ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.05.2021Справа № 910/1953/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" (08135, Київська область, Святошинський район, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 16, код ЄДРПОУ 38679413)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" (02223, м. Київ, вул. Генерала Ватутіна, 10-А, код ЄДРПОУ 35012753)
про стягнення заборгованості у розмірі 316 415,15 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" про стягнення заборгованості за договором підряду № 6-20-6 від 22.07.2020 у розмірі 316 415,15 грн, з яких 278 889,86 грн основної заборгованості, 16 525,29 грн пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт та штраф у розмірі 15 000,00 грн.
Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просив накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" (IBAN: НОМЕР_1 , в АБ "УКРГАЗБАНК", м. Київ, IBAN: НОМЕР_2 в АТ "УКРСИББАНК") та належне підприємству нерухоме майно в межах суми заявленого позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" про забезпечення позову відмовлено.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.02.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
24.02.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1953/21. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.03.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що твердження позивача стосовно того, що 15 вересня 2020 позивачем було направлено листа на адресу відповідача у відповідності до п.9.1. договору - неправдиве, тому що п.9.1. договору зазначає, що підрядник зобов'язаний у письмовій формі (рекомендованим листом) повідомити замовника про готовність до передачі виконаних робіт. Рекомендований лист замовнику не надсилався. У зв'язку з цим п.9.2 договору підряду, зокрема: «Замовник зобов'язаний створити комісію або призначити відповідальну особу, якій у відповідності з наданими повноваженнями, надано право оцінювати готовність до передачі виконаних робіт" не було реалізовано. Ані така комісія, ані уповноважена особа замовником не призначалася. Також відповідач у відзиві зазначає, що твердження позивача, що 16.09.2020 позивачем погоджено з відповідачем об'єми виконаних робіт, є хибним, тому що зазначений акт складався позивачем, а зазначений як представник ТОВ «ДЕСНА-С-ЛТД» Добровольський Д.В. його перевірив. Відповідач вважає, що згаданий акт не є документом, бо підписаний неуповноваженою особою та не скріплений печатками підприємств. Крім того, відповідач зазначає, що в договорі відсутні посилання на подібні акти. Також відповідач у відзиві зазначив, що не повинен підписувати акти, по яких роботи не проводились, а тим більше їх оплачувати.
Разом з тим, 19.03.2021 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін у справі № 910/1953/21 відмовлено.
30.03.2021 через загальний відділ діловодства від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" про стягнення неустойки в розмірі 300 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" про стягнення неустойки в розмірі 300 000,00 грн повернуто заявнику.
27.04.2021 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" надійшло клопотання про повернення судового збору у розмірі 4 500,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ДЕСНА-С-ЛТД" про повернення судового збору відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 26.04.2021 року до 14.05.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 17.05.2021 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" (далі - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір підряду № 6-20-6, предметом якого є роботи, пов'язані з виконанням будівельно-монтажних робіт згідно робочого проекту на влаштування бетонної стяжки по ухилам покрівлі будівлі по об'єкту будівництва «Реконструкція ринку з малих архітектурних форм під торговельний центр по проспекту Генерала Ватутіна 10-А, у Дніпровському районі м. Києва» (п.2.1. договору).
Згідно з п. 2.2. замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання, на власний ризик, в обумовлені договором строки, виконати роботи (надалі - роботи), перелік та обсяги яких визначено календарним графіком виконання робіт, що є додатком №1 до даного договору, який надається підрядником до підписання договору та затверджується сторонами.
Відповідно до п. 3.1. договору вартість робіт визначається у додатку № 2 до даного договору та підписується сторонами.
Згідно з п. 3.4. договору замовник при розрахунку з підрядником за фактично виконані роботи здійснює притримання у відповідності до п. 4.1. договору вартості виконаних робіт, без урахування вартості матеріалів. Виплати притриманої суми здійснюються на підставі складених та підписаних підрядником документів про прийняття виконаних робіт та їх вартість.
Відповідно п. 3.7. договору аванс на оплату робіт підряднику замовник сплачує протягом 3-х робочих днів після підписання сторонами акту підтвердження об'ємів виконаних робіт.
Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт згідно з календарним графіком виконання робіт (додаток №1 до цього договору) (п.7.3. договору).
Відповідно до п.9.4. передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником оформляється актом виконаних робіт по формі КБ-2в та КБ-3 (надалі - акт), які підписуються уповноваженим представником підрядника та не пізніше наступного дня після закінчення виконання робіт за цим договором, надаються на розгляд замовнику, разом з оформленою виконавчою документацією згідно переліку, зазначеному в додатку №3.
Згідно з п. 9.5. підписаний підрядником акт надається замовнику, який затверджує його протягом 2-х робочих днів з дня отримання, про що на акті робиться відмітка «ЗАТВЕРДЖЕНО», на якій ставиться підпис керівника або уповноваженої ним особи Замовника. У разі наявності у замовника зауважень по акту замовник надає підряднику вмотивовану відмову від його узгодження із визначенням недоліків та строків їх усунення.
У ході прийняття виконаних підрядником робіт замовник, оглянувши їх, в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків, негайно заявляє про них підрядникові та протягом 3-х робочих днів письмово підтверджує свої зауваження (п. 9.6. договору).
На виконання умов договору відповідачем було за період з 23 липня 2020 по 14 серпня 2020 року сплачено 530 000,00 грн.
15.09.2020 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист, у якому, у відповідності до п.9.1. договору, позивач повідомив про фактичне завершення робіт та готовність до передачі виконаних робіт (лист вих. № 0915/20-1 від 15 вересня 2020 року).
16.09.2020 року позивачем погоджено з відповідачем об'єми виконаних робіт по влаштуванню ухилоутворюючих шарів покрівлі будівлі згідно договору, акт підписаний представником відповідача Добровольським Д. В.
18.09.2020 року позивачем було передано на розгляд відповідача Акт №1 приймання виконаних робіт КБ-2в з додатками, передбаченими додатком №3 до договору та іншими документами, щодо виконання робіт за договором.
Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, 25.09.2020 останнім було отримано лист відповідача №6/101 від 24 вересня 2020, в якому замовник підтвердив факт направлення листа виконавцем 18.09.2020 року з актом №1 приймання виконаних робіт КБ-2в та відмовив в розгляді акту №1 приймання виконаних робіт КБ-2в - «повернув без розгляду», зазначивши в якості причини такого повернення відсутність геодезичної зйомки на відм.+32.550; відм.+28.880; на відм.+12.230; на відм.+15.350.
09.10.2020 року у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо оплати виконаних робіт та процедури підписання актів приймання виконаних робіт КБ-2в останньому було направлено претензію на загальну суму 410 390,95 грн, в якій позивач, зокрема, вимагав, невідкладно прийняти виконані роботи та оплатити залишок вартості виконаних робіт за договором у розмірі 400 390,95 грн, та штраф передбачений п. 12.1.3. договору на загальну суму 10 000,00 грн - за 2 випадки порушення.
28.10.2020 відповідачем позивачу було надіслано лист за вих.№ 6/112, в якому відповідач посилається на направлення 2 жовтня 2020 року листів за вих. №№ 6/102 та 6/103, які начебто містять опис виявлених недоліків при здійсненні робіт за договором та термін їх усунення та порушення календарного графіку виконання робіт, яке начебто мало місце з боку позивача.
Позивач зазначає, що твердження відповідача, наведені у вищезазначеному листі, не відповідають дійсності з огляду на те, що листи за вих. №№ 6/102 та 6/103 від 02.10. 2020 не містять будь-яких згадувань про виявлені недоліки, а лише повторну необґрунтовану відмову у підписанні Акту №1 приймання виконаних робіт КБ-2в, посилаючись на необхідність подання чергових документів.
Крім того позивач зазначає, що листи за вих. №№ 6/102 та 6/103 від 02 жовтня 2020 не містять будь-яких посилань на умови договору або вимоги діючого законодавства, якими б на виконавця покладався обов'язок надавати запитані в них замовником документи, прямо не передбачені додатком №3 до договору, який, в свою чергу, встановлює виключний, заздалегідь обумовлений сторонами договору перелік документів, які додаються виконавцем до Акту форми КБ-2в, КБ-3.
Так, позивач зазначає, що лист відповідача за вих. № 6/103 від 02.10.2020 містить посилання на лист ТОВ «ІНТОН» (вих.№8/18-1 від 18.08.20), в якому в свою чергу зазначається «при виконанні робіт ТОВ «ІНТОН» по влаштуванню рулонних покриттів гідроізоляції покрівель на відм. +12.230, +15.350, +28.280 та +32.550 були виявлені дефекти в пінобетонній стяжці, а саме: раковини та ями, які призвели до затримання дощової води на поверхні гідроізоляції».
Також зазначає, що лист ТОВ «ІНТОН» вих.№8/18-1, який начебто фіксує факт виявлення недоліків в пінобетонній стяжці датовано 18 серпнем 2020 року, тобто тією датою, коли ухилоутворюючі стяжки покрівель на відм. +12.230, +15.350 ще не були виконані позивачем, і тому є абсолютно незрозумілим як представники ТОВ «ІНТОН» змогли виявити недоліки в роботі, яка на той момент ще не була виконана (і відповідно здана), і як представники відповідача можуть посилатись на недоліки яких не існувало в часі.
30 листопада 2020 року між позивачем та відповідачем був підписаний Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за листопад 2020 року на загальну суму 889 921, 46 грн.
Позивач зазначає, що на залишок виконаних будівельних робіт останнім було направлено на адресу відповідача Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за грудень 2020 року на загальну суму 38 978,40 грн. В матеріалах справи докази направлення Акту №2 відсутні.
7 грудня 2020 року на розрахунковий рахунок позивача надійшла оплата від відповідача за договором у загальній сумі 120 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №673 від 07.12.2020.
Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на момент подання позову грошові кошти у відповідності до підписаного сторонами договору Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за листопад 2020 року на загальну суму 889 921,46 грн, та Акту №2 приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за грудень 2020 року на загальну суму 38 978,40 грн (за вирахуванням раніше сплачених авансових платежів у відповідності до Акту звіряння розрахунків від 10.11.2020, та згаданого вище платіжного доручення № 673 від 07.12.2020) відповідачем не сплачені.
Таким чином позивач вважає, що станом на час розгляду справи у відповідача існує заборгованість перед позивачем за надані послуги в розмірі 278 899,86 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач нараховує відповідачу пеню в розмірі 16 524,29 грн та штраф у розмірі 15000,00 грн, передбачені п. 12.1.2. та п. 12.1.3. договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 837-864 ЦК України.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ст. 837 ЦК України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 6-20-6 від 22.07.2020, відповідно до якого відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання, на власний ризик, обумовлені договором строки, виконати роботи, перелік та обсяги яких визначено календарним графіком виконання робіт, що є додатком № 1 до даного договору, який надається підрядником до підписання договору та затверджується сторонами.
Так, у відповідності до 3.5. договору авансування на придбання матеріальних ресурсів, оплату машин та механізмів провадиться замовником з розрахунку 120 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 000,00 грн на підставі виставлених підрядником рахунків-фактур. Після отримання підтверджуючих документів щодо використання попереднього авансу на придбання матеріалів та реєстрації податкової накладної замовник на підставі рахунку-фактури провадить подальше фінансування, але не більше ніж 120 000,00 грн в т.ч. ПДВ 20 000,00 грн. Загальна сума авансування на придбання матеріалів, оплату машин та механізмів не може перевищувати 600 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 100 000,00 грн.
Згідно з п.3.6. договору оплата оренди машин, механізмів та устаткування замовником провадиться на підставі наданих підрядником заявок та договорів з власниками машин, механізмів та устаткування. У разі, якщо замовник не погоджується з вартістю оренди машин, механізмів та устаткування, він протягом 3-х банківських днів надає підряднику свої зауваження. Після коригування заявки оплата провадиться на підставі даного пункту.
Відповідно до п. 3.7. договору аванс на оплату робіт підряднику замовник сплачує протягом 3-х робочих днів після підписання сторонами акту підтвердження об'ємів виконаних робіт.
У відповідності до п.9.4. договору передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником оформляється актом виконаних робіт по формі КБ-2в та КБ-3 (надалі - акт), які підписуються уповноваженим представником підрядника та, не пізніше наступного дня після закінчення виконання робіт за цим договором, надаються на розгляд замовнику, разом з оформленою виконавчою документацією згідно переліку, зазначеному в Додатку №3.
Як встановлено господарським судом, 15.09.2020 року позивач направив на адресу відповідача лист № 0915/20-1, у якому повідомив про фактичне завершення робіт та готовність до передачі виконаних робіт.
Суд не визнає правдивим твердження відповідача про те, що він не отримував зазначений лист, оскільки цей лист містить відмітку про отримання, і відповідачем не спростовано, що одержувач не вправі був отримувати цей лист від імені відповідача.
Крім того, 16.09.2020 року позивачем погоджено з відповідачем об'єми виконаних робіт по влаштуванню ухилоутворюючих шарів покрівлі будівлі згідно договору, акт підписаний представником відповідача Добровольським Д. В.
18.09.2020 року позивачем було передано на розгляд відповідача Акт №1 приймання виконаних робіт КБ-2в з додатками, передбаченими додатком №3 до договору та іншими документами, щодо виконання робіт за договором, що підтверджується наданим суду реєстром передачі документів від 18.09.2020. Зазначений факт отримання Акту № 1 також підтверджено у листі відповідача №6/101 від 24 вересня 2020, яким відповідач відмовив в розгляді акту №1 приймання виконаних робіт КБ-2в - «повернув без розгляду», зазначивши в якості причини такого повернення відсутність геодезичної зйомки на відм.+32.550; відм.+28.880; на відм.+12.230; на відм.+15.350.
За змістом позовної заяви, між сторонами у подальшому велося листування. Однак надані суду копії листів господарський суд оцінює як неналежні докази такого листування, оскільки суду не надано ані доказів їх направлення, ані доказів їх отримання відповідачем.
Разом з тим, судом встановлено, що 30.11.2020 між позивачам та відповідачем був підписаний Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за листопад 2020 року на загальну суму 889 921,46 грн.
На виконання умов договору відповідачем за період з 23 липня 2020 по 14 серпня 2020 року було сплачено 530 000,00 грн.
Також 07.12.2020 відповідач здійснив на оплату за договором у розмірі 120 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 673 від 07.12.2020.
Крім того, відповідач згідно з п.4.1. договору реалізував право з метою забезпечення виконання зобов'язань підрядником за договором шляхом притримання замовником 45 276,00 грн від кошторисної вартості робіт з урахуванням прибутку без вартості матеріалів, про що замовник повідомляв неодноразово як підряднику, так і суду. Зважаючи на те, що доказів повного виконання підрядником зобов'язань не надано, то замовник вправі продовжувати притримувати зазначену суму у відповідності до умов договору.
Що стосується посилань позивача на наявність боргу за Актом № 2 приймання будівельних робіт (за формою КБ-2в) за грудень 2020 на загальну суму 38 978,40 грн, то господарському суду не надано належних доказів його направлення для підписання відповідачу, отже строк оплати за ним наразі не настав.
Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази надсилання Акта № 2 виконаних робіт відповідачу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості з відповідача за Актом № 2, що складає 38 978,40 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 194 645,46 грн (889021,46 грн обєкму виконаних робіт - 530000,00 грн оплати - 120000,00 грн оплати - 38978,40 притримання).
За таких обставин суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" порушено умови договору та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 194 645,46 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду № 06-20-6 від 22.07.2020, позивач відповідно до п. 12.1.2. договору нарахував пеню у розмірі 16 524,29 грн та штраф у розмірі 15 000,00 грн.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, пунктом 12.1.2. договору передбачено, що за несвоєчасний розрахунок по підписаних актах виконаних робіт форми КБ-2в, КБ-3 замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що буде діяти на час такого прострочення, за кожен день прострочення такого зобов'язання.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені є неправильним, оскільки позивачем невірно визначено день початку прострочення заборгованості, оскільки судом встановлено, що Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт підписано 30.11.2020, а Акт № 2 не підписано і не направлено відповідачу.
За перерахунком суду, сума пені за прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару становить 4 026,13 грн, з яких:
- 1 978,36 грн - сума пені, нарахована за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 за прострочення оплати 194 645,46 грн за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт;
- 2 047,77 грн - сума пені, нарахована за період з 01.01.2021 по 01.02.2021 за прострочення оплати 194 645,46 грн за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт.
Відтак, вимоги про стягнення пені в сумі 16 524,29 грн підлягають частковому задоволенню на суму 4 026,13 грн.
Крім того, відповідно до п.12.1.3. у разі невмотивованої відмови підписати акт форми КБ-2в, КБ-3 замовник сплачує штраф у сумі 5 000,00 грн за кожен випадок такої відмови.
Позивач у позовній заяві зазначає, що штраф у відповідності до п.12.1.2. договору нараховує за три випадки невмотивованої відмови від підписання актів форми КБ-2 , за листом вих. № БН, реєстр документів від 18.09.2020, за листом вих. № 0928/20-1 від 28.09.2020 та №1118/20-1 від 18.11.2020.
Однак судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні листи вих. № 0928/20-1 від 28.09.2020 та №1118/20-1 від 18.11.2020 та докази їх надсилання відповідачу.
Крім того, дослідивши наданий відповідачем лист останнього за вих. №6/101 від 24.09.2020, суд не погоджується з твердженнями позивача щодо необґрунтованої відмови відповідача в розгляді Акту №1, оскільки в листі відповідач зазначив причину залишення без розгляду Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2020 року налаштування бетонної стяжки по ухилам покрівлі будівлі, форма КБ-2в, зокрема, відповідач зазначив, що даний акт повертається без розгляду у зв'язку з відсутністю геодезичної зйомки на відм. +32.550; на відм. +28.880; на відм. +12.230; на відм. + 15.350.
В свою чергу позивачем належним та допустимими доказами не доведено, що дана причина є необґрунтованою.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн штрафу задоволенню не підлягають.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором підряду №6-20-6 від 22.07.2020 щодо оплати виконаних будівельних робіт належним чином доведений та документально підтверджений.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 194 645,46 грн основного боргу та 4 026,13 грн пені.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: договір-доручення №88 про надання правової допомоги від 22.12.2020, додаткову угоду № 1 до договору доручення №88 про надання правової допомоги від 21.12.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2014.
Разом з тим, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, які станом на час судового розгляду були оплачені.
Висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати випливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07)6 ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені:
« 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».
За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з додаткової угодою №1 від 21.12.2020 загальна сума послуг з надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) становить 6 000,00 грн, яка складається з судового представництва в справі (господарський) суд та підготовки позову до господарського суду.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.
Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв'язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судом встановлено, що вірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, згідно з додатковою угодою №1 від 21.12.2020 на суму 6 000,00 грн, є сума, вирахувана пропорційно до розміру задоволених позовних вимого, у розмір 3 767,29 грн.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 767, 29 грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕСНА-С-ЛТД" (02223, м. Київ, вул. Генерала Ватутіна, 10-А, код ЄДРПОУ 35012753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЖІ ТІ - ІНЖИНІРИНГ" (08135, Київська область, Святошинський район, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 16, код ЄДРПОУ 38679413) основний борг у розмірі 194 645 (сто дев'яносто чотири тисячі шістсот сорок п'ять) грн 46 коп., пеню у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 13 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 2 982 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 767 (три тисячі сімсот шістдесят сім) грн 29 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.05.2021
Суддя І.О. Андреїшина