Справа №756/10077/20 Головуючий у 1 інстанції: Майбоженко А.М. Провадження №22-ц/824/4853/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
25 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в складі:
Головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Гаврилюк Світлани Григорівни представника ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У серпні 2020 року позивач звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх вимог вказувала на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , у період якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення із даним позовом до суду сторони спільно не проживають.
Син проживає разом із нею та перебуває на її утриманні.
Відповідач добровільно матеріальної допомоги не надає.
З урахуванням наведеного просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 01 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її утримання аліменти до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) починаючи стягнення з 01 серпня 2020 року до 03 жовтня 2020 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 13 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з 13 серпня 2020 року і до 02 жовтня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Гаврилюк С.Г. представника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з моменту ухвалення рішення суду і до досягнення дитиною повноліття, в іншій частині позовних вимог відмовити.
Вказала, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам відповідача про те, що ОСОБА_1 має мінливий (нерегулярний) дохід, оскільки займається підприємницькою діяльністю та перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Зауважила, що ОСОБА_1 постійно матеріально забезпечує свою дитину та дружину, а тому аліменти мають стягуватись з моменту ухвалення судом рішення по даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2017 року (а.с. 5).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА ОСОБА_5 зареєстрований та проживає разом із матір'ю за її зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . (а.с. 6)
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
За положеннями ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до положень ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Звертаючись із даним позовом до суду, ОСОБА_2 просила стягнути на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 01 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заперечуючи проти стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) сторона відповідача вказує на те, що ОСОБА_1 має мінливий (не регулярний) дохід, оскільки займається підприємницькою діяльністю та перебуває на спрощеній системі оподаткування, а тому аліменти мають бути стягнуті саме в твердій грошовій сумі.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Враховуючи обставини, викладені у ч.1 ст.182 СК України, суд першої інстанції вірно встановив розмір аліментів, які підлягають стягненню, оскільки саме такий розмір щомісячного забезпечення, на думку колегії суду, є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Висновки суду першої інстанції відповідають цим обставинам та вимогам Закону.
Так, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Доводи апеляційної скарги не містять жодного посилання на те, що стягнутий розмір аліментів є несправедливим та таким, що значно перевищує витрати на дитину.
Зміст апеляційної скарги свідчить про те, що відповідач свої власні інтереси ставить вище, ніж свої обов'язки щодо надання сину належного рівня життя.
Колегія суддів також враховує й те, що відповідач є здоровою працездатною людиною, оскільки протилежного матеріали справи не містять та відповідачем не доведено.
Тобто, при відповідальному ставленні до своїх батьківських обов'язків надати належний рівень матеріального забезпечення своєму сину він має можливість в регіоні, в якому проживає, заробити достатньо коштів.
Визначений судом розмір аліментів відповідає найкращим інтересам дитини, а також засадам розумності та справедливості.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення аліментів на утримання позивача з відповідача до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно ч. ч.2, 4 статті 84 Сімейного кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 06 травня 2020 року №09-10/1159, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської РДА в м. Києві, ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської РДА в м. Києві та їй відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» з 01 жовтня 2017 року по 31 жовтня 2020 року призначено допомогу при народженні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Колегія суддів вважає, що позивач має право на утримання від чоловіка (батька дитини) до досягнення дитиною трьох років, оскільки вона потребує матеріальної допомоги від чоловіка, а останній може надавати таку допомогу.
Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 має мінливий (нерегулярний) дохід, оскільки займається підприємницькою діяльністю та перебуває на спрощеній системі оподаткування, не можуть бути підставою для скасування рішення суду зважаючи на те, що ч. 1 ст. 184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача аліментів може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід або частину доходу одержує в натурі.
Визначаючи час, з якого присуджено аліменти, суд першої інстанції обґрунтовано керувався вимогами ст. 191 СК України, яка передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
15 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій вона просить закрити провадження по справі. Посилається на те, що 5 березня 2021 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, утримання дитини та сплату аліментів, отже, сторонами врегульовано питання сплати аліментів відповідачем, що є предметом спору, а тому послалась на положення ч.1 ст.377 ЦПК України, просила закрити провадження по справі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд із цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження №61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження 61-1807св20) та від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулась до суду із даним позовом у серпні 2020 року, договір, що регулює питання утримання спільного сина сторін, укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 березня 2021 року, тобто після відкриття провадження у справі.
Відтак, не можна вважати, що між сторонами був відсутній спір на момент звернення позивача до суду, оскільки укладаючи вказаний договір сторони припинили існування спору.
Частиною 1 ст.377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення не впливають, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Заяву ОСОБА_2 про закриття провадження у справі залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Гаврилюк Світлани Григорівни представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді О.І. Сліпченко
Л.П. Сушко