ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.05.2021Справа № 910/21220/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815)
про стягнення 28 314, 57 грн
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 152Р від 01.07.2017 на приймання додаткової кількості дощових і снігових вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в розмірі 27 298, 89 грн.
Крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат - 217, 26 грн, 3 % річних - 385, 17 грн та пеню - 413, 25 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
27.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач фактично заперечує виключно щодо нарахування позивачем пені та відповідно зазначає, що такі нарахування можуть бути здійснені позивачем з 01.10.2019 по 31.03.2020.
08.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач не погоджується з доводами відповідача щодо нарахування пені та зазначає, що нарахування пені за період з лютого 2020 по червень 2020 по окремим зобов'язанням на суму 413, 25 грн є правомірними.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
01.07.2017 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в свою чергу перейменоване у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", що в свою чергу перейменовано у Акціонерне товариство "Українська залізниця" (абонент) було укладено договір № 152Р на приймання додаткової кількості дощових і снігових вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів.
Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з приймання додаткового об'єму стічних вод від об'єкта абонента за адресою: 03035, м. Київ, пл. П. Кривоноса. 4, які потрапляють до комунальної каналізації мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в період дощів та сніготанення, в порядку, передбаченому Правилами користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженим наказом міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі Правила користування). Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 жовтня 2011 за №1879 та даними гідрометеослужби.
Згідно п. 2.1 договору вартість послуги за договором розраховується постачальником щомісячно (в інших випадках на квартал або рік) в залежності від об'ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги з водовідведення, встановлених уповноваженими органами згідно з чинним законодавством України, і величини рівня атмосферних опадів за даними Гідрометцентру України.
Відповідно до п. 2.2 договору оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту в електронному вигляді (дебетові повідомлення) або у паперовому вигляді (вимоги-доручення, розрахунки тощо) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника щомісячно (в інших випадках один раз на квартал або рік) у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа абоненту або до банківської установи абонента.
Частиною 2 пункту 2.2 договору передбачено, що в разі неотримання від постачальника поточного розрахункового документа. Абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов'язань за даним договором у зв'язку з дією обставин непереборної сили, повинна негайно в письмовій формі повідомити про це іншій стороні, а також сповістити про припинення дії цих обставин. У будь-якому випадку таке повідомлення повинно бути надане не пізніше 10-ти днів з моменту настання кожної події (ч. 2 п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 4.5. договору останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом одного року. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна сторона зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він належним чином виконував покладені на нього договором та чинним законодавством обов'язки сумлінно та належним чином, надаючи відповідачу послуги з приймання додаткового об'єму стічних вод в період дощів та сніготанення, однак відповідач неналежно виконує покладені на нього договором та чинним законодавством обов'язки стосовно повної, своєчасної та систематичної оплати отриманих ним послуг у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість з вказаних послуг за період з 01.06.2019 по 31.07.2020 на суму 27 298, 89 грн.
Суд, дослідивши відзив на позовну заяву зазначає, що відповідач не заперечує щодо існуючої суми заборгованості за надані позивачем послуги в розмірі 27 298, 89 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 152Р від 01.07.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Позивач стверджує, що у період з 01.06.2019 по 31.07.2020 надав відповідачу послуги з приймання додаткового об'єму стічних вод в період дощів та сніготанення на суму 34 980, 57 грн., а відповідач оплатив такі послуги на суму 7 681, 68 грн.
На підтвердження обсягів наданих послуг згідно договору у період з 01.06.2019 по 31.07.2020 позивач посилається на: дані з Українського гідрометеорологічного центру, в яких зазначена помісячна кількість опадів; реєстр надходження грошових коштів, з частковими оплатами та довідкою AT "Банк Кредит Дніпро" від 08.09.2020 № 55/9-1201 з реєстрами дебетових повідомлень, яка підтверджує направлення до банківської установи відповідача розрахункових документів.
Суд дослідивши матеріали позовної заяви вважає за доцільне зазначити, що позивачем не надано до суду даних з Українського гідрометеорологічного центру, в яких зазначено помісячну кількість опадів, на які позивач посилається.
Однак з огляду на відсутність з боку відповідача заперечень щодо вартості фактично наданих послуг, які в свою чергу розраховуються із врахуванням даних Українського гідрометеорологічного центру, суд вважає дані обставини та факти встановленими.
Суд вказує, що як вбачається із матеріалів справи абонент про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за період з 01.06.2019 по 31.07.2020 послуг не повідомляв позивача, а відтак надані позивачем послуги вважаються прийнятими абонентом.
З огляду на викладене вище, враховуючи розгорнутий розрахунок позивача та відсутність заперечень відповідача щодо існуючої суми основного боргу, враховуючи те, що відповідачем частково здійснювалась оплата по договору, суд дійшов висновку, що у відповідача існує заборгованість в розмірі 27 298, 89 грн.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та п. 3.7 Правил користування споживачі питної води : споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи надані позивачем докази та відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем умов договору № 152Р від 01.07.2017 суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов'язання в частині здійснення оплати за отримані послуги, а відтак позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 27 298, 89 грн підлягають задоволенню.
Крім того, суд вказує, що за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні втрати - 217, 26 грн, 3 % річних - 385, 17 грн, пеня - 413, 25 грн.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що відповідач у своєму відзиві заперечує щодо періоду нарахування пені та зазначає, що остання повинна нараховуватися лише за період з 01.10.2019 по 31.03.2020, оскільки заборгованість у відповідача виникла у вересні 2019 у зв'язку із несплатою відповідачем рахунку № 150689942 від 26.09.2019 на суму 2 372, 27 грн, а відтак нарахування позивачем пені за період з 01.02.2020 по 31.06.2020 не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Натомість, суд, дослідивши відповідь на відзив на позовну заяву, погоджується з доводами позивача, що зазначений позивачем строк розрахунку пені не суперечить вимогам чинного законодавства та жодним чином не порушує права відповідача і відповідно нарахований в межах шести місяців починаючи з березня 2020 по серпень 2020 окремо по кожному зобов'язанню окремо за відповідний період.
Крім того суд звертає увагу відповідача, що позивачем дійсно не здійснено нарахування пені на суму 2 372, 27 грн, а самостійне нарахування судом пені за період з жовтня 2019 по березень 2020 не може бути здійснено, оскільки такі дії будуть розцінені як вихід за межі заявлених позивачем позовних вимог, що в свою чергу забороняється ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, перевіривши розрахунок пені за вказаними позивачем періодами зазначає, що за підрахунками суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 308, 45 грн., а тому дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд, здійснивши перевірку нарахованої позивачем суми інфляційних втрат (за повні місяці) та 3 % річних, зазначає що вимога позивача щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 217, 26 грн підлягає задоволення в повному обсязі, а вимога щодо стягнення 3 % річних частковому, а саме в розмірі 384, 67 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за послуги з приймання додаткової кількості дощових і снігових вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в розмірі 27 298 (двадцять сім тисяч двісті дев'яносто вісім) грн 89 коп, інфляційні втрати в розмірі 217 (двісті сімнадцять) грн 26 коп, 3 % річних в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 67 коп, пеню в розмірі 308 (триста вісім) грн 45 коп. та судовий збір в розмірі 2 094 (дві тисячі дев'яносто чотири) грн. 18 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 17.05.2021
Суддя Д.О. Баранов