м. Вінниця
31 травня 2021 р. Справа № 120/2304/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними рішення, дії та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності щодо виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в сумі 3000 гривень за відшкодування моральної шкоди та 2142,86 гривень витрат на професійну правничу допомогу, а також зобов'язаня виконати виконавчий лист, виданий на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/17085/20.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з метою виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 позивачка 18 грудня 2020 року подала до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області заяву, у якій просила на підставі статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктів 2, 6, 35, 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, здійснити безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в сумі 3000 гривень за відшкодування моральної шкоди та 2142,86 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки у встановлений законодавством строк позивачку не повідомлено про результат розгляду поданої нею заяви, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області із заявою, у якій просила повідомити про результат розгляду раніше поданої заяви.
Листом вих. №04.2-15/1446 від 26 лютого 2021 року Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повідомило позивачку, що заява від 18 грудня 2020 року разом із виконавчим листом, виданим на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20, надійшла до управління 21 грудня 2020 року за №К-11-1655. Відповідно до Порядку №845 пакет документів щодо стягнення на користь позивача коштів на підставі вказаного виконавчого документу був направлений на адресу Державної казначейської служби України разом із супровідним листом від 24 грудня 2020 року №04.2-17/7855.
02 березня 2021 року позивач отримала листа Державної казначейської служби України від 19 лютого 2021 року, у якому зазначено, що за результатами опрацювання пакету документів щодо виконання виконавчого листа №127/17085/20, виданого 07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області, виконавчий лист повернено органу, що його видав, на підставі підпункту 1 пункту 9-1 Порядку №845, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року не набрало законної сили.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач оскаржила їх в судовому порядку.
Ухвалою від 24 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ухвалою запропоновано відповідачеві подати відзив на позовну заяву.
20 квітня 2021 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, який аргументований тим, що до відповідача пакет документів щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_1 надійшов 25 січня 2021 року. Водночас, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року задоволено клопотання органів державної казначейської служби та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року, відкрито апеляційне провадження у справі. Відтак, виконавчий лист, який надійшов на адресу відповідача, не може бути виконаний, так як рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року не набрало законної сили. Також у відзиві зазначено, що 18 лютого 2021 року Вінницьким апеляційним судом апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на судове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року справі №127/17085/20 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області - без змін. Проте, у виконавчому листі №127/17085/20 датою набрання законної сили зазначено 01 грудня 2020 року, а не 18 лютого 2021 року (дата ухвалення постанови Вінницьким апеляційним судом), а відтак, відповідач не мав законних підстав виконувати виконавчий документ з невірним зазначенням дати набрання судовим рішенням законної сили.
Саме тому на підставі підпункту 1 пункту 9 Порядку №845 виконавчий лист повернено органу, що його видав, як такий, що оформлений з порушенням вимог статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначені вимоги до оформлення виконавчого документу, в тому числі необхідності зазначення у виконавчому документі дати набрання рішенням суду законної сили.
22 квітня 2021 року позивачкою подано відповідь на відзив, в якій йдеться про те, що Державна казначейська служба України, повертаючи виконавчий документ, послалася на підпункт 1 пункту 9-1 Порядку №845, адже рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 не набрало законної сили. Водночас, у відзиві відповідач наводить інші підстави повернення виконавчого документу (зокрема, підпункт 1 пункт 9 Порядку №845). Відтак, на думку ОСОБА_1 , повернення виконавчого листа відбулося з інших підстав, ніж з тих, на які відповідач вказує у відзиві.
Також 22 квітня 2021 року представником позивачки подано до суду заяву про відшкодування на професійну правничу допомогу, у якій просила стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
29 жовтня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/17085/20 прийнято рішення про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в сумі 3000 гривень за відшкодування моральної шкоди та 2142,86 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист №127/17085/20.
18 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області заяву, у якій просила на підставі статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктів 2, 6, 35, 36 Порядку №845 здійснити безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в сумі 3000 гривень за відшкодування моральної шкоди та 2142,86 гривень витрат на професійну правничу допомогу, долучивши до такої виконавчий лист №127/17085/20, що виданий 07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі №127/17085/20 задоволено клопотання Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та поновлено строк апеляційного оскарження на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року, а також відкрито апеляційне провадження.
18 лютого 2021 року колегією суддів Вінницького апеляційного суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року - без змін.
19 лютого 2021 року позивач звернулася до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області із заявою, у якій просила повідомити її про результат розгляду раніше поданої заяви щодо виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20.
Листом вих. №04.2-15/1446 від 26 лютого 2021 року Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повідомило заявницю, що заява від 18 грудня 2020 року разом із виконавчим листом № 127/17085/20, що виданий Вінницьким міським судом Вінницької області, надійшла до управління 21 грудня 2020 року. Відповідно до Порядку №845 пакет документів щодо стягнення на її користь коштів на підставі вказаного виконавчого документу направлено до Державної казначейської служби України.
19 лютого 2021 року Державна казначейська служба України листом вих. №5-06-06/3889 повідомила позивачку про те, що за результатами розгляду її заяви від 18 грудня 2020 року щодо безспірного списання коштів державного бюджету виконавчий лист №127/17085/20, що виданий 07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області, повернено на підставі підпункту 1 пункту 9-1 Порядку №845, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 не набрало законної сили.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону №1404-VIIІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація.
Отже, при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, органи казначейства є суб'єктами владних повноважень, на яких покладено обов'язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація.
Разом із цим, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (надалі - Порядок №845).
Згідно з пунктом 2 Порядку №845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відтак, операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання органами Казначейства рішень про стягнення коштів, здійснюються на підставі виконавчих документів, які оформлені в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.
Водночас, підстави повернення виконавчого документу врегульовані пунктами 9, 9-1 Порядку №845. При цьому, пунктом 9 Порядку №845 передбачені підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, а у пункті 9-1 Порядку №845 наведені підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав.
Як слідує із листа Державної казначейської служби України вих. №5-06-06/3889 від 19 лютого 2021 року, підставою для повернення виконавчого листа №127/170895/20, виданого 07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області, слугувало те, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 не набрало законної сили; при цьому, як на підставу для повернення виконавчого документа у листі зазначено підпункт 1 пункту 9-1 Порядку №845.
Відповідно до підпункту 1 пункту 9-1 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Відтак, за цією підставою виконавчий документ належить повернути до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду.
При цьому, на переконання суду, виконавчий документ може бути повернений відповідно до наведеної підстави у період з моменту поновлення строку на подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до моменту розгляду апеляційної скарги (тобто, до ухвалення судового рішення за результатами поданої апеляційної скарги).
Так, в ході судового розгляду встановлено, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року поновлено Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України у Вінницькій області строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 та відкрито апеляційне провадження щодо перегляду такого рішення.
Разом із тим, на момент повернення відповідачем виконавчого документу органу, що його видав (19 лютого 2021 року), рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20 набрало законної сили, адже постановою Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року - без змін.
Відповідно до частини 2 статті 273 Цивільного процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Тобто, на момент повернення відповідачем виконавчого документу (станом на 19 лютого 2021 року) судом апеляційної інстанції вже завершено розгляд апеляційної скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року та з моменту ухвалення постанови Вінницьким апеляційним судом апеляційне провадження вважається завершеним.
За наведених обставин після ухвалення Вінницьким апеляційним судом постанови від 18 лютого 2021 року виконавчий документ не міг бути повернений до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, з підстави, що визначена підпунктом 1 пункту 9-1 Порядку №845.
Особливу увагу варто звернути на тому, що саме за апеляційною скаргою органів державної казначейської служби України розпочато апеляційне провадження щодо перегляду рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20, а тому як учасник такого провадження відповідач мав би цікавитись про результат розгляду поданої апеляційної скарги.
Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку №845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право, зокрема, повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів; звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання; безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію; вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.
З огляду на викладене відповідач, знаючи, що Вінницьким апеляційним судом переглядається рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі №127/17085/20, не вжив заходів для з'ясування стану розгляду поданої ним апеляційної скарги.
Відтак, суд доходить висновку, що підстава для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, що передбачена підпунктом 1 пункту 9-1 Порядку №845, могла бути застосована у період з моменту поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (тобто з 24 грудня 2020 року) до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду поданої апеляційної скарги (тобто до 18 лютого 2021 року).
Однак, відповідачем виконавчий документ повернено 19 лютого 2021 року, що свідчить про допущення ним протиправних дій.
Окрім того, критично слід оцінити аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позов, згідно із якими підставою для повернення виконавчого листа слугував підпункт 1 пункту 9 Порядку №845. Варто зазначити, що вказаний пункт передбачає підстави для поверненням виконавчого листа саме стягувачу, натомість листом відповідача вих. №5-06-06/3889 від 19 лютого 2021 року виконавчий документ повернено органу, що його видав, тобто Вінницькому міському суду Вінницької області, з посиланням на підпункт 1 пункту 9-1 Порядку №845.
Відтак, такі посилання відповідача є безпідставними, оскільки згідно з приписами Порядку №875 підстави для повернення виконавчого документу органу, що його видав, визначені пунктом 9-1 такого Порядку.
Водночас, на переконання суду, вимога позивача щодо зобов'язання Державну казначейську службу України виконати виконавчий лист №127/17085/20 про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в сумі 3000 гривень за відшкодування моральної шкоди та 2142,86 гривень витрат на професійну правничу допомогу є передчасною, адже виконанню такого листа передує його прийняття до виконання.
Оскільки відповідачем повернено виконавчий документ органу, що його видав, тому для здійснення передбачених Порядком №845 дій щодо виконання такого документу, слід прийняти його до виконання.
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №580/2220/19, від 23 червня 2020 року у справі №802/357/17-а та ряду інших.
Відповідно до частини частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з метою ефективного та належного способу захисту, необхідного для поновлення прав позивачки, слід визнати протиправними дії відповідача щодо повернення виконавчого листа органу, що його видав, а також зобов'язати прийняти до виконання виконавчий лист №127/17085/20, виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 07 грудня 2020 року.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що ж до встановлення судового контролю, то відповідно до змісту частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду і має застосовуватись у виключних випадках.
Водночас, позивач, вказуючи на необхідності встановлення судового контролю, не зазначає причин такої необхідності чи обставин, які б свідчили, що ухвалене судове рішення не буде виконано відповідачем.
Отже, за наведених обставин суд не знаходить достатніх та обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ухвали суду від 24 березня 2021 року, питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, не вирішується.
З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.
Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як свідчать матеріали справи, в підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги №29 від 14 липня 2020 року та квитанцію від 22 квітня 2020 року, якою визначено вартість наданих адвокатом послуг, а також детальний опис наданих послуг.
Так, договором про надання правової допомоги визначено, що надання правової допомоги здійснюється у наступних формах: консультації; захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади; представництво в судах будь-якої юрисдикції та будь-якої інстанції; інші види послуг, які пов'язані з адвокатською діяльністю та виконанням договору.
Також договором передбачено, що вартість складання заяв по суті справи (позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь, пояснення) становить від 2000 до 4000 гривень.
Опис наданих послуг наведений у квитанції від 22 квітня 2021 року, з якої слідує, що адвокатом надавалися такі послуги: складання позовної заяви - 4000 гривень; складання відповіді на відзив - 2000 гривень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, суд враховує й правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно із якою суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц йдеться про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, що належить компенсувати позиваці, суд враховує приписи частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Водночас, особливості розподілу судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами 1, 3 якої передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення судом позовних вимог, на переконання суду, половина від суми понесених витрат і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Також при визначенні співмірності наданих послуг позивачу із сумою, заявленою до відшкодування, то суд зауважує, що дана адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності.
Відтак, на користь позивачки слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 143, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання виконавчого листа №127/17085/20, що виданий 07 грудня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області.
Зобов'язати Державну казначейську службу України прийняти до виконання виконавчий лист №127/17085/20, що виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 07 грудня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567646)
Повний текст рішення складено 31.05.2021
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович