проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"25" травня 2021 р. Справа № 922/4250/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№2294 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020, ухвалене суддею Аюповою Р.М. у приміщенні господарського суду Харківської області 03.08.2020 о 14:41 годині (повне рішення складено 11.08.2020) у справі №922/4250/19
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, м. Харків,
до 1) Харківської міської ради, м. Харків;
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків;
3) Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", м. Харків,
про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна
У грудні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 3) Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" про:
- визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку 1 до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283.
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №589, скасувавши його державну реєстрацію.
- зобов'язання Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу (у тому числі, пункт 62 додатку до рішення) є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме ст.ст. 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки в даному випадку продаж мав бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж); аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19; оскільки пункт 62 додатку до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16 є незаконним, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 03.03.2017 №5460-В-С, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 589; у даній справі позбавлення набувача його майна шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених прокурором позовних вимог.
Водночас, розглянувши подані другим та третім відповідачами заяви про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив наступне: оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради. Також, згідно з абзацом 3 ч. 1 ст. 6 Регламенту Харківської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 22.12.2010 № 17/10, персональні робочі місця в залі засідань Харківської міської ради передбачаються також для запрошених: голови обласної державної адміністрації та його заступників, голови обласної ради, представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова, голів адміністрацій районів м. Харкова та ін.; отже, прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засіданні сесії Харківської міської ради - 06.07.2016, відтак, прокурор, у відповідності до ст. 121 Конституції України та ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" міг дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності; жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення прокурором не наведено; прокурором при зверненні з позовом у грудні 2019 року пропущено строк позовної давності, що за наявності заяв другого та третього відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови в позові.
Заступник прокурора Харківської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 по справі №922/4250/19 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, судові витрати відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів.
Апелянт із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №362/44/17 та на рішення ЄСПЛ у справі "Богдель проти Литви" зазначає, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України; необхідні для виявлення порушень норм законодавства про приватизацію документи прокурором отримано у лютому 2019 року, в ході процесуального керівництва за вказаним кримінальним провадженням від 04.01.2017, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права. Також, на думку заявника скарги, питання застосування позовної давності може ставитися відповідачем за умови визнання позовних вимог, проте в даному випадку відповідачі проти позовних вимог заперечували.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 (колегія суддів у складі: Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.) відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 22.10.2020.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 24.11.2020.
26.10.2020 Харківська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на тому, що при прийнятті спірного рішення "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до чинного законодавства про приватизацію, окрім того, відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, отже, на думку, даного учасника справи, відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також Харківська міська рада зазначає про недоведеність підстав представництва інтересів держави в суді Харківською місцевою прокуратурою №2, оскільки прокурором не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здіснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м.Харкова. Зазначаючи, що місцевим господарським судом було правомірно застосовано позовну давність, Харківська міська рада просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
23.11.2020 представник третього відповідача, Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", звернувся з клопотанням про долучення доказів (вх.№11480), в якому просить прийняти письмові докази: копії адвокатських запитів, направлених у жовтні та листопаді 2020 року до виконавчих органів Харківської міськради, та відповідей на вказані запити. На думку даного учасника справи, відповідні докази свідчать про відсутність поважних причин пропуску позовної давності заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області. Третій відповідач зазначає, що ці докази не були подані ним до суду першої інстанції, оскільки саме Харківська міська рада є розпорядником інформації щодо порядку та строку опублікування спірного рішення Харківської міської ради та, як вважав третій відповідач, подала до суду докази на підтвердження опублікування зазначеного рішення.
Щодо доданих третім відповідачем до матеріалів справи додаткових доказів, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для їх прийняття під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Частиною 1, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів (частина 7 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта, а також підтвердження такими доказами фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що додані до суду апеляційної інстанції нові докази не були предметом розгляду під час ухвалення оскаржуваного рішення, а заявниками не доведено належними та допустимими доказами під час апеляційного розгляду справи неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При цьому, посилання представника 3-го відповідача на ненадання цих доказів під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки, на його думку такі докази, були надані Харківською міською радою є необґрунтованим. Враховуючи передбачене процесуальним законодавством право учасника справи та його представника на ознайомлення з матеріалами справи, зважаючи на підтвердження матеріалами справи реалізації представником відповідача-3 цього права та ознайомлення з даними матеріалами, відсутні підстави вважати поважними причини неподання цих доказів до суду першої інстанції.
Разом з тим, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поряд з цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
24.11.2020 Харківська міська рада звернулася з заявою (вх.№11487), в якій просила зупинити провадження в даній справі №922/4250/19 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20.
У судовому засіданні 24.11.2020 було оголошено перерву до 30.11.2020.
27.11.2020 у зв'язку з відпусткою судді Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 заяву Харківської міської ради про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у справі №922/4250/19 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20. Зобов'язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/623/20.
23.02.2021 представник третього відповідача, адвокат Рижков І.П. надав клопотання (вх.№2388) про долучення доказів на підтвердження розміру витрат третього відповідача на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 5100,00 грн. У вказаному клопотанні заявник також зазначив, що остаточні докази витрат на професійну правничу допомогу, понесених третім відповідачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, будуть подані до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
25.03.2021 до суду надійшло клопотання Керівника Київської окружної прокуратури м Харкова, в якому заявник просить поновити розгляд справи №922/4250/19, посилаючись на те, що об'єднаною палатою Касаційного господарського суду розглянуто справу №922/623/20.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 поновлено апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 27.04.2021.
У судовому засіданні 27.04.2021 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, а представник третього відповідача надав усні заперечення щодо доводів апелянта.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 відповідно до вимог частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.05.2021 до 15:00 год.
25.05.2021 у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 25.05.2021 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити. Присутні представники відповідачів, заперечуючи проти доводів прокурора, зазначили про законність та обґрунтованість висновків місцевого господарського суду, а тому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши апелянта та представників відповідачів, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутні в судовому засіданні представники учасників справи погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач) та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (орендар, третій відповідач) укладено договір оренди від 12.02.2016 № 4146 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, загальною площею 61,4 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 44864 від 17.06.2009), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, літ. "А-5" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.02.2016 № 59 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень" (пункт 1.1. договору) (т.1, а.с.38-44).
Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця, здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством, здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (пункти 4.7. - 4.8 договору).
Згідно пунктів 5.2 та 5.3. договору орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгодженні з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. За письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна породжують зобов'язання орендодавця відшкодувати їх вартість.
Відповідно до п. 5.6 договору орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Пунктом 10.1 договору сторони узгодили, що цей договір діє з 12.02.2016 до 12.02.2019.
23.03.2016 Харківська міська громадська організація "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою вих. № 158, в якій із посиланням на приписи статті 52 Конституції України (якою встановлено що держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей) просила розглянути питання щодо приватизації орендованих даною громадською організацією приміщень за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, площею 70,2 кв.м і 61,4 кв.м (т.1, а.с.26).
Рішенням Харківської міської ради 7 сесії 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, шляхом викупу (згідно з додатком). Згідно з пунктом 62 додатку до вищевказаного рішення нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, літ. "А-5" загальною площею 61,4 кв.м, підлягали приватизації шляхом викупу Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (т.1, а.с. 23, 24).
27.07.2016 Харківська міська громадська організація "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" подала до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради складену за типовою формою заяву №3366 про приватизацію нежитлових приміщень за адресою: м.Харків, вул. Культури, 16 (т.1, а.с.25).
Листом від 27.07.2016 №12175 Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради доручено суб'єкт оціночної діяльності Бєлих Б.М. проведення оцінки вартості майна - нежитлових приміщень загальною площею 61,4 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу (т.1, а.с.31).
Згідно з висновком про вартість майна, наданим вищевказаним суб'єктом оціночної діяльності, станом на 30.06.2016 оціночна вартість зазначеного об'єкта складає 193100,00 грн без ПДВ (т.1, а.с.27).
В подальшому, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", від 03.03.2017 №5460-В-С, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти нежитлові приміщення підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташовані у житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 61,4 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, орендовані Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" згідно з договором оренди від 12.02.2016. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 589 (т.1, а.с.32).
Звертаючись із позовом, прокурор зазначив про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем; рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об'єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012 - 2026 роки, Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор у грудні 2019 року звернувся з позовною заявою в даній справі до Господарського суду Харківської області.
За твердженням прокурора, рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню. Також, на думку прокурора, враховуючи положення статей 203, 215, 228 ЦК України, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна від 03.03.2017 №5460-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", скасуванню запис про державну реєстрацію права власності, а відчужений в порушення вимог чинного законодавства об'єкт нерухомості має бути повернуто територіальній громаді.
В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив про те, що відчуження об'єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що обраний спосіб приватизації - продаж комунального майна на неконкурентних засадах - є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спрямований на фактичне уникнення проведення законодавчо встановленої процедури продажу спірних об'єктів нерухомого майна шляхом аукціону або конкурсу, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації, визначеним зокрема статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна".
За доводами прокурора, недотримання під час приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до статті 3 Конституції України.
При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з даним позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Водночас, з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно звернувся до суду з даним позовом.
03.08.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у позові повністю з підстав, зазначених вище (т.2, а.с. 73-87).
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
На прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).
Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18.
Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада. Проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18.
Натомість прокурор при зверненні з даним позовом вказав, що є позивачем, бо Харківська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування пунктів додатку до рішень цього органу, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач. Отже, доводи відповідачів про непідтвердження прокурором підстав для такого представництва суперечать нормам процесуального права.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суду у складі Касаційного господарського суду в постановах від 16.03.2021 у справі №922/1009/20, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, у справі від 24.03.2021 у справі №922/2244/19, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, від 20.04.2021 у справі №922/2811/19.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку до рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків"; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності; зобов'язання повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Відповідно до положень частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Так, в оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 06.07.2016 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11.
Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Положеннями статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) визначено, що з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно. Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ".
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами (ст. 4 зазначеного Закону України).
Частиною 6 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Положеннями статті 10 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу (ст. 14 зазначеного Закону України).
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимально економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Частиною 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за вказаної умови.
Рішенням Харківської міської ради 12 сесії 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету м. Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. ст. 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр. (далі - Програма), яка діяла на момент приватизації.
Програма визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 pp. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми (п. 1.2 Програми).
Пунктом 5.1. Програми встановлено, що продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів. Умови відчуження об'єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України. Одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду та переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об'єкта (пункти 5.2 та 5.3 Програми).
Відповідно до п. 5.4 продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом. Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення) (п.5.7 Програми).
За змістом пункту 8.1. Порядку продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). Отже, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20, яка у відповідності до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про здійснення невід'ємних поліпшень спірного майна в період перебування нерухомого майна в оренді, зокрема, доказів подання Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" до органу приватизації (Управління) документів, передбачених п. 2.2 Порядку №377, щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. Вказані відомості про поліпшення майна відсутні також у звітах про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію.
Крім того, слід зазначити, що згідно договору оренди від 12.02.2016 №4146 вартість об'єкту оренди станом на 26.10.2015 складала 201560,00 грн без ПДВ, тоді як оціночна вартість нежитлових приміщень, визначена суб'єктом оцінки, у вересні 2016 складає 193100,00 грн без ПДВ. Матеріали справи не дають можливості з'ясувати вказані розбіжності при визначенні ціни продажу спірного об'єкта.
Обставини відсутності здійснення Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" невід'ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендарем Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" здійснювалися будь-які поліпшення орендованих приміщень за договором оренди нежитлових приміщень від 12.02.2016 №4146 в період перебування нерухомого майна в оренді, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування не мала права самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Також судом першої інстанції правильно зазначено про помилковість посилань відповідачів на підтвердження свого висновку про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Правильними є і висновки суду першої інстанції, що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 12.02.2016 №4146, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ".
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідачів щодо застосування до спірних правовідносин положення статті 289 ГК України та частини другої статті 777 ЦК України, з яких виплаває наявність переважного права у наймача на викуп об'єкта оренди, а також висновку Конституційного Суду України, викладені у рішенні №31/рп/2009 від 10.12.2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна)», з огляду на те, що процедура викупу орендарем повинна здійснюватися саме відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 62 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016, затвердженої рішенням 12 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.12.2011 №565/11, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 № 5460-В-С, орендованих Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації.
Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У спірному договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С, укладеного між Управлінням та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 року №283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про визнання пункту 62 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 року №283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" незаконним та його скасування, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України при укладанні договору від 03.03.2017 №5460-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташованих у житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 61,4 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16.
Окрім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції, під час процедури викупу сторонами було допущено порушення, зокрема приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що також є підставою для визнання недійсним вказаного договору.
А тому, вимога прокурора про визнання недійсним договору від 03.03.2017 №5460-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташованих у житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 61,4 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №589, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності спірних нежитлових приміщень за Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" та зобов'язання Харківську міську громадську організацію "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" повернути їх територіальній громаді міста Харкова, як похідні від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2017 №5460-В-С.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 № 5460-В-С, орендованих Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", укладеним на підставі пункту 62 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Проте, при цьому апеляційний господарський суд зазначає, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, на яку посилається відповідач-1, та яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Так, у справі № 905/2236/18 судами встановлено такі обставини: здійснюючи приватизаційну політику щодо Підприємця, Рада та Виконавчий комітет Слов'янської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів; вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями; покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Слов'янської міської ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця (Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07).
Формуючи правову позицію у справі №905/2236/18 судами встановлено обставини, що на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Разом з цим, у даній справі № 922/4250/19, колегією суддів встановлено, що орендар звернувся з листом від 23.03.2016 до органу місцевого самоврядування, у якому просив дозволити викуп орендованого нежитлового приміщення; на підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 06.07.2016 №283/16 вирішив провести відчуження такого об'єкта комунальної власності територіальної громади; після цього орендарем було подано до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву від 27.07.2016 про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С. При цьому, доказів проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано.
Таким чином доводи відповідача-1 про необхідність врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі №905/2236/18 та у справі №922/4250/19, тобто висновок у справі №905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, колегія суддів зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Таким чином, у даній справі вбачаються обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №922/623/20 від 22.01.2021, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №922/1009/20 від 16.03.2021, у справі №922/2244/19 від 24.03.2021, у справі №922/3276/19 від 24.03.2021, у справі №922/3272/18 від 31.03.2021, у справі №922/250/20 від 01.04.2021 тощо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог прокурора.
Водночас, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-2 (Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради) та відповідачем-3 (Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків"), за відсутності встановлених поважних причин пропуску позовної давності.
Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з висновком суду першої інстанції щодо пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом.
Так, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" заявлено про застосування позовної давності до вимог прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 62 оскаржуваного рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016. Вказані заяви обґрунтовані тим, що прокурор міг довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради 06.07.2016. Разом з тим, прокурор звернувся до господарського суду про визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку до спірного рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016, з пропущенням строку позовної давності.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідачів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з відповідним позовом прокурор посилався на те, що Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, літ. А-5.
За твердженням прокурора, про незаконне відчуження комунального майна, зокрема, нежитлових приміщень підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташованих у житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 61,4 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16, відповідно до рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16, та про порушення, які свідчать про незаконність набуття Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" вказаних нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 доказів - приватизаційної справи.
Прокурор зазначає, що про вказані у позовній заяві порушення йому стало відомо лише з часу отримання та вивчення приватизаційної справи, отриманої в рамках кримінального провадження №42017221080000002 (а саме у лютому 2019 року), , у зв'язку з чим прокурор вважає, що перебіг строку позовної давності почався саме з лютого 2019 року, а позовну заяву подано 23.12.2019, а тому ним не пропущений строк позовної давності.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Колегією суддів встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень (інформація в якому є загальнодоступною) оприлюднено ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19, якою клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04 січня 2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 365-2 КК України задоволено, надано дозвіл на проведення тимчасового доступу до наступних документів, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (ЄДРПОУ 14095412, зареєстроване за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 16) по об'єктам нерухомого майна, які було відчужено з комунальної власності шляхом викупу на підставі наступних рішень Харківської міської ради: рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16; рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18; рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17. По кожному з вищевказаних об'єктів надано тимчасовий доступ до всіх наявних документів, в тому числі: договір купівлі-продажу, всі додаткові угоди до нього, акт прийому-передач об'єкту нерухомого майна; звіт про оцінку майна для його продажу шляхом викупу, всі додатки до цього звіту, договір з оцінювачем щодо виготовлення цього звіту, всю переписку з оцінювачем щодо цієї оцінки, рецензію на вказаний звіт; документи щодо інвентаризації майна перед його продажем, в тому числі технічні паспорти та акти інвентаризації; договори щодо передачі в оренду майна, які діяли протягом останніх 3 років перед його продажем, всі додаткові угоди до цих договорів, всі додатки до цих договорів, зокрема розрахунки, акти прийому-передач майна, укладені на підставі цих договорів; звіти про оцінку майна для його передачі в оренду, всі додатки до цих звітів, договори з оцінювачами щодо виготовлення цих звітів, всю переписку з оцінювачами щодо оцінки, рецензії на вказані звіти; всю переписку з орендарем майна за останні 5 років, в тому числі надання дозволів на проведення капітального ремонту або реконструкції орендованого майна; заяви орендаря про надання дозволу на проведення невід'ємного поліпшення орендованого майна, дозволи на проведення такого поліпшення; у разі проведення поліпшення: погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат; звіт оцінювача про наявність та вартість поліпшень; всю наявну переписку з особами, які на підставі вказаних рішень сесії викупили об'єкти нерухомого майна протягом 2013-2018 років (звернення, відповіді, документи, які складались для надання відповідей), зокрема звернення щодо надання цих об'єктів в оренду та їх відчуження з додатками; акти перевірок, службові записки та інші документи, які складались за результатами перевірок додержання умов договорів оренди та договорів купівлі-продажу цих об'єктів за 2013-2019 роки.
Враховуючи, що інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень згідно положень статей 2, 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" є загальнодоступною, вказані обставини визнаються судом загальновідомими та відповідно положень ч. 3 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, а про вказані порушення він міг дізнатися лише під час кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017, зокрема, після ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи у лютому 2019 року (з якого і має в даному випадку обраховуватися строк), судова колегія вважає, що прокурором не пропущено строк позовної давності. Внаслідок чого порушене право держави та територіальної громади м. Харкова підлягає захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим заяви відповідачів про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міської ради у день його прийняття органом місцевого самоврядування або з відкритих джерел мережі інтернет наведеного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об'єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, яка була отримана під час кримінального провадження, а не з самого рішення про його відчуження.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності.
Доречним в контексті викладеного є посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", де було констатовано, що одним із завдань вмотивованого рішення суду є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland),№ 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у справі №922/4250/19 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Щодо інших аргументів заявника апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у постанові, оскільки не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у справі №922/4250/19 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати пункт 62 додатку 1 до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №589, скасувавши його державну реєстрацію.
Зобов'язати Харківську міську громадську організацію "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 28-:-32, 29а, 29б, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2561,33 грн судового збору за подання позову та 3842,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції,16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2561,33 грн судового збору за подання позову та 3842,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (61058, Харківська обл., місто Харків, вулиця Культури, будинок 16, код ЄДРПОУ 24662645) на користь прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2561,33 грн судового збору за подання позову та 3842,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.06.2021.
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна