Справа №242/2199/21
Провадження №2/242/818/21
Іменем України
27 травня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Капітонова В.І. секретар судового засідання Гречка К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області в м. Селидове за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
За участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,
встановив:
Позивач 22.04.2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . За даною адресою зареєстрована відповідачка з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між позивачем та відповідачем, отже відповідач не є членом сім'ї позивача та має своє особисте житло. Відповідач не проживає за вказаною адресою з 2017 року, участі в утриманні квартири не приймає, не сплачує житлово-комунальні послуги, її особистих речей у квартирі немає. Позивач вимушений сплачувати комунальні послуги як за себе, так і за відповідача, який на час звернення позивача із позовом, відсутній за місцем реєстрації. Також, позивач позбавлений можливості отримати субсидію. Просить суд визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27.04.2021 року відкрито провадження по справі та розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.
З'ясувавши думку учасників справи, дослідивши надані суду докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про право власності на житло, видане 30.03.2009 виконкомом міської ради м.Авдіївка Донецької області, та копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22555184 від 23.04.2009, реєстраційний номер 27115205.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.07.2009, який рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27.10.2020 розірваний.
Колишнє подружжя є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджують копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , видане 14.05.2014, та серії НОМЕР_2 , видане 28.07.2010.
Згідно із довідки №07-29д/1073, виданої Центром адміністративних послуг Авдіївської міської ради від 16.03.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з актом, складеним головою комітету мікрорайону "Залізничний" від 18.03.2021, у присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , і ОСОБА_7 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає з 2017 року.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Отже, спір з приводу користування квартирою виник між колишнім подружжя, одному з яких - позивачу квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності, а інший з подружжя - відповідач вселилася до цієї квартири як член сім'ї власника і відмовляється знятися з реєстрації після розірвання шлюбу та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власником.
При вирішення даної справи, суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №447/455/17, та виходить з наступного.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Саме такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі 447/455/17.
Слід звернути увагу на той факт, що відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , з 2017 року, що вбачається з наданих суду доказів. Шлюб між сторонами розірвано у 2020 році. Тобто, на час коли відповідач припинила користуватися житловим приміщенням, власником якого є позивач, вона була членом його сім'ї. Проте, починаючи з жовтня 2020 року втратила даний статус. Дані обставини відповідач не оспорювала.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
У даному випадку, відповідач не заперечувала проти обставин зазначених у позові. У зв'язку із розірванням шлюбу вона втратила статус члена сім'ї позивача, проживає окремо, не пов'язана із позивачем спільним побутом та має інше житло, де проживає разом із дітьми. Проте, не бажає зніматися із реєстрації за вказаною адресою.
Суд зазначає, що інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, у даному випадку, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якої припинилися правові підстави користування чужим майном, та яка забезпечена іншим житловим приміщенням, що нею не спростовано.
Отже, відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, та є обґрунтовані підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,258,263-265,280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.06.2021.
Суддя В.І.Капітонов