18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
14 травня 2021 року
м. Черкаси справа № 925/819/17
Господарський суд Черкаської області в складі колегії суддів: головуючого - судді Довганя К.І., суддів Дорошенка М.В. та Скиби Г.М., з секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників: скаржника - Чижов К.Л., адвокат за довіреністю, стягувача - Якушенко В.А. за довіреністю , третьої особи - не з'явився, приватного виконавця - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали скарги Приватного акціонерного товариства “Азот” на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про арешт майна боржника та постанови про розшук майна боржника у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ", третя особа на боці позивача Фонд державного майна України про стягнення 718 090 453,55грн,
05 квітня 2021 року до суду надійшла скарга Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) “Азот” на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанов про арешт майна боржника та розшук майна боржника, в якій скаржник просив суд:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про арешт майна боржника ВП № 64717206 від 19 березня 2021 року та постанови про розшук майна боржника ВП № 64717206 від 19 березня 2021 року;
- визнати неправомірими та скасувати постанову про арешт майна боржника ВП № 64717206 від 19 березня 2021 року та постанову про розшук майна боржника ВП № 64717206 від 19 березня 2021 року винесені приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем.
Скарга обґрунтована тим, що постановою про арешт майна боржника було накладено арешт на належні ПрАТ «АЗОТ» на праві приватної власності 100 одиниць автотранспортних засобів із зазначенням їх ідентифікуючими даних, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження в загальній сумі 707 503 807,86 грн., а постановою про розшук майна боржника оголошено у розшук 100 вищезгаданих одиниць автотранспортних засобів, і також покладено витрати пов'язанні з їх розшуком на ПрАТ «АЗОТ».
Скаржник вважає постанови приватного виконавця про арешт майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021 та про розшук майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021 протиправними, незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства.
Ухвалою суду від 07.04.2021 розгляд скарги призначено на 23 квітня 2021 року.
20.04.2021 Приватний виконавець Недоступ Д.М. подав до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення скарги вважаючи її безпідставною посилаючись на те, що не довів чим саме порушено його право, та яким чином процесуальні дії приватного виконавця, у вигляді про арешт майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021 та про розшук майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021, впливають (порушують) право боржника.
Приватний виконавець зазначив, що правовою природою постанови про арешт майна є забезпеченням збереження майна боржника, яке в подальшому може підлягати наступній передачі стягувачеві або реалізації, тобто виконавцем винесено постанову про арешт майна (транспортних засобів) боржника з метою щоб майно яке с в ПрАт «Азот» не зникло або не зменшилось, що у майбутньому може значно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Приватний виконавець вважає, що всі дії щодо винесення оскаржуваних постанов були вчинені в спосіб та порядок встановлений Законом та спрямовані виключно на фактичне виконання рішення, яке набрало законної сили, без завдання шкоди правам та інтересам іншим учасникам виконавчого провадження.
У відзиві на скаргу Приватний виконавець просив суд відмовити в задоволенні цієї скарги повністю по всіх її пунктах.
23.04.2021 від стягувача (ПАТ «Черкасиобленерго») до суду надійшов відзив на скаргу боржника, в якому стягував просив суд у задоволенні скарги відмовити повністю з тих підстав, що боржник не довів, чим саме порушено його право та яким чином процесуальні дії приватного виконавця, у вигляді оскаржуваних постанов впливають (порушують) його права.
Ухвалою суду від 23.04.2021 у судовому засіданні оголошувалася перерва до до 28 квітня 2021 року. Проте, судове засідання 28.04.2021 не відбулося з технічних причин, у зв'язку з чим перерва в судовому засіданні була продовжена до 11:30 год. 14 травня 2021 року.
Представник скаржника в судовому засіданні скаргу підтримав, просив суд її задовольнити повністю.
Представник стягувача в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги боржника, просив суд у її задоволенні відмовити повністю.
Представник від третьої особи та приватний виконавець Недоступ Д.М. в судове засідання не з'явилися.
За приписами ч.2 ст.342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, дослідивши матеріали скарги та всі інші подані сторонами документи, встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року у даній справі позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 618 675 504,77 грн. за спожиту активну електричну енергію за період з 01.08.2016 по 01.06.2017, 87475,58 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 32601205,15 грн. інфляційних, 6524519,27 грн. 3 % річних, 551042,52 грн. за послуги з перетікання реактивної електричної енергії за період з 01.02.2017 по 01.06.2017, 240000,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 липня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року скасовано, прийняте нове рішення, яким позов задоволено повністю.
24 липня 2018 року на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03 липня 2018 року господарським судом Черкаської області виданий наказ.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року затверджено мирову угоду, укладену сторонами 22 березня 2019 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року у справі № 925/819/17 скасовано, у задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення відмовлено. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладено на сторін порівну.
18 грудня 2019 року на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року видано накази та направлено на адресу Фонду державного майна України.
З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2021 на адресу боржника надійшли постанова про арешт майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021 та постанова про розшук майна боржника ВП № 64717206 від 19.03.2021, винесені приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем (далі - приватний виконавець) у виконавчому провадженні по виконанні наказу Господарського суду Черкаської області від 24.07.2018 у справі № 925/819/17.
Постановою про арешт майна боржника було накладено арешт на належні ПрАТ «АЗОТ» на праві приватної власності 100 одиниць автотранспортних засобів із зазначенням їх ідентифікуючими даних, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження в загальній сумі 707 503 807,86 грн.
Постановою про розшук майна боржника було оголошено у розшук 100 вищезгаданих одиниць автотранспортних засобів, а також покладено витрати пов'язанні з їх розшуком на ПрАТ «АЗОТ».
Скаржник вважає вище вказані постанови приватного виконавця, винесені з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні № 64717206 протиправними, незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства посилаючись на положення Закону України "Про виконавче провадження".
Ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), який є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Ч.1 ст.5 Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Зазначена норма кореспондується з ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 1, 2 статті 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно частини 1 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - 1нструкція)у виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Зокрема, частиною 3 статті 18 Закону встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
- здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
Частиною 2 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” чітко визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Суд враховує, що арешт є однією із форм (етапів) звернення стягнення. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження”, якою визначено особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи-підприємця.
Так, відповідно до частин першої та другої цієї статті, виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника -юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача,
Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Згідно з ч. 5 даної статті, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Зазначені норми Закону України “Про виконавче провадження” встановлюють послідовність стягнення заборгованості за виконавчими провадженнями за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх відсутності чи недостатності - за рахунок іншого майна, що належить боржнику. Тобто, Законом закріплено пріоритет погашення боргу по виконавчих документах за рахунок коштів, а не майна боржника.
Суд враховує, що сам по собі арешт майна боржника ще не означає обов'язковості його (майна) вилучення, реалізації або передачі стягувану, оскільки у разі достатності для виконання рішення суду коштів боржника, які знаходяться на його рахунках або отримані від реалізації іншого майна, арешти з майна боржника знімаються. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.03.2018 у справі №910/18299/16.
Також, суд бере до уваги те, що чинне законодавство не містить заборони накладення державним виконавцем арешту одночасно на грошові кошти на інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення. У цьому випадку в першу чергу здійснюється примусове списання грошових коштів, а за їх відсутності у достатньому для виконання рішення обсязі - відбувається вилучення та примусова реалізація виявленого майна боржника. При цьому, враховуючи динамічність руху грошових коштів на рахунках боржника, черговість здійснення таких виконавчих дій визначається державним виконавцем самостійно, з урахуванням конкретних обставин, у тому числі фінансового стану боржника. Таким чином, накладення у цьому випадку арешту на майно одночасно з накладенням арешту на кошти не суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження» Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 904/9386/14 від 10 квітня 2018 року та у постанові № 759/15306/17-ц від 10 січня 2020 року.
Судом з'ясовано, що 18.03.2021 виконавцем з метою виявлення рухомого майна боржника (транспортних засобів), які оголошені в розшук, здійснено виїзд за адресою місцезнаходження боржника, вул. Холодного Яру, 72 м. Черкаси та встановлено, що біля території боржника, в загальнодоступних місцях (стоянки для автомобілів) транспортних засобів боржника виявлено не було, що підтверджується актом приватного виконавця від 18.03.2021.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження №64717206 від 04.03.2021, боржника було зобов'язано надати приватному виконавцю декларацію про майновий стан боржника, яка боржником не була подана.
Вимогами від 25.03.2021 вих. 963, від 15.04.2021 вих. 1236 боржника було зобов'язано надати приватному виконавцю доступ до рухомого майна, яке оголошено в розшук, згідно оскаржуваної постанови, для проведення його опису та подальшої реалізації в рахунок погашення боргу. Зазначені вимоги були залишені без реагування боржника.
Щодо обгрунтування скарги з підстав незрозумілої (не повної) для боржника мотивувальної частини постанови про арешт майна боржника та постанови про розшук майна боржника від 19.03.2021, то суд вважає, що резолютивні частини обох оскаржуваних постанов жодним чином не порушують права боржника.
За приписами частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, при розгляді даної скарги, враховує правові висновки Верховного Суду, що стосуються оскаржень процесуальних дій органів державної виконавчої служби та приватних виконавців під час примусового виконання рішень.
Так, відповідно до правового висновку Верховного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю, необхідно також: довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження. Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа ДВС, приватний виконавець - порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обгрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Також, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18, в якій зазначено, що звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов'язана обґрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов'язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням.
В порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує судочинство для такого захисту.
По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження є неприпустимим.
Згідно статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Згідно зі статтею 2 цього Закону обов'язковість виконання судового рішення є однією із основних засад виконавчого провадження.
Суд враховує положення ст.15 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. Тобто сприяння виконанню судового рішення є одним із основних обов'язків боржника.
За змістом ч.5 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Судом встановлено, що дії приватного виконаця щодо винесення оскаржуваних постанов, відповідають вимогам, передбачених Інструкцією з організації примусового виконання рішень та Закону України «Про виконавче провадження».
Доказів вжиття до винесення постанов про зверненя стягнення на майно та про арешт майна, всіх можливих і необхідних заходів, спрямованих на виконання судового рішення, скаржником до суду не надано.
Належні і допустимі докази того, яким чином процесуальні дії приватного виконавця у вигляді оскаржуваних постанов, впливають (порушують) права боржника, до суду не подані.
Згідно ч.3 ст.343 ГПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про арешт коштів боржника ВП № 64717206 від 04.03.2021 вчинені в межах повноважень та відповідає вимогам чинного законодавства України.
Відтак, скарга Приватного акціонерного товариства “АЗОТ” на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про арешт майна боржника та постанови про розшук майна боржника є безпідставною і задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 234, 235, 342-345 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства “АЗОТ” на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про арешт майна боржника та постанови про розшук майна боржника та їх скасування - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після її оголошення і протягом десяти днів може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.
Головуючий суддя К.І.Довгань
Судді М.В. Дорошенко
Г.М. Скиба