"28" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/633/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Кожевнікова О.О.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 97879,15 грн., -
Фізична особа-підприємець Захаров Віктор Ілліч звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості за договором № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. в сумі 97879,15 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 78945,00 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 10956,70 грн., 3% річних у розмірі 4266,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 3710,42 грн., посилаючись на наступне.
09 квітня 2019 р. між фізичною особою-підприємцем Захаровим Віктором Іллічем (продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" (покупець) було укладено договір № 4 на поставку товару, відповідно до п. 1.1 якого продавець поставив, а покупець одержав товар в асортименті, кількості і на суму, що зазначена в видатковій накладній N РН-0000003 від 12 квітня 2019 року, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору назва товару - добриво "Мочевин-К?.
Як вказує позивач, інформація про товар, а саме: назва товару, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість одиниць товару та загальна вартість товару зазначені у вказаній видатковій накладній, яка водночас є актом узгодження ціни. Ціна за товар встановлюється продавцем. Прийом товару покупцем вважається згодою з ціною та кількістю.
У відповідності до пункту 6.1.1 вказаного договору продавець зобов'язаний відпустити товар в день домовленості.
Так, позивач вказує, що покупець згідно пунктів 6.2.1-6.2.3 зобов'язаний здійснити оплату за товар згідно рахунку, обов'язково зазначити у платіжному дорученні номер і дату даного договору (рахунку), одержати товар в день доставки зі складу автоперевізника, перевозити, зберігати, реалізувати товар у відповідності з діючим законодавством України та відповідними актами, які регламентують такі дії.
Наразі позивач зауважує, що він як продавець згідно видаткової накладної N РН-0000003 від 12 квітня 2019 року здійснив поставку товару покупцю на загальну суму 78945,00 грн.
Таким чином, за ствердженнями позивача, свої зобов'язання стосовно поставки покупцю товару, зазначеного в пункті 1.2 договору № 4 від 09.04.3019 р. та у видатковій накладний N РН-0000003 від 12.04.2019 р., ФОП Захаровим В.І. виконано в повному обсязі.
Згідно пункту 3.1 договору покупець сплачує з відстрочкою платежу до 10 серпня 2019 року за шкалою діючих цін, які фіксуються у рахунку та накладній, оплата по договору може здійснюватися як безготівковим, так і готівковим способами.
Відтак, як вказує позивач, останній день для оплати покупцем отриманого товару сплинув 10 серпня 2019 року. Проте, як зауважує позивач, свої зобов'язання з оплати товару відповідач не виконав, а тому прострочення вартості отриманого товару на дату звернення з позовною заявою до суду складає 682 календарних днів. Отже, за ствердженнями позивача, заборгованість по договору № 4 від 09 квітня 2019 року складає 78945,00 грн.
Крім того, позивач зазначає, що ним 24.11.2020 р. на адресу відповідача було надіслано претензію, відповідь на яку не отримано до цього часу.
Таким чином, за ствердженнями позивача, відповідачем не виконані умови за договором поставки № 4 від 09.04.2019 р. та не сплачено позивачу суму боргу за поставлений товар, а саме - за добриво Мочевин-К на суму 78945,00 грн. в термін, вказаний в пункті 3.1 договору.
В п. 7.2 договору сторони передбачили відповідальність за порушення термінів оплати, а саме покупець при затримці оплати товару більш ніж в п'ятиденний строк з моменту отримання товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент створення заборгованості від вартості товару за кожний день прострочки. Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, позивачем нараховано пеню в сумі 10956,70 грн.
Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 4266,03 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3710,42 грн., що заявлені до стягнення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.03.2021 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/633/21, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.04.2021 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.04.2021 р. розгляд справи № 916/633/21 відкладено на 26 квітня 2021 р. з огляду на неявку відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.04.2021 р. розгляд справи № 916/633/21 відкладено на 17 травня 2021 р. з огляду на неявку відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.05.2021 р. розгляд справи № 916/633/21 відкладено на 28 травня 2021 р. з огляду на неявку відповідача.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.03.2021 р. (а.с. 49), ухвали суду про відкладення розгляду справи від 05.04.2021 р. (а.с. 50), ухвали суду про відкладення розгляду справи від 26.04.2021 р. (а.с. 58).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
09.04.2019 р. фізичною особою-підприємцем Захаровим Віктором Іллічем (продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" (покупець) укладено договір № 4 на поставку товару, відповідно до п. 1.1 якого продавець поставив, а покупець одержав товар у асортименті, кількості і на суму, що зазначені у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Назва товару - добриво "Мочевин-К?. Інформація про товар, а саме: назва товару, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість одиниць товару та загальна вартість товару у накладній, яка водночас є актом узгодження ціни. Ціна за товар встановлюється продавцем. Прийом товару покупцем вважається згодою з ціною та кількістю.
Згідно п. 2.2 договору накладні складаються на кожну поставку окремо, нумеруються порядковими номерами і поточно і невід'ємно доповнюють документи договору.
Відповідно до п. 3.1 договору за даним договором покупець робить оплату з відстрочкою платежу до 10 серпня 2019 року за шкалою діючих цін, які фіксуються у рахунку та накладній. Оплата по даному договору може здійснюватися як безготівковим, так і готівковим способами.
За умовами п. 4.1 договору базис поставки - склад автоперевізника.
В п. 4.2 договору зазначено, що доставка товару здійснюється до складу автоперевізника продавцем.
За положеннями п. 4.3 договору товар поставляється в тарі фірми-виробника, супроводжується документами договору, та за бажанням покупця іншими інформаційно-довідковими матеріалами за окрему оплату.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що прийом товару за кількістю і якістю здійснюється покупцем у момент отримання. При виявленні недоліків покупець повинен письмово заявити про це продавцю.
У разі виявлення прихованих недоліків товару протягом 10 днів з моменту відвантаження, покупець має право заявити претензію у відповідності з Інструкцією про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по якості № П-7. Акт повинен бути складений у присутності представника регіонального відділення Торгово-промислової палати України (п. 5.2 договору).
Згідно п.п. 6.1.1 п. 6.1 договору продавець зобов'язаний відпустити (від грузити) товар в день домовленості.
Відповідно до п.п. 6.2.1, 6.2.2 п. 6.2 договору покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар згідно рахунку, обов'язково зазначити у платіжному дорученні номер і дату даного договору (рахунку); одержати товар в день доставки зі складу автоперевізника.
За положеннями п. 9.1 договору останній вступає в силу з моменту підписання і діє до закінчення взаєморозрахунків.
В п. 9.2 договору передбачено, що його дія по кожній поставці вважається завершеною, якщо продавець повністю отримав оплату по ній; покупець одержав товар і взаємні претензії сторін відсутні на протязі 10 днів після отримання товару.
Договір в цілому вважається виконаним, коли сторони завершили всі дії по кожній із узгоджених поставок (п. 9.3 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору усі суперечки по даному договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, у разі незгоди сторін суперечки вирішуються у господарському суді.
Згідно п. 12.1 договору усі зміни і додатки до даного договору є обов'язковими для сторін, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані повноваженими представниками сторін.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір № 4 на поставку товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов договору № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. ФОП Захаровим В.І. була здійснена поставка обумовленого договором товару на адресу відповідача на суму 78945,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000003 від 12.04.2019 р.
При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису останнього на вищезазначеній накладній, а також скріплено відповідною печаткою покупця.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаної видаткової накладної.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору № 4 від 09.04.2019 р. та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, в п. 3.1 договору встановлено, що покупець здійснює оплату з відстрочкою платежу до 10 серпня 2019 року за шкалою діючих цін, які фіксуються у рахунку та накладній. Оплата по даному договору може здійснюватися як безготівковим, так і готівковим способами.
Таким чином, з огляду на вказане положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем на умовах відстрочення платежу до 10 серпня 2019 року.
Як з'ясовано судом, позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактуру на оплату поставленого товару № СФ-000006 від 09.04.2019 р. на суму 78945,00 грн.
При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаною накладною згідно умов договору № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р., в матеріалах справи відсутні. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаною накладною відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за договором № 4, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості в розмірі 78945,00 грн. відповідач не спростував. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 78945,00 грн.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 10956,70 грн. за прострочення оплати за поставлений товар суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору покупець при затримці оплати товару більш, ніж в 5-ти денний термін з моменту отримання товару, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент створення заборгованості, від вартості товару за кожний день прострочки.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка склала 10956,70 грн., розрахунок якої наведено у додатку до позову (а.с. 27).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № РН-0000003 від 12.04.2019 р., на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 7.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення. Враховуючи викладене судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 10956,70 грн. за період з 28.02.2020 р. по 28.02.2021 р., наразі встановлено, що вказаний розрахунок пені було здійснено позивачем невірно з огляду на те, що позивачем при її розрахунку не враховано, що положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Водночас, позивачем всупереч вказаним положення ЦК України здійснено нарахування пені за 12 місяців. За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок пені, яка за розрахунком суду становить 6186,18 грн.:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
78945.0028.02.2020 - 12.03.20201411.0000 %0.060 %*664.35
78945.0013.03.2020 - 23.04.20204210.0000 %0.055 %*1811.85
78945.0024.04.2020 - 11.06.2020498.0000 %0.044 %*1691.06
78945.0012.06.2020 - 28.08.2020786.0000 %0.033 %*2018.92
Отже, загальний розмір пені у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за договором № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. по вказаній видатковій накладній складає 6186,18 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Однак, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 4267,03 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем невірно. Так, враховуючи умови п. 3.1 спірного договору, строк оплати отриманого за вказаним договором товару визначено сторонами до 10.08.2019 р., тому право нараховувати 3% річних у позивача виникло з 11.08.2019 р. по дату звернення позивача до суду із заявленим позовом. У зв'язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованих 3% річних, які за розрахунком суду складають:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
78945.0011.08.2019 - 06.03.20215743 %3717.99
Отже, загальний розмір 3% річних у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за договором № 4 на поставку товару від 09.04.2019 р. складає 3717,99 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено позивачем невірно у зв'язку з обранням позивачем помилково початку періоду прострочення з травня 2019 року і відповідно обранням невірного сукупного індексу інфляції. Адже, як встановлено судом вище, враховуючи умови п. 3.1 спірного договору, строк оплати отриманого за вказаним договором товару визначено сторонами до 10.08.2019 р., тому право нараховувати інфляційні втрати у позивача виникло з 11.08.2019 р., при цьому інфляційні втрати нараховуючи за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з моменту виникнення прострочки. Так, судом виявлено, що розмір інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом сукупного індексу інфляції за весь період прострочення з 11.08.2019 р. (момент виникнення прострочки) по 06.03.2021 р. (до моменту звернення до суду із позовом) складає 6710,33 грн. ((78945,00 грн. (сума боргу) х 1,085 (сукупний індекс інфляції) - 78945,00 грн.). В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 3710,42 грн.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню з огляду на помилки в розрахунках пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 2146,63 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Так, позивачем в позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу, у якому позивач попередньо визначив суму судових витрат у розмірі 5000,00 грн. витрат на правову допомогу. При цьому на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору № 7.51 про надання правової допомоги від 15.02.2021 р., копію ордеру серія ОД № 242778 від 15.02.2021 р. та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 36 від 28.12.2002 р.
Як вбачається зі змісту договору № 7.51 про надання правової допомоги, укладеного 15 лютого 2021 р. між фізичною особою-підприємцем Захаровим Віктором Іллічем та адвокатом Кожевніковою Оленою Олексіївною, відповідно до умов якого адвокат Кожевнікова О.О. приймає на себе доручення по представництву ФОП Захарова В.І. в господарському суді Одеської області по справі за позовною заявою ФОП Захаров В.І. до ПСП "Україна? про стягнення заборгованості за поставлений товар, а довіритель зобов'язується оплатити гонорар за надання даної професійної правничої допомоги та сплатити адвокату гонорар згідно з положенням п. 5 даного договору (п. 1 договору від 15.02.2021 р.).
Згідно п. 2 договору від 19.02.2021 р. розмір гонорару встановлюється за згодою сторін і складає 5000 гривень.
Відповідно до п. 3 договору від 15.02.2021 р. довіритель сплачує адвокату гонорар за надання професійної правничої допомоги по представництву в господарському суді Одеської області інтересів довірителя за позовною заявою ФОП Захаров В.І. до ПСП "Україна? про стягнення заборгованості за поставлений товар, а саме:
- надання правових консультацій;
- ознайомлення з документами, які знаходяться у довірителя;
- складання тексту адвокатських запитів, їх подання та отримання відповідей на них;
- ознайомлення із законодавством України, що необхідне для складання правової позиції по справі;
- складання тексту позовної заяви і додатків до неї;
- копіювання, фотокопіювання документів, необхідних для надання до суду;
- складання тексту заяв, клопотань, відзиву та інших процесуальних документів;
- ознайомлення з матеріалами справи в суді їх фотокопіювання та обробка;
- участь адвоката в судових засіданнях;
- отримання, ознайомлення з текстом судового рішення;
- складання апеляційної та касаційної скарг, відзиву на апеляційну та касаційну скаргу, інших процесуальних документів на даних стадіях судового провадження;
- інші види правової допомоги.
В п. 4 договору від 15.02.2021 р. сторони домовились, що гонорар розміром 5000 грн. за представництво ФОП Захаров В.І. в господарському суді Одеської області за позовною заявою до ПСП "Україна? про стягнення заборгованості за поставлений товар складається з:
- усна консультація з вивченням документів та правовий аналіз договору № 4 від 09.04.2019 р. - 1500 грн.;
- вивчення рішень судової практики з аналогічних спорів - 2 години по 500 грн., всього 1000 грн.,
- складання позовної заяви та додатків до неї - 2500 грн.
- затрати по копіюванню, фотокопіюванню, відправленню поштою документації, тощо, пов'язані з предметом позову, несе довіритель.
В п. 5 договору від 15.02.2021 р. сторони погодили, що оплачений довірителем гонорар складає 5000,00 грн.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір № 7.51 про надання правової допомоги від 15.02.2021 р., а також встановлений ньому фіксований розмір адвокатських послуг у розмірі 5000,00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Наразі з доданого позивачем до позовної заяви договору № 7.51 про надання правової допомоги від 15.02.2021 р., що містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, вбачається, що для представництва інтересів позивача в господарському суді Одеської області по даній справі № 916/633/21 адвокатом Кожевніковою Оленою Олексіївною враховано час на:
- усну консультацію з вивченням документів та правового аналізу договору № 4 від 09.04.2019 р. - 1500 грн.;
- вивчення рішень судової практики з аналогічних спорів - 2 години по 500 грн., всього 1000 грн.,
- складання позовної заяви та додатків до неї - 2500 грн.
Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Відтак, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання адвокатом позовної заяви від імені і в інтересах позивача, що в обов'язковому порядку передбачало заздалегідь усну консультацію з вивченням документів та правового аналізу спірного договору № 4 від 09.04.2019 р., а також вивчення рішень судової практики з аналогічних спорів, господарський суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Стосовно відсутності акту виконаних робіт з детальним описом робіт на виконання положень ч. 3 ст. 126 ГПК України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі з наведенням обсягу послуг, а отже є визначеним. Доводів відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу матеріали справи не містять.
Положення ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Відтак, з огляду на вказані положення ст.ст. 123, 129 ГПК України, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, однак з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 4728,26 грн., що є пропорційним від розміру заявлених вимог (92559,59 грн. х 5000,00 грн. / 97879,15 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 97879,15 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (67514, Одеська область, Лиманський район, с. Каїри, вул. Нагірна, буд. 3; код ЄДРПОУ 30480758) на користь фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча ( АДРЕСА_1 ; ідент.код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 78945/сімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок п'ять/грн. 00 коп., пеню в сумі 6186/шість тисяч сто вісімдесят шість/грн. 18 коп., 3% річних в розмірі 3717/три тисячі сімсот сімнадцять/грн. 99 коп., інфляційні втрати в сумі 3710/три тисячі сімсот десять/грн. 42 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4728/чотири тисячі сімсот двадцять вісім/грн. 26 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146/дві тисячі сто сорок шість/грн. 63 коп.
3. В задоволенні решти частини вимог фізичної особи-підприємця Захарова Віктора Ілліча до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 01 червня 2021 р.
Суддя В.С. Петров