12 травня 2021року
справа №755/14954/20
провадження № 22-ц/824/3560/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Олійника В.І.,
при секретарі: Русинчук І.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Приватне підприємство «Юс-Центр»
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року, постановленого під головуванням судді Галагана В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Юс-Центр», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні майном
ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому просила вселити її в квартиру АДРЕСА_1 . Вимоги обґрунтовані тим, що їй та ОСОБА_4 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1 . Позивачу Ѕ частина квартири належала на підставі мирової угоди, укладеної між позивачем та ОСОБА_5 від 06.11.2012 року, яка затверджена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.12.2012 року у справі № 2604/17698/2012. ОСОБА_4 Ѕ частина квартири належала на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 06.05.2014 року, яка затверджена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.07.2014 року у справі № 755/6301/14-ц. 02.06.2013 року позивач уклала з відповідачем ПП «ЮС-Центр» договір оренди, відповідно до якого позивач здала в оренду свою Ѕ частину квартири відповідачу з терміном оренди на 20 років до 02.06.2033 року. 01.09.2014 року інша співвласник квартири ОСОБА_4 уклала аналогічний договір з відповідачем ПП «ЮС-Центр», терміном до 01.09.2034 року. 02.09.2014 року позивач взяла в суборенду у відповідача ПП «ЮС-Центр» всю квартиру АДРЕСА_1 . 02.09.2014 року відповідач ПП «ЮС-Центр» уклало з позивачем Договір доручення, відповідно до п.п. 1.1 якого позивач-повірений зобов'язалась від імені і за рахунок відповідача-довірителя на власний розсуд здавати в інтересах відповідача-довірителя вищезазначену квартиру. Діючи в межах зазначеного Договору, позивач зробила ремонт в квартирі, на який витратила кошти в сумі 8 000,00 доларів США. 24.05.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дізнавшись, що їх батько-директор ПП «ЮС-Центр» ОСОБА_6 потрапив до лікарні, самоправно, без дозволу позивача заволоділи її речами, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 та змінили замки в квартирі, у зв'язку із чим позивачем подано заяву до правоохоронних органів, що також є підставою її звернення з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства ПП «Юс-Центр», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні майном відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 вважає, що суд дійшов помилкового висновку, про те, щовона не набула щодо спірного нерухомого майна всіх повноважень власника, та відмовив у задоволенні вимог про вселення до квартири позивача як суборендаря. Зазначає, що Ѕ частину спірної квартири зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 державним реєстратором прав на нерухоме майно Середою М.С. реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві 24.01.2013 року, індексний номер 2759780000.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначають про те, що з 17.05.2015 року повноправним власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , а тому позов пред'явлено до неналежного відповідача. Договорів оренди ОСОБА_2 з ОСОБА_1 чи з ПП «Юс-Центр» не укладав. Також зазначає, про те, що при укладенні договору дарування від 11.06.2013 року Ѕ частини спірної квартири, дарувальник ОСОБА_1 засвідчила, що вона є власником нерухомого майна, яке, на момент укладення правочину, не передано в оренду чи безоплатне користування.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги.
У запереченні на відзив ОСОБА_1 зазначає, що позов пред'явлено до належного позивача, оскільки самоправна зміна замків у квартирі здійснена ОСОБА_7 та ОСОБА_3 як працівниками ПП «Юс-Центр», а не як фізичними особами. Також вказує, на те, що договори оренди, укладені між ПП «Юс-Центр», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 укладено на два роки десять місяців із подальшою автоматичною пролонгацією через кожні два роки десять місяців, а тому вказані договори не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Крім того, зазначає, що вказівка в договорі дарування від 11.06.2013 року про те, що предмет договору, тобто спірна квартира, не передана в оренду чи безоплатне користування не мають значення при розгляді даної справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
В судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який також є представником ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів реєстрації позивачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірної квартири. ОСОБА_1 укладено первинний Договір оренди Ѕ частини вказаної квартири від 02.06.2013 року, при цьому не зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири відповідно до Закону, що діяв на час укладення Договору, тому позивач є такою, що не набула щодо спірного нерухомого майна всіх повноважень власника, визначених в частині першій статті 317 ЦК України, у тому числі й права розпорядження майном шляхом укладення Договору оренди.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.12.2012 року у справі № 2604/17698/12 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , за якою ОСОБА_5 передано у власність ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 89, 90, 91 т.1)
02.06.2013 року між ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_1 укладено Договір оренди Ѕ частини квартири у приватної особи, за умовами якого ОСОБА_1 передала у тимчасове володіння та користування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 76-77 т.1).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.04.2014 року у справі № 755/6301/14-ц стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 158 693,00 грн. (а.с. 85)
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.07.2014 року у справі № 755/6301/14-ц затверджено мирову угоду, укладену між представником стягувача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , за якою ОСОБА_5 передано у власність ОСОБА_4 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 86, 87 т.1)
За даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2014 року, 29.07.2014 року на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою суду № 755/6301/14-ц від 04.07.2014 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 163 т.1).
01.09.2014 року між ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_4 укладено Договір оренди Ѕ частини квартири у приватної особи, за умовами якого ОСОБА_4 передала у тимчасове володіння та користування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 78-79 т.1)
02.09.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, укладено Договір суборенди квартири, за умовами якого орендар ПП «Юс-Центр» передав в суборенду ОСОБА_1 у тимчасове володіння та користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 80-81 т.1).
02.09.2014 року між ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_1 укладено Договір доручення, за умовами якого повірений ОСОБА_1 зобов'язалась від імені і за рахунок довірителя ПП «Юс-Центр» на власний розсуд здавати в інтересах довірителя квартиру АДРЕСА_1 , що надана довірителю ПП «Юс-Центр» в оренду на підставі Договору оренди Ѕ частини квартири у приватної особи від 01.06.2013 року та Договору оренди Ѕ частини квартири у приватної особи від 01.09.2014 року (а.с. 82-83, 84 т.1).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно з частинами 1, 7 статті 3 вказаного Закону речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки доказів на підтвердження реєстрації позивачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірної квартири до суду першої інстанції надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Доданий до апеляційної скарги договір дарування від 11.06.2013 року, серії ВТ № 137067, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулікаловою І.І., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як на підтвердження за нею всіх повноважень власника квартири, поданий із порушенням строків, встановлених ЦПК України, причин неможливості подати вказаний доказ до суду першої інстанції апелянтом не наведено, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову за наявними у справі матеріалами.
Крім того, при вирішенні спору, суд апеляційної інстанції також враховує наступне.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що вона є суборендарем спірної квартири.
Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Статтею 814 ЦК України встановлено, що у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Згідно з ст. 823 ЦК України за договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Так, 02.06.2013 року між ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_1 укладено Договір оренди Ѕ частини квартири у приватної особи, за умовами якого ОСОБА_1 передала у тимчасове володіння та користування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 76-77), яка належала останній на підставі мирової угоди.
01.09.2014 року між ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_4 укладено Договір оренди Ѕ частини квартири у приватної особи, за умовами якого ОСОБА_4 передала у тимчасове володіння та користування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 78-79), яка належала останній на підставі мирової угоди.
02.09.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Юс-Центр», в особі директора ОСОБА_6, укладено Договір суборенди квартири, за умовами якого орендар ПП «Юс-Центр» передав в суборенду ОСОБА_1 у тимчасове володіння та користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 80-81).
Однак, встановлено, що Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , серія та номер 631, виданий 11.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулікаловою І.І.
Право власності Ѕ квартири за ОСОБА_1 було припинено 11.06.2013 року та зареєстровано за ОСОБА_2 .
Тобто, на момент укладення договору суборенди від 02.04.2014 року власниками майна по Ѕ були ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Згоди щодо укладення договору суборенди ОСОБА_2 надано не було.
Крім того, в суді апеляційної інстанції встановлено, що інша Ѕ частина квартира АДРЕСА_1 також належить ОСОБА_2 на підставі мирової угоди, що затверджена ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15.12.2014 року, справа № 753/21349/14; право власності зареєстровано за ОСОБА_2 17.01.2015 року.
Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 28 т. 2).
Отже, з 17.01.2015 року ОСОБА_2 є повноправним власником квартири АДРЕСА_1 .
Будь-яких договорів оренди ОСОБА_2 укладено не було.
Згоди на укладення договорів суборенди ОСОБА_2 як власник майна не надавав.
Отже, ОСОБА_1 не набула прав як суборендар квартири, оскільки договір суборенди (піднайму) укладено без згоди наймодавця, тобто власника квартири, яким є ОСОБА_2 , як це передбачено положеннями ст. 823 ЦК України, а тому такий договір є нікчемним в силу закону.
Враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення позову та вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 відсутні.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді