ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.04.2021Справа № 910/21127/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (45000, обл. Волинська, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 152 А; ідентифікаційний код 21745856)
до Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604)
про стягнення 63 244, 26 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 63 244, 26 грн, з яких 55 410, 00 грн - основний борг, 1 925, 87 грн - інфляційні втрати, 1 377, 22 грн - 3% річних та 4 531, 17 гн - пеня, у зв'язку з порушення зобов'язань за договором № 52.18-603 від 20.12.2016.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а оскільки, ціна позову не перевищує сто розмірів прожитого мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім того, суд вказує, що позивачем до позовної заяви додано клопотання про витребування у відповідача довіреності № 36 від 12.03.2020, оскільки вказана довіреність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" відсутня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Також даною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
01.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги та зазначає, що станом на дату звернення до суду з даним позовом заборгованість з основного боргу становить 25 770, 00 грн, а не 55 410, 00 грн. як заявляється позивачем.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем невірно визначено дату початку нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за видатковими накладними від 12.03.2020 № РН-0000144 та від 07.10.2019 № РН-0000999, що призвело до неправильного розрахунку розміру штрафних санкцій.
31.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів (відносно судових витрат).
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
10.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (постачальник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) укладено договір поставки № 52.18-603, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю: "Механічні запасні частини, крім двигунів і частини двигунів" код за ДК 021:2015 (частини до механічної системи для автобусів ЛАЗ) (Лот № 1 - частини до механічної системи для автобусів ЛАЗ), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.1. сума договору визначається згідно з Специфікацією (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору і становить 1 374 999, 00 грн без ПДВ, крім ПДВ, крім того ПДВ 20% - 274 999, 80 грн, разом ціна Договору становить 1 649 998, 80 грн з ПДВ.
Згідно п. 4.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену партію товару.
Відповідно до п. 5.2. договору поставка здійснюється за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП "Київпастранс", перелік яких зазначається у додатку № 4 до цього договору
Пунктом 5.5. договору передбачено, що порядок приймання-передачі товару наведений у додатку № 3 до договору, відповідно до п. 1.1. якого датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.
Також п. 1.4.1. додатку № 3 закріплено, що уповноважені представники обох сторін перевіряють відповідність товару вимогам договору. За результатами перевірки уповноважені представники сторін підписують накладну на товар.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 10 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цього договору.
10.12.2019 до договору №52.18-603 від 10.12.2018р., була укладена додаткова угода №1, згідно з якою строк дії вказаного договору продовжено на строк достатній для проведення закупівлі на початку 2020 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару, що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн, № РН-0000999 від 07.10.2019 на суму 1 680, 00 грн, № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн, № РН-0001183 від 28.11.2019 на суму 9 492, 00 грн.
Проте, відповідачем зобов'язання в частині здійснення оплати за товар виконано не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість з основного боргу перед позивачем в розмірі 55 410, 00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач у своєму відзиві частково визнає заявлені позивачем вимоги однак зазначає, що заборгованість за видатковою накладною № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн ним було сплачено в повність 11.12.2020 згідно платіжного доручення № ЗТД01059/1, а тому сума основного боргу становить 25 770, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 52.18-603 від 10.12.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачем на виконання умов договору № 52.18-603 від 10.12.2018 було здійснено поставку товару згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн, № РН-0000999 від 07.10.2019 на суму 1 680, 00 грн, № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн, № РН-0001183 від 28.11.2019 на суму 9 492, 00 грн.
Що стосується посилань позивача на відсутність в матеріалах справи довіреності № 36 від 12.03.2020, на підставі якої відповідачем здійснювався приймання товару за видатковою накладною № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн, то суд зазначає, що відповідачем у відзиві відсутні заперечення щодо факту приймання відповідного товару за вказаною накладною, а відтак такі обставини визнаються сторонами та відповідно є встановленими.
Суд вказує, що зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт здійснення позивачем поставки на загальну суму 55 410, 00 грн та виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату вказаного товару у відповідності до п. 4.1. договору, а саме протягом 60 робочих днів з дати підписання відповідачем видаткових накладних.
Відтак, враховуючи положення п. 4.1. договору та дати здійснення позивачем поставок товару, відповідачем повинна була б бути здійснена оплати у строк до :
- № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн - до 10.06.2020 (в той час як позивачем зазначено у строк до 08.06.2020);
- № РН-0000999 від 07.10.2019 на суму 1 680, 00 грн - до 02.01.2021 (в той час як позивачем зазначено у строк до 31.12.2019);
- № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн - до 15.01.2020;
- № РН-0001183 від 28.11.2019 на суму 9 492, 00 грн. - до 25.02.2020.
З огляду на викладене вище, судом встановлено, що станом на дату звернення до суду з даним позовом у відповідача відповідно настав строк виконання зобов'язань щодо здійснення оплати за вказаними вище видатковими накладними.
Також суд звертає увагу сторін на те, що відповідачем не заперечується факт прийняття товару № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн, № РН-0000999 від 07.10.2019 на суму 1 680, 00 грн, № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн, № РН-0001183 від 28.11.2019 на суму 9 492, 00 грн., проте не надано до матеріалів справи доказів щодо здійснення відповідних оплат.
Що стосується посилань відповідача на те, що ним було погашено заборгованість за № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн згідно наданого до відзиву платіжного доручення № 3ТД01059/1 від 11.12.2020 на суму 29 640, 00 грн, суд зазначає наступне.
Із наданого відповідачем платіжного доручення № 3ТД01059/1 від 11.12.2020 на суму 29 640, 00 грн, а саме із зазначеного в ньому призначення платежу вбачається, що оплата в сумі 29 640, 00 грн здійснювалася ним за договором №52.18-603 від 10.12.2018 згідно рахунку № СФ-001445 від 09.10.2019, який в свою чергу не міститься в матеріалах справи та відповідно не входить до предмету доказування.
Крім того, в призначенні платежу зазначено, що оплата в сумі 29 640, 00 грн на підставі рахунку № СФ-001445 від 09.10.2019, в той час як поставка товару була здійснена позивачем пізніше, а саме 18.10.2019 згідно видаткової накладної № РН-0001042.
Також факт сплати коштів в розмірі 29 640, 00 грн в рахунок погашення заборгованості саме за № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн не підтверджено позивачем, а тому враховуючи встановлені судом обставини платіжне доручення № 3ТД01059/1 від 11.12.2020 не може бути прийняте судом у якості достовірного доказу сплати коштів, стягнення яких є предметом розгляду даної справи та відповідно не беруться судом до уваги.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З огляду на викладене вище, враховуючи те, що відповідачем підтверджено факт отримання товару позивача за договором № 52.18-603 від 10.12.2018, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, суд дійшов висновку, що останнім порушено його умови, а саме в частині п. 4.1. щодо строку здійснення оплати за поставлений товар, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 55 410, 00 грн підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки на існуючі суми заборгованості здійснено нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до п. 7.3. договору № 52.18-603 від 10.12.2018р., за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Відтак, враховуючи викладене вище та наданий позивачем розрахунок, із врахування встановлених судом строків настання у відповідача обов'язку здійснити оплату за поставлений позивачем товар, за підрахунками суду (із врахуванням вказаних позивачем періодів) стягненню з відповідача на користь позивача підлягають наступні суми пені, 3 % річних та інфляційні втрати (нараховані за повні місяці):
- за видатковою накладною № РН-0000144 від 12.03.2020 на суму 14 598, 00 грн за період з 11.06.2020 по 09.12.2020 пеня в розмірі - 872, 63 грн; за період з 11.06.2020 по 28.12.2020 3 % річних в розмірі 240,51 грн та інфляційні втрати за липень-листопад 2020 в розмірі 292, 43 грн;
- за видатковою накладною № РН-0000999 від 07.10.2019 на суму 1 680, 00 грн за період з 03.01.2020 по 01.07.2020 пеня в розмірі 162, 68 грн, за період з 03.01.2020 по 28.12.2020 3 % річних в розмірі 49, 71 грн та інфляційні втрати за лютий -листопад 2020 в розмірі 64, 65 грн;
- за видатковою накладною № РН-0001042 від 18.10.2019 на суму 29 640, 00 грн за період з 16.01.2020 по 16.07.2020 пені в розмірі 2 731, 58 грн, за період з 06.01.2020 по 28.12.2020 3 % річних в розмірі 845, 47 грн та інфляційні втрати за лютий -листопад 2020 в розмірі 1 140, 59 грн;
- за видатковою накладною № РН-0001183 від 28.11.2019 на суму 9 492, 00 грн. за період з 26.02.2020 по 26.08.2020 пеня в розмірі 748, 99 грн, за період з 26.02.2020 по 28.12.2020 3 % річних в розмірі 238, 86 грн та інфляційні втрати за березень -листопад 2020 в розмірі 394, 93 грн.
Підсумовуючи викладене вище, стягненню на користь позивача з відповідача підлягає в загальному розмірі сума пені - 4 515,88 грн, 3 % річних - 1 374, 55 грн та інфляційні втрати - 1 892, 60 грн, у зв'язку з чим дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Разом з тим, суд вказує, що позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу правову допомогу у розмірі 5 500, 00 грн.
Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500, 00 грн надано наступні докази: копію договору про надання правової допомоги № 0001 від 15.09.2020, ордер № 1070641 від 28.12.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5426 від 03.10.2013, копію додатку № 3 від 15.09.2020 до договору, рахунок на оплату № 3 від 15.09.2020, копію платіжного доручення № 957 від 06.10.2020 на суму 66 000, 00 грн та банківську виписку за період з 06.10.2020 по 06.10.2020, а також акт прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2020 до додатку № 3 від 15.09.2020 до договору № 001 про надання правової допомоги від 15.09.2020.
Додатком № 3 до вказаного договору клієнт доручив адвокатському бюро надати послуги по стягненню заборгованості КП "Київпастранс" за договором № 52.18-603 від 10.12.2018; вартість послуг (гонорар) становить 5 500,00 грн.
Відповідно до п. 4 додатку № 12 до вказаного договору до складу послуг входить: вивчення та аналіз матеріалів (документів) переданих клієнтом, аналіз відповідного законодавства щодо стягнення заборгованості, вивчення та аналіз судової практики, підготовка (складання) відповідних розрахунків суми боргу з урахуванням індексу інфляції. 3% річних та пені за договором, підготовка (складання) та подача до суду позовної заяви, інші технічні (супутні) роботи (виготовлення необхідної кількості копій документів, що подаються з позовною заявою, їх засвідчення належним чином, відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів стороні (нам) по справі тощо).
Із наявної в матеріалах справи платіжного доручення № 957 від 06.10.2020 вбачається, що позивачем було сплачено на користь адвоката Клименка М.С. кошти в розмірі 66 000, 00 грн - гонорар за договором про надання правової допомоги згідно додатку № 3-14 від 15.09.2020. до договору № 001 від 15.09.2020.
З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати є реальними, а адвокатські послуги наданими, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 5 497, 28 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (45000, обл. Волинська, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 152 А; ідентифікаційний код 21745856) основний борг - 55 410 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста десять) грн 00 коп., пеню - 4 515 (чотири тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн 88 коп, 3 % річних - 1 374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн 55 коп, інфляційні втрати - 1 892 (одна тисяча вісімсот дев'яносто дві) грн 60 коп., судовий збір - 2 100 (дві тисячі сто) грн 29 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 497 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто сім) грн 28 коп.
3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 12.04.2021
Суддя Д.О. Баранов