18 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/774/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "Міг"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Тимошенко О.М., судді: Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) від 27.11.2020
за позовом Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "Міг"
до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод"
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державного концерну "Укроборонпром"
про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в сумі 5 304 005 руб 72 коп.
Учасники справи:
представник позивача- Карташова К.І., адвокат,
представник відповідача - Глухов А.В. (в порядку самопредставництва),
представник третьої особи - Божков Т.І., адвокат, Федюшкіна Є.І., адвокат.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 21.08.2018 Акціонерне товариство "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (далі - Позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" (далі - Відповідач) про стягнення 5 304 005,72 російських рублів як безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.2. Позовна заява мотивована безпідставним утриманням (збереженням) Відповідачем спірної суми коштів, які підлягають поверненню Позивачу, що зумовлено невиконанням Відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами Контрактом № 28-16913949 від 18.12.2013 (далі - Контракт) з поставки Позивачу оплаченої ним на 100 % на спірну суму партії продукції в кількості 24 шт та достроковим припиненням дії Контракту внаслідок тривалих (понад 6 місяців) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), через які Відповідач не виконував вказані зобов'язання.
1.3. 17.03.2018 Господарський суд Хмельницької області ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Третя особа).
1.4. 19.03.2019 Відповідач подав заяву про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, зазначивши про її обчислення з 01.07.2015 - дня прострочення Відповідачем виконання зобов'язання за Контрактом, та про її сплив на дату звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим просив, за доведеності позовних вимог у цій справі, відмовити у задоволенні позову.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Справа переглядалась неодноразово.
20.01.2020 Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги Позивача постановив: скасувати постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2019, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.2. При новому розгляді справи 15.06.2020 Господарський суд Хмельницької області постановив рішення про відмову в задоволенні позову.
2.3. Рішення суду мотивовано відсутністю у Позивача підстав вимагати від Відповідача повернення спірної суми коштів як безпідставно отриманих, оскільки підстава, за яких ці кошти отримані, не відпала з огляду на те, що Контракт не є розірваним (припиненим) у встановленому законом та у передбаченому умовами Контракту порядку.
Про цьому суд, щодо аргументів Відповідача та Третьої особи стосовно підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі, зауважив, що законом не допускається примусове виконання рішення про стягнення заборгованості з Відповідача як з суб'єкта господарювання державного сектору економіки, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави на користь юридичної особи держави агресора та/бо держави окупанта (юридичної особи із іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави агресора та /або держави окупанта).
Через відсутність порушеного права у спірних правовідносинах суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 27.11.2020 Північно-західний апеляційний господарський суд постановив про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.06.2020 з викладенням її в редакції постанови апеляційного суду.
3.2. В рішенні апеляційний суд, погодившись з судом першої інстанції по суті прийнятого рішення, між тим дійшов висновку про наявність у Позивача правових підстав вимагати від Відповідача повернення отриманих за Контрактом коштів як безпідставно отриманих, оскільки розірвання Позивачем Контракту відбулось у встановленому Законом порядку та за передбаченої умовами Контракту підстави.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про незадоволення заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин з огляду на те, що позовна давність не пропущена, оскільки до припинення Контракту 26.10.2015 не могло мати місце безпідставне утримання Відповідачем спірної суми коштів, а Позивач звернувся із відповідними вимогами після припинення Контракту до спливу встановленої Законом трирічної позовної давності - в серпні 2018.
Разом з тим апеляційний суд вказав на пряму законодавчу заборону повертати Відповідачем спірну суму Позивачу як безпідставно набуте майно, оскільки підґрунтями спірних вимог стали договірні правовідносини між сторонами у сфері військово-технічного співробітництва між Державою Україна та Російською Федерацією, дії якої розцінено та визнано збройною агресію та окупацією, з цієї державою Україною припинено будь-яке військово-технічне співробітництво, а до Позивача, що опосередковано належить державному органу Російської Федерації, застосовано санкції в індивідуальному порядку.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 18.12.2013 між відкритим акціонерним товариством Нижньогородський авіабудівельний завод СОКІЛ (з 20.03.2015 - публічне акціонерне товариство НАЗ СОКІЛ, правонаступником якого з 29.04.2016 є Позивач) та Відповідачем укладено Контракт № 28-16913949, який за ознаками товару (предмету контракту) відноситься до військово-технічного співробітництва, та згідно з умовами якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар (пункт 1.1).
Згідно з пунктом 2.1. Контракту товар, що поставляється за даним Контрактом, повинен бути новим, з нульовим наробітком і датою випуску не раніше 2014 року в експортному виконанні.
Відповідно до пункту 3.1. Контракту товар поставляється продавцем автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - місто Н. Новгород (Інкотермс-2010 ).
Товар відвантажується однією партією в строки, зазначені в додатках до договору, протягом 90 днів після отримання продавцем від покупця 50% передоплати за поставлений товар (пункт 3.2).
Відповідно до пункту 3.3 контракту продавець завчасно повідомляє покупця про готовність кожної партії товару до поставки. Ціна на товар за умовами контракту встановлена у доларах США і вказана в додатках до контракту (пункт 4.1). Оплата товару проводиться в російських рублях за еквівалентом доларів США згідно з курсом ЦБ РФ на день оплати (пункт 4.2). Загальна сума контракту визначається вартістю фактично поставленого товару згідно додатків (пункт 4.3).
Розрахунки проводяться шляхом проведення Покупцем попередньої оплати 50% від суми поставки на протязі 10-ти банківських днів після виставлення рахунку (пункт 5.1). Інші 50% оплачуються протягом 10 днів з дати надходження продукції в Нижній Новгород (пункт 5.2 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 7).
Відповідно до пункту 8.1 Контракту, всі розбіжності та спори, які можуть виникнути при виконанні такого контракту або у зв'язку із ним, будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів між сторонами, а у випадку неможливості вирішення таким чином, вони вирішуються у господарському суді Хмельницької області у відповідності до законодавства України.
Пунктом 8.2. Контракту передбачено, що сторони домовилися, що до їхніх прав і зобов'язань за даним контрактом застосовується матеріальне та процесуальне право України.
Відповідно до пункту 9.1. Контракту у випадку, якщо одна зі сторін буде не в змозі повністю або частково виконати свої зобов'язання за даним контрактом, в силу: стихійних лих, пожеж, воєнних дій будь-якого характеру, заборони на експорт і імпорт або інших обставин за даним контрактом, терміни поставки будуть продовжені на період, рівний тривалості дії таких обставин. При цьому виконання зобов'язань відкладається відповідно до часу дії таких обставин і їхніх наслідків.
Згідно із пунктом 9.2. Контракту сторона, яка не в змозі виконати свої зобов'язання за даним контрактом, повинна в строк не більше 7 днів проінформувати іншу сторону про початок і передбачуване закінчення дії вищевказаних обставин. Доказом існування таких обставин і їхньої тривалості повинен служити акт, виданий Торгово-Промисловою палатою, відповідної сторони.
Згідно з пунктом 9.3 Контракту, якщо дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців, будь-яка сторона має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань за умовами такого контракту. В такому випадку ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони компенсації спричинених збитків.
Відповідно до пункту 10.1 Контракту анулювання Контракту в односторонньому порядку до закінчення строку дії не допускається, крім випадків, передбачених пунктом 9.3 Контракту.
4.2. Сторони погодили, що Контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (пункт 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3).
4.3. Сторони неодноразово укладали додаткові угоди до контракту, якими строк поставки переносився.
Додатковою угодою № 9 до Контракту сторони погодили, що товар мав бути поставлений протягом II кварталу 2015 року (граничний строк поставки).
На виконання цих умов контракту листом від 20.06.2014 Відповідач повідомив Позивача про можливість відвантажити продукцію згідно з умовами додаткової угоди № 3 від 29.05.2014, а саме: в 2014 році - 24 штук у липні; 40 штук у вересні; 14 штук в IV кварталі; в 2015 році - 28 штук у квітні; 8 штук в IV кварталі.
4.4. На підставі рахунку № 158 від 17.06.2014 на оплату продукції в кількості 24 штук, 27.06.2014 Позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5 304 005,72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014).
4.5. Листом від 07.07.2014 Відповідач повідомив Позивача про готовність продукції в кількості 24 штук до відвантаження.
4.6. Оплачена Позивачем продукція в кількості 24 штук не була поставлена Відповідачем.
4.7. Строк дії контракту було визначено до 31.12.2015 (пункт 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3).
Листом від 12.06.2015 Відповідач надіслав Позивачеві Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого з 27.08.2014 для Відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме обмеження експорту.
4.8. 16.10.2015 Позивач на підставі пункту 9.3 контракту повідомив Відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення Відповідач отримав 26.10.2015.
З боку Відповідача відсутні заперечення стосовно обставин отримання повідомлення Позивачем про розірвання Контракту.
4.9. 04.06.2018 Позивач звернувся до Відповідача з письмовим повідомленням про відмову у прийнятті простроченого виконання зобов'язання Відповідача з поставки продукції у кількості 24 штук та просив повернути безпідставно утримуване майно, а саме, передоплату за продукцію у кількості 24 штук у сумі 5 304 005,72 російських рублів. Вказане повідомлення Відповідач отримав 08.06.2018.
4.10. 26.07.2018 Позивач звертався до Відповідача із письмовою претензією щодо повернення безпідставно утримуваного Відповідачем майна, а саме, передоплати, здійсненої Позивачем за продукцію у кількості 24 штук в сумі 5 304 005,72 російських рублів.
4.11. Вимоги Позивача щодо повернення грошових коштів Відповідачем не виконано.
4.12. Відповідно до пункту 1 статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011, концерн є державним господарським об'єднанням.
Згідно з додатком до статуту державного концерну "Укроборонпром" до складу підприємств-учасників концерну входить підприємство Відповідача.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04.03.2015 № 83 Відповідача віднесено до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
4.13. Згідно з Указом Президента України від 14.05.2018 №126/2018 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.05.2018 "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" проти Публічного акціонерного товариства "Об'єднана авіабудівельна корпорація" безпосередньо.
Згідно з переліком зареєстрованих осіб у реєстрі цінних паперів власником акцій Позивача є Відкрите акціонерне товариство "Об'єднана авіабудівна корпорація", яка входить до переліку підприємств, до яких застосовано санкції та належить Федеральному агентству з управління федеральним майном російської Федерації.
4.14. До Позивача, яке є окремою юридичною особою, до якої застосовано санкції в індивідуальному порядку, відповідно до пункту 287 додатку № 2 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2019 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яке введено в дію Указом Президента України від 19.03.2019 № 82/2019 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року" тимчасово застосовано такі обмежувальні заходи: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України (строком на 3 роки).
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 16.01.2021 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить:
- змінити мотивувальну частину постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2020, виключивши таку підставу для відмови у апеляційній скарзі Позивача, як законодавчо встановлена заборона повернення, в тому числі безпідставно набутого майна, що ґрунтується на відповідних нормативних актах;
- скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2020 в резолютивній частині, ухваливши нове рішення - про задоволення апеляційної скарги.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд порушив та неправильно застосував у спірних правовідносинах норми права:
- статтю 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод (що закріплює принцип мирного володіння майном),
- Закон України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром", безпідставно розширивши зміст його окремих положень у спірних правовідносинах, оскільки нормами цього Закону вирішено питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу України перед державою агресором та/або державою окупантом, та метою яких було невиконання судових рішень судів Російської федерації, ухвалених проти відповідних підприємств української сторони про стягнення заборгованості, однак не припинення та не заборону стягнення сум безпідставно набутого відповідними підприємства майна (коштів);
- Закон України "Про виконавче провадження", неправильно тлумачивши його положення у спірних правовідносинах в контексті заборони на повернення безпідставно набутого майна (спірної суми коштів), оскільки тимчасова заборона на примусове виконання судових рішень на користь окремої категорії стягувачів, між тим не зупиняє дії решти нормативних актів, що регулюють стягнення безпідставно отриманих коштів (про що міститься висновок Верховного Суду в рішенні у справі № 643/2333/15-ц); а тому не забороняє вирішення в судовому порядку спору про стягнення відповідних сум, що призвело до надмірного тягаря для Позивача, який позбавляє як права на отримання оплаченої Позивачем продукції за Контрактом, так і права на повернення відповідних коштів.
6.2. Скаржник вказує на помилкове незастосування апеляційним судом, попри передбачену законом можливість, положень пункту 2 частини шостої статті 238 ГПК України щодо розстрочки та відстрочки виконання рішення з огляду на строковий характер (трирічний строк) санкцій, що стали підставою для нездійснення Відповідачем поставки Позивачу продукції за Контрактом та є перешкодою для примусового виконання судових рішень про стягнення сум.
6.3. Скаржник також зазначив про невизначенність подальших дій Позивача у спірних правовідносинах - у випадку припинення дії застосованих до підприємства Позивача санкцій, що мають тимчасовий характер, зокрема щодо подальшого права Позивача на звернення до Відповідача в судовому порядку з тими самими вимогами за умови визнання судом обґрунтованими позовні вимоги у цій справі, однак з рішенням про відмову у задоволенні цих вимог.
6.4. Позивач вказав на необхідність застосування у спірних правовідносинах аналогії закону (за правилами статті 8 ЦК України), а саме Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", положеннями якого встановлений мораторій для певної категорії осіб на визначений строк (протягом дії цього закону), аналогічно мораторію, застосованому Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2019 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром", однак які не зупиняють дії решти нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Аргументи Відповідача та Третьої особи у відзивах на касаційну скаргу, у яких сторони погодились із висновками та мотивами в оскаржуваній постанові апеляційного суду, зводяться до незгоди з аргументами касаційної скарги з мотивів, визначених в оскаржуваній постанові апеляційного суду, із наголошенням вказаними учасниками на правильному застосуванні апеляційним судом до спірних правовідносин положень статті 1215 ЦК України, як правової підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, та на порушенні публічного порядку Держави Україна у разі задоволення вимог Позивача у цьому спорі.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо розірвання договору в односторонньому порядку
8.1. Суди встановили, що спір у справі виник, зокрема стосовно порядку та наслідків розірвання Контракту.
8.2. Підстави, порядок та наслідки припинення зобов'язань/правовідносин (за договором) визначені положеннями ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні положення містить частина перша статті 188 ГК України
Частиною третьою статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини другої статті 653 цього Кодексу у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
8.3. В силу наведених положень ЦК України та ГК України узгодження сторонами в договорі права та підстав для односторонньої відмови від договору, дозволяє стороні договору відмовитись від нього, реалізувавши це право з дотриманням узгодженого сторонами в договорі відповідного порядку, внаслідок чого цей договір є розірваним, а відповідні зобов'язання за договором припиняються.
8.4. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини, а саме:
- узгодження сторонами в Контракті можливості його анулювання (розірвання) в односторонньому порядку за ініціативою будь-якої сторони у разі, якщо сторона відмовляється від виконання зобов'язань за умовами Контракту з підстав тривалості форс-мажорних обставин більш як шість місяців (пункти 9.3, 10.1 Контракту) (пункт 4.1);
- повідомлення Відповідачем Позивача листом від 07.07.2014 про готовність до відвантаження продукції в кількості 24 штук (4.5);
- непоставлення Відповідачем оплаченої Позивачем продукції в кількості 24 штук (пункт 4.6);
- надіслання Відповідачем Позивачеві листом від 12.06.2015 Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 4315, виданого Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого з 27.08.2014 для Відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме обмеження експорту продукції за Контрактом (пункт 4.7);
- повідомлення Позивачем Відповідача 16.10.2015 на підставі пункту 9.3 Контракту про дострокове припинення його дії та отримання Відповідачем цього повідомлення 26.10.2015, обставини чого Відповідач не заперечує (пункт 4.8);
Суд погоджується з висновками апеляційного суду про дотримання Позивачем у спірних правовідносинах порядку реалізації права на розірвання Контракту в односторонньому порядку та про його розірвання з 26.10.2015.
Щодо виконаних зобов'язань за розірваним договором
8.5. Суди також встановили, що спір у справі виник стосовно підстав для стягнення Позивачем сплаченої ним Відповідачу суми на виконання частини зобов'язань за Контрактом (в оплату виготовлення та поставлення Відповідачем для Позивача частини (партії) продукції), правовідносини за якими припинилися.
8.6. Законодавець в частині четвертій статті 653 ЦК України передбачив такі правові наслідки зміни або розірвання договору: зокрема, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас згідно з частиною першою статті 1212 цього кодексу (глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому відповідно до пункту 3 частини третьої цієї статті ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
8.7. Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначаючи норму, що застосовується у спірних правовідносинах, Суд зазначає про таке.
8.8. Положення статті 1212 ЦК України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим "безпідставним збагаченням", тобто з набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми вказаної статті мають застосовуються для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
8.9. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Отже, стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин першої, другої статті 1212 ЦК України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
8.10. Поряд з цим, частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі.
При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов'язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов'язання припиняються на майбутнє.
Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України).
Договір, за яким одна сторона зобов'язується передати другій стороні певне майно, є правовою підставою для набуття другою стороною переданого їй майна. У разі розірвання такого договору правова підстава набуття другою стороною майна відпадає.
Унаслідок розірвання договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов'язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння і у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов'язку.
Способом захисту в цьому разі є примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Позовна вимога про стягнення майна на підставі приписів глави 83 ЦК України відповідає такому способу захисту.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пунктах 7.56- 7.61 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.
8.11. Оскільки кошти, які Позивач просить стягнути з Відповідача, набуті останнім за Контрактом, що розірваний в односторонньому порядку відповідно до його умов (пункт 8.4), тобто, підстава, на якій Відповідач набув спірну суму коштів згодом відпала, відповідна відсутність між сторонами у зв'язку з цим договірного характеру у спірних правовідносинах передбачає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Щодо наслідків застосування законодавчих обмежень у правовідносинах з експорту товарів військового та подвійного призначення
8.12. Із встановленого статтею 1212 ЦК України загального правила щодо обов'язку особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно, що поширюється і на ті правовідносини, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, що мало місце у спірних правовідносинах (пункт 8.11), закон водночас встановлює винятки.
Ці винятки визначені положеннями статті 1215 цього Кодексу "Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню", відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
При цьому, якщо застосування пункту першого частини першої статті 1215 ЦК України є очевидним для розуміння того, що його положення не поширюються на спірні правовідносини, то щодо застосування припису пункту 2 частини першої статті 1215 ЦК України Суд звертає увагу на таке.
8.13. Рішеннями Ради національної безпеки та оборони України від 27.08.2014, 28.08.2014 з огляду на військову агресію Російської Федерації було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво, а також співробітництво в воєнній сфері та сфері безпеки з Російською Федерацією.
Указом Президента України від 27.08.2014 № 691/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 27.08.2014 "Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики", пунктом 7 якого припинено експорт до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, дії Російської Федерації розцінено і визнано збройною агресією та окупацією, що грубо порушує принципи міжнародної безпеки та положення: 1.Гаазької конвенції 1907 року; 2. IV Женевської конвенції 1949 року; 3. Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про не розповсюдження ядерної зброї 1994 року; 4. Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 № 632 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993, яка дозволяла здійснювати поставку військової продукції на основі контрактів, що укладаються господарюючими суб'єктами сторін.
8.14. Згідно із Законом України "Про внесення змін до законів України щодо вирішення деяких питань заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - Учасників Державного концерну "Укроборонпром" перед державою-агресором та/або державою-окупантом та забезпечення їх стабільного розвитку" від 12.07.2018 № 2508-VIII Закон України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" від 06.09.2012 № 5213-VI доповнено статтею 2-1 "Вирішення питань заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу, внесених до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перед юридичними особами держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичними особами з іноземними інвестиціями чи іноземними підприємствами держави-агресора та/або держави-окупанта".
Частиною першою цієї статті установлено, що відносно зобов'язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.
8.15. За змістом наведених нормативних приписів встановлена законом (статтею 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" від 06.09.2012 № 5213) заборона (недопущення) примусового виконання рішень у зобов'язаннях щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, хоча і має тимчасовий характер, однак за своїм змістом в період її дії не дозволяє ні виконання в добровільному, ні стягнення в примусовому порядку (передачу на будь-якій підставі, повернення тощо) у зобов'язаннях щодо стягнення заборгованості будь-якого характеру (чи то грошового характеру, чи то іншого: передати інше майно тощо) у правовідносинах між вказаними суб'єктами, за умови, якщо кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
8.16. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини, а саме:
- належності Контракту за ознаками товару (предмету контракту) до військово-технічного співробітництва (пункт 4.1);
- належності підприємства Відповідача до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (пункт 4.12);
- належності акцій підприємства Позивача на праві власності, згідно з переліком зареєстрованих осіб у реєстрі цінних паперів, Відкритому акціонерному товариству "Об'єднана авіабудівна корпорація", яка входить до переліку підприємств, до яких застосовано санкції та належить Федеральному агентству з управління федеральним майном російської Федерації (пункт 4.13);
- введення в дію проти Публічного акціонерного товариства "Об'єднана авіабудівельна корпорація" безпосередньо, згідно з Указом Президента України від 14.05.2018 №126/2018 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.05.2018 "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" (пункт 4.13);
- застосування до Позивача як окремої юридичної особи (до якої застосовано санкції в індивідуальному порядку) тимчасово таких обмежувальних заходів: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України (строком на 3 роки) (4.14);
Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що правовідносини між сторонами зазнали безпосереднього регулятивного впливу з боку держави внаслідок визнаної агресії, у вигляді встановлених законом заборон у правовідносинах з експорту товарів військового та подвійного призначення, що обумовлено статусом Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах як спеціальних суб'єктів у сфері правовідносин зі здійснення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією (Позивач - юридична особа держави-агресора та/або держави-окупанта, Відповідач - суб'єкт господарювання державного сектору економіки, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави).
8.17. А тому наведена в статті 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" від 06.09.2012 № 5213) тимчасова заборона (пункт 8.15) у її застосуванні та у співвідношенні з іншими встановленими нормативними актами обмежувальними заходами (пункти 4.14, 8.13-8.14) у правовідносинах між сторонами стосовно предмету спору у цій справі за своїм змістом та наслідками відповідає винятку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 1215 ЦК України, як встановлена законом підстава для неповернення безпідставно набутого Відповідачем майна (грошових коштів) у спірних правовідносинах.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними висновками апеляційного суду та з відповідними висновками про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі, з аналогічними по суті аргументами Відповідача та Третьої особи у відзивах на касаційну скаргу (пункт 7.1), та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 6.1-6.2)
За наведеного правового регулювання спірних правовідносин, що має особливий темпоральний характер, відсутні підстави для реалізації Позивачем захисту прав у спірних правовідносинах, що виникли на підставі статті 1212 ЦК України, а тому Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування відповідно до статей 256, 257, 261, 267 до спірних правовідносин позовної давності.
8.18. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.3) про невизначенність подальших дій Позивача у спірних правовідносинах, оскільки у цих аргументах скаржник не враховує припис Закону про тимчасовий характер заборон у правовідносинах (у зобов'язаннях щодо стягнення заборгованості тощо) між спеціальними суб'єктами у сфері правовідносин зі здійснення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією.
8.19. Крім цього Суд відхиляє аргументи скаржника (пункти 6.1, 6.4) в тій їх частині, у якій скаржник стверджує про неправильне тлумачення у спірних правовідносинах положень Закону України "Про виконавче провадження", неврахування при цьому висновку Верховного Суду в рішенні у справі № 643/2333/15-ц, а також про застосування до спірних правовідносин аналогії закону (за правилами статті 8 ЦК України), а саме Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", положеннями якого встановлений мораторій для певної категорії осіб на визначений строк -протягом дії цього закону; у зв'язку із чим Суд зазначає про таке.
Застосування за аналогію (за правилами статті 8 ЦК України) положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валют", що мало місце у правовідносинах, які були предметом розгляду у справі № 643/2333/15-ц, з урахуванням висновків в судовому рішенні Верховного Суду у цій справі, між тим є недопустимим до спірних правовідносинх, оскільки вказаний закон застосовується у приватно-правових правовідносинах та захищає приватні права.
Тоді як особливості суб'єктного складу та підстави виникнення предмету спору у цій справі зумовили застосування до спірних правовідносин спеціальних норм (пункти 4.14, 8.13, 8.14), зокрема положення Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2019 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" - щодо застосування санкцій, запровадження мораторію та обмежень у відповідних правовідносинах внаслідок визнаної збройної агресії та окупації, у вигляді встановлених законом заборон у правовідносинах з експорту товарів військового та подвійного призначення, а тому стосуються публічних інтересів та направлені на захист публічного порядку.
8.20. Таким чином, висновки в оскаржуваному рішенні апеляційного суду зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. При цьому Суд погоджується також з висновками апеляційного суду щодо зміни мотивів для відмови у задоволенні позовних вимог, наведених в рішенні суду першої інстанції. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
8.21. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "Міг" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2020 у справі № 924/774/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк