Ухвала
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 296/589/19
провадження № 61-7938ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У червні 2020 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 ухвали Верховного Суду від 30 червня 2020 року, ухвали Верховного Суду від 30 листопада 2020 року та ухвали Верховного Суду від 21 січня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху, ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала.
У травні 2021 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Разом з цим, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки, як убачається з поштового конверту, касаційну скаргу здано на пошту 08 травня 2021 року, тобто з пропущенням строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України.
Заява ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає задоволенню, оскільки обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, заявник посилається на невиконання нею вимог ухвали Верховного Суду від 30 червня 2020 року, ухвали Верховного Суду від 30 листопада 2020 року та ухвали Верховного Суду від 21 січня 2021 року щодо неусунення недоліків першої касаційної скарги, яку повернуто ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року. При цьому доказів наявності обставин, які б об'єктивно завадили ОСОБА_1 виконати вимоги ухвал Верховного Суду про усунення недоліків, заявником не надано.
За таких умов Верховний Суд вважає, що зазначені доводи заявника не обумовлюють наявності поважних підстав пропуску строку на касаційне оскарження та можуть призвести до порушення прав іншої сторони і викликати сумніви в об'єктивності суду.
У зв'язку з вищезазначеним Верховний Суд позбавлений можливості визнати причини пропуску строку поважними та поновити його. Тому клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає задоволенню.
Заявник протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху має право звернутись до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку та наданням відповідних доказів.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 522/16923/16 (провадження № 61-29689св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В той же час, дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону та практики Верховного Суду, на яку вказує заявник, Верховний Суд встановив, що заявник лише узагальнено посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а практика, на яку вказає заявник, містить аналогічний висновок з оскаржуваними рішеннями. Зазначене вказує на неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року.
Крім того, ОСОБА_1 зазначила в поданій касаційній скарзі не всіх осіб, які брали участь у справі у судах першої та апеляційної інстанцій, а саме: не зазначено відповідача ОСОБА_5 . В той же час, у касаційній скарзі заявником зазначено особу ОСОБА_8 , яка, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, не брала участі у цій справі.
У зв'язку з цим заявнику необхідно усунути вказані вище недоліки касаційної скарги та відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України надати касаційну скаргу (у новій редакції) та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Згідно із частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк до 01 липня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Якщо заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, з наданням відповідних доказів, не буде подано особою у зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. В. Черняк