Номер провадження: 22-ц/813/3134/21
Номер справи місцевого суду: 520/10865/17
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Комлева О. С.
26.05.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2019 року, постановленого під головуванням судді Бескровного Я.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь за договором позики від 06.04.2015 року - 783943,06 грн.; за договором позики від 26.04.2015 року - 1191851,09 грн.; за договором позики від 11.09.2015 року - 2883454,73 грн., а також з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 солідарно за договором позики від 22.05.2015 року - 1608484,59 грн. та судові витрати.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 06.04.2015 року він уклав з ОСОБА_1 договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в борг грошову суму в розмірі 20 000 доларів США строком до 31.05.2015 року, про що ОСОБА_1 власноруч було написано розписку.
26.04.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в борг грошову суму в розмірі 26 309 доларів США та 100 000 грн. строком до 31.08.2015 року, про що ОСОБА_1 власноруч було написано розписку.
22.05.2015 року ОСОБА_2 було укладено договір позики з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якого останні отримали в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 42 310 доларів США строком до 31.08.2015 року, про що ними також було написано розписку.
11.09.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в борг до грошову суму в розмірі 80 000 доларів США, про що написав розписку.
Оскільки, станом на 03.07.2017 року борг за жодним з вищенаведених договорів позики у добровільному порядку ОСОБА_2 не повернуто, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 6.04.2015 року - 783943,06 грн.; за договором позики від 26.04.2015 року - 1191851,09 грн.; за договором позики від 11.09.2015 року - 2883454,73 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 за договором позики від 22.05.2015 року - 1608484,59 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішеннями суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він заперечував проти факту написання розписок в отриманні коштів та просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу, проте за певних обставин він не встиг своєчасно сплатити за проведення експертизи кошти, зв'язку з чим справа була повернута без висновку експерта, а у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи йому було відмовлено.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції позбавив його можливості спростувати факт написання розписок.
Відзиву до суду надано не було.
Рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 не оскаржується.
В судове засідання призначене на 26 травня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 228-230).
Від ОСОБА_1 в день розгляду справи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з тих підстав, що на теперішній час у апеляційному судді на підставі розпорядження всі справи розглядаються у відсутності учасників, а сторона бажає прийняти участь у справі (а.с. 231-232).
Вирішуючи питання про слухання справи, колегія суддів залишає клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи без задоволення та звертає увагу на те, що всі справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч. 1.2 ст. 369 ЦПК України, розглядаються з 01.03.2021 року у відкритих судових засіданнях, про що було видане відповідне розпорядження. Також суд враховує складність справи, стадію розгляду, та тривалий час перебування її в провадженні суду, готовність сторони до самостійного захисту своїх інтересів, добросовісність дій апелянта та його представника, які не з'явились, належним чином не довели поважності причини неявки та бере до уваги той факт, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 перебуває у суді апеляційної інстанції з листопада 2019 року (а.с. 179).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 , дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 06.04.2015 року позивач уклав з ОСОБА_1 договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав від нього у борг грошову суму в розмірі 20 000 доларів США строком до 31.05.2015 року, про що останнім було написано розписку (а.с.9,91).
26.04.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав від нього у борг грошову суму в розмірі 26 309 доларів США та 100 000 грн. строком до 31.08.2015 року, про що ОСОБА_1 було написано розписку (а.с.10,92).
22.05.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого останні отримали в борг від нього грошові кошти в розмірі 42 310 доларів США строком до 31.08.2015 року, про що ними також було написано розписку (а.с.11,93).
11.09.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав від нього в борг до грошову суму у розмірі 80 000 доларів США, про що написав розписку (а.с.94).
22.06.2017 року позивач на адресу відповідача ОСОБА_1 направив вимогу щодо повернення боргу від 11.09.2015 року, яка залишилася без відповіді та виконання (а.с.45-48).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 борг за укладеними договорами позики у добровільному порядку повернутий не був.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Враховуючи строки зазначені в пред'явлених позивачем розписках, відповідно до наведених положень цивільного законодавства України, на підставі договорів позики від 06.04.2015 року, 26.04.2015 року та 11.09.2015 року, зобов'язаний повернути позивачу суму боргу в розмірі 73816,93 доларів США та 100 000 грн., а також ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору позики від 22.05.2015 року зобов'язані повернути позивачу суму боргу в розмірі 42 310 доларів США.
Згідно ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Судом вірно зазначено, що оскільки, розмір процентів за користування позикою в укладених сторонами договорах позики встановлений не був, то відповідачі за користування позикою зобов'язані сплатити на користь позивача проценти на рівні облікової ставки Національного банку України.
Окрім цього, оскільки відповідачами не було своєчасно повернуто суму позики, то відповідно до норм цивільного законодавства позивач має право вимагати від позичальників повернення богу з застосуванням наслідків передбачених ст.1050 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з тим, що сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 06.04.2015 року в період з 01.06.2015 року по 03.07.2017 року складає 20 000 доларів США, отже розмір 3 % річних за вказаний період становить 1 254,25 доларів США (а.с.12).
Сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 26.04.2015 року в період з 01.09.2015 року по 03.07.2017 року складає 26 309 доларів США та 100 000 грн., отже розмір 3% річних за вказаний період становить 1 450,96 доларів США та 5 515,07 грн. (а.с.13).
Оскільки, сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 26.04.2015 року у гривнях складає 100 000 грн., то вона підлягає поверненню з урахуванням індексу інфляції та складає 123 800 грн. (а.с.14).
Сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перед позивачем за договором позики від 22.05.2015 року в період з 01.09.2015 року по 03.07.2017 року складає 42 310 доларів США, отже розмір 3% річних за вказаний період становить 2 333,43 долари США.
Також відповідає вимогам закону те, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК України та іншими статтями, зокрема сплата трьох процентів річних від простроченої суми, що передбачена ст.625 ЦК України є правомірним.
Згідно ч.2 ст.524 сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання повинно бути виконане у гривні.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з врахуванням вищезазначеного сума боргу ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 06.04.2015 року в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 03.07.2017 року становить: сума основного боргу 520 400 грн.; сума процентів за користування грошовими коштами 230 907,47 грн.; сума 3% річних 32 635,59 грн.
Сума боргу ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 26.04.2015 року в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 03.07.2017 року становить: сума основного боргу 684 560,18 + 123 800 (сума простроченого боргу в гривні з урахуванням індексу інфляції) = 808 360,18 грн.; сума процентів за користування грошовими коштами 292 494,46 + 47 727,40 (проценти нараховані на суму позики у гривні) = 340 221,86 грн.; сума 3% річних 37 753,98 + 5 515,07 (3% річних нараховані на суму простроченого боргу у гривні) = 43 269,05 грн.
Сума боргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перед позивачем за договором позики від 22.05.2015 року в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 03.07.2017 року становить: сума основного боргу 1 100 906,20 грн.; сума процентів за користування грошовими коштами 446 862,54 грн.; сума 3 % річних 60 715,85 грн.
Таким чином, за договором позики від 06.04.2015 року з ОСОБА_1 належить стягнути на користь позивача суму боргу у загальному розмірі 783 943,06 грн., що складається з суми неповернутої позики у розмірі 520 400 грн., суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 230 907,47 грн., 3 % річних від простроченої суми позики у розмірі 32 635,59 грн.
За договором позики від 26.04.2015 року з ОСОБА_1 належить стягнути на користь позивача суму боргу у загальному розмірі 1 191 851,09 грн., що складається з суми неповернутої позики у розмірі 784 560,18 грн., суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 340 221,86 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 23 800 грн., 3% річних від простроченої суми позики у розмірі 43 269,05 грн.
За договором позики від 22.05.2015 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить стягнути солідарно на користь позивача суму боргу у загальному розмірі 1 608 484,59 грн., що складається з суми неповернутої позики у розмірі 1 100 906,20 грн., суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 446 862,54 грн., 3% річних від простроченої суми позики у розмірі 60 715,85 грн.
За користування грошовими коштами за договором позики від 11.09.2015 року ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити позивачу проценти у сумі 27 507,93 доларів США.
Окрім цього, оскільки відповідачем не було своєчасно повернуто суму позики, то відповідно до норм цивільного законодавства позивач має право вимагати від відповідача повернення боргу з застосуванням наслідків передбачених ст.1050 ЦК України, а саме сплати на його користь 3 % річних від простроченої суми.
Так, сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 11.09.2015 року в період з 05.08.2017 року по 23.11.2017 року складає 80 000 доларів США, отже розмір 3% річних за вказаний період становить 729,86 доларів США.
Сума боргу ОСОБА_1 за договором позики від 11.09.2015 року в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 23.11.2017 року становить: сума основного боргу 2 131 200 грн.; сума процентів за користування грошовими коштами 732 811,26 грн.; сума 3% річних 19 443,47 грн.
Загальна сума боргу ОСОБА_1 перед позивачем за договором позики від 11.09.2015 року станом на 23.11.2017 року становить 2 883 454,73 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
На підставі з'ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача за договором позики від 06.04.2015 року - 783943,06 грн.; за договором позики від 26.04.2015 року - 1191851,09 грн.; за договором позики від 11.09.2015 року - 2883454,73 грн.; з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь позивача за договором позики від 22.05.2015 року - 1608484,59 грн., оскільки борг за договорами позики ОСОБА_2 повернутий не був.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він заперечував проти факту написання розписок в отриманні коштів та просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу, проте за певних обставин він не встиг своєчасно сплатити за проведення експертизи кошти, зв'язку з чим справа була повернута без висновку експерта, а у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи йому було відмовлено, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ухвалою суду від 30.03.2018р. за клопотанням ОСОБА_7 , представника ОСОБА_1 по справі була призначена судова почеркознавча експертиза.
Однак, у зв'язку з тим, що рахунок вартості проведення експертизи стороною, яка ініціювала проведення експертизи не було сплачено ухвала про призначення експертизи експертною установою залишена без виконання, а матеріали справи повернуті до суду.
10.12.2018р. ОСОБА_7 , представник ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення нової судової почеркознавчої експертизи, у задоволені якого судом було відмовлено за відсутністю підстав для призначення нової експертизи з тих же самих питань.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими належними доказами та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.
Більш того, в суді апеляційної інстанції не ставилось питання про призначення експертизи.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2019року - залишити без змін.
Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу судом не переглядалося.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 01 червня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра