вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/98/21
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні
За позовом Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України
до Приватного акціонерного товариства “Нова Лінія 1”
про стягнення 644,01 грн.
Учасники судового процесу:
від позивача: Головко Т.В.;
від відповідача: не з'явився;
Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Нова Лінія” про стягнення 644,01 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні зобов'язання щодо поставки товару в обсязі та в строки, визначені договором про закупівлю товарів за державні кошти № 647 від 25.11.2020. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 644,01 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/98/21 від 21.01.2021 позовну заяву Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України залишено без руху.
01.02.2021 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 21.01.2021.
Ухвалою суду від 10.02.2021 було відкрито провадження у справі № 911/98/21 та призначено підготовче засідання на 19.03.2021, запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.
10.03.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.03.2021 в судове засідання з'явились представники сторін.
В судовому засіданні 18.03.2021 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи № 911/98/21 до судового розгляду по суті на 07.04.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.04.2021 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення розгляду справи на 13.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 08.04.2021.
12.05.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача.
13.05.2021 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 13.05.2021 судом розглянуто, подане раніше, клопотання відповідача та встановлено наступне. Як зазначає відповідач (код ЄДРПОУ 30728887), 31.03.2021 відповідачем завершено реорганізацію шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія 1» (код ЄДРПОУ 30728887), на підтвердження чого останній долучив копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Відповідач вважає, що в даному випадку у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія» відбулась реорганізація підприємства. Одночасно, господарським судом встановлено, що код ЄДРПОУ у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія 1» залишився такий самий, як і в Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія», а саме: 30728887.
Отже, в даному випадку відбулась зміна найменування відповідача, відтак господарський суд вважає за доцільне здійснити заміну найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія» на належне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія 1». У зв'язку із зазначеним, в задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє, з огляду на юридичну недоведеність.
Також, 13.05.2021 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов'язання щодо поставки товару в обсязі та в строки, визначені договором про закупівлю товарів за державні кошти № 647 від 25.11.2020. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 644,01 грн. пені.
В свою чергу, представник відповідача, в судове засідання 13.05.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Щодо неявки відповідача в судове засідання судом зазначається наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії” (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Проте, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідно до змісту відзиву, відповідач стверджує, що п. 7.2.1 договору, на який посилається позивач, як на підставу здійснення нарахування пені, визначає зовсім інший вид відповідальності, а саме: за порушення строків здійснення оплати. Крім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що навіть у разі наявності права здійснювати нарахування пені за порушення строків поставки, то позивачем визначено не вірний період нарахувань, оскільки, строк поставки було визначено до 27.11.2020 і дія договору закінчилася 01.12.20. Враховуючи вищенаведені обставини, здійснювати нарахування після 01.12.2020, на думку відповідач, позивач не має права.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 13.05.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
25.11.2020 між Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (далі - замовник, позивач) та Приватним акціонерним товариством “Нова Лінія”, на даний час Приватним акціонерним товариством “Нова Лінія 1” (далі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю за державні кошти № 647 (далі - договір).
Пунктами 1.1 та 1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, зазначений у специфікації (додаток 1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник прийняти і оплатити товар.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару, код товару за ДК 021:2015 42130000-9 арматура трубопровідна: крани, вентилі, клапани та подібні пристрої. Кількість товару, який буде поставлено замовнику визначено специфікацією.
Відповідно до п. 3.1 договору, ціна договору 21 479 грн. 10 коп. (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят дев'ять грн. 10 коп.), у т. ч. ГІД В - 3579 грн. 85 коп. (ціна договору визначається з урахуванням податкового кодексу України).
Згідно з умовами п. 4.3 договору, замовник здійснює оплату товару не пізніше 15 (п'ятнадцяти) банківських днів здати поставки товару. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок здійснюється протягом 14 днів з дня надходження коштів на рахунок.
Строк (термін) поставки товару - до 27 листопада 2020 року. Місце поставки товару: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6. Датою поставки вважається дата фактичної передачі товару замовнику, що підтверджується актами або накладними і довіреністю на отримання цінностей (п. п. 5.1-5.3 договору).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки узгодженого сторонами товару.
Умовами п. 10.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 01 грудня 2020 року, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про закупівлю за державні кошти № 647 від 25.11.2020, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 та ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 5.1 договору визначено, що строк (термін) поставки товару - до 27 листопада 2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що товар по договору повинен був бути поставлений до 27.11.2020.
Проте, відповідачем свої обов'язки в частині поставки товару у строки, які визначено умовами договору належним чином виконано не було. Протилежного відповідачем не доведено, доказів здійснення поставки товару до суду не подано.
З огляду на все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем не виконано умови щодо здійснення поставки по договору у визначений строк, передбачений умовами договору.
Одночасно, судом встановлено, що позивачем було направлено на електронну адресу відповідача додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої, позивачачем було запропоновано, за взаємною згодою сторін, розірвати даний договір у зв'язку із відсутністю необхідності у закупівлі. Вищенаведену інформацію позивачем підтримано у судовому засіданні.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 644,01 грн., з посиланням на п. п. 7.2.1 договору.
Відповідно до п.п. 7.2.1 договору, за порушення строків, визначених пунктами 5.1. розділу V та підпункт 6.1.3, VІ цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни договору (пункт 3.1.) за кожен день прострочення оплати.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом встановлено, що позивач, керуючись п.п. 7.2.1 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 644,01 грн. за прострочення строків поставки товару по договору поставки.
Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю “пеня”.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15.
Господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як зазначено у п.п. 7.2.1 договору, за порушення строків, визначених пунктами 5.1. розділу V та підпункт 6.1.3 розділу VІ цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни договору (пункт 3.1.)за кожен день прострочення оплати.
Відповідно до п. 5.1 договору, строк (термін) поставки товару - до 27 листопада 2020 року.
Проте, встановлена договором санкція зазначеної умови п.п. 7.2.1 договору передбачає можливість нарахуванням пені, у визначеному розмірі (0,1% від ціни договору) саме за кожен день прострочення оплати. Таким чином, санкція підпункту 7.2.1 договору фактично свідчить, що її застосування можливе саме у разі прострочення оплати, а не у разі прострочення поставки товару.
З огляду на викладене, суд вважає, що сторонами не визначено такої договірної штрафної санкції, як пеня, яка відповідає визначенню статті 549 Цивільного кодексу України саме за прострочення строків здійснення відповідачем поставки товару.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги юридично неспроможними і недоведеними, тому відмовляє позивачу в позовних вимогах.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко