Справа № 420/3729/21
28 травня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.03.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області при розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада;
- зобов'язати Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (Код ЄДРПОУ 04379835, фактична адреса: 66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105) затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 5122983400:01:001:0818 у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області для ведення особистого селянського господарства на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
Ухвалою суду від 16.03.2021 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
В ухвалі роз'яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду пояснень із зазначенням на боці кого та з якими вимогами виступають треті особи та із обґрунтуванням того, яким чином рішення суду може вплинути на права і обов'язки саме вказаних осіб.
18.03.2021 року (вх.№ЕС/551/21) від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків разом із позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області при розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада;
- зобов'язати Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (Код ЄДРПОУ 04379835, фактична адреса: 66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105) затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 5122983400:01:001:0818 у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області для ведення особистого селянського господарства на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розпорядженням Котовської (Подільської) районної державної адміністрації від 14.10.2011р. №935/11 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок», ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га сільськогосподарських угідь із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Косівської сільської ради Котовського (Подільського) району Одеської області за межами села Коси Слобідка кадастровий №5122983400:01:001:0612 загальною площею 26.3857 га у відповідності із статтями 17, 116, 118, 121, 122 п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України. Головне управління Держгеокадастру в Одеської області, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 року №45, та наказу Держгеокадастру в Одеської області від 11.12.2018 року №15-7954/13-18СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018 року передало до Куяльницької сільської раді Подільського району Одеської області у комунальну власність 1430 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 17826,5853 га., згідно з актом приймання - передачі, зокрема і земельну ділянку кадастровий номер 5122983400:01:001:0612 загальною площею 26,38 га. 30.10.2020 року була проведена реєстрація права комунальної власності за Куяльницькою сільською радою вказаної земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:001:0612 загальною площею 26,38 га.
У позові вказано, що за заявою позивача та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населених пунктів. На виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором проставлено відповідні відмітки на проекті землеустрою, земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 5122983400:01:001:0818.
Як вказує позивач, 18.12.2020 року на електронну адресу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області kuyalnyksr@odessa.gov.ua, а також через канцелярію, ОСОБА_1 подав заяву про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада та копію проекту землеустрою. Як зазначено у позові, станом на 25.02.2021 року пройшли строки розгляду звернення позивача, але від Куяльницької сільської ради відповідного рішення про затвердження, або про відмову не надійшло. 09.03.2021 року на електронну адресу позивача надійшов лист Куяльницької ОТГ від 04.03.2021 року №02-29/67, в якому позивача повідомлено, що згідно заяви від 18.12.2021 року, вх..№Ч-5356 від 23.12.2020 року питання позивача було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Куяльницької сільської ради від 24.02.2021 року, яка дійшла висновку, що затвердження вказаного проекту землеустрою та передача земельних ділянок у власність громадянам, зазначеним у розробленому проекту ( ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ) неможливо, в зв'язку з тим, що розглядається справа кримінального провадження у суді
З посиланням на положення ст.116, ст. 118 Земельного кодексу України позивач вказує, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. При цьому, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Таким чином, як стверджує позивач, постійна земельна комісія Куяльницької ОТГ розглянула заяву позивача від 18.12.2020 року та доданий до неї проект землеустрою і не встановила підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які передбачені статтею 186-1 Земельного кодексу України, оскільки його було погоджено у встановленому порядку. Також не передбачена обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою, та в проекті наявні відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Проте, у висновку постійна земельна комісія Куяльницької ОТГ вказала про неможливість затвердження вказаного проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність громадянам, зазначеним у розробленому проекту, в зв'язку з тим, що розглядається справа кримінального провадження у суді.
Позивач вказує, що слідчим відділом Подільського ВП ГУНП в Одеської області проводиться досудове розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020160180000376 від 13.03.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України по факту незаконного прийняття рішення Подільської (Котовської). По вказаному кримінальному провадженні № 12020160180000376 нікому не повідомлено про підозру, кримінальне провадження не передано до суду і ніякого судового розгляду по ньому не проводиться. По вказаному кримінальному провадженні судом не виносилися ухвали про накладення арешту, чи заборони на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
Як вказано у позові, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності сільської ради, остання має видавати відповідне рішення. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян. Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області. Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Відсутність належним чином оформленого рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі рішення, на думку ОСОБА_1 свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу.
Позивачем також викладено обґрунтуванням того, яким чином рішення суду може вплинути на права і обов'язки третіх осіб.
22.03.2021 року (вх.№ЕС/577/21) від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
29.03.2021 року (вх.№ЕС/624/21) від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточнень за вх.№ЕС/551/21) і відкрито провадження в адміністративній справі.
Вказаною ухвалою судом встановлено сторонами строки для подання заяв по суті справи та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.
Також, вказаною ухвалою судом зобов'язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати до Одеського окружного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали:
- належним чином засвідчену копію висновку постійної комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Куяльницької сільської ради від 24.02.2021 року та додатки до нього стосовно розгляду звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада;
- відомості про те, яким судом розглядається справа кримінального провадження, про які вказано Куяльницькою ОТГ у листі від 04.03.2021 року №02-29/67із, який номер кримінального провадження, кому, із вказаних в проекту осіб, повідомлено про підозру;
- належним чином засвідчені копії ухвал суду про накладення арешту, або інший документ, який став підставою для заборони Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області затвердити проект ОСОБА_1
30.04.2021 року (вх.№22325/21) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому зазначено, що Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає поданий позов необґрунтованим, а надані матеріали недостатніми для визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов'язання повторно розглянути заяву.
З посиланням на положення ст.41 Конституції України, ст.373 Цивільного кодексу України, ст.3, п. «б» ст.81, ст.116, ст.118, ст.121, ст.186, ст.186-1 Земельного кодексу України, ст.50 Закону України «Про землеустрій», відповідач вказує, що зі змісту зазначених правових норм вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено, в порядку, встановленому статтею також 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації a сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Однак, вказано у відзиві, на адресу сільської ради було направлено Витяг є єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12020160180000376, вiд 13.03.2020 року, про те що, громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та іншим надано дозвіл незаконно, без передбачених законодавством відповідних заяв. Тому, як стверджує відповідач, сільська рада не має можливості затвердити оспорюваний проект до закриття кримінального провадження, тому що це потягне за собою скасування дозволів про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок та скасування права власності.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
30.04.2021 року (вх.№ЕС/886/21) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
28.05.2021 року (вх.№ ЕС/1115/21) від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів разом із відповіддю слідчого СВ Подільського РУП ГУНП в Одеської області від 27.05.2021 року №6/Ч-226; Ч-227.
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
14.10.2011 року Котовська районна державна адміністрація прийняла розпорядження № 935/11 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок», яким надала дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області (а.с.17).
30.10.2020 року була проведена державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122983400:01:001:0612 за Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області (а.с.26).
У позові вказано, що загальна площа вказаної земельної ділянки складає 26,38 га.
На замовлення ОСОБА_1 фізична особа-підприємець ОСОБА_10 розробив проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Згідно інформації, яка міститься в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_10 є сертифікованим інженером-землевпорядником.
На виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором проставлено відповідні відмітки на проекті землеустрою, земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 5122983400:01:001:0818.
18.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (а.с.12).
Листом від 04.03.2021 року №02-29/67із Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області у відповідь на вказане звернення повідомила позивача, що вказане питання було розглянуто на засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою від 24.02.2021 року, яка дійшла висновку, що затвердження вказаного проекту землеустрою та передача земельних ділянок у власність громадянам зазначеним у розробленому проекті неможливо, в зв'язку з тим, що розглядається справа кримінального провадження у суді (а.с.28).
До суду надано копію висновку та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 24.02.2021 року №4 (а.с.59-зворотній бік, 60), в п.56 якого визначено, що керуючись ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійна комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою дійшла висновку надати письмову відповідь, зокрема, ОСОБА_1 , що затвердження наданого проекту землеустрою та передача земельних ділянок у власність не можливо допоки розглядається справа кримінального провадження у суді.
Вважаючи протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області при розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Пунктом "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.6 ст.186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
З урахуванням зазначеного, суд погоджується з доводами позивача, що в даному випадку єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Посилання відповідача на наявність кримінального провадження, як на підставу для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Так, до суду відповідачем надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №1202016018000376, яке зареєстровано 13.03.2020 року, в якому викладено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення:
« 12.03.2020 р. до чергової частини Подільського ВП ГУНП України в Одеській області надійшов рапорт слідчого СВ подільського ВП ГУНП Украпни в Одеській області Глазирiна М.О., про те, що розпорядженням Котовської районної державної адміністрації № 935/11 від 14.10.2011 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок» громадянину ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 незаконно, без передбачених законодавством відповідних заяв були видiленi земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Косівської сільської ради, Котовського району. Одеської області, площею по 2 га, кожному».
З наданої до суду відповіді Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області від 27.05.2021 року №66/Ч-266/Ч-227 судом встановлено, що 07.04.2021 кримінальне провадження №12019160180001654 від 26.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України рішенням Подільської окружної прокуратури було об'єднано з кримінальним провадженням №12020160180000376 від 12.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. В об'єднаних кримінальних провадженнях наразі проводиться досудове розслідування остаточне рішення по якому прийнято. Позивач у рамках вказаного кримінального провадження був допитаний у якості свідка.
Суд зазначає, що протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи до суду не надано, а з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом не встановлено, що в рамках кримінального провадження №12019160180001654 чи об'єднаного кримінального провадження №12020160180000376 було постановлено рішення про арешт земельної ділянки 5122983400:01:001:0818, заборону її відчуження чи інші процесуальні рішення, які б слугували підставою для відмови у задоволенні заяви позивача від 18.12.2020 року про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
За таких обставин, відмова в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
В даних спірних правовідносинах позивач звернувся не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої орган місцевого самоврядування мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній направив позивачу відповідь у формі листа.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його затвердженні свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.
Таким чином, наданий лист від 04.03.2021 року №02-29/67із не є рішенням про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З урахуванням зазначеного, Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області, відмовляючи позивачу вищевказаним у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, на думку суду, в даному випадку за відсутності належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його затвердженні саме бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області при розгляді заяви позивача від 18.12.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада, є протиправною.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного суду. Так, зокрема у постанові Верховного суду від 21.08.2018 року по справі № 810/3393/17 зазначено, що:
"…На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Якщо на момент прийняття суб'єктом владних повноважень рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, "безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов'язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв'язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було".
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач за розглядом заяви позивача не прийняв встановленого чинним законодавством рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада;
- зобов'язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада та прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивач на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просить суд присудити на його користь витрати на надання правової допомоги у розмірі 6100,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
На підтвердження обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6100,00 грн. позивач надав до суду наступні документи: копія договору про надання професійної правничої допомоги з додатком від 09.03.2021 року, копія акту виконаних робіт від 11.03.2021 року.
Згідно з актом виконаних робіт від 11.03.2021 року, вчинених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, адвокат надав, а замовник прийняв послуги на правову допомогу відповідно договору про надання юридичних послуг від 09.03.2021 року по адміністративної справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними бездіяльність при розгляді заяви від 18.12.2020 року та зобов'язати вчинити певну дію: виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації, узгодження правової позиції 09.03.2021 р. - 1000 грн.; підготування позиції до Куяльницької ОТГ про досудове врегулювання спору 09.03.2021 р. - 600 грн.; Вивчення проекту землеустрою, відповіді Куяльницької ОТГ та всі наявні у замовника матеріали 10.03.2021 р. - 2000 грн.; підготовка позову до Одеського окружного адміністративного суду 10.03.2021 р. - 1000 грн.; приїзд до м. Подільськ на зустріч з позивачем, консультація клієнта, узгодження правової позиції 11.03.2021 р. - 1000 грн.; надання консультацій впродовж судового розгляду - 500 грн., всього надано адвокатом послуг на суму 6100 грн.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 6200,00 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6100,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.
Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 1000,00 грн.
Суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у сумі 1000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.
При вирішенні даного питання суд враховує, що аналогічного змісту правова допомога була надана адвокатом Опалько О.М., зокрема, у справі №420/4021/21, а надання консультацій впродовж судового розгляду станом на дату складання акту виконаних робіт фактично не могло бути здійсненим, так як дата акту та дата звернення позивача до суду є ідентичними.
Водночас, виїзд для зустрічі, підготовка пропозиції про досудове врегулювання спору, не є правовою допомогою у розумінні приписів КАС України.
Позивачем також не обґрунтовано доцільність повторного узгодження правової позиції вже після складання позову.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Варто зазначити, що статтею 27 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, кожному дорученню, незалежно від розміру обумовленого гонорару, адвокат повинен приділяти розумно необхідну для його успішного виконання увагу. При виконанні доручення адвокат зобов'язаний використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання ефективної професійної правничої (правової) допомоги клієнту, здійснення його захисту або представництва.
Суд також зауважує, що уклавши договір про надання правової допомоги адвокат визначає гонорар, тобто вартість своїх послуг за виконання доручення (надання послуг) і при цьому адвокат зобов'язаний використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання ефективної професійної правничої (правової) допомоги клієнту та успішно здійснити його захист або представництво.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада.
Зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада та прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (вул.Куяльницька, 26 "А", с.Куяльник, Подільський район, Одеська обл., 66350, код ЄДРПОУ 04379835).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача:
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 );
ОСОБА_11 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ).
Суддя С.М. Корой