05 травня 2021 року Справа № 160/17766/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Захарчук - Борисенко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», про визнання протиправною та скасування постанови,-
31.12.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про арешт коштів боржника від 17.03.2020 ВП № 61571844.
Одночасно позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати у розмірі судового збору та витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни знаходиться виконавче провадження № 61571844 з примусового виконання виконавчого напису № 3755 від 14.03.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості в розмірі 8618,60 грн. Постановою приватного виконавця Дорошкевич В.Л. від 17.03.2020 було накладено арешт на рахунок позивача IBAN: НОМЕР_1 відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Позивач вважає, що у відповідача відсутні підстави для прийняття до виконання виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження, оскільки відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, окрім цього, арешт накладено на пенсійний рахунок позивача. Вищевказане слугувало підствою звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 позовну заяву було залишено без руху із встановленням строку для усунення її недоліків.
25.01.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
21.04.2021 року на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувана постанова винесена відповідачем правомірно на підставі заяви стягувача про примусове виконання у відповідності до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з тим, що у період з 19.04.2021 по 04.05.2021 (включно) суддя Захарчук-Борисенко Н.В. перебувала у щорічній відпустці, справу № 160/17766/20 було розглянуто в перший день виходу судді з відпустки, 05.05.2021
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що Приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Дорошкевич Вірою Леонідівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61571844 від 17.03.2020 року на підставі виконавчого напису № 3755 виданого 14.03.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимирем Вікторовичем, про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості в розмірі 8618,60 грн.
17.03.2020 року Приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Дорошкевич Вірою Леонідівною у виконавчому провадженні № 61571844 винесено постанову згідно якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках зокрема АТ «Райффайзен Банк Аваль», а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладених арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Позивач не погоджується із постановою про арешт коштів боржника, що і слугувало підставою для звернення з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
За нормами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що у повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Згідно із частиною 3 статті 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право розпочати здійснення діяльності з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Відповідно до частини 1, пункту 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Частиною 2 статті 25 цього ж Закону передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У відповідності до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виходячи з аналізу наведених вище норм права, суд зазначає, що виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках, приватні виконавці. Приватні виконавці здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Водночас, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: 1) за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, або 2) за місцезнаходженням майна боржника.
На підставі відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України суд встановив, що виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни є місто Київ.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна має право вчиняти дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах міста Києва. Вчинення таких дій можливо у випадку, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи зареєстроване у місті Києві або ж майно боржника знаходиться у місті Києві.
Згідно із частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до абзацу 5 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Абзацом 9 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з 10.06.1999 року по сьогоднішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у паспорті.
Суд зазначає, що про реєстрацію чи проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , яка зазначена в постанові про відкриття виконавчого провадження № 61571844 в якості адреси боржника точних відомостей відповідачем чи стягувачем не наведено та відповідних підтверджуючих доказів надано не було. Також матеріали справи не містять письмових доказів проживання позивача за вказаною адресою.
Разом з тим у виконавчому написі за № 3755 від 14.03.2020 приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. зазначено адресу реєстрації боржника: АДРЕСА_1 , адресу проживання: АДРЕСА_2
Проте, доказів на підставі яких, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» вказано адресу проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 до суду не надано.
Крім того, суд зауважує, що наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) до матеріалів справи, також, не додано.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження його майна, а в іншому виконавчому окрузі. Відтак, відповідач протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про зареєстроване місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Крім того, відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Вказана норма свідчить про те, що при відкритті виконавчого провадження на виконавця покладено обов'язок перевірити чи такий виконавчий документ пред'явлено до виконання за належним місцем виконання.
Однак, наведені обставини не були перевірені та враховані приватним виконавцем Дорошкевич Вірою Леонідівною під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження № 61571844, що дає підстави дійти висновку про вказаної постанови з порушенням норм чинного законодавства.
Положеннями частини 5 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій.
Проте, приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна всупереч вищезазначеній нормі права, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчилася з офіційних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі чи достовірність місця проживання/перебування позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про порушення відповідачем приписів частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та наявність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 61571844 від 17.03.2020 року, що в свою чергу є підставою скасування постанови про арешт коштів боржника від 17.03.2020
Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже було зазначено вище, 14.03.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., вчинено виконавчий напис № 3755.
Водночас, суд звертає увагу, що 22.02.2017 набрало законної сили рішення Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14, яким визнано незаконними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Вищевказаним рішенням було скасовано пункт постанови, яким в якості документів за якими відбувається стягнення заборгованості у безспірному порядку є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що вчинення виконавчого напису без підтвердження заборгованості, вчинення дій щодо її стягнення, оскарження та стягнення її у безспірному порядку на підставі кредитного договору станом на 14.03.2020 є протиправним, а тому виконавчий напис № 3755 від 14.03.2020, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 61571844, був такий, що вчинений з порушенням законодавства, оскільки факти підтвердження заборгованості були взагалі відсутні. Іншого з матеріалів справи не вбачається та сторонами не спростовано. Таким чином, рішення прийняті на підставі вказаного виконавчого напису підлягають скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження ґрунтуються саме на цьому виконавчому написі нотаріуса, то вказана постанова, і як наслідок постанова про арешт коштів боржника, винесена приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. у виконавчому провадження № 61571844, також, підлягають скасуванню за вказаних підстав.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: визнати протиправними та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 61571844 від 17.03.2020 та постанову про арешт коштів боржника № 61571844 від 17.03.2020
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 908 грн., що документально підтверджується квитанцією № 53540601 від 29.12.2020 року.
Враховуючи, розмір задоволених позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 908 грн. підлягає стягненню за рахунок відповідача.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок останнього на свою користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу саме у сумі 1000,00 грн.
Суд зазначає, що на підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній будь-які докази звернення позивача за отриманням професійної правничої допомоги, що, в свою чергу, позбавляє можливості суду встановити критерії реальності витрат на професійну допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів для підтвердження понесених витрат на правовому допомогу у розмірі 1000 грн., з огляду на викладене суд відмовляє у стягненні з відповідача таких витрат.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, б. 4-А, офіс, 71-А), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (01042, м. Київ, Новопечерський провулок, б. 19/3, корпус 2, офіс 9, код ЄДРПОУ: 41717584), про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 61571844 від 17.03.2020 року та про арешт коштів боржника № 61571844 від 17.03.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко