Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1044/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ", місто Дніпро,
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз", місто Харків,
про стягнення 151 300,00 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз", про стягнення основної суми боргу (передплати за договором) у розмірі 138 997,69 грн., а також 2 557,56 грн. пені за договором, 8 252,88 грн. інфляційних втрат, 1 491,87 грн. 3 % річних.
31 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1044/21. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов. 14 квітня 2020 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз", будучи стороною процесу та бажаючи визначити свою позицію стосовно скерованої позивачем позовної заяви, скерував до суду відзив (вх. № 8495), який ухвалою господарського суд Харківської області від 15 квітня 2021 року прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
11 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (замовник, позивач у справі) та Акціонерним товариством Оператор газорозподільної системи "ХАРКІВМІСЬКГАЗ" (виконавець, відповідач у справі) укладено договір № 29А611-8900-19 підряду на виконання робіт з реконструкції системи газопостачання (далі по тексту - договір), згідно умов якого виконавець зобов'язувався виконати роботи з реконструкції системи газопостачання об'єкта Замовника (Торгівельна будівля), а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити їх, в порядку та на умовах передбачених договором. Реконструкція системи газопостачання Об'єкту Замовника (Торгівельна будівля), який розташований за адресою: вул. Вернадського, 12, передбачає поетапне виконання Виконавцем наступних робіт: розробка ескізного проекту на встановлення (ЗДПД) модему; виконання газомонтажних робіт та введення в експлуатацію системи газопостачання Об'єкта Замовника; пуск газу в газове обладнання об'єкту газопостачання (розділ І та ІІ договору). Пунктом 1 Розділу III договору сторони погодили, що вартість робіт, вказаних в п. 1.1 Розділу II Договору 138 997,69 грн. з ПДВ. Замовник сплачує авансовим платежем в розмірі 100% на поточний рахунок Виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання даного Договору. Як-то передбачено у пункті 1 Розділу IV Договору, виконавець приступає до виконання робіт протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання оплати в порядку, передбаченому Розділом ІІІ даного Договору. Згідно з пунктом 1 Розділу Х Договору сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 11 вересня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. На виконання умов укладеного договору виконавець (відповідач) надав замовнику (позивач) рахунок на оплату № 59008900 від 11 вересня 2019 на суму 138 997,69 грн., який був сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 155209 від 30 вересня 2019 року.
Позивач зазначає, що 11 вересня 2020 року закінчився строк дії вищевказаного договору. Втім, як на протязі дії договору, так і після закінчення терміну його дії, відповідач роботи не виконав та перерахований авансовий платіж позивачу не повернув. З метою досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, але всі звернення були проігноровані. Так, 27 липня 2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу за вих. № М-2020-3669, в якому останній зазначив, що в тому числі за договором № 29А611-8900-19 від 11 вересня 2019 року роботи не виконані у зв'язку з чим вимагав від відповідача в 10-ти денний строк перерахувати грошові кошти у розмірі 138 997,69 грн., які були перераховані на виконання обов'язків по вказаному договору. Вказаний лист вручено відповідачу 28 липня 2020 року, що підтверджується відміткою та підписом представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. 25 серпня 2020 року позивачем було направлено відповідачу повторно лист-вимогу за вих. № М-2020-4089 із аналогічним змістом та позивач вимагав від відповідача повернення грошових коштів у розмірі 138 997,69 грн. у триденний строк на реквізити підприємства позивача. Вказаний лист вручено відповідачу 26 серпня 2020 року, що підтверджується відміткою та підписом представника Відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. 13 листопада 2020 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу за вих. № М-2020-5434 із аналогічним змістом, який відповідачу вручено 16 листопада 2020 року, що підтверджується відміткою та підписом представника Відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, зокрема про стягнення з відповідача основної суми боргу (передплати за договором) у розмірі 138 997,69 грн., а також 2 557,56 грн. пені за договором, 8 252,88 грн. інфляційних втрат, 1 491,87 грн. 3 % річних.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
При цьому суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц).
Ретельно вивчивши матеріали справи, з огляду на правову природу договору, який слугує підставою виникнення правовідношень, суд рахує, що в даному випадку права та обов'язки сторін у даній справи виникли на підставі договору підряду.
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України). Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 1 ст. 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
У відповідності до означеного договору підряду сторонами погоджено, що позивач сплачує відповідачу авансовий платіж в розмірі 100% на поточний рахунок Виконавця, а Виконавець приступає до виконання робіт протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання оплати (розділ ІІІ договору).
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору, перерахував на користь відповідача суму авансу у розмірі 138 997,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 155209 від 30 вересня 2019 року. Отже, позивач, як замовник, належним чином виконав свій обов'язок зі сплати на користь відповідача, як підрядника, авансу у розмірі 138 997,69 грн.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У статті 849 Цивільного кодексу України визначено права замовника під час виконання роботи. Так, згідно з частиною 1 цієї норми, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Відповідно до ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3 ст. 849 Цивільного кодексу України). При цьому, ч. 4 ст. 849 цього Кодексу, передбачено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч. 2); очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (ч. 3); відмова замовника від договору до закінчення робіт із виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (ч. 4). Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі ст. 849 Цивільного кодексу України є різними. Аналогічний правовий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі № 910/205/19.
Втім позивач, в якості правових підстав позову посилається на ч. 2. ст. 693 ЦК України, згідно якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Досліджуючи правові підстави для повернення попередньої оплати з підрядника за невиконання договору підряду, що було визначено як предмет спору в даній справі, суд приходить до висновку проте, що обраний позивачем спосіб захисту його майнових прав та інтересів не відповідає способам захисту, передбаченим законодавцем за договором підряду, а умовами договору також не передбачено можливості повернення попередньої оплати, якщо підрядником порушено строки виконання робіт.
В даному випадку законодавцем чітко визначено правові наслідки порушення сторонами зобов'язань за договором підряду відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України. У спірному випадку законодавцем відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України передбачено ефективні способи захисту прав замовника підрядних робіт, якими є зобов'язання підрядника усунути недоліки таких робіт за власний рахунок, або виконання робіт третьою особою із стягненням їх вартості за рахунок підрядника, або відмова від договору та стягнення завданих підрядником збитків.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування збитків необхідно встановлювати наявність у діях винної особи чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи позивач не реалізував свого права на односторонню відмову від договору підряду.
Так, згідно з ч.3 ст. 214 Цивільного кодексу України, відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Таким чином, оскільки договір підряду укладено в письмовій формі, то й відмова від нього має вчинятися в письмовій формі.
Крім цього, оскільки відмова від договору є одностороннім правочином, вирішальним для її вчинення є факт доведення волевиявлення сторони, що відмовляється, до відома іншій стороні договору. Тобто, про відмову від договору відповідач мав бути повідомлений, інакше відмова не може вважатися такою, що вчинена.
Листи вимоги, про які зазначає позивач у позовній заяві, що були надіслані відповідачу, а саме: від 27 липня 2020 року за вих. № М-2020-3669, від 25 серпня 2020 року за вих. № М-2020-4089 та від 13 листопада 2020 року за вих. № М-2020-5434 містять вимогу про повернення відповідачем перерахованих коштів за договорами, зокрема за договором № 29А611-8900-19 від 11 вересня 2019 року, проте не містять повідомлення про відмову від зазначених у листах договорів.
Також, пунктом 1 розділу X договору встановлено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 11 вересня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 615 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
За таких обставин та приймаючи до уваги те, що у даному випадку відповідачем, як підрядником за договором (зобов'язаною стороною за договором в частині виконання робіт), зобов'язання не було виконано, позивачем не було повідомлено відповідача про відмову від договору, то відповідно договір підряду не припинив свою дію після 11 вересня 2020 року, як про це зазначає позивач.
Отож, на час вирішення спору означений договір підряду не припинив свою дію та за наведених обставин відсутні правові підстави для повернення позивачу суми попередньої оплати, а відтак суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення передплати за договором у розмірі 138 997,69 грн.
Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 8 252,88 грн. інфляційних втрат та 1 491,87 грн. 3 % річних., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання відповідача не мають характеру грошових та внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання в частині виконання робіт за договором підряду у позивача не виникає безумовне право на повернення суми попередньої оплати з моменту прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму здійсненої попередньої оплати є безпідставним, а тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за порушення строків виконання робіт за період з 18 жовтня 2019 року по 18 квітня 2020 року в розмірі 2 557,56 грн., то суд зазначає наступне.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським). Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 2 Розділу VII договору, у разі порушення Виконавцем строків виконання робіт, передбачених Розділом IV Договору більше ніж на тридцять робочих днів. Виконавець зобов'язується сплатити Замовнику пеню у розмірі 0,01% від загальної вартості робіт за кожен день прострочення виконання робіт.
Розділом IV передбачено, що Виконавець приступає до виконання робіт протягом трьох днів з моменту отримання передплати, а строк виконання робіт передбачених пунктом 1.1 Розділу II 10 (десять) робочих днів.
Оскільки оплата була здійснена позивачем 30 вересня 2019 року, відповідач повинен був приступити до виконання робіт не пізніше 03 жовтня 2019 року і закінчити не пізніше 17 жовтня 2019 року.
Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, починаючи з 18 жовтня 2019 року має місце прострочення відповідача, як виконавця за договором виконання робіт з реконструкції системи газопостачання об'єкта замовника, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором. Сторонами у договорі період нарахування пені не збільшено, отже й нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з умов договору, приписів ст. 231 ГК України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, позивачем арифметично вірно проведено розрахунок даної штрафної санкції в розмірі 2 557,56 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги позивача в цій частині задовольняються у розмір, який встановлений судом.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свій обов'язок по розробці ескізного проекту не виконав, допустивши прострочення договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про те, що такими діями відповідача були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв'язку з чим задовольняє позовні вимоги позивача, стягнувши з відповідача 2 557,56 грн., пені.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасного виконання робіт у встановлені договором строки, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення пені обґрунтованими та такими, що підтверджені достовірними доказами.
Розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат за правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
У свою чергу, частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн. В змісті позовної заяви зазначено лише про майбутні понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, конкретного переліку послуг, наданих адвокатом, позивачем не представлено.
При цьому суд констатує, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Матеріали справи не містить акту приймання-передачі наданих послуг, а умови договору № 08/02 - 19/1 від 08 лютого 2019 року передбачають обов'язковість формування акту здавання-приймання наданих послуг, в якому зазначено обсяг правової (правничої) допомоги (пункт 3.1. вказаного договору).
Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат в розмірі 5 500,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" (61004, місто Харків, вулиця Москалівська, будинок 57/59, ідентифікаційний код юридичної особи 03359552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (49000, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 30487219) пеню в розмірі 2 557,56 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 38,37 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "31" травня 2020 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/1044/21