03 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1024/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати з 17.07.2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28.02.1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28.02.1991 року №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду як отримувач пенсії за віком та проживає в с. Борівці, Кіцманського району, Чернівецької області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач вказував, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018 відновлено з 17.07.2018 року дію ст. 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до з 01.01.2015 р., яка передбачала доплату непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі одній мінімальній заробітній платі. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому з липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позову та вказував про відсутність підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Рух справи у суді
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Позивач, відповідно до паспорту громадянина України проживає у с. Борівці, Кіцманський район, Чернівецька область. (а.с. 5).
Відповідно до посвідчення Серія НОМЕР_1 (категорія 4) позивач має право на пільги і компенсації встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". (а.с. 6).
Згідно пенсійного посвідчення позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком (а.с.6).
Згідно з довідкою Веренчанської сільської ради позивач з 26.04.1986 р. по даний час зареєстрована та проживає в с. Борівці Кіцманського району Чернівецької області - на території, яка згідно постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (четверта категорія) (а.с. 7).
Відповідно до довідки про доходи позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернівецькій області і отримує пенсію за віком. За період з січня 2018 року по лютий 2021 року позивач отримав пенсію на загальну суму 75863,60 гривень. (а.с. 10).
Мотивувальна частина
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ)
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена наступним чином:" Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Водночас, 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Таким чином, 04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком та проживає в с. Борівці Кіцманського району Чернівецької області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради України PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Суд звертає увагу, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 року № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ).
Згідно з ч.1 ст. 2 Закону № 791а-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106. Відповідно до додатку № 1 до вказаного Переліку с. Борівці, Кіцманського району, Чернівецької області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VIII у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015 року
Отже, з 01.01.2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином судом встановлено, що з 01.01.2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ .
Крім того, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Водночас суд наголошує, що зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не було визнано. Таким чином, чинна на момент звернення до суду редакція ст.2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, с. Борівці, Кіцманського району, Чернівецької області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а-ХІІ.
У зв'язку з наведеним суд зауважує, що Закон №791а-ХІІ має вищу юридичну силу, ніж Постанова №106, а тому незважаючи на відсутність внесення змін до Постанови №106 щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
При цьому, зі змісту ч.ч. 2-3 ст. 2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, надані Кабінету Міністрів України. Проте Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом №791а-ХІІ.
Отже, відновлення дії ст. 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, не дає непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, права на отримання підвищення пенсії.
Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-XII є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення особам, які мають статус осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи.
Разом з цим, с. Борівці Кіцманського району Чернівецької області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Крім цього, варто зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказував, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону №76-VІІІ, якими з 01 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.
На підставі викладеного, судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю ознаки проживання на території радіоактивного забруднення у позивача не виникло права на отримання підвищення до пенсії з 17 липня 2018 року як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
За таких обставин безпідставними є посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 з огляду на фактичну відмінність обставин порівняно із цією справою. Однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в даній справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.
Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 вересня 2020 року у зразковій справі №580/2371/20 (провадження №Пз/9901/21/20), залишеною без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 31.03.2021 року. При цьому, суд зауважує, що адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, для якої зразковим є рішення у справі №580/2371/20, правові висновки якого підлягають врахуванню судом, що відповідає ч.3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем не доведено суду обґрунтованість заявленого позову, а тому суд відмовляє у задоволені позовних вимог.
Судові витрати
Відповідно до ч.2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки відповідач не поніс вказаних витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення.
Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ).
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м.Чернівці, площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя Т.М. Брезіна