Єдиний унікальний номер справи: 752/15532072/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.
Номер провадження: 22-ц/824/763/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
16 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.
суддів: Білич І.М., Музичко С.Г.
при секретарі Перибитюку А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Рента-Капітал» та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків, -
В Голосіївський районний суд міста Києва звернулася ОСОБА_2 , (далі - позивач) правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Рента-Капітал» та ОСОБА_3 (далі - ТОВ «Рента Капітал», правонаступники) з позовом до ОСОБА_1 , (далі - відповідач) треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М., Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків.
Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 13 серпня 2013 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., зареєстровано в реєстрі за № 1168.
Вказала на те, що укладаючи даний договір дарування, вона мала на меті укладення договору довічного утримання, так як є інвалідом першої групи, в силу похилого віку та за станом здоров'я, потребує сторонньої допомоги і догляду.
Відповідач у справі ОСОБА_1 , є її племінницею і разом з своїми родичами обіцяли ще в 2006 році доглядати за нею, що підтверджується розпискою від 09 березня 2006 року - підписаною ОСОБА_3 - який є її братом, його дружиною - ОСОБА_4 , доньками - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про те, що вони зобов'язуються довічно доглядати за нею.
Розписка видана у присутності Дунаєвецького селищного голови, Дунаєвецького району, Хмельницької області ОСОБА_7 , який поставив на ній свій підпис та печатку.
Після укладення договору дарування, 04 травня 2014 року ОСОБА_3 - її братом та його дружиною ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 - відповідачем у справі та її чоловіком ОСОБА_8 були видані та підписані ще дві розписки про довічний догляд за нею.
Зазначила, що погодилась на передачу своєї квартири у власність відповідачу лише за умови її довічного утримання та помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 13 серпня 2013 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., зареєстрований в реєстрі № 1168; застосувати наслідки недійсності правочину - повернути їй спірну квартиру.
При розгляді справи, 31 серпня 2016 року, позивач подала до суду заяву про доповнення позовних вимог, в якій, посилаючись на ч. 2 ст. 22 ЦК України просила стягнути з відповідача на її користь 296 100,00 грн. упущеної вигоди та судові витрати так як вважає, що середня ринкова вартість оренди однокімнатної квартири, площею до 35 кв.м. у мікрорайоні «Теремки-2» у м. Києві становить 8 255 грн. З дня укладення договору дарування від 13 серпня 20013 року пройшло понад три роки, тому, за тридцять шість місяців вона втратила упущену вигоду в розмірі 296 100,00 грн. (36 х8 225 грн.).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 13 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., зареєстрованого в реєстрі № 1168.
Повернуто ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, недоведеність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 по постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, суду стало відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
До Київського апеляційного суду, 20 грудня 2020 року надійшов лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О.Я., з якого вбачається, що особами, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , є ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та ТОВ «Рента-Капітал» (код ЄДРПОУ 37922953, юридична адреса: 04211, м. Київ, вул. Олександра Архипенка, будинок № 10-А, квартира № 115), в зв'язку з чим, ухвалою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залучено до участі у справі правонаступниками померлої ОСОБА_2 - ТОВ «Рента-Капітал» та ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року, ТОВ «Рента-Капітал» не погодилось з викладеними в апеляційній скарзі доводами відповідача щодо незаконності рішення суду першої інстанції, вважає, що його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, так як рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції правильно застосовано норми ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України до спірних правовідносин, висновки суду повністю відповідають фактичним обставинам справи.
Інші учасники справи, у встановлений апеляційним судом строк, відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надали.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 13 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., зареєстрованого в реєстрі № 1168 та повертаючи у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 , застосував норми ст.ст. 203, 229 - 233, 717 ЦК України, виходив з того, що ОСОБА_1 не спростувала факт зобов'язань доглядати за ОСОБА_2 , так як укладаючи з відповідачем спірний договір дарування квартири від 13 серпня 2013 року, ОСОБА_2 мала на меті укладення саме договору довічного утримання, а не договору дарування квартири, оскільки, укладаючи його, вона вважала, що відповідач доглядатиме її та надаватиме допомогу, так як вона є пенсіонером, одинокою, незабезпеченою людиною, у силу похилого віку та за станом здоров 'я може пересуватися лише за допомогою милиць, потребує сторонньої допомоги і догляду. Фактично вона вважала, що укладає договір довічного утримання.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 13 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., зареєстровано в реєстрі за № 1168.
Фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому відбулась одразу після укладання договору дарування.
Відповідач прийняла квартиру, користується нею, зареєстрована у ній разом з двома своїми дітьми, утримує, сплачує комунальні послуги, що підтверджується поясненнями свідків, повідомленнями про реєстрацію місця проживання, довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» № 24 від 09 листопада 2016 року.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що даний договір дарування є недійсним, оскільки, укладаючи його, вона вважала, що відповідач доглядатиме її та надаватиме допомогу, так як вона є пенсіонером, одинокою, незабезпеченою людиною, у силу похилого віку та за станом здоров'я може пересуватися лише за допомогою милиць, у зв'язку з чим потребує сторонньої допомоги і догляду.
Відповідач ОСОБА_1 є її племінницею і разом зі своїми родичами обіцяла ще з 2006 року доглядати за позивачем, що підтверджується розпискою від 09 березня 2006 року, підписаною ОСОБА_3 (брат позивача), ОСОБА_4 (його дружина), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_9 (донька) та відповідачем про те, що вони зобов'язуються довічно доглядати за позивачем. Розписка дана у присутності Дунаєвецького селищного голови ОСОБА_10 , який проставив на ній свій підпис та печатку. Також, після укладення договору дарування були підписані ще два документи: розписка від 04 травня 2014 року про довічний догляд від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також розписка від 04 травня 2014 року про довічний догляд від відповідача та ОСОБА_8 (чоловік відповідача).
В позовній заяві позивач зазначила, що погодилась на передачу своєї квартири у власність ОСОБА_1 лише за умови її довічного утримання та помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникають після його укладення між нею та відповідачем
В ч. 1 ст. 229 ЦК України зазначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовім призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім, випадків, встановлених законом .
За приписами ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником - свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров» я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин, норми ч. 1 ст. 229 та ст.ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Голосіївським районним судом при прийнятті оскаржуваного рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права так як судом першої інстанції при розгляді справи не надано належної оцінки умовам договору дарування квартири від 13 серпня 2013 року з якого вбачається, що відповідно до п.1 договору «Дарувальник» передає безоплатно у власність, а «Обдаровувана» приймає в дар, квартиру під АДРЕСА_1 (надалі за текстом також - «Квартира»).
«Дарувальник» стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального (п. 10 договору).
Зміст ст.ст. 6, 9 Житлового кодексу України, ст.ст.182, 210, 215-220, 225, 334, 717-722, 727, 728 ЦК України, 190 КК України нотаріусом роз'яснено (п. 11 договору).
Згідно з ч. І ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За приписами ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до п.12 договору, договір сторонами прочитано, його суть та зміст, права та наслідки угоди зрозумілі.
Крім того, в договорі зазначено, що особи сторін встановлено, їх дієздатність - перевірено.
Під час судового засідання в суді першої інстанції - 23 жовтня 2017 року, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва A.М., повідомила про те, що позивачу було запропоновано укласти договір довічного утримання, однак вона відмовилась та наполягала на укладанні договору дарування. Позивач прочитала договір перед підписанням.
Згідно з ч. І Глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до ч. І Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, нотаріус зобов'язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.
Частиною 2 Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року передбачено, що нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
В ч. З Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року вказано, що установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.
Згідно з ч. 4 Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Частина. З Глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року передбачає, що перед підписанням документа нотаріус зобов'язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).
Відповідно до ч. 6 Глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого2012 року, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
За правилами ч. 1 Глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент укладання Договору), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії,не усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії, або є підозра в тому, що ця особа діє під впливом насильства.
Отже, підсумовуючи вищезазначене та приймаючи до уваги умови договору, безоплатну передачу квартири, добру волю позивача на передачу квартири та відсутність погроз, примусу чи насильства, роз'яснення нотаріусом позивачу положень Цивільного кодексу України та Кримінального кодексу України, факт ознайомлення позивача зі змістом договору та повне його розуміння і усвідомлення, пояснення нотаріуса, надані ним безпосередньо у судовому засіданні в суді першої інстанції, дотримання нотаріусом вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині встановлення дієздатності позивача та усвідомлення ним значення вчинюваної нотаріальної дії, установлення волевиявлення позивача та відсутності з його сторони будь-яких заперечень щодо умов договору, встановлення факту однакового розуміння значення, умов та наслідків договору між позивачем та відповідачем, встановлення відсутності вад зору або інших причин, які не дають змоги позивачу самостійно прочитати договір, встановлення відсутності підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії, тому, колегія суддів не вбачає наявності помилки, яка вплинула на волевиявлення позивача під час укладання договору дарування.
Також, позивач не довела в судовому засіданні, що потребує сторонньої допомоги з боку відповідача, так як на момент укладення оспорюваного договору, вона з 01 січня 2006 року проживала в квартирі АДРЕСА_3 , у квартирі будинку, що належить ТОВ «Євродім-Плюс на умовах довічного піклування і утримання, що підтверджується довідкою ТОВ «Євродім-Плюс» № 06 від 28 січня 2008 року, поясненнями свідків, не заперечувалось сторонами у справі.
Крім зазначеної квартири у будинку, що належить ТОВ «Євродім-Плюс» у власності ОСОБА_2 знаходилась квартира АДРЕСА_4 , яка була її місцем реєстрації.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 165/1368/17 прийшов до наступних висновків: «Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилявся стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення. Зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
За встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 змінив наміри щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не може свідчити про помилку щодо правової природи договору під час укладення такого правочину. Посилання ОСОБА_1 на те, що у період укладення договору дарування будинку він тривалий час зловживав спиртними напоями не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсним правочину. Заявник під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не довів належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування вважав, що ним укладено договір довічного утримання, з позовом про визнання договору дарування недійсним звернувся лише у 2017році, за спливом майже трьох років після укладення оспорюваного правочину».
У Постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 446/570/17 Верховний Суд вказав: «Апеляційний суд зазначив, що «Аналіз доказів в їх сукупності свідчить про відсутність обставин, які вказують на помилку ОСОБА 1 зокрема, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року. Волевиявлення ОСОБА_1 незважаючи на її вік, стан здоров'я та наявність єдиного житла при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року було вільним та відповідало її внутрішній волі, зміст правочинів не суперечив вимогам ЦК України, а також моральним засадам суспільства (будинок не був подарований чужій людині). Тому відсутні підстави застосовувати висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 11 листопада 2015 року № 6-1124цс15, від 16 березня 2016року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року Ns 6-372цс16), оскільки обставини у цій справі різняться від цих справ. Той факт, що 09 березня 2017року ОСОБА1 склала заповіт, за яким все своє майно в рівних частках заповіла ОСОБА З та ОСОБА 2, а 27 березня 2017року видала довіреність останній на представлення її інтересів в органах нотаріату, суді та інших державних і громадських установах не може свідчити про те, що при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року ОСОБА 1 помилялась щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та зробив помилковий висновок про задоволення позову.
Встановивши, що підстави для визнання договорів дарування від 10 серпня 2016 року недійсними відсутні, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову».
У Постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 754/3554/17-ц Верховний Суд вказав на наступне:«За змістом договору дарування від 20 серпня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА 2 та ОСОБА З , сторони підтвердили, що вони не є недієздатними чи обмежено дієздатними; не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору; договір не укладається під впливом тяжкої для дарувальників обставини і на вкрай невигідних для них умовах; розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальники не мають права вимагати від обдарованої вчинення на їх користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування частини квартири».
Колегія суддів вважає помилковими висновки щодо оцінки судом першої інстанції розписок, підписаних відповідачем та іншими родичами на користь позивача в частині її догляду на умовах, зазначених в позовній заяві, так як жодна з вказаних розписок, не містить будь-яких умов, пов'язаних з переходом права власності позивача на будь-яке майно будь-кому з родичів в рахунок наданого утримання та догляду. Більш того, розписки, підписані у 2006 році та 2014 році, складені за сім років до підписання договору дарування та через рік після підписання договору, та жодним чином не пов'язані з договором дарування, оскільки не містять будь-яких посилань на нього чи вказівок на зобов'язання в рахунок укладеного договору, який, в свою чергу, не містить будь-яких умов стосовно переходу права власності на квартиру за виконання відповідачем та/або його родичами зобов'язань за розписками, і не може містити такі умови, оскільки договір дарування за своєю природою є безоплатним.
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року по справі № 754/3554/17-ц прийшов до аналогічних висновків, зазначивши наступне:
«Правильним є висновок судів про те, що складена ОСОБА З розписка, відповідно до якої вона зобов'язалась надавати позивачам щомісячну грошову допомогу у розмірі 200 євро та в разі невиконання цих умов слід вважати договір недійсним, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним».
«Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, оцінивши вказану розписку у сукупності з іншими доказами, встановив, що вона містить добровільну обіцянку відповідача фінансової допомоги позивачам, не містить вказівки на тривалість такої допомоги та не має зобов'язального характеру, а тому не впливає на дійсність договору дарування. Крім того, апеляційний суд зазначив, що та обставина, що позивачі вважали даний документ юридичною гарантією їх грошового утримання відповідачем в обмін на подаровану квартиру, свідчить лише про їх юридичну необізнаність».
Таким чином, враховуючи наведені обставини, практику Верховного Суду в аналогічних справах, той факт, що судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення, апеляційний суд приходить до висновку про те, що є підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у даній справі в частині задоволених позовних вимог та прийняття у цій частині нового рішення про відмову у їх задоволенні.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якої є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рента-Капітал» та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Коцюрба
Судді: І.М. Білич
С.Г. Музичко