ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа № 910/4879/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай"
про стягнення 14 047,50 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (далі - відповідач) про стягнення 14 047,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору страхування від 12.03.2020 року № 370011/4100/0000172, та у зв'язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Chery Tіggo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО № 1821777, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування 14 047,50 грн. покладається на відповідача. Крім того, у позовній заяві Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 6 000,00 грн., а також надало докази на підтвердження факту понесення та розміру таких витрат.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2021 року відкрито провадження у справі № 910/4879/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
09.04.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.
23.04.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від 20.04.2021 року № 51-3079, в якому останнє просило суд зменшити розмір вищезазначених витрат до 1 000,00 грн.
Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін до суду не надходило.
Разом із тим, слід зазначити наступне.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 30.03.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/4879/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105480040070, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 05.04.2021 року.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.03.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2021 року, не подав до суду відзиву на позов із зазначенням своїх заперечень по суті даного спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
12.03.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та Представництвом "ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с." в Україні (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Каско Corporate" № 370011/4100/0000172 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, зазначеним у пункті 1.4 Договору.
Відповідно до пункту 1.2.7 Договору строк його дії встановлено з 00:00 год. 20.03.2020 року по 24:00 год. 19.03.2021 року.
16.07.2020 року о 14:20 год. по вулиці Декабристів, 88 у місті Васильків Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Chery Tіggo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , яка при виїзді з прилеглої території не надала перевагу в русі автомобілю, що рухався по головній дорозі, внаслідок чого здійснила зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2020 року в справі № 362/3921/20 (провадження № 3/362/1559/20) водія автомобіля "Chery Tіggo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винною у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії АО № 1821777 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Chery Tіggo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Страховим актом позивача від 22.09.2020 року № 00364304 вирішено виплатити страхувальнику страхове відшкодування в сумі 14 047,50 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 23.09.2020 року № 173127 позивач перерахував ТОВ "Інтерциклон" (СТО) грошові кошти у розмірі 14 047,50 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зр.дор.№370011/4100/0000172 від 12/03/2020р. Без ПДВ. Пр-во "ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с.", ІПН НОМЕР_3 рах. НОМЕР_4, д.н. НОМЕР_1 Страхове відшкодування КЗ00364304".
06.10.2020 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 28474 про виплату страхового відшкодування у розмірі 14 047,50 грн., яка була вручена Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" 19.10.2020 року.
Проте спірна сума страхового відшкодування відповідачем позивачу в добровільному порядку відшкодована не була, у зв'язку з чим, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а її цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018 року.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 року відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 року Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Відповідно до наявної у матеріалах справи ремонтної калькуляції від 21.08.2020 року № 00364304, а також копії виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон" (СТО) рахунку на оплату від 21.08.2020 року № ІВР0007934, вартість робіт по відновленню автомобіля "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 14 672,50 грн. Розмір означених збитків відповідачем під час розгляду справи не заперечувався.
Страховим актом позивача від 22.09.2020 року № 00364304 встановлено вартість матеріального збитку, завданого пошкодженому автомобілю "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням зносу, в сумі 14 672,50 грн., а також вирішено виплатити страхувальнику страхове відшкодування в сумі 14 047,50 грн. (з урахуванням встановленої Договором франшизи у розмірі 0,5 %, розрахованої від страхової суми в розмірі 125 000,00 грн.).
Відповідно до платіжного доручення від 23.09.2020 року № 173127 позивач перерахував ТОВ "Інтерциклон" (СТО) грошові кошти у розмірі 14 047,50 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зр.дор.№370011/4100/0000172 від 12/03/2020р. Без ПДВ. Пр-во "ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с.", ІПН НОМЕР_3 рах. НОМЕР_4, д.н. НОМЕР_1 Страхове відшкодування КЗ00364304".
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу серії АО № 1821777 було передбачено франшизу в розмірі 0,00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача - 14 047,50 грн., а також визначені полісом серії АО № 1821777 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 14 047,50 грн. Слід зазначити, що вказана сума спірного страхового відшкодування відповідачем під час розгляду справи фактично не оспорювалася.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Також, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Щодо розподілу вказаних судових витрат, суд виходить з наступного.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (далі - бюро) укладено договір № 1/20ю про надання правової допомоги, за умовами якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно:
- надання правової допомоги під час досудового розслідування та в судах всіх рівнів у кримінальних провадженнях, що прямо чи опосередковано стосуються інтересів клієнта, в т.ч. здійснення захисту інтересів та інше;
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань;
- складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);
- представництво та захист інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, будь-яких органах державної влади, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, НАБУ, прокуратури, ДБР, САП, СБУ, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, експертних установах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС України.
Відповідно до розділу 4 цього договору, ціна наведеної угоди складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація.
Пунктами 6.1 та 6.2 означеного правочину встановлено, що цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов і його підписання сторонами, а його дія припиняється 31.12.2021.
Пунктом 1 (№ п/п 3) додатку № 1 до цього договору встановлено, що клієнт доручає бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним або господарським судочинством за страховим актом від 16.07.2020 року № 00364304.
Після одержання матеріалів (справ) від клієнта останній зобов'язаний здійснити оплату послуг протягом 5 робочих днів на рахунок бюро в розмірі 6 000,00 грн. за кожну справу з переліку в безготівковій формі на підставі виставленого рахунку бюро, яке в свою чергу має здійснити такий чіткий перелік дій по кожній окремій справі, про що в подальшому звітує клієнту та на вимогу останнього надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.
Зі змісту акту надання послуг від 18.03.2021 року № 47 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю, складеного Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка", вбачається, що на підставі вказаного вище договору адвокатським бюро були надані наступні види правової допомоги, а саме :
1) повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі (вартістю 2 000,00 грн.);
2) дослідження та оцінка переданих клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту інтересів клієнта (вартістю 1 000,00 грн.);
3) написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу (вартістю 3 000,00 грн.).
У наведеному вище акті визначено, що загальна вартість робіт (послуг) складає 6 000,00 грн., а клієнт претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Вказаний акт містить підписи уповноважених осіб сторін договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю та відтиски печаток зазначених юридичних осіб.
Судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням від 23.03.2021 року № 002067 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" на підставі виставленого йому рахунку від 18.03.2021 року № 47 перерахувало на рахунок Адвокатського бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн. з призначенням платежу: "Надання прав. допомоги зг. дог. № 1/20ю від 31.12.2020р по справі № 28474 Стр. акт 003643304, згідно рах № 47 від 18.03.21 р Без ПДВ".
У матеріалах справи також наявна копія ордеру від 01.01.2021 року серії АІ № 1081744 на надання правової допомоги на представництво інтересів позивача адвокатом Лисовим О.О., виданого Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт".
За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зважаючи на вищенаведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Однак, відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено суду, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. не мають характеру необхідності, що їх розмір є нерозумним та невиправданим. Крім того, відповідачем не доведено перед судом, що заявлений Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" розмір таких витрат є необґрунтовано високим та не відповідає існуючим ринковим цінам на аналогічні послуги. Також відповідачем не надано й доказів на підтвердження порушення критерію реальності наданих позивачу адвокатом Лисовим О.О. послуг професійної правничої допомоги, їх неспівмірності з ціною позову та обсягом проведених адвокатом робіт.
Посилання відповідача на те, що послуги з дослідження та оцінки адвокатом переданих клієнтом до бюро документів, а також послуги з аналізу документів по страховій справі, є тотожними, не беруться судом до уваги, оскільки, на переконання суду, повний збір, аналіз та ознайомлення адвоката з усіма документами по страховій справі вчиняються з метою формування адвокатом правової позиції та лінії захисту інтересів клієнта, тоді як дослідження та оцінка переданих клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні вчиняються адвокатом з метою формування з-поміж усіх документів по страховій справі доказової бази у судовому процесі.
Суд також зазначає, що віднесення законом вказаного судового спору до малозначних, а також наявність у позивача юридичного управління не свідчить про необґрунтованість дій позивача, які полягають у залученні для захисту його інтересів у такому спорі адвоката, а також не підтверджує необґрунтованість та неспівмірність понесених Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн.
З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами тих обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі.
Як зазначено у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відтак, зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. є підтвердженими, враховуючи задоволення вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" у повному обсязі, а також беручи до уваги відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд дійшов висновку про те, що обов'язок з відшкодування таких витрат у розмірі 6 000,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" про стягнення 14 047,50 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А; код ЄДРПОУ 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літера В; код ЄДРПОУ 20033533) 14 047 (чотирнадцять тисяч сорок сім) грн. 50 коп. страхового відшкодування, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 01.06.2021 року.
Суддя В.С. Ломака