проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"02" червня 2021 р. Справа №922/4266/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді: За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:Чернота Л. Ф. Гребенюк Н. В., Медуниця О.Є. Телеснюк І.В. Мовчан М.В. (в порядку самопредставництва), посвідчення №1796, згідно відомостей з ЄДР Хоменко С.І. (адвокат), Ордер Серія АХ №1047638 від 14.04.2021, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №780 від 12.08.2010 не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу (вх.№937Х/3) Харківської міської ради, м. Харків
на рішення Господарського суду Харківської області
від25.02.2021 року (повний текст складено та підписано 02.03.2021 року у м. Харкові)
у справі за позовом до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: про №922/4266/20 (суддя - О. О. Ємельянова) Харківської міської ради, м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотрансінвест”, м. Ірпінь, Київська область Товариства з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс Воздвиженка”, м. Київ стягнення 338 654,03 грн.
Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотрансінвест”, м. Ірпінь, Київська область про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 338 654,03 грн. за використання земельної ділянки комунальної власності міста Харкова площею 0,0825 га по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137200040150001) у період з 01.01.2020 по 30.11.2020.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач у період з 01.01.2020 по 30.11.2020 здійснював використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова площею 0,0825 га по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові з кадастровим номером 310137200040150001, на якій розташована належна відповідачу на праві власності нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 380, 0 кв.м. без укладання договору оренди землі та без сплати орендної плати, у зв'язку з чим зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати, який складає 338 654,03 грн. та підлягає поверненню на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 року у справі №922/4266/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що з 14.06.2019 року на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16.10.2018 року у справі №752/19045/17, якою накладено арешт на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 380, 0 кв.м. по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові, що належить на праві власності відповідачу, зазначену будівлю Національним агентством України з питання виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) було передано в управління Товариству з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс “Воздвиженка” за актом приймання - передачі, у зв'язку з чим відповідач з 14.06.2019 був обмежений у можливості реалізовувати права власника щодо цєї нежитлової будівлі, й, відповідно був позбавлений можливості фактичного використання земельної ділянки площею 0,0825 га, кадастровий номер 6310137200:04:015:0001, на якій ця будівля розташована, у період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року. А відтак, в даному випадку не має місце “абсолютної” безпідставності збереження відповідачем у себе грошових коштів за рахунок позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою саме на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України в період з 01.01.2020 по 30.11.2020.
Не погодившись із ухваленим рішенням господарського суду першої інстанції, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить:
- прийняти апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/4266/20 до розгляду та відкрити апеляційне провадження;
- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/4266/20 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що при формуванні висновку суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України в період з 01.01.2020 по 30.11.2020 через позбавлення відповідача можливості використовувати зазначену ділянку у зв'язку з накладенням на неї арешту в кримінальному провадженні та передання АРМА в управління ТОВ “Житловий комплекс “Воздвиженка”, не було взято до уваги правову позицію цього Товариства, яка приймає участь у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також не враховано висновок, викладений в постанові Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 у справі №922/2491/19 з аналогічними правовідносинами щодо того, що:
- враховуючи специфічний правовий статус речового доказу у кримінальному провадженні, а також суть накладеного арешту та головне призначення Національного агентства, АРМА не є правонаступником жодних прав чи обов'язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами. Чинним законодавством не передбачено процедури, механізму чи якоїсь іншої можливості, за яких АРМА може стати кредитором чи боржником у зобов'язаннях власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами;
Власник арештованої нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, є фактичним користувачем такої земельної ділянки, оскільки лише така особа має право отримати цю ділянку у власність або в користування відповідно до вимог Земельного кодексу України;
Господарським судом Харківської області було складено акт від 23.03.2021 року про те, що під час перевірки документів (апеляційної скарги у справі 922/4266/20) при розкриванні поштового відправлення, що надійшло від Харківської міської ради (вх. №398) не виявилося вказаних в додатку документів, а саме: оригіналів доказів сплати судового збору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2021 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Радіонова О. О., Гребенюк Н.В.
30.03.2021 року на поштову адресу від Харківської міської ради, м. Харків надійшло клопотання з додатками, в якому останній просить прийняте дане клопотання до розгляду та розглянути його; долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення №564 від 19.03.2021 року на суму 7 619,72 грн. про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/4266/20.
На виконання положень ч. 2 ст. 9 Закону України “Про судовий збір”, апеляційним судом перевірено у програмі “Діловодство спеціалізованого суду “ДСС” та встановлено, що судовий збір у сумі 7 619,72 грн., сплачений апелянтом за платіжним дорученням №564 від 19.03.2021 року, зараховано до Державного бюджету України, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України від 19.03.2021 року.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №922/4266/20 та встановлено учасникам справи строк до 14.04.2021 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Відповідачем 14.04.2021 поштою (в межах встановленого строку) надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №4427), згідно з яким останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 розгляд апеляційної скарги Харківської міської ради, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 року призначено на 26.05.2021 р. о 14:30 год.
24.05.2021 у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Радіонової О. О., яка входить до складу постійної колегії суддів, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Східного апеляційного господарського суду було здійснено повторний автоматизований розподіл справи і відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Гребенюк Н. В., Медуниця О. Є.
Судове засідання, призначене на 26.05.2021 о 14:30 год, не відбулося у зв'язку із неможливістю брати участь у судовому засіданні судді Гребенюк Н. В. у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, внаслідок чого була викликана карета швидкої медичної допомоги та складено акт від 26.05.2021 о 13:30 год.
Представники позивача та відповідача про наступну дату судового засідання були повідомлені під розписку (том 2, а.с.208).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 року, керуючись ст.ст. 32, 120, 121 234 ГПК України, призначено судове засідання на "02" червня 2021 р. 10:00 год.Повідомлено, учасників справи, що участь їх представників не є обов'язковою.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 року у справі №922/4266/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник відповідача надав усні пояснення по суті справи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому нормами вимог статті 120 ГПК України.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.
У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.12.2020 року № 235339036 право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 380, 0 кв.м. по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові зареєстроване з 27.03.2018 року за відповідачем на підставі договору купівлі - продажу від 27.03.2018 року №227 (т. 1, а.с. 29-37).
З наявної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.12.2020 року №235339036 вбачається, що право управління нежитловою будівлею літ. "Б-1" загальною площею 380, 0 кв.м. по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові зареєстроване з 26.04.2019 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка" на підставі договору управління майном від 26.04.2019 року № 1239 (т. 1, а.с. 29-37).
Здійсненими позивачем заходами самоврядного контролю встановлено, що нежитлова будівля літ. “Б-1” розташована на земельній ділянці площею 0,0825 га (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001) по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 21.12.2020 року здійснено обстеження земельної ділянки по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:04:015:0001 на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 14.12.2020 року № НВ-0006162702020 (т. 1, а.с. 40-41).
Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0825 га по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:04:015:0001 розташована нежитлова будівля літ. “Б-1”, право власності на яку зареєстроване за відповідачем.
За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові від 21.12.2020 року (т. 1, а.с. 40-41).
Таким чином, відповідач у період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року використовувало земельну ділянку за вказаною адресою без здійснення плати за її використання та без державної реєстрації речових прав на неї у порядку, встановленому статтею 125 Земельного кодексу України.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 14.12.2020 року № НВ-0006162702020 земельна ділянка по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:04:015:0001 сформована як об'єкт цивільних прав 29.06.2005; площа земельної ділянки 0,0825 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 1.11.6; вид використання - для будівництва салону-магазину по продажу автомобілів (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та для експлуатації цього об'єкту, форма власності - комунальна. Речові права на зазначену земельну ділянку за відповідачем станом на сьогодні не зареєстровані (т. 1, а.с. 35-39).
Відповідно до зазначеної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2020 року № 235339501 земельна ділянка площею 0,0825 га з кадастровим номером 6310137200:04:015:0001 по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові перебуває у комунальній власності.
Позивач в обгрунтування позовних вимог стверджує, що у період з 27.03.2018 по 30.11.2020 земельна ділянка площею 0,0825 га (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001) по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові використовуються Товариством з обмеженою відповідальністю “Автотрансінвест” без документів, що посвідчують право власності або право користування нею. При цьому, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за вказаною адресою відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року відсутній, у зв'язку із чим розрахунок Харківською міською радою здійснювався у період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року. Також відсутня інформація про надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:04:015:0001.
Відповідно до інформації Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 23.07.2020 року № 15273/9/20-40-04-03-17 відповідачем за користування земельною ділянкою площею 0,0825 (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001) по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові за період з 01.01.2020 року по 31.05.2020 року сплатило плату у розмірі 6 722,37 грн. (т. 1, а.с. 44-45).
За розрахунком позивача, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати у період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0825 га (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001) по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові від 03.07.2020 року №4672, виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (т. 1, а.с. 38-39).
При цьому позивач зазначає, що період, за який стягується за використання вказаної земельної ділянки є період з 01.01.2020 по 30.11.2020, проте стягнення проводиться за 10 місяців, оскільки за березень місяць 2020 року нарахування безпідставно збережених коштів міською радою не здійснюється з огляду на приписи Закону України від 02.04.2020 року № 540 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби”, відповідно до положень якого плата за землю не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року, та з урахуванням сплаченої відповідачем суми земельного податку за п'ять місяців 2020 року у розмірі 6 722,37 грн. за використання вказаної земельної ділянки, така сума безпідставно збережених коштів за вказаний період складає 338 654,03 грн.
Вищевказані обставини, стали підставою звернення позивача в рамках даної справи із відповідним позовом до суду.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Як зазначено вище, предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача - власника об'єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за безоплатне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідного речового права.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (кондикційні зобов'язання) визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція вищенаведеної статті Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
При цьому, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином встановлено перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди положеннями статті 377 ЦК України.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.
Отже, за змістом наведених норм, правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".
При цьому колегія суддів зазначає, що за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є достатньою підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки, яке перейшло до власника розташованої на цій ділянці нерухомості виникає в результаті його оформлення шляхом укладення відповідного договору, з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Тобто фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України, для застосування якої не має значення наявність правопорушення в діях набувача.
Отже, відносини з безоплатного користування власником нерухомого майна земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, за відсутності речового права власності чи користування такою ділянкою, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, оскільки в них відсутній делікт (цивільне правопорушення), але наявні вищенаведені умови, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Як зазначено вище, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав відповідач з 27.03.2018 є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 380, 0 кв.м. по вул. Озерянській, 8/10 у м. Харкові, яке розташоване на земельній ділянці 6310137200040150001.
Зазначена земельна ділянка в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України є сформованим об'єктом цивільних прав, оскільки має кадастровий номер -6310137200040150001 та відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Відповідачем не оформлено права користування зазначеною земельною ділянкою у спірний період.
Як зазначено вище, відповідно до інформації Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 23.07.2020 року №15273/9/20-40-04-03-17 відповідачем за користування земельною ділянкою площею 0,0825 (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001) по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові за період з 01.01.2020 року по 31.05.2020 року сплатило плату у розмірі 6 722,37 грн. (т. 1, а.с. 44-45).
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Статею 21 вищевказаного Закону унормовано, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Плата за землю - це обов'язковий платіж, який справляється у складі податку на майно у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття “земельний податок” і “орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності”.
Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 ПК України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.04.2018 року накладено арешт на об'єкти нерухомого майна, що належать на праві власності відповідачу із забороною їх відчуження, розпорядження та користування, яку скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва 28.08.2018 року (справа №11-0с/796/3418/2018).
16.10.2018 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/19045/17 повторно накладено арешт на об'єкти нерухомості, що належать відповідачу на праві власності (т. 1, а.с. 109-114).
26.04.2019 року між Національним агентством України з питання виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та Товаристом з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс” Воздвиженка” (управитель) на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2018 року у справі №752/19045/17 (провадження № 1-кс/752/8342/18) було укладено договір управління майном (активами), зокрема нежитлова будівля літ. “Б-1”, загальною площею 380, 00 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 71836963000, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Озерянській (Муранова), 8/10 (т. 1, а.с. 67-76).
14.06.2019 року між Національним агентством України з питання виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та Товаристом з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс” Воздвиженка” (управитель) було підписано акт приймання-передачі майна, зокрема щодо нежитлової будівлі площею 0,0825 га по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові на ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2018 року у справі №752/19045/17 (провадження № 1-кс/752/8342/18) - т. 1, а.с. 59.
Враховуючи вищевикладене, 14.06.2019 року на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16.10.2018 року у справі №752/19045/17, нежитлову будівлю по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові, яка належить на праві власності відповідачу, було передано Товариству з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс “Воздвиженка” відповідно до акту приймання - передачі.
З вищевикладеного вбачається, що 14.06.2019 року функції по управлінню об'єктами нерухомості перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс “Воздвиженка”, яка на підставі договору управління активами від 26.04.2019 року самостійно визначає зміст та спрямування заходів з управління активами щодо володіння, користування та розпорядження цими активами, в тому числі має право їх передавати на умовах строкового оплатного користування в найму (оренду) - т. 1, а.с. 67-76.
При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18 зазначив, що розглядаючи спір у цій справі судом встановлено, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні було визнано речовим доказом та арештовано нерухоме майно, яке знаходилося в суборенді позивача. Ухвалою слідчого судді вказану нерухомість передано в управління АРМА, а останнє, на підставі оспорюваного Договору передало це майно в управління ТОВ "ЖК "Воздвиженка".
Так, відповідно до частини 1 статті 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з абзацом 7 частини 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
Положеннями частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Таким чином, за змістом статті 170 КПК України арешт майна полягає у тимчасовому обмеженні у здійсненні правомочностей, які згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України складають зміст права власності.
Позбавлення права розпоряджатися та/або користуватися майном, є неодмінним юридичним наслідком арешту майна, зумовленим самою природою цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
Активи - кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні (п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.
У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб'єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.
Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З огляду на наведене, Національне агентство є суб'єктом здійснення заходів з управління активами на які накладено арешт у кримінальному провадженні та є єдиним суб'єктом, якому згідно ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва передано виняткове право володіти, користуватись, розпоряджатись майном, шляхами визначеними Законом.
Так, активи, на які накладено арешт у кримінальному провадженні та передано в управління Агентства, можуть одночасно перебувати в багатьох різних правових режимах (власність, оренда, застава, тощо).
Кожен з таких правових режимів регулюється окремим законом чи положенням закону, які покладають на суб'єктів відповідних правовідносин певні права та обов'язки.
Проте, стосовно Агентства таке майно існує виключно в одному правовому режимі - речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, щодо якого застосовано спеціальний порядок зберігання.
Арешт активів, які є речовими доказами та об'єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Агентства на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.
З моменту арешту активів їх власник тимчасово позбавлений права визначати їхню долю, самостійно ними користуватися, в тому числі передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.
Ухвала про передачу активів в управління Агентства є визначеним слідчим суддею спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.
Таким чином, з моменту постановляння слідчим суддею ухвали про арешт активів та про їх передачу в управління Агентства, виключно останнє уповноважується здійснювати права володіння, розпорядження та користування щодо цього майна, у зв'язку з чим права власника такого майна щодо володіння користування та розпорядження таким майном обмежуються в силу закону.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 05.08.2020 у справі №910/7520/19, в якій зазначено, зокрема, наступне.
В разі арешту активів, які є речовими доказами та їх передачі в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді лише АРМА має юридично забезпечену можливість бути в безпосередньому фактичному зв'язку з відповідними речовими доказами, отримувати корисні властивості з цього майна, визначати долю цих активів.
Враховуючи специфічний правовий статус речового доказу у кримінальному провадженні, а також суть накладеного арешту та головне призначення Національного агентства, АРМА не є правонаступником жодних прав чи обов'язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами. Чинним законодавством не передбачено процедури, механізму чи якоїсь іншої можливості, за яких АРМА може стати кредитором чи боржником у зобов'язаннях власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами.
Таким чином, з постановленням слідчим суддею ухвали про накладення арешту та про передачу активів в управління Національному агентству, виключно останнє уповноважувалось здійснювати права володіння, користування, розпорядження щодо майна (активи), яке належить власнику, а з моменту укладення АРМА договору про управління майном, останнє набуває відповідних прав (володіння, користування, розпорядження) щодо вказаного майна.
Отже з моменту арешту майна, що належить власнику він не мав права використовувати властивості цього майна.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Статтею 397 Цивільного кодексу України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
При цьому, згідно статті 398 Цивільного кодексу України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом, зокрема на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог частини 1 вищенваденої статті, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що право власності на річ може бути обмежене, зокрема, накладенням арешту щодо такого майна та встановлення правого режиму управління майном на підставі відповідного рішення суду, при цьому управитель таким майном в силу положень Закону наділений всіма без виключеннями правомочностями власника такого майна, в тому числі має право здійснювати захист свого права, зокрема і від власника нерухомого майна.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно встановлено, що з 14.06.2019 року у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.04.2018 року у справі №752/19045/17, виникло інше речове право на чуже майно, а саме: право управління майном відповідача: нежитлової будівлі площею 0,0825 га по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові яке відповідно до акту приймання - передачі від 14.06.2019 року було передано Товариству з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс “Воздвиженка”.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства у їх сукупності з урахуванням спірних правовідносин, що склалися між сторонами цього спору, свідчить про те, що арешт активів, які є речовими доказами та об'єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Національного агентства на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.
З моменту арешту активів право власності власника цих активів є тимчасово обмеженим: власник тимчасово позбавляється прав володіння, розпорядження та користування майном, не може самостійно визначати долю активів, самостійно ними користуватися, зокрема передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.
Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Національному агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.
Отже з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Національному агентству, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права володіння, користування та розпорядження цим майном, зокрема має визначене Законом, зокрема частиною другою статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», право на передачу цього майна в управління іншим особам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/800/19 від 25.02.2021 року.
Сам факт накладення арешту на належну відповідачу будівлю площею 0,0825 га по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові та передання її в управління АРМА виключає можливість використання відповідачем цього нерухомого майна, тобто отримання корисних властивостей цього майна протягом дії арешту, й відповідно виключає можливість використання відповідачем спірної земельної ділянки для експлуатації та розташування такого майна, на здійснення якого за відсутності сплати орендної плати посилається позивач в обґрунтування позову як на обставину, яка свідчить про збереження відповідачем грошових коштів за рахунок позивача.
Навіть у разі визнання в судовому порядку спірного договору (про управління майном) недійсним, не буде скасовано накладений судом у кримінальному проваджені арешт майна. Такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19.
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач з 14.06.2019 був обмежений у можливості реалізовувати права власника, щодо нежитлової будівлі площею 0,0825 га по вул. Озерянській (Муранова), 8/10 у м. Харкові, зокрема повністю позбавлений можливості його використовувати, що, відповідно, виключало можливість користування земельною ділянкою площею площею 0,0825 га (кадастровий номер 6310137200:04:015:0001, на якій це майно розташоване саме у спірний період з 01.01.2020 року по 30.11.2020. А відтак, в даному випадку не має місце збереження відповідачем у себе грошових коштів за рахунок позивача, через відсутність самого факту безоплатного використання земельної ділянки, на який позивач посилається в підставах позову, у зв'язку з чим, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у розмірі орендної плати за безоплатне користування земельною ділянкою без право встановлювальних документів саме на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України в період з 01.01.2020 по 30.11.2020.
Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2021 у справі №922/4266/20 задоволенню не підлягає.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2021 року (повний текст складено та підписано 02.03.2021 року) у справі №922/4266/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 02.06.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2021 р.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.Є. Медуниця