01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 910/5557/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Укртрансгаз",
представник позивача - Оніщук В.М., адвокат (довіреність від 09.12.2020 № 1-2515)
відповідач - акціонерне товариство "Укргазвидобування",
представник відповідача - Малярчук Ю.Б., адвокат (довіреність від 19.05.25020 № 2-827д),
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2020 (головуючий суддя Гумега О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (головуючий Алданова С.О., судді: Дідиченко М.А. і Мартюк А.І.)
у справі № 910/5557/20
за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Позивач)
до акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Відповідач)
про стягнення 117 204 322,09 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення 117 204 322,09 грн на підставі договору транспортування природного газу від 08.10.2018 № 1810000241 (далі - Договір), з яких додаткова плата за недотримання параметрів якості природного газу за період з березня 2019 року по січень 2020 року у розмірі 102 930 873,83 грн, пеня у розмірі 12 219 382,73 грн, 3 % річних у розмірі 1 437 699,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 616 366,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач у порушення умов пунктів 5.3, 10.7 Договору та пункту 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) не здійснив додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу за період з березня 2019 року по січень 2020 року, у зв'язку з чим прострочив зобов'язання за Договором.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2020, залишеними без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 102 930 873,83 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу, 12 219 382,73 грн пені, 1 437 699,14 грн 3% річних, 616 366,39 грн інфляційних втрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами подання Відповідачем до газотранспортної системи протягом березня 2019 року - січня 2020 природного газу, який за параметрами якості не відповідав вимогам пункту 13 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС, а Відповідачем, у свою чергу, такі обставини у порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не спростовано.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 щодо застосування положень статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка прийнята в іншій справі у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначив про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Також від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження.
Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 щодо застосування положень статті 638 ЦК України та статті 180 ГК України у подібних правовідносинах.
Водночас у даній справі № 910/5557/20 суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, встановили, що 08.10.2018 Позивачем (оператор) та Відповідачем (замовник) укладений Договір.
Відповідно до пункту 2.1 Договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 01.05.2019) оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плати (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Згідно з пунктом 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.
Пунктом 4.1 Договору передбачено обов'язок замовника, зокрема, здійснити своєчасну та повну оплату додаткової оплати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями, та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспорту систему, в порядку, визначеному цим Договором та Кодексом.
Відповідно до пункту 10.1 Договору сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.
Кодекс ГТС є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС відповідальним за якість газу у точках входу (крім точок входу на міждержавному з'єднанні) є оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства, які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. У точках входу на міждержавному з'єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування.
У підпункті 13 пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС визначені вимоги, яким повинен відповідати природний газ, що подається в газотранспортну систему.
Відповідно до підпунктів 16, 17, 18 пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС якщо природний газ, що не відповідає вимогам пункту 13 цієї глави, був завантажений в газотранспортну систему з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи одержує від суб'єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. Фізико-хімічні показники транспортованого природного газу у точках виходу повинні відповідати вимогам пункту 13 цієї глави, за винятком вимог щодо вмісту меркаптанової сірки. Якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.
Розділ Х типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, визначає додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.
При цьому додаткова плата, передбачена пунктами 4.1, 10.1 Договору є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме неналежної якості. Тобто, вказана додаткова плата є збільшенням вартості наданих послуг, яка передбачена Договором та підпунктом 16 пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС.
Судами встановлено, що з березня 2019 року по січень 2020 року послуги фізичного транспортування здійснювалися Позивачем шляхом подання Відповідачем замовлень на надання послуг з транспортування природного газу, на підставі номінації у відповідних місяцях, копії яких містяться у матеріалах справи (диск DVD-R), та які є обов'язковими до виконання Позивачем. Також до матеріалів справи Позивачем надано акти приймання передачі природного газу за спірний період.
Отже, вчинення сторонами дій пов'язаних із виконанням вказаного правочину не можуть свідчити про наявність підстав стверджувати щодо неукладеності даного Договору у зв'язку з відсутністю узгоджених між сторонами додатків.
Однак, всупереч умов Договору, Відповідачем з березня 2019 року по січень 2020 року подавався до газотранспортної системи природний газ, який не відповідав вимогам, визначеним у пункті 13 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС, що підтверджується паспортами фізико-хімічних показників природного газу.
Враховуючи те, що Позивачем підтверджено факт подання Відповідачем до газотранспортної системи протягом березня 2019 року - січня 2020 природного газу, який за параметрами якості не відповідав нормам пункту 13 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС, а Відповідачем належними засобами доказування у порядку статті 74 ГПК України не спростовано, суди дійшли висновку про те, що Відповідач, який допустив порушення щодо якості природного газу, був зобов'язаний відповідно до пункту 10.7 Договору сплатити додаткову оплату у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.
При цьому у справі № 916/2090/16 суди, розглядаючи первісні позовні вимоги про стягнення 434 040 985, 93 грн заборгованості за надані послуги балансування обсягів природного газу по договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512001142, які обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512001142 з оплати вартості наданих послуг з балансування для врегулювання негативного місячного небалансу у червні 2016 року, та зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512001142, які мотивовані невідповідністю договору вимогам закону через неузгодженість сторонами умов по розподілу потужності, послуг транспортування, а саме: кількості, обсягів, ціни, що є порушення вимог статей 180, 184 ГК України, статті 638 ЦК України, встановили, що матеріали справи не містять відповідного звіту про надані послуги, відповідно до вимог, передбачених положеннями Кодексу ГТС у редакції, чинній на час виникнення небалансу. Крім того, такий звіт ПАТ "Укртрансгаз" також не надано. Разом з тим, у матеріалах справи наявний односторонній акт надання послуг балансування обсягів природного газу від 30.06.2016 № 06-16-1512001142-БАЛАНС, однак положення Кодексу ГТС про проведення розрахунку послуг з балансування на підставі одностороннього акта про надання послуг балансування обсягів природного газу, який оформляється оператором газотранспортної системи, було внесене до глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС лише постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.04.2017 № 615. Крім того, зазначене підтверджується і висновком від 06.12.2017 № 7904/17-45 судової експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Відтак, суди дійшли висновку щодо неможливості визначення фактичного обсягу та вартості наданих ПАТ "Укртрансгаз" послуг балансування.
Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Верховний Суд не надає правової оцінки, зазначеній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, оскільки вона не визначена скаржником як така, що викладені у ній висновки не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі № 910/5557/20, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 910/5557/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова