"24" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/531/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Патрікєєва І.В.,
від відповідача - Григор'єв В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісагро-Умань” до Приватного підприємства “Богуславське” про стягнення 465916,93 грн. пені., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервісагро-Умань” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Богуславське” про стягнення заборгованості у загальному розмірі 470043,73 грн., в т.ч. 4126,80 грн. основного боргу за послуги зберігання, 465916,93 грн. пені. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору відповідального зберігання № 8-270919/ВЗ від 27.09.2019 р., а саме несплату наданих позивачем послуг зі зберігання.
Зокрема, позивач вказує, що 27 вересня 2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань" (виконавець) та Приватним підприємством «Богуславське» (замовник) було укладено договір відповідального зберігання № 8-270919/ВЗ, відповідно до якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання матеріально-технічні ресурси (продукція) в асортименті, кількості та вартості згідно акту приймання - передачі на зберігання до даного договору.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що вартість послуг зберігання складає 120,00 грн. з ПДВ за місяць за одну тонну продукції.
Відповідно до п. 5.5 договору за недотримання строків оплати послуг виконавця замовник виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції, переданої на зберігання, за кожен день прострочення.
Згідно п. 9.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
За ствердженнями позивача, згідно акту передачі - приймання продукції на зберігання № 1665 від 30 вересня 2019 р. замовником передано на відповідальне зберігання продукцію на загальну вартість 2273755,00 грн. в об'ємі 3505 л (три з половиною тонни). Згідно акту передачі - приймання продукції зі зберігання № 13 від 16.03.2020 р. замовником передано з відповідального зберігання виконавцеві 3505 л продукції на загальну вартість 2273755,00 грн. При цьому позивач вказує, що термін надання послуг становить п'ять місяців.
Оскільки, як вказує позивач, загальна вартість послуг за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, а зберігалось три з половиною тони, замовником мало б бути сплачено: (120*3)*5=1800,00 грн. При цьому позивач зазначає, що сума вартості зберігання 505 л на місяць становить 60,00 грн., а за 5 місяців становить 300,00 грн. Так, за ствердженнями позивача, вартість послуги зберігання об'єму 3505 л за 5 місяців становить 2100,00 грн.
З огляду на те, що ПП «Богуславське» порушено строки виконання зобов'язань, передбачених п. 5.5 договору, ТОВ “Сервісагро-Умань” вважає, що має право на нарахування пені відповідно до договору. Так, враховуючи суму продукції, що перебувала на зберіганні та той факт, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до 22.02.2021 р., позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення становить, з урахуванням ч. 6 ст.232 ГПК України, в розмірі 283706,04 грн. (за період з 30.10.2019 р. по 30.04.2020 р.).
Також позивач вказує, що згідно акту передачі - приймання продукції на зберігання № 1664 від 30.09.2019 р. замовником передано на відповідальне зберігання виконавцеві 1300 л продукції на загальну вартість 798902,00 грн. Згідно акту передачі - приймання продукції зі зберігання № 14 від 16.03.2020 р. замовником передано з відповідального зберігання виконавцеві 1300 л продукції на загальну вартість 798902,00 грн. При цьому позивач вказує, що термін надання послуг становить п'ять місяців.
Оскільки, як зазначає позивач, загальна вартість послуг за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, замовником мало б бути сплачено: 120*5=600,00 грн. При цьому позивач зазначає, що сума вартості зберігання 300 л на місяць становить 36,00 грн., а за 5 місяців становить 180,00 грн. В свою чергу, за ствердженнями позивача, вартість послуги зберігання об'єму 1300 л за 5 місяців становить 780,00 грн. Також, враховуючи суму продукції, що перебувала на зберіганні та той факт, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до моменту подання даного позову, позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, за період з 30.10.2019 р. по 30.04.2020 р. в розмірі 99682,39 грн.
Крім того, позивач вказує, що згідно акту передачі - приймання продукції на зберігання № 1832 від 10.12.2019 р. замовником передано на відповідальне зберігання виконавцеві 1390 л продукції на загальну вартість 759301,60 грн. Згідно акту передачі - приймання продукції зі зберігання № 58 від 06.05.2020 р. замовником передано з відповідального зберігання виконавцеві 1010 л продукції на загальну вартість 459550,00 грн. Термін надання послуг становить п'ять місяців. Оскільки загальна вартість послуг за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, а зберігалось 1010 л, за розрахунком позивача, замовником мало б бути сплачено: 120*5=600,00 грн. При цьому позивач вказує, що сума вартості зберігання 10 л на місяць становить 1,20 грн., а за 5 місяців - 6,00 грн. Отже, за ствердженнями позивача, вартість послуги зберігання об'єму 1010 л за 5 місяців становить 606,00 грн. Наразі, враховуючи суму продукції, що перебувала на зберіганні та той факт, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до моменту подання позову, позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст.232 ГПК України, за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р., що становить 430481,47 грн.
Згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 50 від 27.03.2020 р. замовником передано з відповідального зберігання виконавцеві 380 л продукції на загальну вартість 299751,00 грн. Термін надання послуг становить три місяці. Оскільки загальна вартість послуг за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, а зберігалось 380 л три місяці, за розрахунком позивача, замовником мало б бути сплачено: 45,6*3=136,80 грн. Так, за ствердженнями позивача, вартість послуги зберігання об'єму 380 л за 3 місяців становить 136,80 грн. При цьому, враховуючи суму продукції, що перебувала на зберіганні та той факт, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до моменту подання позову, позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р., в розмірі 28361,69 грн.
Згідно акту передачі - приймання продукції на зберігання № 1833 від 10.12.2019 р. замовником передано на відповідальне зберігання виконавцеві 1200 л продукції на загальну вартість 112932,00 грн. Згідно акту передачі - приймання продукції зі зберігання № 49 від 27.03.2020 р. замовником передано з відповідального зберігання виконавцеві 1200 л продукції на загальну вартість 112932,00 грн. При цьому позивач вказує, що термін надання послуг становить три з половиною місяці.
Оскільки, як вказує позивач, загальна вартість послуг за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, замовником мало б бути сплачено: 120*3,5=420,00 грн., відповідно сума вартості зберігання 200 л на місяць становить 24,00 грн., а за 3,5 місяців становить 84,00 грн. В свою чергу вартість послуги зберігання об'єму 1200 л за 3,5 місяців становить 504,00 грн. При цьому, враховуючи суму продукції, що перебувала на зберіганні та той факт, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до моменту подання позову, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р., що становить 10685,34 грн.
Таким чином, позивач просить стягнути основний борг по сплаті вартості послуги зберігання в сумі 4126,80 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції, переданої на зберігання, за кожен день прострочення в загальній сумі 465916,93 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісагро-Умань” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/531/21, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 29 березня 2021 р.
19.04.2021 р. відповідачем було подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що послуги зі зберігання сплачені ним в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 262 від 26.03.2021 р. у розмірі 4437,30 грн., а щодо вимог про стягнення пені відповідач просив відмовити в їх задоволенні. Так, відповідач вказує, що оскільки позивачем не було виставлено рахунку на оплату послуг зберігання відповідно до п. 4.2 договору, тому прострочення зобов'язання з боку відповідача не виникло.
У підготовчому засіданні господарського суду 19 квітня 2021 року по справі № 916/531/21 було протокольно оголошено перерву до 29 квітня 2021 року о 16 год. 00 хв. згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України.
26.04.2021 р. від позивача до господарського суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач вказує, що платіжне доручення № 262 від 26.03.2021 року на суму 4437,30 грн., на яке посилається відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, не є належним та допустимим доказом сплати основного зобов'язання ПП «Богуславське» щодо послуг зберігання, оскільки платіжне доручення містить призначення платежу як «оплата за відповідне зберігання згідно позовної заяви № 550/21 від 01.03.2021 року», що, в свою чергу, не може вважатись вірним з точки зору бухгалтерського обліку та законності підстав зарахування коштів на погашення заборгованості відносно того чи іншого договору. Так, позивач зазначає, що відповідач трактує п. 4.2 договору відповідального зберігання «замовник проводить оплату послуг виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця згідно рахунку, виставленого останнім» як відсутність своїх зобов'язань щодо сплати за договором до часу отримання рахунку від виконавця. Як вказує позивач, дана позиція відповідача є невірною, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Наразі позивач посилається на практику Верховного Суду, зокрема правову позицію у справі № 915/641/19.
Між тим в ході підготовчого провадження судом було з'ясовано, що відповідачем було сплачено на користь позивача основний борг за послуги зберігання у розмірі 4437,30 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 262 від 26.03.2021 р., в графі призначення платежу якої зазначено: “Оплата за відповідне зберігання згідно позовної заяви № 550/21 від 01.03.2021 року”. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що предмет спору у вказаній частині позову про стягнення основного боргу за послуги зберігання в розмірі 4126,80 грн. відсутній.
Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 17.05.2021 р. провадження у справі № 916/531/21 в частині позовних вимог ТОВ “Сервісагро-Умань” до ПП “Богуславське” про стягнення основного боргу за послуги зберігання в розмірі 4126,80 грн. закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору. Крім того, вказаною ухвалою господарського суду закрито підготовче провадження у справі № 916/531/21 за позовом ТОВ “Сервісагро-Умань” до ПП “Богуславське” про стягнення 465916,93 грн. пені та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 24 травня 2021 р.
Під час розгляду справи по суті позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, відповідач заперечував проти задоволення позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
27 вересня 2019 р. між Приватним підприємством «Богуславське» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань" (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання № 8-270919/ВЗ, відповідно до п. 1.1 якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання матеріально-технічні ресурси (продукція) в асортименті, кількості та вартості згідно акту приймання-передачі продукції на зберігання до даного договору, що підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору замовник має право здійснити достроковий вивіз продукції з місць її зберігання з обов'язковим оформленням акту приймання-передачі продукції, що підписується уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати продукцію замовнику протягом 1 дня з моменту отримання письмового повідомлення про вивіз продукції.
Згідно п. 2.3 договору відпуск продукції здійснюється на основі письмового повідомлення замовника, в якому вказується місце зберігання, назва продукції, її кількість, реквізити або посилання на особу, яка уповноважена отримати продукцію.
Пунктом 2.4 договору встановлено, що місцем зберігання продукції є склад за адресою: Черкаська обл., Уманський р-н, с. Текуча.
Відповідно до п. 2.5 договору виконавець, враховуючи специфіку продукції, яка передається на зберігання, забезпечує умови для її збереження, що виключають погіршення її властивостей, дотримуючись санітарно-технічних та протипожежних норм.
Згідно п. 2.6 договору виконавець за власний рахунок виконує всі роботи, пов'язані із складуванням та відпуском продукції.
Пунктом 2.7 договору передбачено, що виконавець забезпечує безперешкодний доступ уповноважених представників замовника в місця зберігання продукції в будь-який час на його вимогу.
Відповідно до п. 3.1 договору передача продукції на зберігання здійснюється за актом приймання-передачі.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що приймання-передача продукції сторонами здійснюється згідно супроводжуючих документів: по кількості - згідно кількості, що вказана в акті приймання-передачі; по якості - згідно якості, що вказана в сертифікаті якості на дану партію продукції.
Відповідно до п. 3.3 договору виклик представника протилежної сторони для констатації факту недостачі продукції або невідповідності якості продукції є обов'язковим.
Згідно п. 3.4 договору претензія щодо якості та кількості переданої на зберігання продукції може бути пред'явлена замовнику протягом 5 календарних днів з дати передачі продукції. Після закінчення вказаного терміну жодні претензії замовником не розглядаються.
Згідно п. 4.1 договору вартість послуг зберігання складає 120,00 грн. з ПДВ за місяць за одну тонну продукції.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що замовник проводить оплату послуг виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця згідно рахунку, виставленого останнім.
Відповідно до п. 4.3 договору порядок та способи розрахунків можуть бути переглянуті сторонами, що оформляється у вигляді додаткової угоди, підписаної уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони відповідають у порядку, що передбачений чинним законодавством України. Сторони також відповідають за збитки, які виникли в однієї із сторін, в результаті несумлінного дотримання іншою стороною своїх договірних зобов'язань у повному розмірі таких збитків.
Згідно п. 5.5 договору за недотримання строків оплати послуг виконавця замовник виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції, переданої на зберігання, за кожен день прострочення.
Згідно п. 9.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір зберігання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
В ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідального зберігання № 8-270919/ВЗ від 27.09.2019 р. відповідач передав, а позивач прийняв на відповідальне зберігання матеріально-технічні ресурси (продукцію) в асортименті, кількості та вартості згідно актів приймання-передачі продукції на зберігання. Поряд з цим судом встановлено, що позивачем було повернуто відповідачу зі зберігання відповідну продукцію.
Так, згідно акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1664 від 30.09.2019 р. відповідачем як замовником передано на відповідальне зберігання позивачу 1300 л продукції на загальну вартість 798902,00 грн. Згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 14 від 16.03.2020 р. позивачем передано відповідачу з відповідального зберігання 1300 л продукції на загальну вартість 798902,00 грн. Термін надання послуг склав 5 місяців. Загальна вартість послуг зберігання за договором складає 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, тому вартість послуги зберігання об'єму 1300 л за 5 місяців по вказаному акту становить 780,00 грн., оскільки 120 грн.х 5 міс.=600,00 грн., а також сума вартості зберігання 300 л на місяць становить 36,00 грн., а за 5 місяців становить 180,00 грн.
Згідно акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1665 від 30.09.2019 р. відповідачем як замовником передано на відповідальне зберігання позивачу продукцію в об'ємі 3505 л на загальну суму 2273755,00 грн. Згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 13 від 16.03.2020 р. позивачем було передано відповідачу з відповідального зберігання 3505 л продукції на загальну вартість 2273755,00 грн. Термін надання послуг зберігання склав 5 місяців. Загальна вартість послуг зберігання за вказаним актом по договору становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, тому вартість послуги зберігання об'єму 3505 л за 5 місяців становить 2100,00 грн., оскільки (120 грн.х 3тони)х5міс.=1800,00 грн., а також сума вартості зберігання 505 л на місяць склала 60,00 грн., а за 5 місяців становить 300,00 грн.
Згідно акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1832 від 10.12.2019 р. відповідачем як замовником передано на відповідальне зберігання позивачу 1390 л продукції на загальну вартість 759301,60 грн. Згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 50 від 27.03.2020 р. позивачем було передано з відповідального зберігання відповідачу 380 л продукції на загальну вартість 299751,00 грн. Термін надання послуг склав 3 місяця. З огляду на те, що вартість послуг зберігання за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, а зберігалось 380 л три місяця, відповідно вартість послуги зберігання об'єму 380 л за 3 місяців становить 136,80 грн. (45,6 грн.х3 міс.).
Також згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 58 від 06.05.2020 р. позивачем було передано з відповідального зберігання відповідачу ще 1010 л продукції на загальну вартість 459550,00 грн. Термін надання послуг склав 5 місяців. З огляду на те, що вартість послуг зберігання за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, а зберігалось 1010 л, відповідно вартість послуги зберігання об'єму 1010 л за 5 місяців становить 606,00 грн., оскільки 120 грн.5міс.=600,00 грн., а сума вартості зберігання 10 л на місяць становить 1,20 грн., а за 5 місяців - 6,00 грн.
Згідно акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1833 від 10.12.2019 р. відповідачем як замовником передано на відповідальне зберігання позивачу 1200 л продукції на загальну вартість 112932,00 грн. Згідно акту передачі-приймання продукції зі зберігання № 49 від 27.03.2020 р. позивачем передано з відповідального зберігання відповідачу 1200 л продукції на загальну вартість 112932,00 грн. Термін надання послуг склав 3,5 місяці. З огляду на те, що вартість послуг зберігання за договором становить 120,00 грн. за місяць за одну тону продукції, відповідно вартість послуги зберігання об'єму 1200 л за 3,5 місяців становить 504,00 грн., оскільки 120 грн.х3,5 міс.=420,00 грн., також сума вартості зберігання 200 л на місяць становить 24,00 грн., то за 3,5 місяців становить 84,00 грн.
Таким чином, загальна сума вартості наданих позивачем послуг зберігання склала 4126,80 грн. (780 грн. + 2100,00 грн.+136,80 грн.+606,00 грн. + 504,00 грн.), що було заявлено позивачем до стягнення. Разом з тим, як було з'ясовано судом, відповідачем під час розгляду справи в суді була здійснена оплата вказаної суми за послуги зберігання згадано платіжного доручення № 262 від 26.03.2021 р., у зв'язку з чим ухвалою суду від 17.05.2021 р. провадження у справі у вказаній частині позовних вимог ТОВ “Сервісагро-Умань” про стягнення основного боргу у розмірі 4126,80 грн. було закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Між тим позивач, вказуючи, що ПП «Богуславське» не розрахувалось за надані послуги до моменту подання даного позову, здійснив нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України згідно п. 5.5 договору на загальну суму 465916,93 грн., що заявлена до стягнення та є предметом спору.
Зокрема, по акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1664 від 30.09.2019 р. позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, на суму вартості продукції 798902,00 грн. за період з 30.10.2019 р. по 30.04.2020 р. в розмірі 99682,39 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 19).
По акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1665 від 30.09.2019 р. позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, на суму вартості продукції 2273755,00 грн. за період з 30.10.2019 р. по 30.04.2020 р. в розмірі 283706,04 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 18).
По акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1832 від 10.12.2019 р. позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України в розмірі 28361,69 грн. за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р. на суму вартості продукції 299751 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 21) та в розмірі 43481,47 грн. за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р. на суму вартості продукції 459550,00 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 20).
По акту передачі-приймання продукції на зберігання № 1833 від 10.12.2019 р. позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції за кожен день прострочення з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, на суму вартості продукції 112932,00 грн. за період з 10.01.2020 р. по 10.07.2020 р. в розмірі 10685,34 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 22).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 5.5 договору за недотримання строків оплати послуг виконавця замовник виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості продукції, переданої на зберігання, за кожен день прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Такі правові наслідки як сплата неустойки настають саме у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, в даному випадку визначальним є встановлення судом наявності прострочення з боку відповідача у виконання зобов'язання по сплаті вартості послуг зберігання.
Згідно положень ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За умовами п. 4.2 договору відповідач як замовник проводить оплату послуг виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця згідно рахунку, виставленого останнім.
Однак, як встановлено судом, відповідний рахунок позивачем не виставлявся відповідачу. При цьому суд зауважує, що саме від моменту виставлення рахунку у відповідача виникає зобов'язання щодо оплати послуг зберігання, оскільки інше у спірних правовідносинах не передбачено ані договором, ані положеннями ЦК України.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
В даному випадку положення ч. 1 ст. 946 ЦК України наділяли сторін на власний розсуд врегулювати порядок оплати за договором, і сторони, встановивши відповідні умови в п. 4.2 договору, повинні дотримуватися цього порядку.
При цьому судом критично оцінюються доводи позивача про те, що рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти за надані послуги.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Враховуючи те, що зобов'язання відповідача по оплаті послуг зберігання визначено вказівкою на подію, а саме виставлення позивачем рахунку, що не було здійснено останнім, відповідно суд не вбачає прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг зберігання у визначений позивачем період. Доводи позивача про ігнорування відповідачем рахунку на оплату № 96 від 29.01.2021 р., копію якого додано до відповіді на відзив, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказаний рахунок складено у січні 2021 року, тоді як позивачем нараховано пеню у період з жовтня 2019 року - по липень 2020 року. Більш того, доказів виставлення вказаного рахунку до моменту звернення до суду із заявленим позовом позивач не надав, натомість з доданого до відповіді на відзив опису вкладення у цінний лист, видаткового чеку і накладної Укрпошти (а.с.75-77) вбачається направлення позивачем на адресу відповідача копії рахунку лише 22.04.2021 р., вже під час розгляду справи в суді.
Наразі судом не приймаються до уваги посилання позивача на правову позицію Верховного Суду у справі № 915/641/19, згідно якої ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар. Так, у вказаній справі № 915/641/19 предметом спору було стягнення заборгованості за отриманий товар за договором поставки. Тому висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначеній постанові Верховного Суду та на які послався позивач у відповіді на відзив, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі, предметом спору якої є несвоєчасна сплата вартості послуг зберігання. Адже договірні правовідносини з поставки або купівлі-продажу і зберігання врегульовані різними главами ЦК України. Тим більш у зазначеній справі № 915/641/19 судом було встановлено, що оплата товару мала бути здійснена з дня отримання товару на підставі рахунку, а не з моменту виставлення рахунку.
З огляду на невстановлення судом порушень з боку відповідача зобов'язань за спірним договором зберігання щодо нездійснення своєчасної оплати за послуги зберігання, відповідно це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені, що заявлена до стягнення.
Ті обставини, що відповідачем була здійснена оплата вартості наданих позивачем послуг зберігання під час розгляду справи, не свідчать про визнання відповідачем наявності простроченого зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісагро-Умань” про стягнення 465916,93 грн. пені є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісагро-Умань” до Приватного підприємства “Богуславське” про стягнення 465916,93 грн. пені відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 02 червня 2021 р.
Суддя В.С. Петров