Справа № 756/10490/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4583/2021
25 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року у складі судді Жука М.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту інвалідів про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Фонду соціального захисту інвалідів про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що з 31.10.2018 року позивач працював у Фонді соціального захисту інвалідів. З 23.01.2019 року переведений на посаду завідувача господарством відділу з публічних закупівель та адміністративного забезпечення.
01.04.2020 року Міністерством соціальної політики України затверджено структуру та штатний розпис Фонду соціального захисту інвалідів на 2020 рік у якому була відсутня посада завідувача господарством відділу з публічних закупівель та адміністративного забезпечення.
06.04.2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади, яку він займав за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 09.06.2020 року № 96-в йому надано невикористану щорічну відпустку та додаткову відпустку тривалістю 36 днів із наступним звільненням 15.07.2020 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 14.07.2020 року № 129-в позивачу продовжено щорічну основну відпустку з 16.07.2020 року по 28.07.2020 року, а наказом від 14.07.2020 року № 139-к змінено дату його звільнення з 15.07.2020 року на 28.07.2020 року.
Позивач вважає, що звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог закону, оскільки його не було ознайомлено з переліком наявних посад та не запропоновано переведення на ці посади.
Враховуючи зазначене, просив суд визнати незаконним наказ Фонду соціального захисту інвалідів від 09.06.2020 року № 94 про звільнення, поновити його на роботі, стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2020 року та 6 000 грн. компенсації моральної шкоди.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ Фонду соціального захисту інвалідів від 9 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення Фонду соціального захисту інвалідів.
Стягнуто з Фонду соціального захисту інвалідів на користь ОСОБА_1 39 164 грн 64 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29.07.2020 року по 18.11.2020 року включно з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Стягнуто з Фонду соціального захисту інвалідів на користь ОСОБА_1 1 000 грн. компенсації моральної шкоди.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення Фонду соціального захисту інвалідів, а також стягнення на його користь з Фонду соціального захисту інвалідів заробітної плати у межах суми платежу за один місяць в розмірі 10 374 грн 68 коп. з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі Фонд соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне дослідження доказів та встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення районного суду скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вказано, що районним судом не надано належної оцінки доказам та обставинам справи, оскільки звільнення ОСОБА_1 , не зважаючи на визначену підставу: п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відбулось за його заявою в останній день невикористаної відпустки на підставі ст. 3 ЗУ «Про відпустки».
Зазначено, що стягуючи з відповідача моральну шкоду, районним судом не наведено жодного аргументу щодо факту заподіяння позивачу звільненням з роботи моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Також, судом не враховано, що позивачу відповідно до наказу Фонду № 155-к від 28.07.2020 року «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 » надано матеріальну допомогу за 2020 рік у розмірі посадового окладу згідно поданої ним заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, як необґрунтовану.
Судове рішення позивачем не оскаржено, в установленому законом порядку апеляційну скаргу не подано.
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_4 в інтересах Фонду соціального захисту інвалідів, який просив апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 31 жовтня 2018 року за № 233-к ОСОБА_1 прийнято на посаду завідувача господарством відділу з проведення торгів та господарського забезпечення (а.с. 111 т.1).
Наказом від 23 жовтня 2019 року № 10-к ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення з 23 січня 2019 року (а.с. 114 т.1).
10 лютого 2020 року ОСОБА_1 письмово попереджено про можливе вивільнення та переведення у зв'язку зі зміною структури Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до наказу Фонду від 10 лютого 2020 року № 8 про ознайомлення працівників з новою структурою Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженою Міністерством соціальної політики України від 05.02.2020 року (а.с.34, 35, 115 т.1).
06 квітня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено під розписку про скорочення посади завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення Фонду соціального захисту інвалідів, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, введення в дію нової структури відповідно до наказу Фонду від 10.02.2020 року, затвердженого міністерством соціальної політики від 01.04.2020 року (а.с. 116 т.1).
Встановлено, що 01 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду соціального захисту інвалідів із заявою про надання невикористаних частин щорічних основних відпусток за різні періоди, всього тривалістю 36 календарних днів з 09.06.2020 року по 15.07.2020 року включно з подальшим звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням посади, яку він обіймав (а.с. 117 т.1).
09 червня 2020 року наказом Фонду соціального захисту інвалідів № 44 введено в дію з 09 червня 2020 року штатний розпис Фонду, затверджений Міністерством соціальної політики України 01 квітня 2020 року (а.с. 224 т.1).
Наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 09 червня 2020 року № 94-в ОСОБА_1 надано 36 днів відпустки з 09 червня 2020 року по 15 липня 2020 року включно, який вважати останнім робочим днем (а.с. 121 т.1).
Після чого наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 09 червня 2020 року № 94-к звільнено ОСОБА_1 15 липня 2020 року з посади завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення Фонду соціального захисту інвалідів, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 118 т. 1).
10 липня 2020 року ОСОБА_1 у своїй заяві повідомив Фонд соціального захисту інвалідів про те, що у період з 22 червня 2020 року по 03 липня 2020 року перебував на лікарняному, у зв'язку з чим попросив внести зміни до наказу Фонду від 09 червня 2020 року за № 94-к щодо зміни дати звільнення з урахуванням часу тимчасової непрацездатності (а.с. 119 т.1).
Наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 14 липня 2020 року за № 129-в ОСОБА_1 продовжено відпустку за період з 01 листопада 2019 року по 15 липня .2020 року на 12 календарних днів з 16 по 27 липня 2020 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатність та у зв'язку із зміною періоду роботи з 15 на 28 липня 2020 року надано один календарний день щорічної відпустки 28 липня 2020 року, який вважається останнім днем роботи (а.с. 122 т. 1).
Наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 14 липня 2020 року № 139-к- внесені зміни до наказу Фонду від 09 червня 2020 року № 94-к шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 15 липня 2020 року на 28 липня 2020 року, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю під час щорічної відпустки (а.с. 120 т.1).
Ухвалюючи рішення в частині скасування наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 09 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення останнього на посаді завідувача господарства відділу публічних закупівель та адміністративного забезпечення Фонду, районний суд виходив з того, що роботодавець при звільненні з роботи внаслідок скорочення з посади, маючи вакантні посади і реальну можливість запропонувати їх та у випадку отримання згоди працівника - перевести його на іншу роботу, не виконав обов'язку передбаченого ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, не запропонував всі вакантні посади (іншу роботу), які були наявні протягом періоду після попередження і до дня звільнення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені у Кодексі законів про працю України.
Відповідно до ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (ст. 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення». Власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).
За змістом ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
За роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України у пункті 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України.
Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Убачається, що із переліку вакантних посад Фонду соціального захисту інвалідів станом на 09 червня 2020 року у Фонду були наявні 22 вакантні посади в тому числі ті, що за професією чи спеціальністю міг би обіймати позивач, зокрема завідувач сектору чи провідний фахівець з публічних закупівель (а.с. 24, 25 т. 2).
Між тим, як установлено матеріалами справи й підтверджено поясненнями представника відповідача, з дати попередження позивача про майбутнє скорочення й до дня звільнення, ОСОБА_1 вакантні посади не пропонувались.
Та обставина, що позивач у своїх заявах, адресованих Фонду, не указував про необхідність його працевлаштування на інші вільні посади, не звільняло відповідача від виконання положень ст.49-2 КЗпП України.
За таких обставин, коли звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, суд визнає обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до скасування наказу про звільнення позивача й поновлення на роботі.
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до абз.3 п.2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами підпункту б) пункту 4 розділу 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді ( абз.2 п.8 розділу 4 Порядку).
Відповідно до матеріалів справи, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 532 грн. 04 коп. (а.с.63 т. 2).
Враховуючи обставини справи та положення постанови КМ №100, кількість робочих днів вимушеного прогулу позивача за період з дати звільнення й по дату ухвалення рішення, становить 79 робочих днів, що складає суму 42 321 грн 16 коп., в той час як рішенням суду стягнуто 39 164 грн. 64 коп.
Між тим, відповідно до справи, позивач погодився із рішенням суду, апеляційної скарги в установленому законом порядку не подав.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов'язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги.
Твердження апеляційної скарги Фонду про недоведеність матеріалами справи заподіяння позивачу моральної шкоди, - безпідставні.
Відповідно до 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів погоджується, що має місце порушення права позивача на працю, яке гарантовано Конституцією України, незаконним звільненням, чим заподіяно позивачу моральну шкоду і обов'язок по її відшкодуванню повинен бути покладений на відповідача.
При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, районний суд врахував характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, обставини, за яких позивач зазнав моральну шкоду, оскільки навіть сам по собі факт незаконного звільнення безумовно призводить до стресової ситуації та потребує додаткових зусиль для відновлення душевного спокою, самоорганізації для вирішення проблеми, пов'язаної з незаконним звільненням, ступінь вини відповідача в спричиненні цієї шкоди, а також виходячи з засад розумності та справедливості, обґрунтовано встановив такий розмір у сумі 1 000 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: