Постанова
Іменем України
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 759/1749/19
провадження № 61-15680св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - тимчасово виконуючий обов'язки Директора дирекції з правового забезпечення Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Гушул Сергій Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року
у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Кравець В. А.,
Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») про витребування і видачу трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування шкоди за таку затримку та зміну дати звільнення.
Посилалась на те, що з 22 серпня 2018 року вона обіймала посаду головного юрисконсульта дирекції з правового забезпечення КП «Київтеплоенерго».
02 січня 2019 року через організаційний відділ КП «Київтеплоенерго» вона подала заяву про звільнення з роботи відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України та частини четвертої статті 6 Закону України «Про охорону праці».
У цей же день їй було зачитано наказ № 28-К про припинення трудового договору 02 січня 2019 року, підписаний директором дирекції з управління персоналом ОСОБА_2 .
На момент звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку
та не видано їй трудову книжку.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідача видати їй належним чином оформлену трудову книжку; зобов'язати
КП «Київтеплоенерго» змінити дату звільнення з 02 січня 2019 року на день фактичної видачі трудової книжки; стягнути з КП «Київтеплоенерго» середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки і проведення кінцевого розрахунку; покласти на службову особу, тимчасово виконуючого обов'язки директора дирекції з правового забезпечення
КП «Київтеплоенерго» ОСОБА_3 персональний обов'язок відшкодувати завдану їй протиправними діями відповідачем матеріальну шкоду відповідно до пункту восьмого частини першої статті 134 КЗПП України.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада
2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання наказу про звільнення незаконним,
у зв'язку з чим немає також підстав для зміни дати звільнення.
Судом встановлено також безпідставність доводів позивача про відмову
у видачі трудової книжки, оскільки вона сама відмовилася від її отримання, в тому числі і в судовому засіданні.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2020 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц.
Указує, що суд при розгляді її позову вийшов за межі позовних вимог, розглянув питання законності її звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто за прогул, та не взяв до уваги її позовні вимоги про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки. Вважає, що судами не досліджені докази у справі - накази про її звільнення, оскільки відповідач таких наказів до суду не надавав.
У поясненні від 30 березня 2021 року підтримує викладену вище позицію.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу КП «Київтеплоенерго» вказує, що суди попередніх інстанцій висновків про відмову в позові дійшли з дотриманням норм процесуального права та такі висновки підтверджуються матеріалами справи.
Зазначає, що позивач не заявляла вимог про стягнення середнього заробітку за час порушення строків розрахунку при звільненні, натомість
її вимоги стосувались стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки після проведення повного розрахунку. При цьому позивачка не довела обставин несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 неодноразово відмовлялась від отримання трудової книжки, у тому числі в суді, отже вини роботодавця
у несвоєчасній видачі трудової книжки немає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу зі Святошинського районного суду м. Києва.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що наказом від 22 серпня 2018 року № 1264-к
ОСОБА_1 призначено на посаду головного юрисконсульта відділу
із загальноправової роботи дирекції з правового забезпечення
з випробувальним терміном 3 місяці.
25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 самовільно без погодження
з керівництвом залишила своє робоче місце та не повернулася до кінця робочого дня, при цьому загальний час відсутності на робочому місці склав понад три години, про що складено акт про відсутність працівника
на робочому місці.
02 січня 2019 року складено акт, яким зафіксовано відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці 25 жовтня 2018 року понад три години без пояснення причин такої відмови.
У цей же день КП «Київтеплоенерго» видано наказ № 28-К про звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 28 КЗпП України з 08 січня 2019 року.
З наказом ОСОБА_1 ознайомлено під підпис та вручено копію цього наказу.
02 січня 2019 року ОСОБА_1 на ім'я керівника КП «Київтеплоенерго» було подано заяву щодо припинення трудового договору з 02 січня 2019 року відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України у зв'язку
з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Наказом КП «Київтеплоенерго» від 08 січня 2019 року № 52-К «Про внесення змін до наказу КП «Київтеплоенерго» від 02 січня 2019 року № 28-К» ОСОБА_1 було звільнено з посади головного юрисконсульта відділу загальноправової роботи дирекції з правового забезпечення на підставі пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 29 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду від 17 лютого
2021 року, залишено без задоволення позов ОСОБА_1 про визнання протиправними наказів про припинення трудового договору, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди (справа
№ 759/440/19).
У цій справі встановлено, що позивач була відсутня на роботі з 03 січня
2019 року до 08 січня 2019 року, що нею не заперечувалось, без поважних причин. Судами враховано, що незгода позивача з наказом від 02 січня
2019 року № 28-К про звільнення відповідно до статті 28 КЗпП України
та намір його оскаржити в судовому порядку не може бути підставою для невиходу на роботу в період, коли трудові відносини між сторонами тривали. Відповідач попередив ОСОБА_1 про наступне звільнення за три дні, а останнім робочим днем позивача відповідно до наказу від 02 січня 2019 року № 28-К було 08 січня 2019 року. Суди у цій справі дійшли висновку, що працівник до закінчення трудових відносин, після ознайомлення з наказом від 02 січня 2019 року № 28-К про звільнення відповідно до статті 28 КЗпП України, самовільно, без погодження
з роботодавцем, припинила виконувати трудові обов'язки, внаслідок чого виникла нова підстава для звільнення працівника, передбачена пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Листами від 09 січня 2019 року № 28АУ/9/4/110 та від 15 серпня 2019 року № 28АУ/9/4/3161 на адресу ОСОБА_1 направлялись повідомлення
з пропозицією про отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення.
Позивач не відреагувала на пропозицію КП «Київтеплоенерго» щодо отримання трудової книжки, згоди на її надіслання поштою не надала.
Відповідно до копій відомостей про зарахування на картковий рахунок коштів, нарахованих, у тому числі, і при звільненні, з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок у січні 2019 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня
1993 року № 58, передбачено, що власник або повноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення
з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (пункт 4.2. Інструкції).
Встановлено, що 28 січня 2019 року ОСОБА_1 подала позовну заяву
до суду про витребування і видачу трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування шкоди
за таку затримку та зміну дати звільнення.
Відповідно до наведених норм закону підставами для задоволення такого позову є наявність таких юридично значущих обставин як несвоєчасна видача трудової книжки з вини роботодавця та те, що ця затримка призвела до вимушеного прогулу працівника.
При цьому за загальним правилом змагальності відсутність вини у затримці видачі трудової книжки доводить роботодавець.
Суд установив, що позивач особисто неодноразово, у тому числі під час розгляду справи в суді, відмовлялася отримати трудову книжку, пояснюючи це тим, що відповідач не провів з нею остаточний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, касаційний суд звертає увагу на те, що вина роботодавця
у несвоєчасній видачі трудової книжки, яка тягне за собою настання такої відповідальності як стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, виникає у тому випадку, коли роботодавець умисно
не вчиняє дії з видачі трудової книжки.
У цій справі роботодавець вчиняв дії, спрямовані на видачу трудової книжки, надсилав відповідні повідомлення на адресу позивача, проте вона категорично відмовлялась отримувати трудову книжку. Причини такої відмови - непроведення, на думку позивачки, з нею остаточного розрахунку, не свідчать про те, що затримка видачі трудової книжки виникла з вина відповідача. До того ж роботодавець на підтвердження факту остаточного розрахунку з позивачем надав копії платіжних відомостей.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для
її вирішення, правильно застосували норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову через недоведеність позивачем порушення її трудових прав, вини відповідача
у затримці видачі трудової книжки та наявності підстав для стягнення середнього заробітку.
Посилання в касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права, які виявились у тому, що відповідач не виконав вимоги ухвали суду про надання доказів у вигляді копій наказів від 02 січня 2019 року № 28-К, від 08 січня 2019 року № 52-К та завіреної належним чином копії трудової книжки не впливають на висновки судів у цій справі, зокрема, враховуючи
й те, що оцінка законності цих наказів дана судом під час розгляду справи № 759/440/19.
Посилання в касаційній скарзі на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, відхиляються, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній ОСОБА_1 постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо заяви про розгляд справи з повідомленням сторін
Заява позивача про розгляд справи з повідомленням та викликом сторін
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі
і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстав для розгляду справи за участю сторін судом касаційної інстанції немає, а тому в задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених
у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи
з повідомленням та викликом сторін відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня
2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська