що боїться, потім у розмові появились такі слова, як «не хочу», «ненавиджу», що не було характерно дитині, так як ОСОБА_6 був позитивний, відвертий, комунікабельний у спілкуванні, проявлялась і закритість. Мама була стривожена, це було зрозуміло, і завдання психолога полягало у тому, щоб допомогти в такій нелегкій ситуації. Після третьої зустрічі більше з ОСОБА_6 не спілкувалась. Батька не залучали для дослідження, оскільки об'єктом дослідження є дитина, а не батько чи мати. Для з'ясування питання відношення дитини до батьків, їй батьки не потрібні. Що стосується питання психічного насильства, то вказане питання відноситься до компетенції досудових органів, а вона, як психолог, не може давати оцінку такому факту. Факт того, що тато вдарив дідуся, є психотравмуючою подією для дитини. Психологічне здоров'я дитини досліджувалось так як такий факт був об'єктом дослідження. Що стосується психологічного стану дитини, то дитина є психологічно здоровою, жодних відхилень немає.
При цьому ОСОБА_33 зазначила, що дійсно, у висновку вона не мала права зазначати про те, що «протиправна поведінка Батька призвела до того, що Дитина стала свідком домашнього насильства з боку Батька по відношенню до дідуся».
Стороною захисту, на противагу вказаному висновку, наданий висновок фахівця у галузі судово-психіатричної експертизи № 2-17/02 17 лютого 2021 року ОСОБА_35 щодо висновку «Експертне дослідження. Висновок спеціаліста щодо результатів психодіагностичного дослідження з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », складеного спеціалістом ОСОБА_33 , відповідно до якого висновок від 4 грудня 2020 року щодо проведення психодіагностичного дослідження з малолітнього дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений з істотними порушеннями методологічних та нормативних вимог. Є не зрозумілим процесуальний статус спеціаліста під час виконання дослідження внаслідок невідповідності формальним ознакам вимогам законодавства. Проведене дослідження з використанням психологічних методик не є повторним, а по суті відображує вже наданий спеціалістом висновок від 28 серпня 2020року; таке дослідження не враховує вікових особливостей сприймання дитиною сімейної ситуації, що обстеження містить ґрунтовну помилку у вигляді відсутності аналізу взаємодії дитини із обома батьками у частині аналізу ставлення до них. Аналіз психоемоційного стану дитини заснований виключно на результатах бесіди, що не може бути основою для висновків та рекомендацій (особливо в обстеженні дітей дошкільного/молодшого шкільного віку під час конфліктів батьків, окремого проживання одного з батьків); повністю відсутній аналіз та зіставлення отриманих результатів з літературними даними, навіть тими, які наведені у висновку, та наданими об'єктами дослідження; відсутня аргументація власних відповідей, тому вони є неповними та в певній частині не основані на результатах методик.
Враховуючи усе: вищезгадане, для забезпечення найліпших інтересів дитини та усунення зазначених недоліків дослідження - для з'ясуванні питань стосовно психоемоційного стану дитини, його відношення до батьків та надання рекомендацій щодо участі батька у вихованні дитини, рекомендовано проведення сімейної судової експертизи (за участі обох батьків та дитини) на повному обсязі матеріалів, які містяться в розпорядженні суду.
Свідок ОСОБА_35 , опитана за клопотанням сторони захисту, суду пояснила, що працює експертом в Українському центрі судових експертиз. У рамках даного провадження вона виступає як фахівець. До них надійшов адвокатський запит адвоката Щиголя В.В. про надання оцінки висновкам експерта ОСОБА_33 . Їй ( ОСОБА_35 ) було надано фотокопії експертних висновків щодо ситуації, яка відбулась між чоловіком та дідусем, і відповідно до поданого адвокатського запиту нею надався висновок фахівця. Перед нею стояло питання дослідити висновки на предмет об'єктивності та достатності висновків експерта. По досліджених висновкам є порушення. З приводу дослідження експерта від 22 січня 2021 року, то експерт не вказала, якою експертною кваліфікаційною комісією вона атестована, що є вимогою Інструкції, немає узагальнення літературних даних, відомості, на які посилається експерт про те, що вік ОСОБА_6 6 років, є дошкільний вік, що оцінює середовище через референтних людей, про що зазначено у висновку, потім проведено психологічне дослідження про те, що у дитини є негативна вербальна оцінка батька, але, повертаючись до літератури, то ця оцінка може не відображати ставлення дитини, а є наслідком, наприклад, емоційного приєднання до матері дитини, і дитина може приєднатися до того дорослого, з ким вона проживає. Мама може не казати, що тато поганий, але дитина бачить, що мама засмучена після розмови з татом, дитина чує, що між батьками суперечка, і у дитини формується певне емоційне ставлення до батька. Дитина 6 річного віку не характеризується стійкістю суджень, емоційне ставлення дитини до батька та матері є умовними. Наприклад, якщо батько не дозволив з'їсти цукерку, - батьком поганий, на наступний день батько купив дорогу іграшку, - батько хороший. Мама не пустила на день народження до друга, - мама погана. 6 річний вік - це такий вік, коли емоційна особистість ще не є сформованою. У своєму дослідженні ОСОБА_33 наводила методики інших психологів, за місяць до події на малюнку сім'ї батько ще є, немає тата ОСОБА_36 (вітчима). Місяць пройшов, і вже на малюнку батька немає, але є люди, які не відносяться до кола сім'ї, - друзі, що є свідченням того, що дитина малює ситуаційно. За місяць часу батько не міг зникнути з тих підстав, що, аналізуючи уривки наданих бесід психолога та дитини, де вказується, що дитина батька давно не бачила, батько нічого такого не міг зробити, але головна оцінка полягає у тому, що такий факт не виходить за межі суто психодіагностичної роботи. У дитини є негативне ставлення до батька, але психологічне дослідження покликане у тому, що, застосовуючи спеціальні знання, дійти до певного розуміння двох сторін. Психологічне дослідження має більшу функцію. З приводу іншого висновку, то кожен висновок оцінюється з формальних умов, для психолога це так звані процесуальні вимоги. У даному випадку більше виникає питань з приводу формальних (процесуальних) вимог тому, що пані ОСОБА_33 виступала, як експерт, і надавала відомості, як експерт, а під час надання другого висновку - то це експертне дослідження, але висновок надано, як спеціаліста, щодо результатів психодіагностичного дослідження. Вказаний висновок не є зрозумілим. Дослідження у серпні , коли ОСОБА_33 займалася з дитиною у ролі експерта при складанні експертного дослідження, то використовувала саме психодіагностичні методики: був кольоровий тест, малюнок сім'ї, багато методик використовувалось, тому у другому висновку ОСОБА_33 просто взяла результати всіх методик і поєднала з результатами бесіди дитини. Тобто, остання частина висновку обумовлена виключно на бесіді з дитиною, немає жодної методики. Таке може мати місце в разі, якщо проводиться психокорекційна робота з дитиною, але якщо це дослідження психоемоційного стану дитини, то воно припускає тривале спостереження за станом дитини, чого у даному випадку не відбулось. Спеціаліст через тривалий час повинен був дати методику на оцінку тих явищ, які були на дослідженні попередньо, але методик немає, навіть коли констатується змінений психоемоційний стан дитини. У такому випадку дуже важко диференціювати що надавала дитина, що надавали батьки. Знову ж таки дитині 6 років, особистість дитини формується, є певні особливості мислення, пам'яті. Дитина не у повній мірі може відрефлексувати, що з нею відбувається, просто монологом розповісти всі скарги, і по методології, у такому випадку, працюють і з дитиною, і з батьками, з тією метою, щоб картина була ширша, а у випадку дослідження не зрозуміло, що сказала дитина, наскільки був підвищений рівень тривожності, немає об'єктивних методик, які б складали таку картину. У психологів основним методом роботи для визначення рівності тривожності дитини не може бути виключно бесіда, адже це характерно для педіатрів - клінічна бесіда, психологи ж використовують і бесіду, і спостереження, але в комплексі з іншими методиками, чого зроблено в даному випадку не було. Психологічне здоров'я дитини - це умовне поняття, яке виникло не так давно, і є складовою психічного здоров'я дитини, є відображенням динамічних структур психіки, бо психіка не є статичною, вона відображає емоційні явища, середовище. Тобто психологічне здоров'я - це таке співвідношення психічних властивостей, яке дозволяє стверджувати про гармонійний розвиток інтелекту, емоційний розвиток, вольової сфери, особистісну сферу, це той стан дитини при якому дитина може функціонувати та відповідати тим показникам свого віку, своєї вікової групи, адже для дітей у психології є своїх нормативні показники, які в певних вікових групах можуть бути схожими. Дослідження психологічного здоров'я з формальної сторони, які визначені пані ОСОБА_33 , мають право на існування, але головним фактором є емоційний стан, так як згідно з висновком дитина вже мала негативне ставлення до батька, до ситуації, яка мала місце між батьком та дідусем. Дитина певним чином реагувала на ситуацію до та після події. Дитина пізнає світ через дорослих. Мати - є емоційно насиченою людиною. Дитяча психіка є дуже гнучкою. Дослідження психоемоційного стану дитини може відображати одну складову, але, якщо досліджується ставлення дитини віком 6 років, то необхідно досліджувати методологію, яка говорить про те, що необхідна і діагностика батьків. Висновки пані ОСОБА_33 не містять ознак, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок ситуації, в якій була дитини, і її поведінку, адже дитина через тривалий час пережила подію, потім, коли дитина після події спілкувалась з психологом, з'явилась тривожність, а психолог, у свою чергу, не провів диференціацію тривожності дитини.
Після надання пояснень фахівцем ОСОБА_35 експерт ОСОБА_33 суду пояснила, що основним запитом до фахівця була наукова оцінка, яка передбачає аналіз з науковими постулатами, відповідно до того висновку, який оцінює фахівець, що й було зроблено. Їй важко погодитись з висновком фахівця, так як відсутнє його наукове обґрунтування. З ОСОБА_35 можуть відрізнятись позиції при опрацюванні певної роботи, наприклад, психотравма і певне дослідження. Також при проведенні наукової оцінки також зазначається доцільність використання надійних методик або зазначається чітке пояснення фахівця, чому він вважає їх ненадійним. Методика має відповідати запиту, перевірена, але альтернативно було зазначено, згідно чого можна дійти висновку, що це було суб'єктивне бачення. У даній справі вона не готувала висновок для суду, а готувала висновок за зверненням матері хлопчика. На перших етапах вона безпосередньо із замовниками не спілкується, безпосередньо спілкуються адміністратори. Висновок першопочатково не призначався для суду, і про це було зазначено у висновку. Найперше, що турбувало ОСОБА_1 , то це психологічний стан дитини. Вважає висновок фахівця ОСОБА_35 нічим не обґрунтований, нічим не підтверджений, що є виключно суб'єктивною думкою фахівця ОСОБА_35 .
З огляду на викладене, надані сторонами висновки, як і пояснення ОСОБА_33 та ОСОБА_35 , беззаперечно не підтверджують та не спростовують як доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , так і позицію потерпілої щодо обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому з урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду обставин є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що тривалість часу, протягом якого батьки не можуть знайти спільної мови щодо виховання дітей, свідчить про те, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 постійно перебувають у стресових ситуаціях і фактично не можуть спокійно рости та розвиватись, а піддаються повторним негативним емоційним впливам.
Разом з тим, обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, за своєю сутністю є обвинуваченням, а обставини вчинення адміністративного правопорушення, які зазначаються суддею у постанові, за своєю сутністю є формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним. При цьому суд першої інстанції розглядає справу в межах протоколу про адміністративне правопорушення і не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред'явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, передбаченим ст. 129 Конституції України.
Проте, розглядаючи матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_2 , суд не дотримався зазначених вимог та вийшов за межі обставин вчинення правопорушення, які були зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, вказавши, що особою, яка притягається до адміністративної відповідальності вчинено домашнє насильство до малолітнього сина ОСОБА_3 , яке виразилось у приниженні третьої особи, а саме дідуся ОСОБА_9 .
З огляду на викладене, наявні матеріали справи не містять беззаперечних, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, що свідчить про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вказаного правопорушення, у зв'язку з чим постанова суду підлягає до скасування.
Разом з тим, нормами КУпАП не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому провадження у справі щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 351679, підлягає до закриття на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, оскільки під час апеляційного розгляду доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, постанова суду - скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - скасувати, провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А. Васильєва