ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа № 910/19960/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" 01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 32-Г, офіс 8
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5
про стягнення 72 021,00 грн.
Представники сторін: не викликались
Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 72 021,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничних накладних вантажу (порожніх вагонів), у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 72021,00 грн. штрафу, нарахованого згідно ст. 116 Статуту залізниць України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 31.12.2020 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 18.12.2020 року надійшла заява № УТЛ-426/12/20 від 29.12.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19960/20, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/19960/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім цього, вказаною ухвалою зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" надати суду належним чином засвідчені копії Актів, відмітки про які містяться в графі 49 залізничних накладних, а саме: № 4605 від 05.10.2019, № 16353 від 04.11.2019, № 20341 від 08.12.2019, № 9893 від 17.03.2020, № 8807 від 08.03.2020, або письмові пояснення в разі неможливості такого надання, для долучення до матеріалів справи.
Відповідно до частин 6, 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 про відкриття провадження у справі № 910/19960/20 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Тверська 5, м. Київ, 03680, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105477258553 була отримана останнім 29.01.2021.
Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 25.01.2021 (29.01.2021) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 25.01.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру на час розгляду справи по суті, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Згідно частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, у період 09.09.2019 - 24.03.2020 зі станцій відправлення Чорноморськ-Порт, Одеса-Порт, Чорноморська (для ОПЗ), Чорноморська (для ТИС), Ксенієво, Жовтнева Одеської залізниці, Дністрянська Львівської залізниці, Попасна Донецької залізниці на станції призначення Ніжин Південно-Західної залізниці, Балта Одеської залізниці, Скала-Подільська, Збараж Львівської залізниці, Кабанне, Барвінкове Донецької залізниці, Куземівка, Линовиця, Основа Південної залізниці (відправник та одержувач - ПАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг») на підставі залізничних накладних №№ 40038440, 40349797, 4038457, 40129702, 40038432, 40241457, 40321234, 40038416, 40038424, 42781039, 42730259, 42776484, 42795534, 42776476, 41773862, 41770199, 41770223, 41773821, 41770215, 41770207, 41773813, 41773839, 41773847, 41773854, 37996360, 42957712, 41970716, 42891572, 40458077, 42984146, 41613456, 41613373, 52367422, 42178590, 40220212, копії яких наявні в матеріалах справи, здійснено відправлення порожніх вагонів.
У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Відповідно до підпункту "а" пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів).
Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
При цьому судом взято до уваги, що відповідно до абзацу першого пункту 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 року №01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» «приватні» (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус «вантажу» (вантаж на колесах).
Згідно з абзацом 6 пункту 11 вказаного Оглядового листа порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1, та інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.
Окрім цього, як визначено пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж (порожні вагони) прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.
Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Частиною 1 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за затримання терміну доставки вантажів в межах, визначених Статутом залізниць України.
Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб'єктами господарювання - замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно пункту 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1 Правил).
За визначенням п. 2 Правил приймання вантажів до перевезення перевезення вантажів здійснюються вагонними, дрібними, контейнерними, груповими або маршрутними відправками.
Зокрема, вагонна відправка - партія вантажу за однією накладною в такій кількості, для перевезення якої потрібно надання окремого вагона; групова відправка - партія вантажу за однією накладною, для перевезення якої надається не менше двох вагонів, але менше маршруту; маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною в кількості, яка відповідає ваговій нормі, встановленій для маршруту ("ядра" маршруту).
Згідно з пунктом 5.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила оформлення перевізних документів), заповнення накладної на станції призначення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів у графі 29, яка визначає тип відправки: відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна, у відповідному місці проставляється позначка «х» і заповнюється ця графа відправником.
Зі змісту вищенаведених залізничних накладних вбачається, що відповідачем відмічено тип відправки - вагонна та в частині накладних, а саме №№ 40349797, 40129702, 40321234, 37996360, 42957712, 41970716, 40458077, 42178590, 40220212 - групова/маршрутна, відтак, термін доставки вагонів за вказаними накладними в разі вагонної відправки має обчислюватись, виходячи з однієї доби за кожні повні та неповні 200 км, у випадку групової/маршрутної відправки - виходячи з однієї доби за кожні повні та неповні 320 км.
Відповідно до пункту 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Станції відправлення відповідача здійснено перевірку відомостей у вказаних накладних (у тому числі графи 29 "Відправка"), підтверджено правильність їх заповнення відправником та проставлено електронні цифрові підписи у графі 38 "Підпис" вказаних накладних, тобто, станція підтвердила приймання вантажу до перевезення.
З огляду на обставини, які викладені вище, суд вважає, що відповідач погодився з типом відправки, а відтак, термін доставки має бути обчислений виходячи саме з типу відправки, визначеному у спірних накладних.
У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не надходило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.
При цьому згідно пункту 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
У відповідності до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).
За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Як позивачем зазначається в позовній заяві та встановлено судом, вантаж, що прямував за спірними залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчать календарні штемпелі прибуття вантажу у графі 51 та видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу.
Згідно п. 4.3 розділу ІV Правил оформлення перевізних документів у разі складання акта в графі 49 "Відмітки залізниці" зазначаються його номер і коротко причина, з якої його складено (наприклад, "про нестачу ________ місць", "про нестачу маси _________ кг", "про відсутність пломб" тощо).
При цьому як встановлено судом згідно наданих позивачем копій залізничних накладних, відповідно до п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу та п. 4.3 розділу ІV Правил оформлення перевізних документів у графі 49 залізничних накладних містяться відмітки про складення актів, на підставі яких відповідачем збільшувався термін доставки вантажу, а саме: № 4605 від 05.10.2019 (накладна № 40349797), № 16353 від 04.11.2019 (накладні №№ 41770199, 41770223, 41770215, 41770207), № 20341 від 08.12.2019 (накладна № 42957712), № 9893 від 17.03.2020 (накладна № 40458077), № 8807 від 08.03.2020 (накладна № 42984146).
За твердженнями позивача, які відповідачем не спростовані, жодних документів, які б підтверджували факт правомірності збільшення відповідачем терміну доставки вантажу позивачу не надавались.
Будь - яких інших відміток про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, спірні залізничні накладні не містять та відповідачем докази наявності таких причин не наведені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу, які мають бути враховані при визначенні термінів прострочення доставки вантажу.
Таким чином, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, відповідно до спірних залізничних накладних №№ 40038440, 40349797, 4038457, 40129702, 40038432, 40241457, 40321234, 40038416, 40038424, 42781039, 42730259, 42776484, 42795534, 42776476, 41773862, 41770199, 41770223, 41773821, 41770215, 41770207, 41773813, 41773839, 41773847, 41773854, 37996360, 42957712, 41970716, 42891572, 40458077, 42984146, 41613456, 41613373, 52367422, 42178590, 40220212, вантаж було фактично доставлено на станції призначення із простроченням, тобто після закінчення терміну доставки визначеного ст.41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Як підтверджується календарним штемпелем на спірних залізничних накладних (графа 52), відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. цих Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу, у зв'язку з чим позивачем, відповідно, нараховано відповідачу 10%, 20% та 30% штрафу у загальному розмірі 72 021,00 грн. виходячи з провізної плати відповідно до вказаних вище залізничних накладних, який позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена статтею 116 Статуту.
Наразі відповідно до п.1.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення. Плата може вноситися іншим платником, з яким залізницею укладено договір.
Суд зазначає, що пунктом 116 Статуту залізниць визначено шкалу розрахунку штрафу, що підлягає до сплати залізницею одержувачу вантажу за порушення термінів його доставки, розмір якого залежить від кількості прострочених діб доставки вантажу та розраховується у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, сплаченої відправником (іншим платником) на користь залізниці-перевізника.
Таким чином, сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею обчислюється, виходячи із даних щодо суми провізної плати, зазначеної у конкретній залізничній накладній (графа 31), на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу залізничним транспортом, що узгоджується з приписами частини 3 статті 313 Господарського суду України, пунктів 6, 23 Статуту залізниць, пункту 1.2. Правил оформлення перевізних документів, пункту 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажів, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 910/1524/19.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 року нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в залізничних накладних №№ 40038440, 40349797, 4038457, 40129702, 40038432, 40241457, 40321234, 40038416, 40038424, 42781039, 42730259, 42776484, 42795534, 42776476, 41773862, 41770199, 41770223, 41773821, 41770215, 41770207, 41773813, 41773839, 41773847, 41773854, 37996360, 42957712, 41970716, 42891572, 40458077, 42984146, 41613456, 41613373, 52367422, 42178590, 40220212, прийнятий до перевезення вантаж (вагони) прибув на станції призначення з порушенням нормативно розрахованого терміну доставки.
Календарними штемпелями на залізничних накладних, доданих до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.
Наразі, доказів на підтвердження порушення термінів доставки вантажу з незалежних від залізниці обставин та причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу, а також доказів неможливості такого надання відповідачем суду на час розгляду справи не надано.
При цьому суд звертає увагу, що відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 25.01.2021 в частині витребування у АТ "Українська залізниця" доказів та не надано копії документів, відмітки про які містяться в графі 49 залізничних накладних, а саме: актів № 4605 від 05.10.2019, № 16353 від 04.11.2019, № 20341 від 08.12.2019, № 9893 від 17.03.2020, № 8807 від 08.03.2020 про збільшення термінів доставки вантажу.
В свою чергу, оскільки наявні відмітки в графі 49 вказаних накладних про те, що термін доставки вантажу збільшується на певну кількість діб також не дають змоги встановити правомірність причин затримки з боку відповідача у розумінні п. 2.9. Правил, зважаючи на ненадання відповідачем зазначених актів та наказу на виконання вимог ухвал суду та за відсутності жодних пояснень АТ "Українська залізниця" з цього приводу, суд позбавлений можливості встановити наявність саме таких причин затримки вагонів, які дають залізниці право на збільшення термінів доставки та/або звільнення від відповідальності за порушення термінів доставки згідно ст. 116 Статуту.
Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого йому позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм ст. 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, що в свою чергу, у відповідності до ст. 116 Статуту, є підставою для застосування штрафу.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої судом перевірки правильності нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну доставку вантажу залізницею судом встановлено, що сума штрафу, нарахованого на підставі статей 116, 130 Статуту в сумі 72 021,00 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірною.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого йому позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм статті 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем - 72021,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (01133, м.Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 32-Г, офіс 8; код ЄДРПОУ 30674235) 72 021,00 грн. (сімдесят дві тисячі двадцять одна грн. 00 коп.) штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 01 червня 2021 року.
Суддя А.М.Селівон