заочне
18.05.2021 Справа №133/640/21
у складі головуючого судді Пєтухової Н.О.
за участю секретаря судового засідання Гаврилюк О.Г.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-
09.03.2021 до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.09.2020, виданого приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Свідерською О.В., ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить спадкове майно, яке складається з:
-147/200 (сто сорока семи двохсотих) частки житлового будинку з господарськими будівлями під номером АДРЕСА_1 , що належали померлій ОСОБА_3 ;
-53/200 (п'ятдесят три двохсотих) частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області 01 вересня 1995 року за реєстром №1-2258, зареєстрованого в Козятинському районному структурному підрозділі КП "ВООБТІ" в реєстрову книгу №5д за реєстр.№799;
-47/100 (сорок сім сотих) частки на підставі свідоцтва про спадщину за законом, виданого Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області 01 вересня 1995 року за реєстром №1-2261, зареєстрованого в Козятинському районному структурному підрозділі КП "ВООБТІ" в реєстрову книгу №5д за реєстр. №799.
На земельній ділянці розташовано відповідно до даних інформаційної довідки-характеристики, виданої Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 27 травня 2020 року за №31: один житловий будинок, 1949 року побудови.
Загальна площа житлового будинку складає - 83,2 (вісімдесят три цілих і дві десятих) кв. м., житлова площа - 54, 4 (п'ятдесят чотири цілих і чотири десятих) кв. м.
Позивач зазначає, що у вказаному будинку ОСОБА_1 почав проживати в 2007 році, оскільки ОСОБА_3 потребувала догляду, тому він доглядав її та допомагав по господарству, а також вільно володів та користувався зазначеним будинком з господарськими будівлями та земельною ділянкою, на якій розташоване вказане нерухоме майно. 10.05.2007 ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все належне їй на день смерті ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, яку позивач прийняв у встановленому законом порядку та оформив свої спадкові права.
Проте, під час оформлення спадщини виявилось, що 53/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями та споруди за номером АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 10.10.1995 Козятинською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №2933, зареєстрованого в Козятинському РСП КП "ВООБТІ" 18.10.1995 за №799 належать невістці померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємців по собі не залишила.
Позивач зазначив, що вказаним будинком, в тому числі і часткою, яка належить померлій ОСОБА_4 , він відкрито та добросовісно користується з 2007 року, з того часу як почав доглядати за ОСОБА_3 , про те, що вказана частка належить померлій ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не знав, а навпаки, весь час вважав, що будинок в цілому належить померлій ОСОБА_3
ОСОБА_1 вважає, що в його випадку дотримані умови для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки він з 2007 року, так і після смерті ОСОБА_4 в 2011 році, тобто більше 10 років, відкрито, добросовісно та безперервно володіє, користується належною ОСОБА_4 часткою в будинковолодінні та підтримує її в задовільному стані, про те, що 52/200 будинку є власність ОСОБА_4 , йому було невідомо до 2020 року, а саме до того часу, коли він почав збирати документи для оформлення спадщини. ОСОБА_4 , як зазначає позивач, ніколи не бачив, будь-яких фізичних чи юридичних осіб, які заявляють свої права на вказаний будинок з господарськими будівлями не існує. Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на 53/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , які згідно свідоцтва про право на спадщину, належать ОСОБА_4 .
Ухвалою 15.03.2021 судом прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача копію позовної заяви, ухвалу про відкриття провадження та повістки отримав. У судові засідання не з'являвся, хоча був належним чином повідомлений, про що свідчать розписки, які містяться у справі. Жодних заяв, відзиву від відповідача не надходило.
Від позивача заперечень щодо заочного розгляду справи не надходило.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що у 2007 році переїхав до будинку ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , яка є його бабусею, оскільки вона потребувала допомоги. Вказхав, що зареєстрований у вказаному будинку з 2014 року. ОСОБА_4 є його тіткою, проживала у цьому ж будинку, в іншій його частині, оскільки будинок був розділений на дві сім'ї та мав два входи. Післятого, як його тітка була ще жива, однак переїхала проживати в інше місце, між двома частинами такого будинку був зроблений прохід. ОСОБА_1 вказав, що був обізнаний про те, що його баба склала на нього заповіт, однак вважав, що вона йому заповіла цілий будинок, оскільки та пояснила, що йому належить ".. ось це все" (так сказала ОСОБА_5 , зі зсів позивача). Тобто він не знав, що інша частина не належить ОСОБА_3 та не входить до спадкового майна.
Вирішуючи спір суд виходить з такого.
Судом встановлено такі фактичні дані.
Згідно паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 зареєстрований за адресо: АДРЕСА_1 з 2014 року.
Із заповіта від 10.05.2007, посвідченого приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І.В., зареєстрованого в реєстрі за №357, вбачається, що ОСОБА_3 заповіла усе своє майно ОСОБА_1 .
Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №42377679, ОСОБА_3 склала заповіт 10.05.2007, про що внесено відповідний реєстраційний запис.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 .
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.09.2020, посвідченого приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Вінницької області Свідерською О.В., ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: 147/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями під номером АДРЕСА_1 ; 53/200 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області 01.09.1995 за реєстром №1-2258, зареєстрованого в Козятинському районному структурному підрозділі КП "ВООБТІ" в реєстрову книгу №5д за реєстр. №799; 47/100 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області 01.09.1995 за реєстром №1-2261, зареєстрованого в Козятинському районному структурному підрозділі КП "ВООБТІ" в реєстрову книгу №5д за реєстр. №799.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, житловий будинок з господарськими будівлями зареєстрованого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1118 від 14.09.2020 належить ОСОБА_1 . Розмір частки - 147/200.
На замовлення ОСОБА_1 . Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" Козятинський районний структурний підрозділ складено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 10.03.2020.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У довідці від 28.05.2020 №312 виданою Керівником Козятинського районного структурного підрозділу КП "ВООБТІ" Рудою М.Т. Никитюку Ю.П., вказано, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №1459 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 право власності зареєстровано за:
- ОСОБА_4 на 53/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 10.10.1995 Козятинською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого за №2933. Реєстрація даного договору у Козятинському РСП КП "ВООБТІ" проведена 18.10.1995 за №799 у книзі №5д; - ОСОБА_3 на 53/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 01.09.1995 Козятинською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого за №2258. Реєстрація даного договору у Козятинському РСП КП "ВООБТІ" проведена 14.09.1995 за №799 у книзі №5д;
- ОСОБА_3 на 47/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 01.09.1995 Козятинською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого за №2258. Реєстрація даного договору у Козятинському РСП КП "ВООБТІ" проведена 14.09.1995 за №799 у книзі №5д;
У інформаційній довідці-характеристиці від 27.05.2020 №31, виданій ОСОБА_1 зазначено, що право власності на житло по АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_4 - 53/200 частки, ОСОБА_3 - 53/200 та 47/100 частки.
Також на замовлення ОСОБА_1 було складено звіт про незалежну оцінку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 03.03.2021 адміністратора ЦНАП, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 з 2007 року по теперішній час, відповідно до довідки про місце проживання від 02.03.2021 № 867.
За змістом частини 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою; володілець суб'єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності ( постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).
У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови)
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю виходить з положень статтей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 вказаної Постанови).
За клопотанням позивача про витребування доказів, Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області надано свідоцтво про право на спадщину від 01.09.1995. Так, після смерті ОСОБА_6 в рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах отримали спадкове майно , яке складається з 53/100 частини житлового будинку з прибудовою по АДРЕСА_1 .
З пояснень позивача - ОСОБА_6 його дід, чоловік ОСОБА_3 .
З огляду на вищевикладене, встановлені фактичні обставини, пояснення самого позивача, слідує висновок про те, що володіння позивача житловим будинком та господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , що належав померлій ОСОБА_3 , не може вважатися добросовісним, оскільки на момент заволодіння таким майном померлої позивач не мав підстав вважати, що на таке майно у нього може виникнути право власності . Так, він був прописаний у вказаному будинку за згодою ОСОБА_3 , знав, що раніше у іншій частині будинку проживала ОСОБА_4 , отже у момент фактичного отримання права користування будинком та у момент фактичного заволодіння ним після смерті ОСОБА_3 знав про те, що у частини будинку може бути власник і спадкоємці на це майно. Крім того він усвідомлював на момент переїзду до такого будинку у 2007 році та після смерті ОСОБА_4 у 2011 році, що у нього не має підстав для набуття права власності, зокрема на частину будинку, що належала ОСОБА_4 , оскільки у той час він вважав, що весь будинок належить його бабі і не вважав жодну з частин будинку своєю. Тобто він лише міг розраховувати, що у майбутньому будинок стане його, оскільки його баба склала заповіт.
А отже добросовісність володіння майном позивачем доведена не була, оскільки не доведено, що у момент заволодіння ним позивач вважав, що набуває його на правовій основі, беззаперечно вважаючи його належним саме йому.
Крім того, щодо доводів позивача про безперервність володіння більше 10 років вказаною квартирою суд зазначає таке.
Так, давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Проте, позивачем не надано суду доказів того, що він безперервно 10 років володіє будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки з відмітки про місце проживання у паспорті ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 виданим Козятинським РВ УМВС України у Вінницькій області 18 квітня 1996 року, вбачається, що він зареєстрований у зазначеному будинку з 09.09.2014.
У довідці №374-3 від 03.03.202,1 виданою ЦНАП Козятинської міської ради зазначено, про те, що ОСОБА_1 дійсно з 2007 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на іншу довідку про місце проживання, яка суду надана не була.
Позивач пояснив, що факт його проживання у будинку його баби з 2007 року можуть підтвердити сусіди, однак клопотання про виклик свідків ним не заявлялось. Тобто факт безперервного проживання за вказаною адресою не менше 10 років не доведений.
Отже, безперервність володіння об'єктом нерухомості протягом строку, визначеного законом, позивачем також не доведена.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не знайшли підтвердження ті обставини, на які, як на підставу своїх вимог, посилався позивач ОСОБА_1 .
Судові витрати слід залишити фактично понесеними за позивачем, у відповідності до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.4,5,10-13,18,76-81,83,141,258,264,265,273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Козятинської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Таку заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 28.05.2021.
Суддя Н.О. Пєтухова
Дата документу 18.05.2021