27.05.21
22-ц/812/819/21
Провадження №22-ц/812/819/21
Іменем України
27 травня 2021 року м. Миколаїв
справа № 473/3921/20
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О.,Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регспод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 23 лютого 2021 року під головуванням судді Ротар М.М., повний текст судового рішення складений 01 березня 2021 року,
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Регспод» (далі- КП «Регспод») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 03 вересня 2012 року вона була прийнята до КП «Регспод» на посаду працівника кладовища. Наказом №30/2-п від 06 вересня 2012 року була переведена на посаду наглядача кладовища, а наказом №15 від 30 червня 2020 року її було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників.
Позивач вважає звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки має тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві та має переважне право на залишення на роботі ніж працівники, які залишилися працювати на підприємстві, які мають менший стаж роботи в КП «Регспод» на зазначених посадах, крім того має слабкий стан здоров'я, є інвалідом третьої групи і тому їй дуже важко працевлаштуватися.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила поновити її на роботі в КП «Регспод» з 30 червня 2020 року, з дати звільнення на посаді доглядача кладовища та стягнути з КП «Регспод» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22 804 грн 60 коп.
Також позивач просила поновити строк звернення до суду з позовом, зазначивши, що пропустила його з поважної причини, у зв'язку з тим, що після звільнення похитнувся стан її здоров'я, вона не знала як далі організувати своє життя, намагалася працевлаштуватися, щоб отримати хоч якийсь дохід. Викладені обставини перешкоджали її зверненню до суду.
Представники відповідача позов не визнали, посилаючись на його безпідставність. Обґрунтувавши заперечення тим, що звільнення проведено законно, порушень законодавства не було. Також представник відповідача ОСОБА_2 наполягала на пропуску позивачкою, без поважної причини, місячного строку звернення до суду з позовом, передбаченого ст..233 КЗпП України для поновлення на роботі та, з урахуванням цієї підстави, просила відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність прийнятого рішення, оскільки ним порушено її трудові права, просила його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Апелянт зазначала про свою незгоду з висновком суду про відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку для звернення до суду, оскільки, вважаючи своє звільнення незаконним з моменту попередження її работодавцем про майбутнє скорочення, вона зверталася до прокуратури, до управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради, до міського голови і депутатів міської ради, управління Держпраці та чекала відповідей від цих установ. Крім того, в листопаді 2020 року змінилося керівництво КП «Регспод», а тому вона ще намагалася знайти спільну мову з новим директором та поновитися на робочому місці у позасудовому порядку. Одразу після звільнення стала на облік в міський центр зайнятості, ще сподіваючись на поновлення на роботі, брала участь як кандидат в депутати міської та районної ради, що також давало їй надію знайти своє місце у суспільстві та якимось чином організувати своє життя після звільнення. До того ж доручення про надання безоплатної правової допомоги видано Вознесенським місцевим центром з надання БВПД 27.07.2020 року, а витребувані на запит адвоката у відповідача документи надійшли 07.08.20 року. Однак, коли стало зрозумілим, що за спільною згодою поновлення не вирішиться, скористалася правом на судовий захист. А тому вважає всі ці обставини в сукупності поважними причинами пропуску строку на звернення до суду за захистом порушеного права. Та враховуючи, що судом першої інстанції встановлено, що дійсно була порушена процедура звільнення через недотримання переважного права на залишення на роботі вважає, що її апеляційна скарга повинна бути задоволена а гарантоване Конституцією України право на працю поновлено.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Регспод» - адвокат Вуїв О.В. - просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року без змін.
Зазначала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачкою встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду та його пропущення без поважних причин. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 679/125/20.
В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з'явилися.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та про відмову у прийнятті відзиву відповідача, так як він поданий з порушенням строку на його подання. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі.
Від представника відповідача - адвоката Вуїв О.В. - надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представників КП «Регспод». Також адвокат заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.
Враховуючи повідомлення адвоката Вуїв О.В. про отримання копії апеляційної скарги без додатків та відсутність цих документів у матеріалах електронної судової справи, клопотання адвоката про направлення зазначених документів на її електронну адресу для підготовки відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 138), та направлення апеляційним судом копій додатків до апеляційної скарги на адресу відповідача 12 травня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску відповідачем строку на подання відзиву на апеляційну скаргу з огляду на дату її фактичного подання - 17 травня 2021 року. За такого відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про відмову у прийнятті відзиву на апеляційну скаргу.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом від 03.09.2012 року № 162 ОСОБА_1 прийнято до КП "Регспод" на роботу на посаду працівника кладовища з 03.09.2012 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу. Наказом №30/2-п від 06.09.2012 року вона переведена на посаду наглядача кладовища з 06.09.2012 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
29.04.2020 року відповідно до наказу №6 ОСОБА_1 попереджено про вивільнення посади доглядача кладовища від 29.04.2020 року у зв'язку з виробничою необхідністю. Оскільки ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з даним наказом, складено акт про відмову від ознайомлення з наказом про скорочення штату та отримання повідомлення про скорочення посади від 29.04.2020 року.
Наказом №15 від 30.06.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників.
У день звільнення позивачці була виплачена вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку та компенсація за невикористану відпустку.
Судом також було встановлено, що відповідач своєчасно повідомив позивачку про наступне вивільнення, а також повідомив про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування.
Разом із тим, суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників відповідачем не в повінй мірі була дотримана встановлена трудовим законодавством України процедура звільнення працівника у звязку з його розірванням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. А саме, не було враховане переважне право позивачки на залишення на роботі, як працівника, що мав більший стаж роботи на даному підприємстві ніж інший працівник, який не був звільнений за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням трудового законодавства, але позивачем пропущений без поважних причин передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права при звільненні.
З апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 погоджується з висновком суду про те, що її звільнення відбулось з порушення трудового законодавства, разом із тим, вона не згодна з висновком суду про те, що нею було пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав без поважних на те причин. Тому, відповідно до встановлених ч. 1 ст. 367 ЦПК України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції законність оскаржуваного рішення перевіряється лише щодо відмови судом у позові у зв'язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду за захистом порушеного права при звільненні.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що "статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)".
Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок, що "встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк".
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розвитку справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц (провадження № 61-256св17) зроблено висновок, що "у статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами".
З матеріалів справи вбачається, що з наказом №15 від 30 червня 2020 року про звільнення позивачка була ознайомлена та в цей же день отримала трудову книжку.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 пропущено передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України строк звернення з позовом до суду, оскільки остання подала позов тільки в листопаді 2020 року.
Обгрунтовуючи неможливість поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції вважав, що зазначені позивачкою обставини не свідчать з достатньою переконливістю та очевидністю про наявність об'єктивних причин, які б унеможливлювали звернутись її до суду за захистом своїх законних прав та інтересів особисто чи через свого представника. До того ж судом врахована тривалість пропуску такого строку: з часу звільнення та отримання трудової книжки і до моменту звернення позивачки до суду пройшло майже п'ять місяців.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.
Так, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об'єктивні причини.
Матеріали справи не містять доказів доводів ОСОБА_1 , що стан її здоров'я перешкоджав своєчасному зверненню до суду: на стаціонарному лікуванні вона не перебувала, а той факт, що доданими до апеляційної скарги довідками КП «КНП Вознесенська багатопрофільна лікарня» підтверджено звернення ОСОБА_1 до лікаря-офтальмолога 15.07.2020 року і 10.11.2020 року зі скаргами на болі в очах, головний біль, сльозотечу, погіршення зору, відчуття печії, сухості в очах, в зв'язку з чим вона отримала консервативне лікування амбулаторно за місцем проживання, з огляду на характер захворювань не свідчить про об'єктивну неможливість її своєчасного звернення до суду. До того ж зі змісту апеляційної скарги та прикладеної до неї копії посвідчення про реєстрацію ОСОБА_1 кандидатом у депутати Вознесенської міської ради вбачається, що позивачка після звільнення як нею особисто зазначено: «намагалась організувати своє життя після звільнення», отже не оспорювала своє звільнення, а приймала участь у передвиборній кампанії і тільки після результатів виборів стала намагатися поновитися на роботі.
Також не можна вважати посилання апелянта як на поважність причини пропуску звернення до суду на те, що доручення про надання безоплатної правової допомоги видано Вознесенським місцевим центром з надання БВПД 27.07.2020 року, а витребувані на запит адвоката у відповідача документи надійшли 07.08.2020 року, оскільки позов до суду був поданий тільки в листопаді 2020 року.
Відсутні в матеріалах справи і докази намагань позивачки вирішити трудовий спір із відповідачем у позасудовому порядку, а надане апелянтом листування з Вознесенською місцевою прокуратурою, депутатами міської ради та Управлінням соціального захисту населення Вознесенської міської ради відбувалося ще до звільнення позивачки.
Відповідь на звернення ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області була надана 30.07.2020 року, що з огляду на дату звернення позивачки до суду також не можна вважати поважною причиною пропуску передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП строку.
Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що обставини, на які посилається позивачка не є такими, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Отже, вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: О.О. Данилова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складено 01 червня 2021 року.